1.4. Принципи соціального страхування
Принципи (від лат. principium – основа, першооснова) – це основні і керівні ідеї, провідні положення, що визначають основи чого-небудь. Стосовно соціального страхування принципами слід вважати базові ідеї і положення щодо страхової та соціальної сфер. Соціальне страхування ґрунтується на принципах, які характерні як для страхової, так і для соціальної сфери (рис.1.3).
Принцип страхової солідарності є основою формування головного принципу соціального страхування, оскільки збитки й втрати однієї особи в результаті настання страхового випадку розподіляються між багатьма особами, для кожної з яких матеріальні витрати майже не відчутні, а становище потерпілого відновлюється швидко і досить повною мірою. Цей принцип отримав назву страхової солідарності, тобто спільна відповідальність усієї сукупності осіб, охоплених певним видом страхування, за відшкодування збитків кожної конкретної особи.
Принцип солідарності проявляється на індивідуально-груповому, професійно-галузевому і державному рівнях. В його основі закладено: прояв справедливості і співчуття між людьми; практичне втілення реалізації прав людини і його основних свобод. Відчуття згуртованості, що виникає при цьому, дає змогу виявляти і оцінювати однакові для окремих верств населення види соціальних ризиків і спільно протистояти таким небезпекам. Основою солідарної взаємодопомоги виступає загальновизнана установка і “догмат” організації людського суспільства: у будь-якому суспільстві його члени взаємопов’язані, а тому повинні відповідати один за одного. Отже – соціальні ризики найзручніше компенсувати, розподіляти і блокувати організованими співтовариствами. В зв’язку з цим можна констатувати, що солідарність опирається на суспільну свідомість та моральну установку, що проявляється через взаємодопомогу людей один одному.
Рис. 1.3. Принципи соціального страхування
Принцип особистої відповідальності. Важливу роль в організації соціального страхування належить принципу особистої відповідальності працівників. Це обумовлено природою економічних відносин формацій з розвинутими ринковими відносинами. Надана (формальна) правова свобода громадянам, пов’язана з відповідальністю кожного індивідуума ухвалювати самостійні рішення з приводу того, яким чином йому брати участь в економічному житті суспільства і як облаштовувати своє життя (вибір професії, націленість на освіту, готовність зміни місця проживання і місця роботи). Це в кінцевій меті накладає на кожного тягар відповідальності за індивідуально ухвалені рішення. Даний принцип виникає з базових цінностей природного і позитивного права: вільний розвиток особи має на увазі особисту відповідальність людини перед собою, сім’єю і суспільством. Людина наділена свободою, яка тісно пов’язана з відповідальністю, самостійне формування і облаштування життя людини нерозривно пов’язане з особистою передбачливістю і відповідальністю за її адекватні вчинки.
Однією із сфер реалізації принципу особистої відповідальності за ринкової економіки є сфера матеріального стану людини і, особливо, ті життєві ситуації, за яких людина як член суспільства не в змозі своєю працею заробляти на життя: старість, хвороба, інвалідність, безробіття тощо. Людина повинна враховувати саму можливість настання несприятливих періодів в своєму житті і заздалегідь передбачати попереджуючі заходи: резервувати матеріальні ресурси, піклуватися про своє здоров’я, допомагати членам общини тощо.
Для ринкової економіки принцип особистої відповідальності є домінуючим принципом побудови і розвитку національних систем соціального страхування, який втілений у фінансовому механізмі компенсації наслідків соціальних ризиків зусиллями самих працівників. Безпосередньо самі працівники повинні робити внески, виступати одночасно і страховиками і застрахованими.
Участь працівників в сплаті страхових внесків має надзвичайно важливу психологічну дію на формування мотиваційних установок працівників. Здійснюючи регулярні страхові внески, вони набувають статусу що заснований на відповідальності за формування особисто-колективної системи соціального захисту, через соціальне страхування, а страхові внески – формою резервування частини заробітної плати на чітко визначені цілі згідно із законом.
Принцип здійснення страхових виплат тільки за наявності внесків у страхову систему. У цьому проявляється принципова відмінність страхової системи від інших форм соціального захисту (соціальної допомоги, соціального забезпечення тощо., в яких такої твердої залежності немає). Тому, якщо людина не бере участі у формуванні фінансової бази страхового співтовариства, є не застрахованою, вона і не може претендувати на соціальне (матеріальне) забезпечення у випадку настання матеріально-фінансових труднощів.
Принцип самоврядування реалізується через відокремлення з державного управління позабюджетних страхових фондів. Крім того, він припускає однозначне відокремлення бюджетів страхових фондів від державного і регіонального бюджетів. Разом з тим, самоврядуванням допускає, що всі учасники системи страхування, тобто застраховані, страхувальники і страховики несуть відповідальність рівною мірою за управління відповідним страховим фондом. Участь застрахованих і роботодавців в управлінні страховими фондами, безсумнівно, може сприяти послабленню суспільних конфліктів у соціальній сфері. Здійснення такого співробітництва соціальних партнерів у органах самоврядування природно припускає формування відповідних об’єднань (об’єднання найманих робітників, об’єднання працедавців).
Принцип субсидіарності. У формуванні національних систем соціального страхування важливе місце займає принцип субсидіарності (subsidium (лат.) – допомога, підтримка, субсидії), або оптимальної підтримки. Його суть полягає в тому, що індивід і суспільні структури передають свої функції вищестоящим структурам і державі у виняткових випадках. Зокрема, коли індивід, сім’я, община не в змозі належним чином виконувати обов’язки, такі функції повинні виконувати відповідні вищестоящі суспільні і державні структури. Таким чином, принцип субсидіарності призваний забезпечувати збереження прагнення індивідуума до самовідповідальності та самореалізації, запобігати перенесенню відповідальності на вищі суспільні і державні структури. В державі за таких умов повинні “культивуватися” почуття власної гідності та особистої відповідальності громадян. Для цього держава має здійснювати всі можливі заходи щодо розширення можливостей для громадян реалізовувати особисту відповідальність і забезпечувати їх функціональну здатність виконувати широке коло обов’язків.
Стосовно суспільного устрою принцип субсидіарності дає змогу забезпечувати баланс основоположних принципів функціонування соціальних утворень і державних структур: солідарності і самовідповідальності, справедливості і загального блага.
У системі соціального страхування принцип субсидіарності реалізується через самоуправляючі товариства взаємного страхування в яких ключову роль відіграють представники працівників і працедавців, що володіють фінансовими ресурсами автономно від держбюджету, зокрема у різноманітних страхових фондах: пенсійного, медичного, з безробіття, від нещасних випадків на виробництві.
Принцип еквівалентності. Даний принцип соціального страхування тісно пов’язаний з розвитком системи соціального захисту населення за ринкових умов. На відміну від радянської системи соціального захисту, коли розмір соціальної допомоги не залежав від розміру особистих внесків, а визначався державними органами самостійно, за сучасних умов розвитку системи соціального страхування є чітка залежність розміру виплат, пов’язаних з соціальним (професійним) ризиком, від розміру страхових внесків і періоду їх сплати. Так, наприклад, у загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні даний принцип реалізується через формулу визначення майбутньої пенсії, в якій враховується розмір заробітної плати з якої сплачувалися страхові внески та тривалість страхового стажу.
Принцип всезагального охоплення населення соціальним страхуванням. Соціальне страхування поширюється на самі широкі верстви населення, що виражається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку здійснення відповідних соціальних виплат на наданні послуг.
Принцип обов’язковості. Даний принципи реалізується через законодавче закріплення обов’язковості сплати страхових внесків до державного соціального страхування незалежно від волі і бажання роботодавців та найманих працівників. Принцип обов’язковості дає змогу реалізувати принцип всезагального охоплення населення соціальним страхуванням.
Реалізація зазначених принципів залежить як від суспільного устрою держави, так і від розвитку громадянського суспільства. Соціальне страхування виступає як продукт громадянського суспільства (визначальна роль соціальних суб’єктів у фінансуванні і самоврядуванні), одночасно, як ефективний механізм його побудови: демократичний характер організації, масовий масштаб залучення у нього практично всього зайнятого населення і прозорість фінансових потоків. Тому соціальне страхування – це могутній механізм досягнення соціальної згоди, а ступінь його розвитку є безпомилковим барометром рівня соціального захисту працівників. Такі унікальні якості соціального страхування пояснюються тим, що даний інститут соціального захисту побудований на основі законів і норм, які визначають і регулюють глибинний хід життя суспільства: природного закону (природного права) і загального блага, принципів соціальної справедливості і самої відповідальності, солідарної взаємодопомоги, солідарності і субсидіарності. Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального і культурного розвитку країн. Проте, незважаючи на відмінності в шляхах розвитку і особливостях організації, якості і об’ємі послуг, а також в методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі вище зазначених єдиних принципів, які забезпечують права працівників на соціальний захист.