1.5. Суб’єкти та об’єкти соціального страхування
Соціально-економічні відносини, сутнісні зв’язки та інтереси соціальних суб’єктів (працівників і роботодавців), громадський організацій і держави з приводу захисту працівників, само зайнятого населення (і членів їхніх родин) від факторів, що знижують якість життя і їхній соціальний статус, є предметом соціального страхування.
Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є фізичні та юридичні особи, які знаходяться в правових відносинах у відповідності з чинним законодавством про державне соціальне страхування: держава (в особі органів відповідної виконавчої влади), страховики, страхувальники та застраховані особи (рис.1.4).
Рис.1.4. Суб’єкти соціального страхування
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування. В окремих випадках це можуть бути члени їх сімей. Так, наприклад, пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу який був би необхідний йому для призначення пенсії з інвалідності. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від того чи були вони на утриманні годувальника.
Згідно з чинним законодавством загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
б) у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (самозайняті особи) (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.
Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Громадяни України, які працюють за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У соціальному страхуванні крім застрахованих осіб беруть участь дві сторони – страхувальники і страховики. Страховики – юридичні особи, які надають страхові послуги (займаються справлянням страхових внесків і надають страхові виплати), та страхувальники – юридичні особи, які сплачують страхові внески, а також фізичні особи, які сплачують страхові внески і мають право на отримання компенсації (відшкодування) за настання страхового випадку. Страхувальниками є роботодавці і застраховані особи, а страховиками відповідні страхові фонди (державні та недержавні). Страхові фонди беруть на себе зобов’язання зі збору страхових внесків і надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг за настання страховик випадків, а саме пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності, безробіття тощо.
Види, суб’єктний склад і коло суспільних відносин, подібних між собою з причин виникнення матеріальної незабезпеченості осіб найманої праці і само зайнятого населення поєднує універсальна соціально-економічна категорія, як – «соціальний ризик». Об’єктом соціального страхування є соціальний випадок із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Страховий ризик – обставини, внаслідок яких громадяни або члени їхніх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і мають потребу в матеріальній допомозі або інших послугах соціального страхування. Слід підкреслити, що саме ризик є об’єктом страхування, а не працівник. Працівник є застрахованим і може виступати в особі страхувальника поруч з працедавцем і державою.
Ризик (тобто ця небезпека) має подвійну характеристику: імовірність настання та розмір завданих збитків. Чим менша ймовірність ризику, тим легше і дешевше організувати страхування.
Зміст ризику та визначена ймовірність ризику характеризують зміст і межі страхового захисту, покриття (або попередження) можливих збитків. Якщо буде відомо, яка їхня середня величина, а також те, з якою ймовірністю вони настають серед застрахованих в одиницю часу, легко визначити сукупний обсяг завданих збитків у даній сукупності, а поділивши на кількість застрахованих даного виду ризику, одержимо необхідний внесок, страховий тариф. За рахунок коштів страхування можуть проводитися профілактичні заходи, спрямовані на зменшення небезпеки, зниження ймовірності настання страхової події, тобто також спрямовані на захист застрахованого від матеріальних втрат.
Страховий випадок є юридичним фактом, що слугує основою для виникнення правовідносин для отримання матеріального забезпечення із страхових фондів.
До страхових випадків за соціальним страхуванням належать:
часткова непрацездатність;
вагітність і пологи, догляд за новонародженим;
інвалідність;
досягнення пенсійного віку, смерть годувальника, безробіття;
нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, встановлені законодавством.
Таким чином, соціальні ризики – це фактори порушення нормального соціального стану людей при ушкодженні здоров’я, втрати працездатності або відсутності попиту на працю (безробіття), що супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, понесення додаткових витрат, пов’язаних із лікуванням, а для родини – втратою джерела доходу у випадку втрати годувальника.
Оскільки соціальні ризики носять об’єктивний характер, значить механізм захисту від них повинний бути надійним, тобто страхування повинно бути обов’язковим (за законом) для охоплення всіх працюючих, а тягар фінансового навантаження повинні солідарно нести основні соціальні суб’єкти – роботодавці і працівники. При цьому частка фінансової участі соціальних партнерів може бути різною. Кожна країна прагне знайти оптимальні для неї пропорції фінансової відповідальності відповідно до конкретних економічних, соціальних умов, культурних і психологічних традицій.
В демократичному, правовому суспільстві роль і можливість держави з соціального захисту зосереджено на вразливих прошарках населення – інвалідів, дітей, пристарілих. Що стосується працюючого населення, то питання їхнього соціального захисту стає більше обов’язком їх самих і роботодавців. Це досягається участю працівників і роботодавців у формуванні фінансових ресурсів, передачею функцій на розпорядження цими ресурсами у власність повноважних представників працівників і роботодавців, встановленням прямої залежності розміру страхових виплат від розмірів і періодів сплати (обсягу) страхових внесків.
Соціальні ризики класифікуються за ступенем небезпеки для окремих соціальних груп і прошарків трудящих. Якщо ступінь небезпеки низька організаційно-правова форма носить добровільний характер. І навпаки – якщо - висока, вона, як правило, носить обов’язковий (за законом) характер. Між добровільним і обов’язковим страхуванням є перехідні форми, які названі факультативно – обов’язковими або умовно – обов’язковими.
Посилаючись на дану методологію показники ризику групують на два види: соціальні – збиток здоров’ю, втрата працездатності (тимчасова і/або постійна), смертність, чисельність утриманців загиблих тощо.; економічні - витрати на компенсацію втрати доходу у зв’язку з втратою працездатності і додаткові витрати на лікування, реабілітацію.
Для того щоб кількісно оцінити ризики в соціальному страхуванні використовують актуарні розрахунки, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. При цьому використовують наступні показники:
частота настання ризикової ситуації;
рівень соціальних гарантій при настанні ризикової ситуації;
обсяг матеріальних витрат з компенсації всіх страхових випадків для страхової організації, а також їхню частку стосовно величини заробітної плати всіх застрахованих;
середню тривалість ризикової ситуації - період між її настанням і переходом до нормальних умов життєдіяльності.