10.4. Удосконалення системи соціального страхування на випадок безробіття

Безробіття залишається однією з найгостріших соціальних проблем в українському суспільстві. Впровадження з 2000 року загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття посилило активну політику зайнятості на ринку праці.

За методологією Міжнародної Організації Праці (далі - МОП) чисельність безробітного населення віком 15-70 років, в середньому за 2008 рік, склала 1,4 млн. осіб проти 2,7 млн. осіб у 2000 році. Рівень безробіття населення, визначений за цією ж методологією, знизився за період з 2000 до 2008 року з 11,6 до 6,4 % економічно активного населення зазначеної вікової групи, а рівень зайнятості зріс з 55,8 до 59,3 відсотка. Рівень безробіття в Україні був нижчим, ніж у середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%), Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія (16,2%) та Іспанія (17,7%).

Незважаючи на позитивні зрушенні на ринку праці протягом 2000-2008рр., фінансово-економічна криза значно погрішила умови на ринку праці. Протягом 2008 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 2,5 млн. осіб. При цьому протягом останніх двох місяців року було зареєстровано майже 530 тис. незайнятих громадян. Так, у листопаді 2008 року щоденний приріст осіб, які шукали роботу за сприяння служби зайнятості, становив 8 тисяч, у грудні – 9 тис. осіб.

Протягом грудня 2008 року було зареєстровано 286,8 тис. незайнятих осіб, і це найвищий показник щодо чисельності зареєстрованих громадян протягом місяця за 17 років. Зростання звернень до центрів зайнятості відбулося в усіх регіонах, найбільш суттєво у Полтавській, Вінницькій, Харківській, Дніпропетровській та Донецькій областях (на 15-20 тис. осіб протягом місяця).

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у 2008 році, становила 1 млн. 084 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 44,7 тис. безробітних, 31 тис. безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організували власну справу.

Однак кількість актуальних вакансій наприкінці 2008 року, порівняно з даними на початок року, зменшилась наполовину та становила лише 91,1 тисячі. Найбільш суттєве зниження кількості вакансій спостерігалось у листопаді та грудні 2008 року (щоденно на 3–4 тисячі).

Якщо станом на 1 січня 2008 року на одне вільне робоче місце претендували 4 особи, які шукали роботу, то на 1 січня 2009 року – 10 громадян, зокрема, у Вінницькій області – 39, в Івано-Франківській та Хмельницькій областях – 48, у Черкаській області – 77 осіб.

У 2008 році чисельність громадян, які проходили професійне навчання за направленням державної служби зайнятості, становила 245,2 тис. осіб, що на 15,8 тис. більше, ніж у 2007 році. В оплачуваних громадських роботах брали участь 428,5 тис. осіб, або кожен шостий від загальної чисельності громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для незастрахованих осіб зріс з 210 гривень на початку 2008 року до 360 гривень на 1 січня 2009 року, а для застрахованих осіб з числа безробітних громадян мінімальний розмір допомоги по безробіттю протягом року зріс з 290 до 500 гривень.

Тенденції щодо зростання чисельності незайнятих громадян та зменшення кількості вакансій закріпилися і у 2009 році.

Станом на 15 січня 2009 року чисельність осіб, які шукали роботу за допомогою центрів зайнятості, у порівнянні з даними на початок місяця, зросла на 43,5 тис. та становила 919,7 тис. осіб, а кількість вільних робочих місць скоротилася на 6,6 тис. та становила лише 84,5 тис. осіб.

Таким чином, в умовах економічної кризи набуває значної актуальності пошук дієвих шляхів підвищення ефективності соціального страхування на випадок безробіття.

Необхідність подальшого розвитку та реформування соціального страхування на випадок безробіття в Україні зумовлена його залежністю від соціальної політики держави, обмеженістю її фінансових можливостей у забезпеченні матеріальної підтримки населення в разі настання певних страхових випадків, наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати, та які є дієздатними, але не мають змоги її реалізувати.

Удосконалення чинної системи страхування у разі безробіття в Україні передбачає необхідність вирішення таких чотирьох головних стратегічних завдань:

1. Підвищити макроекономічну ефективність страхування від безробіття, щоб запобігти незбалансованості бюджету фонду зайнятості;

2. Забезпечити безробітним у коротко- та довготерміновій перспективі рівень доходів не нижче від прожиткового мінімуму;

3. Досягти мікроекономічної ефективності системи страхування від безробіття та мінімізувати негативні стимули до пошуків роботи;

4. Підвищити ефективність управління страхуванням у разі безробіття для того, щоб воно забезпечувало: а) точність та гарантії надання допомоги тим, хто має на це право; б) своєчасність надання допомоги; в) гарантії від зловживань.

Основними напрямками вирішення цих завдань можуть бути:

• оцінка загальної потреби в робочих місцях та формування ринку професій;

• визначення регіональних i галузевих пріоритетів у створенні нових, додаткових та збереженні наявних високопродуктивних робочих місць;

• підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємств шляхом оптимізації чисельності працюючих та легалізації "прихованого безробіття";

• передбачення у програмах реструктуризації галузей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, де спостерігається напруження на ринку праці, а також у містах та районах з моноекономiчною структурою виробництва, що мають високий рівень безробіття;

• посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності населення;

• створення робочих місць на базі широкого розвитку малого i середнього бізнесу, самозайнятостi, сімейного бізнесу, активізації iнвестицiйних процесів в економiцi;

• запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби тощо);

• здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення мiж державним i недержавним секторами економіки у зв'язку iз зміною форм власності підприємств та запровадження механізму банкрутства;

• підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили мiж трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;

• зниження рівня i тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості;

• подальший розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці;

• реформування системи соціального захисту безробітних, що буде спрямоване не стільки на забезпечення фінансової підтримки безробітних стільки на створення умов для швидкого пошуку нового робочого місця.

Досвід розвинутих країн світу показує, що безробіттям дуже важко боротися, оскільки воно є об’єктивним явищем, яке притаманне сучасній світовій економічній системі. Водночас, ефективна соціальна політика в області зайнятості дає змогу мінімізувати втрати від безробіття як для кожного окремого громадянина так і для суспільства в цілому.