Глава 41 інші види спеціальних режимів господарської діяльності

Стаття 411. Виключна (морська) економічна зона України

1. Морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їм належать, становлять виключну (морську) економічну зонуУкраїни.

2. Ширина виключної (морської') економічної зони становить до двохсот морськихмиль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

3. З метою забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) щодо забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України.

4. Держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне правостворювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.

5. Режим здійснення господарської діяльності у виключній (морській) економічнійзоні встановлюється відповідно до цього Кодексу законом про виключну (морську)економічну зону України, іншими законодавчими актами, що регулюють питання, пов'язані з правовим режимом виключної (морської) економічної зони України.

1. Одним з різновидів спеціального режиму господарювання є виключна (морська) економічна зона України, територія якої визначається цією статтею, а також Законом «Про виключну (морську) економічну зону України» [66]. Закон розроблено на основі положеньКонвенції ООН з морського права 1982 року, ратифікованої Україною 3 червня 1999 р. [430].Він визначає особливості правового регулювання господарської діяльності у виключній(морській) економічній зоні України.

2. Ця стаття, а також Закон «Про виключну (морську) економічну зону України» встановлюють ширину виключної (морської) економічної зони нашої держави.

3. Коментована стаття регулює питання забезпечення Україною своїх суверенних прав нарозвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні. Для забезпечення суверенних прав на розвідку, експлуатацію,збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні участині 3 коментованої статті передбачено заходи щодо забезпечення виконання законодавства України. Такими заходами є догляд, інспекція, арешт, судовий розгляд. Особливостіпрактичного використання цих заходів передбачені Законом «Про виключну (морську) економічну зону України».

Відповідно до згаданого Закону охорона суверенних прав України у виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням обов'язків інших держав, українських та іноземних юридичних та фізичних осіб, міжнародних організацій здійснюється Прикордонними військами України, органами рибоохорони Міністерства рибного

господарства України, органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України з урахуванням інтересів інших держав, передбачених нормами міжнародного права.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законодавчими актами України. Юридичні особи за порушення зазначеного законодавства несуть відповідальність, передбачену статтями 22-26 Закону «Про виключну (морську) економічну зону України». При цьому притягнення порушників до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок порушення живим або іншим ресурсам виключної (морської) економічної зони України.

Порядок та умови використання рибних та інших ресурсів виключної (морської) економічної зони України встановлюються Кабінетом Міністрів України.

4. За змістом частини 4 коментованої статті право створювати штучні острови, а також дозволяти і регулювати будівництво, експлуатацію, використання штучних островів, установок для морських наукових досліджень, розробки природних ресурсів, а також для іншихекономічних цілей має виключно держава. Порядок створення штучних островів, будівництва установок та споруд, а також їх ліквідації визначає Кабінет Міністрів України.

Морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні України мають право проводити усі держави, незалежно від їх географічного положення, їх юридичні та фізичні особи, а також міжнародні організації за умови дотримання законодавства України. Такі наукові дослідження проводяться за згодою спеціально уповноважених органів України згідно із законодавством України та ратифікованими нею міжнародними угодами.

Спеціально уповноважені органи України дають свою згоду на проведення морських наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні за умови, що ці дослідження проводяться у мирних цілях, для розширення знань про морське середовище на благо людства та не несуть загрози навколишньому природному середовищу.

5. Господарська діяльність у виключній (морській) економічній зоні здійснюється на засадах норм ГК, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України» та інших законодавчих актів України. При цьому необхідно враховувати, що в разі якщо Конвенцією ООН зморського права 1982 року або міжнародними угодами України встановлено інші норми, ніжті, що містяться у законодавстві України, то використовуються норми Конвенції або відповідної міжнародної угоди.

Стаття 412. Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України

1. Господарська діяльність на державному кордоні України (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користуванняземлею, лісами, об'єктами тваринного світу, ведення геологічних розвідувань та іншагосподарська діяльність) здійснюється з урахуванням особливостей режиму державного кордону України відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Умови здійснення на державному кордоні України господарської діяльності визначаються відповідними органами державної влади України з урахуванням місцевих умовзгідно з вимогами закону.

3. У випадках і в порядку, передбачених законом, сполучення через державний кордон України на окремих ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежене чи припинене або встановлено заходи карантину для людей, тварин,вантажів, насіннєвого, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного та рослинного походження, що перетинають державний кордон України.

1. Коментована стаття встановлює, що будь-яка господарська діяльність на державному кордоні України має специфіку, обумовлену необхідністю охорони державного кордону України.

Господарська діяльність на державному кордоні може здійснюватися у вигляді судоход-ства, використання водних об'єктів для потреб лісосплаву та інших видів водокористування, створення різноманітних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, використання землі, лісів, тваринного світу, ведення гірничої справи, геологічних розвідок та в інших видах.

Здійснення господарської діяльності не повинно зашкоджувати режиму державного кордону України, що є засадою для встановлення спеціального запобіжного режиму господарювання на даній території. Особливістю правового регулювання господарської діяльності на державному кордоні України є те, що така діяльність здійснюється як на основі нормативно-правових актів внутрішнього законодавства, так і з урахуванням норм міжнародних угод, укладених між Україною та іноземними державами, які ратифіковані Верховною Радою України в установленому законом порядку. Основоположним нормативно-правовим актом внутрішнього законодавства у даній сфері є Закон України «Про державний кордон України» [104], який встановлює особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України.

2. За змістом даної статті порядок здійснення усіх видів господарської діяльності на державному кордоні України визначається відповідними органами державної влади України запогодженням з органами Державної прикордонної служби з урахуванням специфіки місцевих умов на підставі Закону «Про державний кордон України».

У прикордонній смузі та в контрольованому прикордонному районі встановлюється прикордонний режим. Порядок його встановлення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 24 Закону «Про державний кордон України» дозвіл на здійснення робіт у прикордонній смузі видає Державна прикордонна служба України разом з органами внутрішніх справ. А в необхідних випадках Державна прикордонна служба може встановлювати додаткові тимчасові режимні обмеження на проведення робіт у прикордонній смузі.

3. За правилами даної статті у випадку загрози поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб на території України або іноземної держави перехід через державний кордонУкраїни на загрозливих ділянках може бути тимчасово обмежений або припинений чивстановлено карантин для людей, тварин, вантажів, насіннєвого, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного та рослинного походження, які перетинають державний кордонУкраїни. Право прийняття такого рішення законодавством про державний кордон Українипокладено на Кабінет Міністрів України.

Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються

1. Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах здійснюється з урахуванням правового режиму таких зон, що встановлюється законом.

2. Господарська діяльність на територіях і об'єктах природно-заповідного фондуУкраїни, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших територіях і об'єктах, віднесених законодавством до таких, що особливо охороняються, здійснюєтьсявідповідно до вимог правового режиму цих територій і об'єктів, встановлених закономта іншими законодавчими актами.

3. Законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих на територіях, радіоактивно забрудненихвнаслідок Чорнобильської катастрофи.

1. Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах має специфіку, обумовлену необхідністю особливої охорони таких територій з боку держави.

Особливої охорони потребують території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси для збереження сприятливого екологічного становища, попередження та стабілізації негативних природних процесів та явищ.

Систему природних територій та об'єктів, як підлягають особливій охороні, визначає За-

кон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [364] та інші законодавчі акти України.

2. Законодавство України встановлює спеціальний господарський режим для тих суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність на території природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших особливоохоронюваних територіях з метою збереження їх природних багатств.

Відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну та народногосподарську цінність і призначені для збереження природного різноманіття, генофонду видів тварин і рослин, підтримки загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, виключаються з господарського використання повністю або частково та проголошуються територією або об'єктом природно-заповідного фонду України.

Особливості здійснення господарської діяльності у природно-заповідних фондах України визначаються Законом «Про природно-заповідний фонд України» [420].

Курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування та оздоровлення людей.

У межах курортних та лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому використанню або може негативно впливати на лікувальні якості та санітарний стан території, що підлягає особливій охороні.

Проголошення природних територій курортними та лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим згідно із законодавством України.

Рекреаційними зонами є ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим.

3. Законодавство України встановило особливості здійснення господарської діяльності натериторіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи, що обумовлено необхідністю створення безпечних екологічних умов та соціальних гарантій при здійсненні там господарської діяльності. Специфіку господарської діяльності на цих територіяхта соціальні гарантії для осіб, які працюють на них, визначає Закон України «Про правовийрежим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» [414].

Стаття 414. Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства

1. У разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей народного господарства за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватисязаконом спеціальний режим господарювання у цих галузях.

2. У Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова)господарська діяльність.

3. Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльністьвійськових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана іззабезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобногогосподарства, виробництво продукції виконання робіт і надання послуг, передачу воренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.

4. Відносини, пов'язані із здійсненням господарської діяльності в Збройних СилахУкраїни, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

1. Специфіка здійснення господарської діяльності може бути встановлена не тільки для

територіальних утворень, а й для окремих галузей економіки в тому випадку, коли необхідна стабілізація або прискорення розвитку окремих галузей народного господарства. Спеціальний режим господарювання для окремих галузей народного господарства встановлюється спеціальним законодавчим актом за поданням Кабінету Міністрів України. Наприклад, було прийнято Закон «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України» [422], згідно з яким підприємствам гірничо-металургійного комплексу, що брали участь в економічному експерименті з 1 липня 1999 р. по 1 січня 2002 p., списувались пеня і штрафи, які були нараховані за несвоєчасну сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» [476] прийнято для створення сприятливих умов інвестування процесу пошуку, розвитку та добування корисних копалин на території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Відносини, що виникають у цій сфері, регулюються, окрім названого Закону, також угодами про розподіл продукції.

2. Коментована стаття визначає особливості господарювання у Збройних Силах України.Відповідно до правил цієї статті у Збройних Силах України може здійснюватись лише неко-мерційна, тобто неприбуткова господарська діяльність.

Перелік видів господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Господарська діяльність військових частин може бути обмежена або припинена за рішенням Міністерства оборони України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Частина 3 коментованої статті визначає, що розуміється під господарською діяльністюу Збройних Силах України. Специфіка цієї діяльності визначається такими моментами:

• по-перше, господарська діяльність у Збройних Силах України - це неприбуткова діяльність, яка здійснюється з метою отримання додаткових джерел фінансування повсякденногофункціонування військових частин, закладів та організацій, а також для підтримання наналежному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

• по-друге, здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України пов'язується зможливістю створення підсобних господарств, виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг;

• по-третє, рухоме та нерухоме військове майно (окрім бойового і спеціального) може передаватися в оренду юридичним та фізичним особам без шкоди для бойової мобілізаційноїготовності. Передача військового майна в оренду здійснюється на конкурсних засадах, що єобов'язковою умовою при оренді цього майна. Порядок проведення конкурсів визначаєтьсяФондом державного майна України за узгодженням з Міністерством оборони України.

Відповідно до законодавства України забороняється передавати в оренду озброєння, боєприпаси, бойову та спеціальну техніку.

4. Особливості здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України визначаються цією статтею ГК, а також Законом України «Про господарську діяльність у ЗбройнихСилах України» [91].

Стаття 415. Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку

1. Законом може бути визначено за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочихмісць (територію пріоритетного розвитку).

2. Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвиткувстановлюється законом.

1. Коментована стаття передбачає порядок створення території пріоритетного розвитку. Такі території створюються на основі закону за поданням відповідного органу місцевого самоврядування. Територією пріоритетного розвитку може бути визнано місто, район, де склались несприятливі соціально-економічні умови, для подолання яких встановлюється спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності — це режим, що передбачає введення податкових, митних та інших пільг для тих суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти, ухвалені в установленому законом порядку на територіях пріоритетного розвитку.

Цілями створення зазначених територій є:

• розв'язання проблем працевлаштування;

• створення нових робочих місць, реконструкція та модернізація діючих підприємств, десклались несприятливі соціально-економічні умови;

• залучення інвестиційних коштів для розвитку економіки регіону.

2. Термін «територія пріоритетного розвитку» був визначений законодавством України ще у 1991 році. Так, стаття 16 Закону «Про зайнятість населення» [138] передбачає створення територій пріоритетного розвитку, на яких процес створення робочих місць стимулюється державою. У статті йдеться про те, що це мають бути праценадлишкові території з високим рівнем безробіття. Такі території отримують статус територій пріоритетного розвитку на визначений строк. Підприємства, що створюють на цих територіях свої виробництва та додаткові робочі місця, користуються пільгами, встановленими державними та місцевими органами влади. Також термін «територія пріоритетного розвитку» визначається законодавчими актами про кожну конкретну таку територію.

Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку встановлюється спеціальним законом про конкретні території пріоритетного розвитку, який визначає строк функціонування, пільговий режим, особливості управління та інші питання здійснення господарської діяльності на таких територіях.

Стаття 416. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації

1. Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану - особливого правовогорежиму діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ організацій, передбаченого Конституцією України, який тимчасоводопускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також правюридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки, - може здійснюватися з урахуванням обмежень та зобов'язань, встановлених виданим відповідно до КонституціїУкраїни указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або вокремих її місцевостях.

2. Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарських відносин, заходи, що вживаються в умовах надзвичайногостану визначаються законом про надзвичайний стан.

3. Правила цієї статті щодо здійснення господарської діяльності застосовуються також у разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

1. Обмежувальний спеціальний режим господарювання встановлюється у випадку запровадження надзвичайного стану.

В останні роки надзвичайні стани, обумовлені стихійними явищами або техногенними аваріями, стали доволі частими, а їх наслідки — досить відчутними на різних рівнях господарської діяльності. Зростання кількості та руйнівні наслідки великомасштабних стихійних лих та техногенних катастроф, різке погіршення екологічної ситуації деякою мірою сприяли прискоренню процесу правового регулювання безпеки при надзвичайних станах.

Спеціальний режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення конституційного ладу у випадках стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, масових порушень правопорядку, спроб захоплення державної влади або насильницької зміни конституційного устрою України.

Спеціальний режим господарської діяльності встановлюється указом Президента України про запровадження надзвичайного стану, який передбачає обмеження у процесі здійснення господарської діяльності.

2. Оголошення надзвичайного стану припускає встановлення особливого правового режиму діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, орга-

нізацій, установ, що дістає вияв у обмеженні здійснення конституційних прав та свобод, а також закріпленні додаткових обов'язків. Особливості здійснення повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування стосовно суб'єктів господарської діяльності, а також інші особливості здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану встановлюються відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» [413].

3. Відповідно до законодавства України окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, може бути проголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Надзвичайна екологічна ситуація — це надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості відбулися негативні зміни у навколишньому природному середовищі, що зумовлює необхідність застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Окрема місцевість України може проголошуватися зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки та оборони України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Правове регулювання відносин у випадку проголошення надзвичайної екологічної ситуації здійснюється на основі коментованої статті, а також відповідно до Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» [294].

Стаття 417. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану

1. У період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [411] воєнний стан - це особливий правовий режим, який запроваджується в Україні або на окремих її територіях у випадку воєнної агресії або загрози нападу і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відбиття загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб з встановленням терміну дії обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, вищеназваний Закон та Указ Президента про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, який має бути затверджений Верховною Радою України.

Стаття 418. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання

1. Запровадження спеціальних режимів господарювання, не передбачених цим Кодексом, якими встановлюється обмеження прав суб'єктів господарювання, не допускається.

2. Держава гарантує суб'єктам господарювання та іншим учасникам господарськихвідносин право на звернення до суду за захистом їх майнових та інших прав від незаконного обмеження в умовах будь-якого спеціального режиму господарювання, передбаченого цим Кодексом.

1. Коментована стаття закріплює правило, за яким на території України забороняється вводити спеціальні режими господарювання, не передбачені цим Кодексом, якщо такі режими обмежують права суб'єктів господарювання. За змістом даної статті створення спеціальних режимів господарювання, не передбачених цим Кодексом, які не встановлюють обмеження прав суб'єктів господарювання, не забороняється.

Однією з найважливіших гарантій прав суб'єктів підприємницької діяльності є право на судовий захист.

2. Конституція України закріплює право суб'єктів господарювання на судовий захист порушених прав та законних інтересів.

Право на судовий захист є засобом як захисту, так і відновлення порушених чи заперечуваних прав суб'єктів підприємницької діяльності.

Ця стаття закріплює право суб'єктів господарської діяльності звертатися у судові органи за захистом їх майнових та інших прав, якщо такі права обмежуються в умовах будь-якого із закріплених цим Кодексом спеціального режиму господарювання без законних на те підстав.

Розділ IX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року:

Закон України «Про підприємництво» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 14, ст. 168) з наступними змінами, крім статті 4 Закону;

Закон України «Про підприємства в Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 24, ст. 272) з наступними змінами.

3. Кабінету Міністрів України:

1) внести до Верховної Ради України у тримісячний строк з дня опублікування Господарського кодексу України:

перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом;

пропозиції щодо уточнення, у разі необхідності, порядку набрання чинності окремих положень цього Кодексу;

2. затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом;

3. забезпечити перегляд, приведення у відповідність із цим Кодексом або визнання такими, що втратили чинність, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

4. визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки,відповідно до вимог цього Кодексу;

5. внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо переліку видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, та видів господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям;

6. забезпечити формування і ведення Реєстру державних корпоративних прав відповіднодо вимог цього Кодексу.

4. Встановити, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

5. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язаньзастосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цьогорозділу строку.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

6. Встановити, що до господарських відносин, зазначених в абзаці другому пункту 4 цього розділу, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку:

спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом;

збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 16 січня 2003 року № 436-IV

ДОДАТКИ

Про засади державної регуляторної політикиу сфері господарської діяльності