Глава 9 господарські товариства

Стаття 79. Поняття господарського товариства

.

1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їхмайна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Увипадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складіодного учасника.

2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюютьсяцим Кодексом, іншими законами.

3. Господарські товариства є юридичними особами.

4. Суб'єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

1. Основна мета господарських товариств - одержання прибутку від реалізації результатів [ власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються «колективними підприємцями» — організаціями корпоративного типу, що відповідають таким озна-кам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (складкове майно), поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за допомо- | гою системи створених ними органів). Проте протягом останнього століття у світовій тенденції регулювання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція - легалізація товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльність товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національ- і ні) акціонерні товариства (холдингові компанії).

Хоча подібне товариство не відповідає своєму етимологічному значенню, проте на його користь свідчить низка аргументів: 1) наявність у товариства власного майна, що є значною гарантією майнової стабшьності товариства та захисту інтересів кредиторів товариства; 2) передавши своє майно як вклад товариству, його єдиний засновник (а згодом — учасник), отримує взамін низку зобов'язальних прав, що дозволяє йому вирішувати принципові питання діяльності товариства (формувати виконавчий та контрольні органи, визначати напрями використання майна товариства тощо); 3) легкість поповнення складу учасників (і відповідно - майнової бази товариства за рахунок їх вкладів) без проведення необхідної у такому випадку для унітарного підприємства реорганізації, при цьому для товариства досить внести відповідні зміни до уста-

новчих документів (статуту) і відомостей державної реєстрації; 4) фактично товариство однієї особи істотно не відрізняється від товариства, в якому контрольний або більший за розміром пакет акцій (відповідна частка у статутному фонді) належить одному учаснику/акціонеру, що забезпечує контроль над товариством з боку такої особи.

Товариством однієї особи може бути лише господарське товариство, що належить до об'єднань капіталів, оскільки в персональних товариствах розмір частки учасника зазвичай не впливає на його можливості щодо управління справами товариства.

Легалізація товариства однієї особи обмежена випадками, передбаченими цим Кодексом. Водночас Цивільний кодекс визнає можливість створення такого товариства як загальне правило щодо усіх господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів (ч. 2 ст. 114): акціонерного товариства (ч. 4 ст. 153), товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 140) та товариства з додатковою відповідальністю (ч. 1 ст. 151).

2. Частина 2 цієї статті окреслює досить значне коло осіб, які можуть бути засновникамита учасниками господарського товариства: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу (споживачі, органи влади та місцевогосамоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.Водночас до суб'єктів господарювання стаття 55 ГК відносить не лише осіб, які традиційнонаділяються засновницькими повноваженнями (господарські організації зі статусом юридичної особи; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені для здійсненнягосподарської діяльності. Наділення подібних підрозділів засновницькими повноваженняминавряд чи можна визнати доцільним, оскільки вони не є самостійними суб'єктами права взовнішніх відносинах, а повністю залежать від материнської організації.

3. Господарський кодекс визнає господарські товариства юридичними особами, хоча усвітовій практиці це питання вирішується неоднозначно. Якщо товариства, які є об'єднаннями капіталів (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю), традиційно визнаються юридичними особами як такі, в яких найбільш повно віддзеркалюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майнатовариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальність товариства за власнимизобов'язаннями - від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями). Водночас персональні товариства (повне і командитне та їх аналоги за англо-саксонським правом - парт-нершіп та партнершіп з обмеженою відповідальністю) за законодавством низки країн (Німеччини, країн англо-саксонської правової традиції та ін.) не визнаються юридичними особами, що позначається не на рівні їх самостійності, а на характері відповідальності учасниківза зобов'язаннями товариства (кредитори можуть безпосередньо звернутися до учасників звимогою покриття боргу товариства).

4. Засновники та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарювання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, взявши участь у товаристві(його заснуванні).

5. Господарські товариства визнаються суб'єктами підприємницької господарської діяльності і за загальним правилом можуть здійснювати будь-які види такої діяльності, якщо іншене передбачено законом.

Проте в коментованій статті не знайшли відбиття винятки, а саме: можливість деяким видам і формам господарських товариств здійснювати некомерційну (непідприємницьку) господарську діяльність (фондові біржі — ст. 360 ГК, господарські об'єднання у формі господарських товариств — холдингових чи фінансових банківських груп - ст. 9, 10 Закону «Про банки і банківську діяльність» [61]) або виконувати деякі функції щодо регулювання гспо-дарської діяльності (Національний депозитарій - Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [333]).

Примітка. У Цивільному кодексі України господарським товариствам присвячено 49 статей (із 113 по 162 включно). При цьому більш ґрунтовно регулюється правове становище персональних товариств - ПТ і КТ (саме з них починаються спеціальні положення параграфу 1 гл. 8 «Підприємницькі товариства», що відповідає їх історичній першості у становленні інституту господарських товариств і, віповідно, традиції західних Торгових або Ко-

мерційних кодексів), а також представників об'єднання капіталів - ТОВ (і, відповідно, їх І модифікацій - ТДВ). Акціонерним товариствам присвячено лише 11 статей (152-162) з розра- І хунком на більш ґрунтовне регулювання їх діяльності майбутнім Законом «Про акціонерні то-1 вариства», проекти якого неодноразово подавалися на розгляд до Верховної Ради України, а ■ необхідність розробки нового законопроекту (більш досконалого) передбачається Указом І Президента України від 21 березня 2002 р. «Про заходи щодо розвитку корпоративного І управління в акціонерних товариствах» [290].

Стаття 80. Види господарських товариств

1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з об- Імеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, по-1ділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризикзбитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має Істатутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з Ідіяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статут-1ний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів іяке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі йогонедостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідаль- Іність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладукожного з учасників.

5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до |укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товаристваусім своїм майном.

6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декількаучасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за йогозобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товаристваможуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

1. Господарський кодекс закріплює п'ять форм господарських товариств, чотири з яких є найбільш поширеними у світі (акціонерні товариства - AT, товариства з обмеженою відповідальністю - ТОВ, повні товариства - ПТ, командитні товариства - КТ), а також товариства з додатковою відповідальністю — ТДВ, що в багатьох країнах світу розглядаються як модифікація товариства з обмеженою відповідальністю (насамперед, у Німеччині - батьківщині першого у світі Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю», згідно з положеннями якого наявність чи відсутність субсидіарної відповідальності учасників товариства, а також обсяг такої відповідальності визначаються договором про товариство). Проте судбсидіарна (додаткова) відповідальність учасників товариства (згідно з німецьким законодавством) має свої особливості, а саме: вона грунтується на зафіксованому в договорі про товариство обов'язкові учасників товариства щодо сплати основних та додаткових вкладів. Право вимоги щодо сплати таких вкладів мають: а) саме товариство - у разі невиконання учасником свого майнового обов'язку; б) ліквідатор товариства - у разі ліквідації товариства та недостатності майна останнього для покриття заборгованості перед кредиторами; в) призначений судом конкурсний керуючий, який діє під контролем комітету або комісії кредиторів, - у разі відкриття конкурсної процедури в результаті визнання товариства неплатоспроможним.

Доктринально господарські (або торгові - як їх традиційно називають у країнах з розвине-

ними ринковими відносинами) товариства поділяються на персональні товариства (особиста участь у них є обов'язковою) та об'єднання капіталів (для участі в яких досить сплатити вклад у грошовій та/або майновій формі). Персональним товариствам (до них відносять повні товариства та командитні товариства) належить історична першість серед господарських (торгових) товариств. Поява об'єднань капіталів (їх найяскравіший представник — AT, а також ТОВ і ТДВ) пов'язана з бурхливим розвитком ринкових відносин, що і забезпечило їм провідну роль серед сучасних суб'єктів господарювання та широке використання в трансформаційних процесах - переході від планово-розподільчої до соціально-ринкової економіки.

2. Акціонерним товариством (згідно з усталеною традицією) визнається господарське товариство з такими визначальними ознаками: 1) наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості; 2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майном;3) звільнення акціонерів товариства, за загальним правилом, від додаткової відповідальностіза зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних здіяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонер може бути притягнений до субсидіарної (додаткової) відповідальності за зобов'язаннями товариства лише у випадках, визначених законом (у разі заподіяння шкоди товариству акціонером, який здійснює вирішальний вплив на це товариство, — ст. 126 ГК) або статутом товариства (якщо акціонер повністю не виконав свій майновий обов'язок щодо повної оплати усіх акцій, на які підписався; згідно із відповідними положеннями статуту на нього може бути покладений обов'язок додаткової відповідальності у межах не сплачених за акції сум - ч. З ст. 23 Закону «Про господарські товариства» [90]).

3. Товариство з обмеженою відповідальністю більшістю своїх рис подібне до акціонерного товариства. Зазначена обставина пов'язана з історією виникнення цієї організаційно-правової форми підприємництва, яка є, так би мовити, результатом кабінетної роботи німецькихнауковців: понад сто років тому за ініціативою групи німецьких парламентарів, які представляли інтереси дрібних та середніх підприємців, неспроможних використовувати складну іобтяжливу форму акціонерного товариства, був розроблений і прийнятий перший у світі Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю», що й досі є еталоном зваженого, обгрунтованого з наукової та практичної точок зору ставлення до створення нової організаційно-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси засновників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис акціонерного товариства і повного товариства.

Відтак, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, якому притаманні такі ознаки: 1) наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на частки, розмір яких визначається установчими документами; 2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майна; 3) звільнення, за загальним правилом, учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах їх вкладів.

Можливість притягнення учасників ТОВ до додаткової відповідальності пов'язана з уже згаданими випадками щодо подібної відповідальності акціонерів.

4. Товариство з додатковою відповідальністю є модифікацією товариства з обмеженоювідповідальністю з єдиною відмінністю від останнього — наявністю в учасників товаристваобмеженої додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства. Відповідальність учасників обмежується встановленим установчими документами товариства (а щодо довірчихтовариств - ч. 4 ст. 2 декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р. [125]) кратним розміром відповідно до вкладу кожного з учасників. На відмінувід положень Закону «Про господарські товариства» (ст. 65), зазначена стаття передбачає,що додаткова відповідальність учасників має бути солідарною, тобто кредитори на власнийвибір можуть звернутися з вимогою покриття боргу товариства (у разі недостатності в останнього майна для цього) до будь-кого з учасників, які повиннні задовольнити вимоги кредиторів, а згодом в порядку регресу вимагати від інших учасників сплати тієї частини боргу, щовідповідає їх частці у статутному фонді.

5. Повне товариство є класичним персональним товариством, усі учасники якого відпо-

відно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, ведуть його справи і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

6. Командитне товариство, на відміну від повного товариства, мас у своєму складі дві категорії учасників (принаймні по одному від кожної категорії) з відміннім правовим статусом:1) повні учасники, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність, ведучийого справи і несучи додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїммайном; 2) вкладники, участь яких у товаристві обмежується сплатою вкладу в грошовійта/або майновій формі без обов'язків персонального характеру та тягаря додаткової відповідальності; ризик збитків за результатами діяльності товариства для вкладника обмежується сплаченим вкладом (у разі негараздів у товаристві вкладник лише ризикує можливістюповернення грошового чи майнового еквівалента своєї частки).

7. Персональні товариства (повні та командитні) передбачають спільне здійснення їхучасниками (всіма - в ПТ, повними учасниками - в КТ) підприємницької діяльності в межахтовариства. Зазначена обставина зумовлює і спеціальні вимоги до таких учасників, які діютьвід імені товариства і повинні мати спеціальний статус, що надає певні гарантії кредиторамтовариства в їх сумлінності. Випробуваною протягом віків гарантією для кредиторів товариства була (і є) наявність у таких учасників статусу зареєстрованого підприємця (комерсанта), що, у свою чергу, значною мірою свідчить про серйозність його намірів та сумлінність -відповідно до торгових звичаїв — у виконанні обов'язків перед кредиторами. Закріплення вГК положення про обов'язкову наявність статусу зареєстрованого суб'єкта підприємницькоїдіяльності для учасників повного товариства, повних учасників командитного товариства єважливою новацією, що заповнює прогалину Закону «Про господарські товариства»

Примітка. У відповідних статтях Цивільного кодексу України (ст. 114,119,135) подібна вимога (щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності) до учасників персональних товариств не встановлюється. Це, з одного боку, віддзеркалює положення частини 2 статті 1 Закону України «Про підприємництво» [381] (який, до речі, втратив чинність з 1 січня 2004 p., крім ст. 4, на підставі Господарського кодексу України), відповідно до якої засновництво та володіння корпоративними правами (у тому числі у формі участі в господарських товариствах) не визнається підприємницькою діяльністю, а з іншого боку - суперечить усталеній світовій традиції правового регулювання, яка врахована, зокрема, і Цивільним кодексом Російської Федерації (ч. 4 ст. 66).

Стаття 81. Акціонерні товариства

1. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

2. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можутьвідчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

3. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками абосеред заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провестиустановчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

5. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.

6. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначаєпорядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства,відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку,якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченимнотаріально.

7. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникливідповідно до установчого договору.

1. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовуєтьсязасновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акційна суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двохроків.

2. Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчихзборів, визначається законом.

10. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку,передбаченому законом.

11. Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.

12. Інші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом,законом про господарські товариства, іншими законами.

1. У цій статті, як і в Законі України «Про господарські товариства» (ст. 25), закріплюється можливість для засновників вибору виду акціонерного товариства— відкрите чи закрите, атакож визначаються основні відмінності між ними.

2. Серед таких відмінностей — порядок розміщення та обігу акцій. Акції відкритого акціонерного товариства на етапі заснування товариства та збільшення його статутного фондурозповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринкуможе здійснюватися на фондових біржах. Власники акцій на власний розсуд (без згоди інших акціонерів та товариства) вправі вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманнямвимог законодавста (подарувати, продати, обміняти на інші цінності, заповідати тощо).

3. Обіг акцій закритого акціонерного товариства обмежується як на етапі заснування товариства (акції розподіляються між його засновниками), так і в процесі додаткових емісій (акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб). Крім того, встановлюються обмеження щодо обігу акцій на вторинному ринку шляхом заборони їх купівлі-продажу нафондових біржах, а також надання переважного права акціонерам ЗАТ і самому товариствуна придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4. Акціонерне товариство будь-якого виду (відкрите чи закрите) належить до інституцій-них емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самоготовариства підпорядковується вимогам щодо публічності (в тому числі оприлюднення основних відомостей про товариство). Відтак на засновників акціонерного товариства покладається обов'язок повідомлення про намір створити акціонерне товариство певних параметрів, атакож здійснити інші необхідні для цього кроки: провести відповідно до встановлених вимогпідписку на акції (розмістити акції між засновникми), скликати установчі збори та здійснитидержавну реєстрацію товариства.

5. Статутний фонд акціонерного товариства — як гарант його майнової самостійності таможливості забезпечення законних інтересів його кредиторів за рахунок цього майна — повинен відповідати певним вимогам: 1) щодо розміру, який не може бути меншим від визначеного законодавством як мінімальний; 2) щодо відповідності розміру статутного фонду акціонерного товариства загальній номінальній вартості випущених акцій — ці величині маютьзбігатися.

6. Відносини між засновниками акціонерного товариства набувають правового оформлення шляхом укладення між ними договору, який повинен фіксувати: намір зазначених осібстворити акціонерне товариство певних параметрів; порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства та розподіл обов'язків щодо цього між сторонами договору; відповідальність засновників перед особами, які підписалися на акції, ітретіми особами. Форма договору між засновниками — письмова, а в разі якщо серед засновників є громадяни, договір має бути посвідчений нотаріально.

7. Засновники відповідають за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору, всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, при цьому їх відповідальність є солідарною.

8.3 метою попередження зловживань з боку засновників під час заснування відкритого акціонерного товариства шляхом проведення відкритої підписки (тобто розміщення акцій серед заздалегідь не визначеного кола осіб) вони не лише зобов'язуються організувати відповідно

до вимог закону проведення такої підписки, а й на них покладається обов'язок бути держате-1 лями акцій на суму, не менту як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, протягом певно- і го строку (але не менше двох років), що має підтвердити серйозність їх намірів щодо створен- і ня AT. Проте зазначене положення не підкріплюється встановленням негативних наслідків у І разі порушення згаданих обов'язків засновників у формі відповідних санкцій.

9. Порядок створення акціонерних товариств, у тому числі проведення установчих зборів, Евизначається нормами глави 1 «Акціонерне товариство» розділу II «Окремі види товариств» ІЗакону України «Про господарські товариства» [90].

10. Однією з особливостей акціонерного товариства є можливість його перетворення в пе- Іредбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Останнє (перетворення із відкритого на закрите) вимагає застосування спеціальних правових процедур, спрямованихна захист акціонерів, не згідних з подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в руках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї.

11. Державні акціонерні товариства, попри їх формальну рівність з іншими суб'єктами Ігосподарювання, потребують спеціальної регламентації з огляду на специфіку їх правовогостановища (засновником і зазвичай єдиним учасником такого товариства є держава в особіуповноваженого органу; створення такого товариства пов'язано з публічними інтересами,якими і мають керуватися посадові особи товариства; виконавчий та контрольні органи товариства формуються відповідно до встановленого державою порядку; дивіденди за акціямитакого товариства надходять до державного бюджету тощо). Відтак, особливості створеннята діяльності державних акціонерних товариств визначаються ГК, іншими законами, у томучислі законом про державні підприємства, прийняття якого передбачається цим Кодексом.

12. Господарський кодекс визначає лише основні засади створення, функціонування та припинення господарських товариств, передбачаючи, що решта питань (включаючи особливостідіяльності акціонерних товариств у певних сферах економіки, щодо певних видів діяльності таін.) регулюється Законом України «Про господарські товариства», іншими законами (зокрема«Про цінні папери і фондову біржу» [494], «Про приватизацію державного майна» [416], «Пробанки і банківську діяльність» [61], «Про страхування» [459], «Про Національну депозитарнусистему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [333], «Про інститутиспільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297] та ін.).

Примітка. У Цивільному кодексі України види акціонерних товариств взагалі не згадуються; при цьому закріплюється єдиний порядок створення акціонерних товариств - шляхом розподілу акцій між засновниками — ч. 2 ст. 155 ЦК (що передбачається лише для закритих акціонерних товариств ст. 29 Закону «Про господарські товариства» та ч. З ст. 81 ГК) і водночас не виключається можливість проведення відкритої підписки на акції за умови повної оплати статутного капіталу товариства (ч. 2 ст. 155 ЦК України). Крім того, в ЦК закріплюються основні положення щодо: створення акціонерного товариства — стаття 153, його статуту - стаття 154, статутного капіталу - статті 155-157, обмежень стосовно випуску цінних паперів та виплати дивідендів - стаття 158, органів товариства - статті 159-161; аудиторської перевірки діяльності акціонерного товариства - стаття 162.

Стаття 82. Установчі документи господарського товариства

1. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості провид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад ікомпетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, іншівідомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.

3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у

частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесенняними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад іпорядок внесення ними вкладів.

6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування)учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державноївлади чи органів місцевого самоврядування.

7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умовдіяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчихдокументах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважаєтьсяствореним на невизначений строк.

8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документівгосподарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

1. Одна з істотних відмінностей господарських товариств за ознакою домінування в нихособистих (персональні товариства — ПТ і КТ) чи майнових елементів (об'єднання капіталів - AT, ТОВ, ТДВ) полягає в характері їх установчих документів. Об'єднання персональних зусиль (підприємницької діяльності) у повному товаристві та командитному товариствізумовлює оформлення відносин між ними засновниками товариства у формі спеціальногодоговору, що в ГК називається засновницьким (у Законі «Про господарські товариства» [90]цей договір іменується «установчим» — ст. 4). Однак спрямованість цього договору багатопланова - не лише спільна діяльність засновників щодо започаткування нової господарськоїорганізації, а й забезпечення функціонування створеного товариства (у тому числі визначення порядку управління справами та використання прибутку товариства; визначення ступенязакритості товариства і відповідно — можливості чи заборони відступлення частки третімособам).

Установчим документом господарськимх товариств, що належать до об'єднань капіталів (AT, ТОВ, ТДВ), визнається тільки статут, а договір між засновниками є лише правовим документом, що регулює відносини між цими особами.

2. Установчі документи господарського товариства повинні відповідати певним вимогам,які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів господарських товариств) і спеціальні(відбивають специфіку певного виду господарського товариства).

Загальні вимоги передбачають включення до установчих документів відомостей про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; інші відомості, передбачені статтею 57 ГК, щодо установчих документів суб'єктів господарювання.

Спеціальні вимоги (щодо окремих видів господарських товариств) встановлюються частинами 3-5 цієї статті ГК. Подібним чином визначаються вимоги до установчих документів у Цивільному кодексі: загальні вимоги до змісту установчих документів юридичної особи — стаття 88, спеціальні вимоги до засновницького договору повного товариства — стаття 120 і командитного товариства — стаття 133, а також до статуту товариства з обмеженою відповідальністю - стаття 143, товариства з додатковою відповідальністю - стаття 151, акціонерного товариства — стаття 154.

3. Специфіка вимог до змісту статуту акціонерного товариства полягає в тому, що, крім

загальних (зазначених у ч. 2 цієї статті) відомостей, він повинен містити також відомості, що І відбивають специфіку його правового становища, а саме: про види та номінальну вартість І акцій, що випускаються; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються! засновниками; наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

4. Спеціальні вимоги до змісту статуту товариства з обмеженою відповідальністю сто-^:суються обов 'язкових (про розмір часток кожного з учасників; розмір, склад і порядок вне-1сення ними вкладів) та факультативних відомостей (про порядок визначення розміру час-1ток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад; про додаткові внески Іучасників).

Склад спеціальних вимог, що ставляться до статуту товариства з додатковою відповідальністю, більш широкий: крім загальних (щодо всіх видів товариств) та спеціальних (щодо товариств з обмеженою відповідальністю) у статуті мають зазначатися відомості про розмір кратності додаткової відповідальності учасників товариства за зобов'язаннями останнього.

5. Спеціальні вимоги до засновницького договору повного товариства і командитного товариства стосуються відомостей: про розмір частки кожного з учасників; форму їх участі усправах товариства; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Додаткові вимоги встановлюються до змісту засновницького договору командитного товариства, в якому повиннізазначатися: сукупний розмір їх часток у майні товариства; розмір, склад і порядок внесенняними вкладів.

6. Загальні вимоги до найменування господарського товариства передбачають необхідність зазначення в ньому виду товариства, а спеціальні — щодо персональних товариств(повних і командитних) — ще й прізвища (найменування) учасників товариства, які несутьдодаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. У найменуванні можуть бути зазначені інші необхідні відомості, крім тих, що вказують на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

7. Перелік відомостей установчих документів господарських товариств, визначених цієюстаттею та статтею 57 цього Кодексу не є вичерпним, оскільки до них можуть бути включенітакож відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечатьзакону. Крім того, установчі документи товариств із спеціалізацією на певних видах діяльності (банківській, біржовій, страхуванні, спільному інвестуванні) повинні містити відомості,визначені як обов'язкові відповідними законами («Про цінні папери і фондову біржу»[494] — ст. 34, «Про банки і банківську діяльність» [61] — ст. 23, «Про страхування» [459] -ст. ЗО, «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»[297] - ст. 9).

За загальним правилом господарське товариство вважається створеним на невизначений строк, крім випадків зазначення в установчих документах строку його діяльності (це може бути календарний строк або період, обумовлений різними обставинами: закінченням строку дії концесійного чи орендного договору; досягненням визначеного установчими документами товариства результату - наприклад, передача замовнику завершеної будівництвом і готової до експлуатації унікальної споруди, для створення якої і започатковувалося товариство у певному складі учасників, фахівців і з певною майновою базою).

8. У передбачених законом випадках, що визначаються низкою нормативно-правових актів, установчі документи господарського товариства погоджуються з антимонопольними органами. Це стосується випадків контрольованої (тобто такої, що потребує погодження із зазначеними органами) економічної концентрації та узгоджених дій суб'єктів господарювання, що визначаються Законом України «Про захист економічної конкуренції» [282], створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації відповідно до однойменного Указу Президента від 11 травня 1994 р. [491] та в деяких інших випадках.

9. Порушення встановлених цією статтею вимог (загальних і спеціальних) щодо змістуустановчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки длязасновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 Закону від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115]). У разі якщо недоліки можна усунути, дотримавшись усіх встановленихвимог до установчих документів, засновники повинні це зробити, аби успішно завершити

створення товариства та забезпечити набуття ним статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Примітка. У Цивільному кодексі, так само як й у відповідних положеннях ГК, закріплюються нові положення щодо складу та назви установчих документів господарських товариств, зокрема щодо наявності одного установчого документа, яким для персональних товариств (повного та командитного) є засновницький договір, а для об'єднань капіталів (акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю) — статут (ст. 120, 134, ч. 1 ст. 143, ч. 4 ст. 151, ст. 154 Цивільного кодексу України).

Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства

1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу.

2. Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську істрахову діяльність, а також професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаються цим Кодексом та відповідними законами.

3. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державноїреєстрації.

4. Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами,що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни вустановчих документах товариства.

1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в загальному порядку,основні засади якого визначаються статтею 58 цього Кодексу, а детальна регламентаціядається у Законі України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб тафізичних осіб — підприємців» [115] (набуває чинності з 1 липня 2004 р.) або в спеціальномупорядку, що зумовлено специфікою правового становища господарських товариств, основним або виключним предметом діяльності яких є: 1) види підприємництва, пов'язані із залученням коштів (майна) численних осіб (вкладників, інвесторів, страхувальників); 2) неко-мерційна господарська діяльність на ринку цінних паперів (фондові біржі) чи 3) виконанняокремих повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів (Національний депозитарій).

2. Спеціальні порядки державної реєстрації передбачені щодо господарських товариств,які здійснють такі види діяльності: банківську (ст. 22 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [61]), страхування (п. 1 ст. 36 Закону «Про страхування» [459]), спільне інвестування (ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297]) та біржову діяльність на ринку ціннихпаперів (ч. З ст. 33 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» [494]). Корпоративні інвестиційні фонди та страхові компанії реєструються і в загальному, і в спеціальному порядку.

3. Факт державної реєстрації господарського товариства в загальному або спеціальному(як виключному) порядку свідчить про набуття ним статусу юридичної особи з дня внесеннявизначених законом відомостей до відповідного державного реєстру. У разі якщо закон передбачає дві реєстрації (у загальному і спеціальному порядку), то друга є підставою дляздійснення того виду діяльності, до реєстру суб'єктів якого внесено товариство.

Порушення встановлених цією статтею ГК та законом вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Порушення спеціальних вимог може спричинити такі самі наслідки (відмова в реєстрації), якщо спеціальний порядок державної реєстрації є основним (ст. 18 Закону «Про банки і банківську діяльність»), або санкцій у формі зупинення відповідних видів діяльності та застосування інших передбачених законом санкцій, якщо спеціальний порядок державної реєстрації є додатковим (п. 5, 7,14-16 ст. 8 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100]).

4. Принцип публічності відомостей державної реєстрації, закріплений у частинах 9 і 10 стат-

ті 58 цього Кодексу, вимагає вчасного (у п'ятиденний строк) повідомлення органу, що здійснив реєстрацію господарського товариства, про зміни в його діяльності і відповідно — у змісті його установчих документів з метою внесення необхідних змін до державного реєстру за правилами, що встановлені для державної реєстрації суб'єктів господарювання зі статусом юридичної особи товариства (ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підпри- . ємців»). У разі порушення товариством зазначеного обов'язку воно може зазнати негативних на- і слідків, зокрема, такі зміни (якщо вони мають бути внесені до Єдиного державного реєстру) не можуть бути використані в спорі з третьою особою (ч. З ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

Примітка. У Цивільному кодексі України передбачається обов'язковість державної ре- | єстрації юридичних осіб (ч. 1 ст. 89), однією з організаційно-правових форм яких є товариства (ч. 1,2 ст. 83), в тому числі їх різновид - господарські товариства (ст. 84). Стаття 89 ЦК закріплює також публічність державної реєстрації, підстави для відмови в державній реє-страції (у тому числі — невідповідність установчих документів юридичної особи закону), під- \ стави для набуття чинності змінами до установчих документів для третіх осіб - їх державна реєстрація, а у встановлених законом випадках — повідомлення органу, що здійснює дер- ] жавну реєстрацію, про такі зміни.

Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації господарського товариства

1. Господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством,тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами.

2. Угоди, укладені засновниками до дня реєстрацГі" товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

1. Господарське товариство діє як юридична особа з дня його державної реєстрації. Томулише після державної реєстрації товариства, тобто після набуття статусу юридичної особи,воно може вступати в господарсько-правові відносини з іншими суб'єктами господарювання, зокрема — відкривати рахунки в банках, укладати договори та інші угоди. У той же часдля забезпечення державної реєстрації господарського товариства виникає потреба здійснити окремі юридичні дії від імені та в інтересах товариства, що створюється, наприклад взятив оренду приміщення для розміщення офісу (потрібно укласти договір оренди від імені та вінтересах товариства), відкрити в банку рахунок для формування статутного фонду (на цейрахунок робляться грошові внески засновником (засновниками) товариства — до державноїреєстрації товариства кожен з його засновників може, а в окремих випадках - повинен, зробити такі внески), приймати майнові внески засновників товариства тощо. Хто це зробить,якщо господарське товариство як юридична особа ще не з'явилось? Відповідь на це запитання дає норма ГК України - від імені та в інтересах товариства до його державної реєстраціїдіють його засновники (або засновник — це питання про повноважного представника (представників) товариства до дня його державної реєстрації можна вирішити на установчих зборах та зафіксувати в протоколі установчих зборів), які можуть укладати потрібні для товариства угоди з обов'язковою умовою — такі угоди визнаються укладеними з товариством тількиза умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

У разі якщо угоди засновників у подальшому схвалюються товариством (з дотриманням порядку, визначеного законом та/або установчими документами товариства), вони стають угодами товариства з відповідними наслідками. Отже, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання засновниками зобов'язань, передбачених такими угодами, нестиме товариство.

2. Якщо від імені і в інтересах господарського товариства його засновником (засновниками) були укладені якісь угоди, але в подальшому (після державної реєстрації товариства танабуття ним статусу юридичної особи) вони не були схвалені товариством з будь-яких при-

чин, такі угоди тягнуть за собою правові наслідки за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань не для господарського товариства, а лише для осіб, які уклали ці угоди, тобто для засновника (засновників) господарського товариства.

При цьому відповідальність засновників акціонерного товариства (ч. 7 ст. 83 цього Кодексу, ч. З ст. 26 Закону «Про господарські товариства»), повного товариства (ч. 5 ст. 80 цього Кодексу, ст. 66 цього Закону) має бути солідарною.

Примітка. У Цивільному кодексі України стаття подібного змісту відсутня.

Стаття 85. Власність господарського товариства