Контрольні запитання
Визначте сутність соціального страхування.
Які основні форми соціального захисту Ви знаєте?
У чому полягає різниця між соціальним забезпеченням, соціальним страхуванням та соціальною допомогою?
Назвіть ознаки соціального забезпечення.
Наведіть базові характеристики соціального страхування, що вигідно відрізняють його від інших форм соціального захисту.
Коротко охарактеризуйте історичні етапи розвитку соціального страхування.
Як розвивалося соціальне страхування у Радянському Союзі? У чому полягали позитивні та негативні сторони радянської системи соціального захисту?
Назвіть функції соціального страхування.
Охарактеризуйте основні принципи соціального страхування?
Назвіть основні суб’єкти соціального страхування.
Які особи підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню?
Що є об’єктом соціального страхування?
Дайте визначення категоріям «страховий ризик» та «страховий випадок».
Що таке соціальний ризик?
Які соціальні ризики є найбільш поширеними у соціальному страхуванні?
Назвіть форми та види соціального страхування.
Охарактеризуйте основні засади на яких базується обов’язкове соціальне страхування.
Які види загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені українським законодавством? Коротко охарактеризуйте їх.
Розділ 2. Зарубіжний досвід у сфері соціального страхування
2.1. Особливості організації систем соціального страхування за кордоном
Кожна держава формує власну національну систему соціального захисту населення, яка відповідає вимогам і інтересам суспільства та обумовлена комплексом причин соціально-економічного плану, географічними особливостями, культурними та історичними традиціями, формою державного устрою, ступенем розвитку громадянського суспільства, а також моделлю соціальної держави і типом його соціальної політики.
Розрізняють три базові моделі соціального захисту: соціал-демократичну, консервативну (континентальна) і ліберальну (англосаксонська) (рис.2.1).
Рис. 2.1. Базові моделі соціального захисту
Різноманітність інститутів, форм і механізмів, що формують національні системи соціального захисту, особливості їх організації і функціонування, дають змогу не лише додатково виділяти такі моделі, як латинська (католицька), рудиментарна (перехідна), патерналістська і ряд інших в основі яких способи організації соціального захисту населення. але і, в певному значенні, вважати, що моделей соціального захисту населення стільки ж, скільки і країн світу.
Соціал-демократична модель соціального захисту.
Особливістю цієї моделі є загальність (універсалізація) соціального захисту населення, як гарантованого права всіх громадян, забезпеченого державою. Модель відрізняється високою роллю держави в усуспільненні доходів і загальнонаціональними соціальними механізмами управління. Держава забезпечує високий рівень якості і загальнодоступність соціальних послуг (зокрема безкоштовне медичне обслуговування, освіта тощо).
Зокрема, скандинавські країни, що використовують цю модель розробляють напрямки і шляхи реалізації соціальної політики, які визначаються політичним союзом робочих партій лівого крила і партій, що представляють інтереси дрібних фермерів. Їх мета – забезпечення державою широкого діапазону соціальних послуг всьому населенню при повній його зайнятості.
Соціал-демократична модель соціальної політики заснована на концепції «солідарності» (соціальний захист – це справа всього суспільства, а не окремо взятих індивідуумів) і «соціального громадянства» (вимога рівності в соціальному захисті вище ліберальної вимоги типу «хай кожен сам піклується про свій добробут і забезпечення»).
Економічна основа цієї моделі – ефективне виробництво, повна зайнятість, сильні об'єднання роботодавців і профспілок, що засновані на договірних відносинах між ними і контролюються державою. Високий рівень перерозподілу суспільного продукту дає змогу дотримуватись соціальної політики через державне фінансування. Цим держава через децентралізоване управління забезпечує реалізацію гарантованих прав і дій соціального захисту та несе відповідальність за активне функціонування різних недержавних соціальних служб.
Податки, в основі яких фіскальна функція, мають непрямий характер, окремі з них пов'язані з роздрібним продажем товарів і послуг населенню. Доходи обкладаються за прогресивною шкалою. При цьому прибуткова прогресія досить істотна. Тому шведські підприємці, щоб уникнути податкової дії, прагнуть зареєструвати свої підприємства в інших країнах, що входять в Європейський Союз.
Соціальний захист країн, що використовують соціально-демократичну модель характеризується наступними принципами:
соціальні послуги і сервіс надаються на добровільних засадах;
соціальний захист повинен бути безперервним, усестороннім, адекватним соціальним ризикам, охоплювати всі сфери життя людини;
соціальний захист має бути гнучким, доступним і здатним вирівнювати соціальні умови для всіх груп населення. Такий підхід допомагає подолати розрив у фізичних та в соціальних можливостях як «слабих» груп, так і всього суспільства. Зокрема, всі повинні мати рівну можливість здобути освіту, кваліфікацію і оплачувану роботу, тобто стати нормальними членами суспільства.
Реалізовуючи базову ідею соціал-демократичної моделі – національну солідарність, уряд не лише забезпечує рівний захист інтересів всіх членів суспільства, але і добивається відносного зниження добробуту окремих груп населення.
Активна пере розподільча політика, зокрема в Скандинавських країнах, які застосовують соціально-демократичну модель сприяла вирішенню проблеми бідності, в той час не змогла цілком вирішити проблеми соціально уразливих груп (інвалідів, дітей, людей похилого віку, безробітних). Як наслідок, принцип забезпечення соціальних прав громадян, рівень витрат на соціальний захист цих країн є досить високим, і, як правило, дає змогу добиватися ефективності саме такої моделі, яку підтримує велике число її прихильників. Модель припускає наявність корпоративної системи соціального захисту в рамках підприємств. Уряд використовує соціальне партнерство як механізм узгодження інтересів найнятих робітників та роботодавців, інструмент регулювання класової боротьби з метою підвищення рівня соціальної захищеності зайнятого населення.
Консервативна (континентальна) модель соціального захисту.
Така модель має ще назву «континентальної», «європейської» відповідно до її геополітичної домінанти. Центральний принцип даної моделі – поєднання можливостей ринку з механізмами солідарного самозахисту (соціальне страхування) під державним наглядом. Із-за прихильності до системи соціального страхування, що організовується і фінансується «соціальними партнерами», як називають в ЄС працівників і роботодавців, консервативна модель базується на принципі досягнень, де праця визначає подальше соціальне забезпечення. Для працівників, які мають статус організованих, у високорентабельних галузях виробництва результат застосування цієї моделі позитивний. Проте існують проблеми з незайнятими верствами населення, оскільки рівень державної підтримки невеликий, а ця частина населення не має права на страхову допомогу. Тому ці категорії населення змушені розраховувати на добродійні організації і соціальну допомогу, яка зазвичай є мізерною. Як наслідок, консервативна модель соціальної політики призводить до появи «подвійного суспільства».
Дана модель припускає розвиток системи допомоги з соціального страхування, диференційованої за видами трудової діяльності. Послуги соціального страхування, що фінансуються в основному за рахунок внесків, розрізняються залежно від приналежності до тієї чи іншої професійної групи.
Консервативна модель на відміну від соціал-демократичної базується на принципі особистої відповідальності кожного члена суспільства за свою долю та стан близьких. Тому при цій моделі самозахист, самозабезпечення відіграють істотну роль. У основі самозахисту лежить трудова діяльність і механізми солідарного самозахисту – соціальне страхування. Система встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соціального захисту і успішністю і тривалістю трудової діяльності.
Тому вищий рівень соціального захисту (в рамках соціального страхування) може розглядатися як нагорода за працю і свідомість.
Країною, де максимально реалізовані принципи консервативної моделі, є Німеччина, яка першою в світі у 80-і роки XIX століття запровадила систему соціального страхування.
Найтиповішими формами соціального захисту в Німеччині є страхова допомога через старість, хвороби, втрату працездатності або з безробіття. На регіональному і місцевому рівнях соціальним захистом займаються три основні суб'єкти: національні або місцеві асоціації підприємців, профспілки і держава. Держава забезпечує, в основному, соціальну допомогу, а також соціальне обслуговування сімей, що мають в ній потребу, а також дітей.
Отже, консервативна модель побудована на взаємних зобов'язаннях найнятих робітників і роботодавців на принципі трудової участі (краще забезпечений той, хто більше працює і більше заробляє).
Ліберальна модель соціального захисту.
Ліберальна модель розглядає ринок, як найбільш важливу сферу для організації людських взаємовідносин. Ця модель відрізняється від консервативної, принаймні, з двох причин. У ліберальній моделі по – перше, передбачено соціальне забезпечення за залишковим типом, тобто люди, як правило, повинні бути здатні існувати в суспільстві і без соціального забезпечення. По-друге, уряд несе обмежену, але загальну відповідальність за соціальне забезпечення всіх громадян. Із-за залишкового принципу фінансування реалізація цієї моделі залежить від наявності великого обсягу добровільної і неформальної допомоги. Потрібно відзначити, що ліберальна модель за часів її існування істотно змінилася.
В основі ліберальної моделі у даний час закладено індивідуальний принцип, в основі якого особиста відповідальність кожного члена суспільства за свою долю і долю своєї родини. У даному випадку роль державних структур у безпосередній реалізації соціальної політики мінімізована. Її основними суб’єктами є особистість і різні недержавні організації — соціально-страхові фонди й асоціації. Фінансову основу соціальних програм складають, у першу чергу, приватні заощадження і приватне страхування в основі яких закладено принцип еквівалентності, відшкодовуваності, а не солідарності. При ліберальній моделі держава бере на себе відповідальність за збереження лише мінімальних доходів громадян і за добробут найменш знедолених прошарків населення, що максимально стимулює створення та розвиток у суспільстві різних форм недержавного соціального страхування і соціальної підтримки, а також різних засобів і способів одержання й підвищення громадянами своїх доходів.
Класичними країнами ліберальної моделі є Великобританія та США. Система соціального забезпечення цих країн базується на двох основних формах:
- соціальному страхуванні, виплати за яких здійснюють як роботодавці, так і працівники;
- державній соціальній допомозі за рахунок бюджетів різних рівнів.
Незважаючи на різноманітність моделей соціального захисту у світі, в них є одна спільна риса – це прагнення держави створити такі умови, за яких кожен член суспільства мав би змогу отримати необхідний йому соціальний захист. Інша річ, що досягнення даної мети у різних країнах здійснюється за допомогою різних методів та на основі різних принципів. Тому неможливо виділити найбільш ефективну модель соціального захисту, оскільки кожна країна має свої соціальні, економічні, культурні, історичні та політичні особливості, які безпосередньо впливають на систему соціального захисту, що робить її унікальною для кожної країни.