2. Правове регулювання захисту конфіденційної інформації

В умовах розвитку ринкових відносин, жорстокої конкуренції важливу роль відіграє захист комерційної таємниці та конфіден­ційної інформації (тобто з обмеженим доступом).

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володі­ють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, діло­вого, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визнача­ють режим доступу до неї, систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів Украї­ни (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо) та інформація, приховування якої є загрозою життю та здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відо­мості, які становлять державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійсню­ється відповідно до Закону „Про інформацію".

Порядок обігу таємної інформації, її захисту визначається від­повідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Порядок і терміни оприлюднення таємної інформації визнача­ється відповідним законом.

Один із способів витоку інформації (на думку потерпілих) по­в'язаний з діяльністю посадових осіб правоохоронних органів під час вилучення ними бухгалтерських та інших документів підпри­ємства.

Неодноразово відбувалося утруднення роботи або навіть при­зупинення діяльності комерційної структури внаслідок вилучення певних документів. Тому, в окремих випадках, посадові особи під­приємницьких структур перешкоджають співробітникам право­охоронних органів (які діють в рамках закону) в наданні доку­ментів, які ті вимагають, що в свою чергу приводить до негативних наслідків. Необхідно зауважити, що всі дії правоохоронних орга­нів регламентовані законом. Натомість керівники комерційних структур не знають як тих законів, що регламентують діяльність правоохоронних органів (в разі вилучення документів, що містять комерційну таємницю (або не містять такої)), так і тих, що захи­щають їх права, виходячи з того, що процес вилучення докумен­тів, які офіційно, на основі діючого законодавства, визнано таки­ми, що містять комерційну таємницю - набагато складніший, ніж вилучення звичайних документів.

Отже, Закон України "Про підприємництво в Україні" від 27 березня 1991 р. ст. 30 визначає: "1. Під комерційною таємницею підприємства вважаються відомості, пов'язані з виробництвом, технічною інформацією, керуванням фінансами та іншою діяль­ністю підприємства, які не є державною таємницею, розголошення (передача, виток) якої може нанести шкоду його інтересам. 2. Склад та об'єм відомостей, які складають комерційну таємницю, порядок її захисту, визначається керівництвом підприємства. Ві­домості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці визначаються Кабінетом Міністрів України. 3. Відповідальність за розголошення відомостей, які віднесені до комерційної таєм­ниці підприємства, та порядок охорони таких відомостей визначається законодавчими актами України".

Кабінет Міністрів України в своїй постанові № 611 від 9 серпня 1993 р. "Про перелік відомостей, які не відносяться до комерційної таємниці" визначив такі відомості:

• установчі документи, документи, які дозволяють займатися підприємницькою, чи господарською діяльністю, чи їх окре­мими видами;

• інформація про всі встановлені форми державної звітності;

• відомості, необхідні для перевірки нарахувань, чи виплат податків, чи інших обов'язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працівників, їх заробітної плати, як в цілому, так і за професіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків та інших обов'язкових пла­тежів;

• інформація про забруднення довкілля, невиконання правил безпеки праці, реалізації продукції, яка спричиняє шкоду здоров'ю, а також про інші порушення законодавства Укра­їни та розміри заподіяної шкоди;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в інших підприємствах, об'єднаннях та інших організаціях, які зай­маються підприємницькою діяльністю;

• відомості, які згідно з діючим законодавством підлягають оголошенню.

Далі в цій постанові вказується, що підприємства зобов'язані надавати вищевказані відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим та правоохоронним органам, іншим юри­дичним особам згідно з діючим законодавством за їх вимогою.

Аналізуючи ці два документи, ви бачите, що:

1. ваша фірма може вважати комерційною таємницею практич­но будь-яку інформацію про свою діяльність і свій персонал, і само­стійно організувати її захист;

2. санкціонований доступ до цієї інформації, в залежності від її змісту, мають тільки органи з перерахованих в Постанові, які мають право знати цю інформацію, але ніхто з потенційних конкурентів;

3. державні органи, перераховані в цій Постанові, потрапля­ють в число конкурентів, так як вони на законних підставах одер­жують доступ до інформації підприємства, яку керівник може вважати конфіденційною (наприклад, рівень заробітної плати спеціалістів, співробітництво спеціалістів інших фірм, у вашій фірмі і спеціалістів вашої - в інших і т. ін.);

4. відомості, які є державною таємницею, вже не можна віднес­ти до комерційної таємниці.

Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. встановлює в ст. 7, що "одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної ін­формації для завдання шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця — є проявом недобросовісної конкуренції".

Виходячи з аналізу прийнятих методик ціноутворення, типо­вих форм документів і договорів, а також публікацій в засобах масової інформації і, доповнивши аналіз умовою, що ваша фірма займається реалізацією товарів народного споживання імпорт­ного виробництва, можна рекомендувати такий перелік відомос­тей, які претендують на гриф "конфіденційно":

• документи, що відображають внутрішні витрати фірми, покладені в ціну реалізованої продукції (якщо у конкурента до такої інформації буде доступ, він може шукати шляхи штуч­ного завищення окремих статей ваших витрат, маючи за мету збільшити вашу ціну реалізації продукції, щоб зробити її неконкурентоспроможною на ринку);

• спеціальні умови (в тому числі і усні) в договорах на одер­жання чи поставку продукції, що створюють вам цінові та номенклатурні переваги на ринку;

• рівень реальної заробітної плати провідних спеціалістів;

• документи, що відображають стратегічне і тактичне плану­вання діяльності фірми (заплановані зміни в асортименті, цінах, постачальниках, клієнтах і т. ін.);

• документи про спеціальні особливості реалізованої продукції, якщо такі є;

• документи, що характеризують співробітників фірми з того чи іншого боку.

Таким чином, якщо ваш конкурент виявить бажання одержа­ти інформацію про ваші таємниці, йому необхідно буде виконати деякі дії, що порушують ваші законні права як підприємця і гро­мадянина. При цьому, якщо в діях конкурента будуть виявлені еле­менти оперативно-розшукової діяльності (Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р., де в ст.5 вказано, що займатися оперативно-розшуковою діяльністю мають право тільки окремі підрозділи правоохоронних органів), тоді його дії можна характеризувати, як заборонений вид діяльності. Кримі­нальний кодекс України передбачає певну оцінку таких дій:

Стаття 182. Порушення недоторканості приватного життя.

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або ви­користання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці.

Стаття 359. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Стаття 362. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ю­терної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем.

Таким чином, формальний бік справи можна вважати закри­тим (тобто для підприємців є певні права та обов'язки, гарантовані законодавством).