Ключі для дверних замків

а) Єльські ключі. Такі ключі найпоширеніші у використанні. Нерівності, розташовані на верхньому ребрі ключа, піднімають підпружинені штирки всередині замкового циліндру на встановлений рівень, дозволяючи тим самим повернути циліндр і привести в дію засув. Кількість можливих комбінацій (відмінностей) розміщення зубців на ребрах дуже велика, але і її можливо значно збільшити, змінюючи форму і розмір канавок, зроблених горизонтально впро­довж пластини ключа. Канавки також перешкоджають вставленню в замок іншого ключа такого ж типу. Додатковою перевагою таких запірних пристроїв в цілому є можливість заміни в замку тільки ци­ліндра, що здешевлює експлуатацію. Однак, на жаль, циліндрові замки характерні тим, що підібрати до них ключі нескладно, а в деяких випадках можливо просто вирвати з замка весь циліндр;

б) Ключ для важельного замка. Такий тип ключа може забез­печити більш високий рівень безпеки, ніж циліндрові замки. Форма ключа в даному випадку така, що примушує переміщу­ватися декілька важелів в положення, що дозволить пересунутися засуву. І чим більше використовується важелів, тим більше мож­ливих комбінацій подібних замків і ключів до них. Якщо додати до конструкції запобіжники (спеціальні пристрої на корпусі зам­ка, що не дозволяють повертати в ньому ключ невідповідної фор­ми), можна додатково збільшити загальне число комбінацій ва­желів і запобіжників і підвищити його захисні властивості. Якщо ж використовується сумісна комплексна замкова система (в якій для відкриття окремих, які входять до нього, замків потрібні головний і допоміжний ключі), то є сенс мати ключі з різко від­мінною комбінацією характерних прикмет, так як сама по собі конструкція комплексної замкової системи не відрізняється різ­номанітністю варіантів рішення.

Вікна. Злочинці дуже часто використовують для проникнення вікна, і цьому є декілька причин:

• їх часто залишають відкритими;

• іноді певні скельця чи всі можна зняти ззовні, що знизить рівень ризику для порушника, зменшивши шум (якщо до­ведеться розбивати скло) і небезпеку порізатися, пролізаючи через розбите скло;

• засуви на вікнах, встановлені виробниками, зазвичай, лег­ко відчиняються або виймаються;

• через вікно злочинець може побачити предмети, що привернули його увагу, а також шлях через вікно до цих предметів і назад, зазвичай, найкоротший;

• часто можна виявити вікна на перших поверхах приміщень, розташовані у віддалених чи затемнених місцях.

Наскільки важко пройти непроханим через двері, настільки легко це можна зробити, якщо скористатися перерахованими слабкими місцями у вікнах. Двома найважливішими характерис­тиками вікон, що забезпечують захист від проникнення, є міц­ність матеріалів, з яких вони виготовлені, і конструкція запірних Пристроїв, що використовуються в них. Серед вікон, що зараз найчастіше використовуються, можна виділити декілька типів:

а) віконна стулка. Це вікна, закріплені шарнірно з одного бо­ку, які виготовляються з металу, дерева чи пластика;

б) фрамуга. Тип цього вікна схожий на віконну стулку за ви­нятком того, що шарніри встановлюються не збоку, а знизу чи зверху рами;

в) вікно з рамою, що ковзає. Звичайно, це тип конструкції, який переміщується відносно вертикальної чи горизонталь­ної направляючої. Найчастіше такі вікна можна зустріти в старих забудовах. Рами практично завжди виконані з де­рева;

г) вікно з центральною підвіскою. У цьому варіанті рама обер­тається навкруги центральної осі і, як правило, фіксується підпружиненим запірним механізмом. Порушник може "по­працювати" над такими вікнами, розташованими на великій висоті, з допомогою довгої палиці з крюком на кінці.

Потрібна фізична міцність вікна залежить від рівня ризику, Оцінка якого відбувається на стадії дослідження. Однак, є декілька загальних правил, виконання яких дозволить підвищити ступінь безпеки об'єкта щодо вірогідності проникнення через вікна.

1. Необхідно встановити вікна, які зовсім не відчиняються (осо­бливо на першому поверсі чи там, де до них можна легко дістатися в даху чи з гаража). Якщо все ж таки буде прийнято рішення про Встановлення вікон, що відчиняються (через проблеми вентиляції приміщень), використовуйте вікна типу "фрамуга", причому тако­го розміру, щоб відкритий простір був замалий для проникнення, навіть найменшої особи).

2. Якщо внаслідок оцінки ситуації буде виявлено, що серед основних ризиків знаходиться проблема вандалізму, рекоменду­єтеся встановлювати на вікнах зовнішні віконні пристрої (наприк­лад, захисні жалюзі), які в робочі години компанії знімаються.

Для допоміжного захисту на вікна можна встановлювати ґрати Якщо вони будуть виконані з гарним дизайном, це, крім усього покращить зовнішній вигляд будівлі, але цей конструктивний елемент не можна використовувати, якщо вікна розглядаються як шлях для евакуації співробітників.

3. Заміна звичайного скла зміцненим (типу того, що використовуються в автомобілях) склом, армованим дротом; двошаровим чи ламінованим плівкою склом. Всі ці типи матеріалів підвищать захисні якості вікон і збільшать час, потрібний для проникненню порушника через вікна.

4. Наклеювання на звичайне скло дзеркальної прозорої пластикової плівки ускладнює потенційному злочинцю можливість одержати через скло необхідну йому інформацію, що досягається за умов, що рівень освітлення всередині приміщення нижчий, ніж ззовні. Така плівка в якійсь мірі підвищує і захисні функції вікон і навіть, якщо товщина достатня, може зберегти тих, які знаходять­ся в приміщенні від ефектів невеликого вибуху, що стався ззовні.

Що стосується засувів для вікон, то вони дуже дешеві і легко встановлюються. З практики аналізу злочинів відомо, що значна частина несанкціонованих проникнень у приміщення відбувається через вікна, що виходять в безлюдні місця. Все це говорить про те, що проблемі надійних запірних пристроїв на вікнах потрібно приділити достатньо уваги і часу.

Більшість віконних запорів фіксують рухливу частину рами пригвинченим механізмом чи засувом. У деяких конструкціях фіксація здійснюється у гнізді запірного пристрою, однак, вико­ристовувати ці види пристроїв не рекомендується, бо у такому разі міцність запірного пристрою у цілому буде визначатися лише міцністю гнізда.

Ключі, що використовуються у віконних запірних пристроях, можуть бути найрізноманітнішими, починаючи від найпростішого ключа до борідкових ключів, використання яких у цілому дозво­лить підвищити рівень безпеки. Рекомендується використати і додатковий спосіб захисту, коли вікна фіксуються за допомогою довгих засувів і міцних закріпних гвинтів. Для більш уразливих вікон доцільно поставити два такі пристрої, які не дозволять зло­чинцю досягти своєї мети.

Важливо пам'ятати, щоб ключі від віконних запірних пристро­їв, якщо вікна можуть бути використані як запасний пожежний вихід, завжди знаходилися на видному місці в приміщенні, але в недосяжному ззовні, і щоб навіть були невидимі звідти.

Дахи. Дахи будівель особливо уразливі для проникнення і цьому є декілька причин:

• про них часто забувають під час проведення дослідження загальної безпеки;

• плитки, листи черепиці і планки можна легко витягти, не вчиняючи при цьому значного шуму;

• світлові отвори на даху рідко закриваються ґратами і прак­тично не контролюються;

• потрапити на дах можна використовуючи для цього сусідні забудови, притуливши до стіни будь-які зручні предмети і т. ін., іноді власники самі полегшують завдання, залишаючи на території драбини, що використовуються для обслугову­вання будівлі;

• системи забезпечення безпеки рідко будуються так, щоб пода­вати сигнал тривоги під час проникнення в приміщення через дах.

Якщо тільки світлові отвори в даху не призначені додатково для вентиляції, вони не повинні відчинятися, а замість скла в них повинен бути вставлений міцний прозорий пластик. Якщо ж такі отвори забезпечують і вентиляцію, на них повинні стояти міцні грати, що перешкоджають проникненню через них.

Доступ у будівлю. Проблеми організації контролю доступу в приміщення чи на територію обмеженого використання особливо актуальні у тих випадках, коли відвідувачі можуть вільно корис­туватися іншими приміщеннями будівлі. У цілому, в цьому разі немає необхідності формувати ту ж систему забезпечення безпеки, яка використовується при периметричному захисті, тобто зводити огорожу, стіни, встановлювати спеціальні двері і вікна і т. ін. У таких приміщеннях загального користування доцільно застосувати доступ за принципом "заходь, хто має право", реалізація яко­го може здійснитися за допомогою механічних комбінаційних, або електричних .замків, чи карток контролю доступу під час про­ходження через стандартні двері.

Але є виключення з такого правила, пов'язане з випадками, коли відвідувачі взаємодіють з персоналом, що мають справу з великими сумами готівкою чи іншими цінностями (наприклад, з банківськими службовцями чи з касирами у поштових відділеннях). У такому разі з'являється додатковий ризик, в результаті якого співробітник чи відвідувач може потрапити в нестандартну ситуацію. Є три підходи до організації забезпечення безпеки в подібних випадках:

1. Зведення міцного, але прозорого бар'єру, через який співробітники і відвідувачі можуть бачити і чути один одного, але унеможливлюється безпосередній фізичний вплив відвідувача н співробітника, а іноді цей бар'єр захищає останнього від вогнепальної зброї. Головна перевага такого, бар'єру – його постійна присутність і забезпечення можливості співробітнику при виникненні загрозливої ситуації здійснювати захисні дії, враховуючи і натиснення кнопки подавання сигналу тривоги. Недолік - висо­ка вартість спорудження, оскільки всі складові частини такого бар'єру повинні споруджуватися за чіткими технічними норма­ми, що забезпечують необхідний ступінь захисту. І ще один недо­лік такого конструктивного рішення: незважаючи на останні роз­робки в електроніці, що дозволяють забезпечити акустичну підтримку голосовому повідомленню через рами чи люки бар'єр­ного пристрою, все одно реальний звук голосу слабкий, що ускла­днює спілкування відвідувачів з персоналом.

2. Використання принципу відкритого доступу, під час якого між персоналом і відвідувачами не існує фізичних бар'єрів, але забезпечується, щоб службовець міг оперувати грошима чи кош­товностями, розмір яких не перевищує встановленої величини, і робиться все можливе, щоб всі про це знали. Цей підхід популяр­ний в торгівлі і в маркетингу, де його називають "дружелюбний ко­ристувач", з його допомогою зручно обслуговувати відвідувачів. Однак, він мало допоможе співробітникам, якщо злодії вирішать поживитися чим вдасться - тим більше, що злочинці стають все більш агресивними.

3. Спорудження бар'єра або прилавку висотою до грудей, в якому монтується екран, який піднімається. Такий екран звичайно складається з куленепробивного непрозорого матеріалу і при задіянні піднімається до стелі за кілька сотень мілісекунд, при­пиняючи усі види комунікаційного сполучення між відвідувачами (грабіжниками) і персоналом, що знаходиться за прилавком, в різні думки відносно того, як буде діяти злочинець після неспо­діваного задіяння екрана, переривання звукового і зорового контакту і неможливості фізичного проникнення через прилавок. Швидше за все, він відмовиться від продовження злочину. Розробники системи вважають, що ще однією перевагою цієї конструк­ції є те, що інші відвідувачі, що знаходяться за прилавком, під час спрацьовування екрану не одержують ніякої шкоди.

Скло безпеки. Ми вже говорили про деякі методи використан­ня скла безпеки для вікон, встановлених по периметру, що охо­роняється, але, якщо ми дійсно хочемо перешкодити проникненню злочинця чи захистити персонал від озброєних вогнепальною зброєю грабіжників, нам слід використовувати більш міцні мате­ріали. У цілому вони відносяться до двох основних категорій: захисне скло безпеки і куленепробивне скло.

Захисне скло. Захисні якості цього скла за нормами стандарту забезпечують охорону від невогнепальної зброї чи засобів, що використовуються в її якості (молотів, кирк і т. ін.). Із скла такого типу, що виготовляється зараз, можна виділити таке:

а) Ламіноване скло. Воно виготовляється із окремих листів бульбашкового скла, ламінованого полівініловим бутиролом, що є клеючим матеріалом між шарами. Захисні властивості ламінованого скла залежать від загальної товщини пакету і кількості шарів, що його складають. Для скла, що ставиться у вікна магазинів, рекомендується товщина в 6-7 мм, а для запобігання фізичного проникнення - 11-12 мм;

б) Пластики. Для виробництва матеріалів, що можуть витримати велике фізичне навантаження, можна використати деякі види термопластичних речовин, особливо акрилових і полікарбонатних, з яких до того ж можна виготовити практично всі геометричні форми. При порівнянні з ламінованим склом за ваговими і вартісними характеристиками перевага на боці пластмас. Однак, і у них є слабке місце. Під час нанесення глибоких подряпин і інших пошкоджень абразивного характеру їх міцність строк служіння знижуються. Також з часом погіршується прозорість, а це один із суттєвих показників таких матеріалів. Сучасні розробники останніх варіантів запевняють, що вони суттєво підвищили міцність пластика до нанесення подряпин, але вони не можуть сказати те ж саме про збереження прозорості. Крім того, більшість пластмасових екранів не стійкі до нагрівання і тому втрачають бага­то своїх позитивних якостей під час зустрічі з відкритим вогнем;

в) Композити. Скло і пластики можуть об'єднуватися ламіну­ванням в єдиний пакет, який стає міцним, як пластик, і захи­щеним від деяких механічних пошкоджень (наприклад, подря­пини) як скло. Під час виготовлення такого набору виробники зіткнулися з двома труднощами: по-перше, скло і пластик по-різ­ному розширюються і стискаються при підвищенні і зниженні температури, а по-друге, пластик і скріплюючий матеріал під дією прямих сонячних променів втрачає частину своїх власти­востей. Деякі компанії заявляють, що їм вдалося перебороти і ці недоліки. Так у деяких розробках шари скла і пластика відділені одне від одного повітряними бульбашками і кожний шар фіксу­ється на відповідному місці конструкцією рами;

г) Куленепробивне скло. За нормами стандарту захисні вла­стивості такого скла забезпечують захист від проникнення в приміщення за допомогою вогнепальної зброї. Стандарти встанов­лення трактовані однозначно, визначаючи рівень захисних вла­стивостей, якими повинне володіти таке скло під час пострілу в нього з вогнепальної зброї. Діапазон зброї, дію якого повинно ви­тримати скло, варіюється від 9-міліметрового пістолета до гвин­тівки калібру 7,62 і рушниці 12-го калібра, у всіх випадках пос­тріл робиться з відповідної відстані до поверхні скла. Такі ситуації в реальному житті зустрічаються досить рідко, але завжди краще виходити з найгіршого сценарію розвитку подій. Більшість пане­лей із КНС є конструкціями із скла зі спеціальним ламінуванням, схожими на захисне скло безпеки, але набагато товще, і, як наслі­док, важче. Лицьова поверхня таких матеріалів робиться так, щоб розсіювати силу удару, що прикладається на неї, а їх зворотна сторона повинна бути такою, щоб уламки часток, що розлітають­ся з неї всередину, були мінімальні. Тому дуже важливо під час встановлення такого скла не переплутати поверхні і не розмістити таке скло лицьовою поверхнею всередину приміщення. Більш Легким і дешевим варіантом у порівнянні є композитні панелі.

Отже, ми з вами розглянули головні уразливі місця, що зустрічаються в просторі, який охороняється по периметру, але і в сере­дині його можуть бути окремі об'єкти, ступінь захищеності яких повинен бути вищим, ніж території, яка охороняється, в цілому.

Сейфи і сховища. Наступним, і, звичайно, більш надійним рівнем безпеки в нашій стратегії "голівки цибулі" є сейфи, сховища і підвали. Такі закриті площини, якщо вони відповідають заданим стандартам або технічним характеристикам, поставлять Майже кожного потенційного порушника перед нерозв'язним зав­данням. Хоч наявність таких пристроїв неминуче призводить до відлякування майже всіх злочинців, крім найрішучіших, все-таки їх головне завдання полягає у затриманні дій зловмисників при спробі проникнення до їх вмісту.

Сейфи. Сейфи бувають різних розмірів і форм, від невеликих, вмурованих в стіну або закладених у підвальне приміщення, до величезних двостулкових конструкцій, куди практично можна навіть заходити. Розмір і вага сейфів є їх дуже важливими характе­ристиками, бо від цих пристроїв буде мало сенсу, якщо у них будуть найкращі запори, але якщо злочинець зможе їх просто вивезти в зручне місце і там, маючи вдосталь часу (що під час "операції" в чужому приміщенні завжди є критичним фактором), використо­вуючи різні інструменти і пристрої, рано чи пізно відкриє практично будь-який сейф. Тому, у більшості випадків (особливо, якщо сейф важить менше 500 кг), він повинен бути надійно і прикріплений до підлоги чи до стінки (а ще краще - туди і туди), і зацементований або зафіксований якось інакше. Наступний фактор, на який треба звернути увагу під час вибору сейфа - його облаштування. Критерієм якості сейфа (під цим розуміється його опір злому) є час, за який спеціаліст, використо­вуючи відповідний набір інструментів і пристроїв, зможе діста­тися до його вмісту. Критерії якості такого обладнання, що відно­сяться до конструкції сейфів, діляться на три категорії:

1. Ті, які витримують дію ручних механічних і електричних інструментів, полум'я киснево-ацетиленового пальника впродовж ЗО хвилин.

2. Те ж саме, що і в попередньому випадку, тільки час "опору" проникнення до вмісту складає 60 хвилин.

3. Те ж саме, що і для другої категорії, але в цьому разі до впли­вових факторів додаються вибухові речовини.

У корпусах, дверцятах і інших елементах сейфів одночасно використовуються матеріали з теплозахисними властивостями і такими, що перешкоджають свердлінню.

Найскладнішим елементом сейфів є його дверцята. їх конструк­ція повинна відповідати двом протилежним вимогам: надавати зруч­ний доступ персоналу під час роботи до вмісту сейфу і надійно перешкоджати несанкціонованому проникненню в нього. У зачине­ному стані захисні властивості дверцят не повинні бути нижчими, ніж у інших п'яти сторін сейфу. Щоб забезпечити такі вимоги, висо­коякісний сейф повинен мати такі характеристики:

• запірні елементи повинні входити в корпус сейфа зверху, знизу і в бокову, протилежну підвісковій, сторону дверцят;

• петлі мають бути захищені від впливу, а шарнірні стрижні або фіксуючі накладки на підвісковій стороні дверцят повин­ні входити в призначені для цього пази на корпусі сейфу, коли дверцята знаходяться в зачиненому стані;

• під час спроби розкрити сейф вибуховими речовинами встанов­лені всередині запірні механізми повинні заново зводиться;

• на сейфі повинно бути встановлено декілька типів запірних пристроїв.

Слід відмітити, що зараз багато підприємців користуються сей­фами, придбаними багато років тому, котрі не можуть чинити опір сучасним інструментам і пристроям, на які перейшли злочинці.

Якщо ви сумніваєтесь у надійності використовуваного вами обладнання, завжди є сенс проконсультуватися у цьому питанні зі спеціалістом.

Сховища. Фактично, такі приміщення є великими сейфами і тому повинні відповідати практично тим же нормам забезпечення безпеки. Як і у випадку з сейфами, стандарти для сховищ ґрунтуються на часі, необхідному для проникнення в приміщення, що Охороняється (клас 1-30 хвилин, клас 2-1 година, клас 3-2 родини). Найчастіше сховища будуються одним з таких способів:

1. За місцем знаходження. Такі приміщення будуються з бетону, який укладається на силову арматурну конструкцію, що монтується від підлоги до стелі. Щоб сховище в повній мірі відповідало своєму призначенню, питаннями будівництва повинні займатися спеціалісти, тому що від компонентів використаного бетону і від розміщення елементів арматури залежать характерис­тики таких приміщень.

2. Напівфабрикатні блоки. Бетонні блоки (чи бруси) виготовля­ються в заводських умовах, після чого доставляються замовнику і монтуються на місці за розробленим проектом. Блоки чи бруси при цьому закріплюються між собою (найчастіше за допомогою металевих стяжок), створюючи монолітну конструкцію, залиша­ючи в ній єдиний отвір для навішування дверей.

3. Збірно-розбірна конструкція. Іноді такі сховища назива­ються пересувними. Вони збираються з раніше сформованих елементів, виготовлених із різних матеріалів, враховуючи бетон високої міцності, теплозахисні покриття і матеріали, здатні про­тистояти свердлінню. Поєднання елементів в єдину конструкцію здійснюється за допомогою болтів або зваркою. У сховищ такого типу є дві переваги у порівнянні з більш традиційними варіанта­ми. По-перше, вони легші і тому більше підходять для встанов­лення на верхніх поверхах висотних будівель. По-друге, їх конфігурацію і розмір можна змінювати, додаючи чи знімаючи окремі елементи складання.

Але слід чітко уявляти і інші особливості таких типів сховищ. Сама назва - збірно-розбірні - передбачає, що можна провести зво­ротну операцію досить швидко і за мінімальних витрат розібрати готове сховище. Однак все це добре в теорії. Але на практиці вияв­ляється, що такі роботи настільки ж дорогі, як і придбання нового сховища.

Нерідко підземні сховища називають підвалами. їх потрібно будувати за тими ж стандартами, які застосовуються для їх назем­них "родичів", правда, потрібно відмітити одну з переваг підвалів: п'ять із шести його сторін оточені землею, наявність якої обмежує просторові можливості злочинців, що намагаються потрапити в такий замкнутий і захищений простір. За наявності таких кон­струкцій слід дуже уважно простежити стан сусідніх інфраструктурних елементів, бо, наприклад, дренажну систему або систему стічних вод можна використати для підземного проходу до такого підвалу.

Замки для сейфів і сховищ. Для дверей сейфів і сховищ вико­ристовуються замки трьох основних типів. Всі ці типи виконують одну функцію: в замкненому стані вони перешкоджають перемі­щенню запірного механізму всередину дверей. Розглянемо їх по черзі:

1. Замки, що відкриваються ключами. За своєю конструкцією такі типи замків не відрізняються від надійних замків для звичай­них дверей. Вони закладаються глибоко у корпус дверей, під верх­ній захисний шар, і приводяться в дію ключами з довгим корпу­сом. У таких замків є два головних недоліка:

- ключі для більшості таких замків легко скопіювати;

- завжди існує проблема забезпечення збереження ключа після того, як двері зачинені.

2. Комбінаційні замки. Сучасні високонадійні комбінаційні замки визнаються дуже ефективними. Комбінації для відкривання легко вводяться в їх пам'ять і за необхідності можуть бути настіль­ки ж легко перепрограмовані. Головна слабкість таких замків по­в'язана не з конструкцією, а з їх користувачами. Часто "таємну" комбінацію можна виявити занотованою на календарі чи в такому ж "таємному" місці. До того ж користувачі часто діляться такою інформацією з "перевіреними і надійними" колегами (хоч би через те, що самі можуть запізнитися на роботу, а "робота ж не буде чекати"). Саме такий принцип "опори на колектив" не сприяє за­безпеченню безпеки за допомогою комбінаційних замків. Однак, якщо коди міняти досить регулярно (а головне, зразу ж після зві­льнення кого-небудь зі співробітників, кому вони були відомі), такі захисні пристрої залишаються найкращим засобом для две­рей і сховищ.

3. Годинникові замки. Конструкція таких замків передбачає неможливість відкривання дверцят сейфу чи дверей сховища в години, заборонені для використання, при цьому всі інші запірні механізми можуть бути відкритими. Таким чином, годинникові замки є головними елементами захисту проти несанкціонованого доступу до сейфів і сховищ в неробочий час. Ці пристрої можуть бути механічного (звичайно, два чи три повних оберта заводної пружини, які відповідають вибраній кількості годин блокування) або електричного типу, що дозволяє програмування зведення або знімання блокування з запірного механізму у відповідний час. Хоч електронні годинники більш гнучкі у використанні, їм ще потріб­но довести, що ступінь їх надійності відповідна до аналогічних показників механічних пристроїв такого ж типу.

Під час використання цих годинників рекомендується встанов­лювати зовнішні індикаторні пристрої, розміщені поряд з дверима (іноді під час встановлення таймера виникають помилки, і краще визначити за індикатором, коли двері не будуть відчинені через задіяний годинниковий замок.)

4. Замки з затримкою спрацьовування. Такі запірні меха­нізми призначені для попередження пограбувань в робочий час. Під час використання таких замків вони відкриваються через "х" хвилин (звичайно от 1 до 10) після їх запускання. Теоретично, грабіжники не люблять чекати і тому не будуть діяти в умовах, коли етап очікування стає неминучим. На жаль, більшість подіб­них замків встановлюються ззовні і за своєю конструкцією не відносяться до дуже простих, тому кілька дужих ударів тяжким предметом, наприклад, молотом, може їх просто збити з петель.

ЛЕКЦІЯ 7