§ 2. Страхування Стаття 352. Страхування у сфері господарювання

1. Страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій тасуб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послугюридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страховихвипадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначенихзаконодавством.

1. У частині 1 коментованої статті йдеться про страхування як особливий вид господарської діяльності з надання страхових послуг, тобто про страхову діяльність.

■ Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України (ст. 2 Закону України «Про страхування» [459]). Діяльність на страховому ринку України страховиків-нерезидентів допускається за умови проходження ними процедури реєстрації та ліцензування в порядку, визначеному законодавством України про страхування.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування». У цьому

разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

У якості майнового (страхового) інтересу в страхуванні законодавство визнає об'єкт страхування.

Згідно із статтею 4 Закону «Про страхування» об'єктами страхування можуть бути інтереси, що не суперечать законодавству України, які пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).

Страховим випадком визнається передбачувана договором страхування або законодавством подія, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ст. 8 Закону «Про страхування»).

Грошовими фондами у страховій діяльності виступають спеціальні фонди (страхові резерви), які формуються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань і відбивають обсяг страхових зобов'язань страховиків за укладеними договорами страхування.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Основним джерелом формування страхових резервів є страхові платежі та доходи від інвестиційної діяльності страховика.

Згідно із статтею 10 Закону «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

2. Відповідно до чинного законодавства (ст. 5 Закону «Про страхування») страхуванняпроводиться у двох формах: добровільній і обов'язковій.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору страхування між страхувальником і страховиком.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних (математичних) розрахунків.

Обов 'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону «Про страхування». Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені зазначеним Законом.

3. Основні засади правового становища товариств взаємного страхування визначено Законом «Про страхування» та Тимчасовим положенням про товариство взаємного страхування,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1997 р. (далі - Тимчасове положення).

Відмінна риса страхових організацій даного типу полягає в тому, що вони не переслідують мети отримання прибутку з операцій, що проводять, оскільки страхують тільки майнові інтереси тих осіб, які є членами даних організацій. Однак товариства взаємного страхування можуть здійснювати підприємницьку діяльність остільки, оскільки це слугує досягненню мети, для якої вони були створені.

Згідно з Тимчасовим положенням товариство взаємного страхування є юридичною особою - страховиком, що створюється відповідно до Закону «Про страхування» з метою страхування ризиків членів цього товариства.

Законодавче закріплення положення про те, що товариство взаємного страхування визнається юридичною особою - страховиком, свідчить про те, що вимоги чинного законодавства України стосовно створення, реєстрації, ліцензування, реорганізації та ліквідації страхових компаній повністю поширюються і на зазначені товариства.

Страхувальниками товариства взаємного страхування виступають його члени, які можуть бути як юридичними, так і фізичними дієздатними особами.

Пункт 6 Тимчасового положення передбачає, що члени товариства укладають з ним договір страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особливостей кожного члена товариства.

У договорі страхування може передбачатися внесення одним з членів товариства повністю або частково платежів за інших членів.

Члени товариства на підтвердження приєднання до договору страхування отримують сертифікат, порядок видачі якого повинен встановлюватися Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до пункту 8 Тимчасового положення товариство формує загальні страхові резерви для виплати ним майбутніх страхових сум та страхових відшкодувань за зобов'язаннями всіх своїх членів.

Умови виходу з товариства взаємного страхування передбачаються в його установчих документах. Кожному члену товариства у разі його виходу з товариства повертається частина його внеску на умовах, передбачених Законом «Про страхування», відповідно до якого у разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальнику страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі ліквідації одного із страхувальників - члена товариства або його виходу із складу цього товариства договір між іншими його членами не втрачає чинності (п. 6 Тимчасового положення).

Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання

1. Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову діяльність за умовиодержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик маєправо займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування,перестраховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщеннямстрахових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видівдіяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільнудіяльність.

3. Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.

1. Згідно із статтею 2 Закону «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом «Про господарські товариства» [90] з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Відповідно до статті 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [100], статті 38 Закону «Про страхування» та згідно з Ліцензійними умо-

вами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 p., ліцензування страхової діяльності на території України носить обов'язковий характер.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 2002 р. [389] є центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі - Державна комісія).

Згідно із статтею 38 Закону «Про страхування» страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

Державна комісія зобов'язана розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання документів.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1. недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2. невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії (ст. 36Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених договорів, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Діяльність по перестрахуванню регулюється статтею 12 Закону «Про страхування» та Порядком та вимогами щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. [248]

Згідно із Законом перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При здійсненні фінансової діяльності, пов'язаної з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Державною комісією за погодженням з Національним банком України.

3. Згідно з частиною 3 коментованої статті страхувальниками визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарськукомпетенцією (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно інесуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, встановлених законодавством, та які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (при здійсненні обов'язкових видів страхування).

Страхувальниками згідно з ГК є:

1) підприємства та об'єднання підприємств, а також інші суб'єкти, передбачені ГК, що

утворені для здійснення господарської діяльності та зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти господарювання;

2. громадяни України та інші фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані в установленому законодавством порядку як підприємці;

3. підрозділи (структурні одиниці) суб'єктів господарювання, утворені цими суб'єктамидля здійснення господарської діяльності.

У разі смерті страхувальника - підприємця, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.

В інших випадках права і обов'язки страхувальника - підприємця можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника - підприємця, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

У разі визнання судом страхувальника-підприємця недієздатним його права і обов'язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати ним дієздатності.

У разі якщо страхувальник - підприємець визнаний судом обмежено дієздатним, він здійснює свої права і обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Якщо страхувальник — юридична особа припиняється і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступника.

Стаття 354. Договір страхування

1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страховоговипадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначенійстрахувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачуватистрахові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

2. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорівстрахування.

3. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією).

4. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

1. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Державною комісією.

Договір страхування повинен містити істотні умови, передбачені статтею 16 Закону «Про страхування», та укладається на підставі письмової заяви на страхування за формою, встановленою страховиком, яку страхувальник подає страховику або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Закон «Про страхування» передбачає особливу процедуру укладення договорів страхування життя. Такий договір може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документа-

ми, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі йому страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, її копія надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які є локальним нормативним актом страховика.

Правила страхування містять умови певного виду страхування, що здійснюються даною організацією, на підставі яких укладаються договори добровільного страхування і які підлягають обов'язковому затвердженню Державною комісією при видачі ліцензії на право здійснення певного виду страхування.

Правила страхування повинні містити дані, передбачені статтею 17 Закону «Про страхування».

У разі якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи до правил страхування вносяться зміни та/або доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та/або доповнення для реєстрації до Державної комісії.

Державна комісія має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та/або доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам статті 17 Закону «Про страхування».

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб -застрахованих осіб, вигодонабувачів.

Страхування третіх осіб може провадитися лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати права і обов'язки страхувальника згідно з договором страхування.

У разі укладення договорів особистого страхування страхувальники мають право призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

При укладенні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків внаслідок настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1. закінчення строку дії;

2. виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3. несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. Прицьому договір вважається достроково припиненим у випадку якщо перший (або черговий)страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4. ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - підприємцячи втрати ним дієздатності;

5. ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6. прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7. в інших випадках, передбачених законодавством України.

При цьому згідно із статтею 28 Закону «Про страхування» дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена

ІЯ*

страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не встановлено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за ЗО календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення у випадках, передбачених ЦК, а також у разі якщо:

• його укладено після страхового випадку;

• об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судовоговироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

2. Державна комісія має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхуванняжиття і договорів страхування майна громадян.

3. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальникабаланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою),та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

4. Чинне законодавство України (ст. 18 Закону «Про страхування») формою договорустрахування визнає страхове свідоцтво (поліс, сертифікат).

Відповідно до практики проведення страхової діяльності в Україні поліс страхування має подвійну природу.

По-перше, він виступає як договір страхування, і в такому разі до нього мають застосовуватися норми Закону «Про страхування», що визначають вимоги до істотних умов договору страхування, порядку укладення та припинення останнього, порядку і умов визнання його недійсним, прав і обов'язків страховика і страхувальника тощо.

По-друге, поліс страхування виступає як документ, що підтверджує факт укладення договору страхування. За таких умов до полісу не пред'являються вищезазначені вимоги.

Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання

1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

1. Відносини щодо здійснення страхування у сфері господарювання регулюються нормативно-правовими актами, які залежно від сфери дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (що поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності, і страхової зокрема), та на спеціальне законодавство України про страхування у сфері господарювання як окремий вид підприємництва.

До загального законодавства відносять нормативні акти, що регулюють будь-який вид підприємницької діяльності, у тому числі й страхову як її окремий вид.

Спеціальне законодавство про страхування у сфері господарювання включає: Закон «Про страхування», норми інших законів України, що стосуються страхування; постанови Верховної Ради України з питань страхової діяльності; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України з питань страхової діяльності; відомчі акти; локальні нормативні акти страхових компаній.