3.4. Державні соціальні стандарти і соціальні гарантії

Система державних соціальних стандартів і нормативів створюється з метою забезпечення визначених Конституцією України соціаль­них прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина;

• для законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

• диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу щодо визначення нормативів;

• наукового обґрунтування норм споживання;

• гласності та громадського контролю при їхньому визначенні та застосуванні;

• урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту й трудових відносин.

За допомогою соціальних гарантій держава, вилучаючи у громадян частину доходу, повертає їм блага у формі послуг освіти, охорони здоров’я, культурного обслуговування, соціального забезпечення. Шляхом соціальних гарантій є можливим надання важливих соціальних благ і послуг громадянам, які за станом здоров’я не спроможні самі забезпечити себе необхідними благами і послугами.

Система соціальних гарантій в різних країнах має свої особливості. Але можна визначити загальні критерії їх класифікації: за фінансовою ознакою, за необхідністю виконання, за галузевою ознакою, за цільовим призначенням, за тривалістю їх надання, за типом затрат на їх фінансування.

За фінансовою ознакою або за джерелами фінансування соціальні гарантії держави можуть бути розділені на декілька груп. Світова фінансова наука розділяє джерела фінансування соціальних гарантій на такі групи: бюджетне асигнування, фінансові ресурси підприємств, кошти спонсорів, кошти благодійних організацій, страхування.

За необхідності виконання всі соціальні гарантії держави можуть бути поділені на безумовні та умовні. До безумовних соціальних гарантій відносяться гарантії перед фізичними особами з виплати їм у відповідності зі встановленим чинним законодавством соціальних трансфертів (наприклад, державні пенсії, виплати з безробіттю, компенсації шкоди, заподіяної працівникові у зв’язку із здійсненням ним своїх трудових обов’язків тощо), заробітної плати зайнятих у бюджетних установах. Особливим видом безумовних соціальних гарантій держави є виплати, які здійснюються при виникненні надзвичайних ситуацій. Розміри таких гарантій визначаються в разовому порядку в залежності від масштабів надзвичайної ситуації.

До складу умовних соціальних гарантій держави слід включити безпосередньо зобов’язання перед фізичними та юридичними особами, які затверджуються бюджетом на черговий календарний рік і не носять систематичного характеру. Це, перш за все, видатки на соціально-культурні заходи, котрі можуть бути секвестровані по відповідній статті бюджету.

За галузевою ознакою можливе групування соціальних гарантій держави за такими напрямками: у сфері трудових відносин і оплати праці; у сфері охорони праці; зайнятості; пенсійного та інших видів соціального забезпечення; у сфері державного соціального страхування; підтримки сімей з дітьми; підтримки студентів всіх категорій; підтримки інших категорій населення; у сфері охорони здоров’я, освіти, культури.

За цільовим призначенням соціальні гарантії держави розділяються на прямі та інфраструктурні. В свою чергу, у складі прямих соціальних гарантій держави можна виділити гарантії перед фізичними особами (різні види соціальних трансфертів) та юридичними особами (фінансування об’єктів соціальної сфери та державних програм соціального характеру). Особливістю соціальних гарантій держави перед фізичними особами на сьогодні є те, що призначаються вони в основному за категоріальною ознакою, при використанні якої той чи інший вид соціального трансферту призначається фізичній особі, якщо її вікові, медичні, соціальні, сімейні характеристики співпадають із затвердженими законодавчими і нормативними актами, що визначають категорії отримувачів соціальних трансфертів.

До складу інфраструктурних входять так звані адміністративно-управлінські витрати, класичним прикладом яких є витрати на фінансування роботи відділень Пенсійного фонду.

За своєю тривалістю всі соціальні гарантії держави можуть бути поділені на постійні та тимчасові. До постійних відносяться, зобов’язання із забезпечення державними трудовими або соціальними пенсіями осіб, які досягли пенсійного віку, пенсіями з інвалідності громадян, які визнані інвалідами на безстроковий період.

До складу тимчасових соціальних гарантій відносяться гарантії з виплати допомоги із безробіття, допомоги по вагітності та інші гарантії перед фізичними особами, а також передбачені державним бюджетом на черговий календарний рік гарантії з фінансування бюджетної сфери, державних програм соціального характеру та інші.

За типом затрат на фінансування соціальних гарантій держави вони можуть бути поділені на такі: авансовані, ресурси для забезпечення яких формуються на основі страхових принципів до їх фактичного фінансування (державні трудові пенсії, допомоги з безробіття тощо); витратні, фінансування яких здійснюється у відповідності з чинним законодавством про соціальний захист та державним бюджетом на черговий рік; окупні, типовим прикладом є нині діюча в Україні допомога на дітей віком до 16 років (учнів – до 18 років). Підраховано, що виплати на здійснення цієї допомоги будуть компенсовані державі на протязі приблизно 7 років.

Також практикується класифікація соціальних гарантій у вигляді пільг, субсидій, компенсацій і послуг за напрямками їх використання. У відповідності з даним принципом можуть бути виділені пільги, субсидії, компенсації і послуги з медичного обслуговування; житлово-комунальному обслуговуванню; оплаті проїзду; забезпеченню транспортними засобами; забезпеченню засобами пересування; утриманню дітей; інші пільги, субсидії, компенсації і послуги. Але остання класифікація має більш локальний характер, оскільки орієнтована виключно на соціальні пільги, субсидії, компенсації і послуги, що реалізуються на місцевому рівні і тому далеко не завжди відносяться до соціальних гарантій держави.

Система державних соціальних стандартів і соціальних гарантій в Україні регламентується Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій. На його основі розробляється й затверджується Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, використання якого сприяє встановленню вимог, що забезпечують державний захист інтересів громадян і держави за допомогою застосування відповідних нормативних документів.

Даний Закон встановлює лише загальні правові основи держав­них соціальних стандартів і державних соціальних гарантій, які застосовуються до всіх об’єктів соціальної політики.

Згідно з цим законом в Україні встановлюються державні соціальні стандарти і нормативи у наступних сферах:

• доходів населення;

• соціального обслуговування;

• житлово-комунального обслуговування;

• транспортного обслуговування та зв’язку;

• охорони здоров’я;

• забезпечення навчальними закладами;

• обслуговування закладами культури;

• обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

• побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування.

Д ержавні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціаль­них гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов’язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

З цією метою визначаються:

• перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів;

• норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;

• норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До їх числа належать:

• гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

• соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

• показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв’язку включають:

• норми забезпечення транспортом загального користування;

• показники якості транспортного обслуговування;

• норми забезпеченості населення послугами зв’язку.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я включаються:

• перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

• нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

• показники якості надання медичної допомоги;

• нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

• нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

• нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров’я;

• нормативи санаторно-курортного забезпечення;

• нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами включаються:

• перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальносередньої, професійно-технічної та вищої освіти;

• нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

• норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються:

• перелік та обсяг безоплатних послуг які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

• показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

• нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту включаються

• перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

• нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

До державних соціальних нормативів у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються

• нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

• показники якості надання побутових послуг;

• нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;

• показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум, установлений законом.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються інші державні соціальні гарантії, додаткові державні гарантії щодо:

• рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

• рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

• стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

• індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

• надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій у реалізації державної соціально-економічної політики базується на законодавчій основі. Проте виключно законами України визначаються:

• мінімальний розмір заробітної плати;

• мінімальний розмір пенсії за віком;

• неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

• величина порогу індексації грошових доходів громадян;

• пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх надання.

Базовим державним соціальним стандартом, який впливає на інші соціальні гарантії є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум — величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається на підставі формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів, набору послуг для чотирьох категорій громадян (для основних соціальних та демографічних груп населення), а саме: діти до 6 років; діти від 6 до 18 років; працездатні громадяни; громадяни, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум застосовується для:

• загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

• встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім"ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України;

• визначення права на призначення соціальної допомоги;

• визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

• встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На жаль, починаючи з 2002 p., коли в Україні вперше було офіційно затверджено розмір прожиткового мінімуму, процес його формування, встановлення та затвердження постійно супроводжується жорсткими дискусіями політичного характеру в стінах парламенту, з одного боку, та між Урядом і профспілками — з іншого. На користь застосування прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту висувалися такі аргументи: необхідність забезпечення викорис­тання цього стандарту відповідно до Конституції для всіх соціальних виплат та державних гарантій; удос­коналення методики розрахунку розміру прожиткового мінімуму задля забезпечення максимальної йо­го відповідності реальній вартості життя в країні; не­обхідність перегляду набору товарів та послуг у напрямі їх відповідності життєвим потребам людини та міжнародним стандартам його формування.

У Державному бюджеті України на 2006 р. вперше запропоновано поетапне, протягом року, зростання розміру прожиткового мінімуму (в середньому на одну особу).

В табл.3.1. наведена динаміка зміни прожиткового мінімуму в Україні по роках. Включення цих витрат у прожитковий мінімум відповідає принципам його формування, закріпленим в Законі України про прожитковий мінімум, а також міжнародним стандартам, визначеним Конвенцією МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики. В той же час неправильне визначення розміру прожиткового мінімуму впливає на цілий ряд інших соціальних гарантій, що негативно позначається на матеріальному добробуті тих громадян, які потребують допомоги з боку держави.

Таблиця 3.1.

Динаміка прожиткового мінімуму в Україні

Розмір прожиткового мінімуму, установлений	Соціальні та демографічні групи населення
	Діти віком до 6 років	Діти віком від 6 до 18 років	Працездатні особи	Особи, які втратили працездатність	Загальний показник
на 2000 рік (Закон № 2025-III від 05.10.2000 р.)	240,71 грн.	297,29 грн.	287,63 грн.	216,56 грн.	270,10 грн.
на 2001 рік (Закон № 2330-III від 22.03.01 р.)	276,48 грн.	345,66 грн.	331,05 грн.	248,77 грн.	311,30 грн.
на 2002 - 2003 роки (Закон № 2780-III   від 15.11.01 р.)	307 грн.	384 грн.	365 грн.	268 грн.	342 грн.
на 2004 рік (Закон № 1704-IV від 11.05.04 р.)	324,49 грн.	404,79 грн.	386,73 грн.	284,69 грн.	362,23 грн.
на 2005 рік (Закон № 2285-IV від 23.12.04 р.)	376 грн.	468 грн.	453 грн.	332 грн.	423 грн.
на 2006 рік (Закон № 3235-IV від 20.12.05 р.)
з 01.01.2006 до 31.03.2006	400 грн.	514 грн.	483 грн.	350 грн.	453 грн.
з 01.04.2006 до 30.09.2006	410 грн.	527 грн.	496 грн.	359 грн.	465 грн.
з 01.10.2006 до 31.12.2006	418 грн.	536 грн.	505 грн.	366 грн.	472 грн.
на 2007 рік  (Закон № 489 – V от 19.12.2006)
з 01.01.2007 до 31.03.2007	434 грн.	558 грн.	525 грн.	380 грн.	492 грн.
з 01.04.2007 до 30.09.2007	463 грн.	595 грн.	561 грн.	406 грн.	525 грн.
з 01.10.2007 до 31.12.2007	470 грн.	604 грн.	568 грн.	411 грн.	532 грн.
на 2008 рік  (Закон № 107 – VI от 28.12.2007)
з 01.01.2008 до 31.03.2008	526 грн.	663 грн.	633 грн.	470 грн.	592 грн.
з 01.04.2008 до 30.06.2008	538 грн.	678 грн.	647 грн.	481 грн.	605 грн.
з 01.07.2008 до 30.09.2008	540 грн.	680 грн.	649 грн.	482 грн.	607 грн.
з 01.10.2008 – 31.12.2008	557 грн.	701 грн.	669 грн.	498 грн.	626 грн.
на 2009 р. (Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835, Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 р. № 1646-VI,  )
з 01.01.2009 до 31.10.2009	557 грн.	701 грн.	669 грн.	498 грн.	626 грн.
з 01.11.2009 до 31.12.2009	632 грн.	776 грн.	744 грн.	573 грн.	701 грн.
на 2010 р. ( Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 р. № 1646-VI )
з 01.01.2010 до 31.03.2010	755 грн.	901 грн.	869 грн.	695 грн.	825 грн.
з 01.04.2010 до 30.06.2010	767 грн.	917 грн.	884 грн.	706 грн.	839 грн.

Продовження таблиці 3.1

з 01.07.2010 до 30.09.2010	771 грн.	921 грн.	888 грн.	709 грн.	843 грн.
з 01.10.2010 до 30.11.2010	787 грн.	941 грн.	907 грн.	723 грн.	861 грн.
з 01.12.2010 до 31.12.2010	799 грн.	957 грн.	922 грн.	734 грн.	875 грн.

Система соціальних допомог, компенсацій і інших виплат, яка склалася в останні роки, дала можливість в певній мірі компенсувати населенню втрати грошових доходів. Але головний недолік чинної системи полягає в тому, що соціальні допомоги призначаються і виплачуються без врахування доходів сім’ї, тобто безадресно. У зв’язку з цим різні види соціальних допомог, компенсацій і інших виплат отримує значна частина громадян України, хоча реально потребують їх перш за все громадяни, які мають доходи нижче вартісної величини межі малозабезпеченості. Це призвело до того, що при значних витратах на виплату соціальних трансфертів реальні розміри допомог і соціальних виплат залишаються дуже низькими. Для забезпечених груп населення ці допомоги не мають економічного сенсу, а малозабезпеченим громадянам не гарантують необхідного соціального захисту. Головним завданням в цьому плані є формування системи соціальних допомог і компенсаційних виплат, які забезпечували б допомогу реально потребуючим сім’ям і окремим громадянам.

До системи універсальних соціальних допомог можна віднести соціальне обслуговування населення. В останні роки в цій галузі ситуація значно змінилася. Вводяться в дію нові територіальні центри соціального обслуговування, запроваджуються нові соціальні технології. Разом з тим, залишаються недостатніми матеріально-технічна база і фінансування галузі. Наявні можливості поки що не забезпечують потреб населення в соціальному обслуговуванні. Відсутні стандарти соціального обслуговування. Метою реформування соціального обслуговування є концентрація зусиль на послідовну реалізацію заходів щодо розвитку і зміцнення системи соціального обслуговування населення, яка забезпечуватиме гарантований державою рівень соціального захисту. В цьому плані необхідно ввести нові, диференційовані підходи щодо реалізації права на соціальний захист і обслуговування непрацездатних громадян в залежності від їх індивідуальних потреб і матеріальної забезпеченості. В розвитку системи соціального обслуговування потрібно зробити акцент на більш активне залучення коштів громадян, з тим, щоб розширити спектр послуг, що надаються, підвищити їх якість, більш повно враховувати індивідуальні потреби людини.

Наступною складовою системи соціальних гарантій є виплати з соціальної підтримки населення. Ці виплати здійснюються окремим категоріям громадян у разі настання певного випадку в їх житті. Так, це виплати допомог на поховання, виплати по соціальному захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Всі ці гарантії регламентуються законами України.

В питаннях фінансування заходів соціального захисту інвалідів, ветеранів війни, праці, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи існує ряд складних проблем. Насамперед це стосується фінансового забезпечення цих заходів. Це відноситься як до законодавчого визначення джерел фінансування законодавчо закріплених пільг ветеранам війни, так і до визначення конкретних установ, які забезпечували б їх фінансування.

Система виплат по соціальній підтримці населення потребує подальшого розвитку шляхом надання передбачених законодавством пільг і гарантій та нових видів допомоги із визначенням реальних джерел їх фінансування, в першу чергу в таких галузях, як:

• забезпечення медичним обслуговуванням, медикаментами та санаторно-курортним лікуванням;

• забезпечення благоустроєним житлом та комунальними послугами;

• створення економічних умов для безперешкодного користування громадським транспортом тощо.