1. Підприємницька діяльність припиняється:з власної ініціативи підприємця;

у разі закінчення строку дії ліцензії;

у разі припинення існування підприємця;

на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповіднодо вимог цього Кодексу.

1. Підприємець має право самостійно у будь який час із додержанням встановленої законом процедури прийняти рішення про припинення підприємницької діяльності. Підстави для такого рішення законом не визначаються, вони можуть бути будь-якими.

У разі коли для здійснення певних видів діяльності підприємець повинен мати ліцензію, його діяльність припиняється, якщо строк дії ліцензії закінчився, а ліцензіат не отримав нової ліцензії в порядку, встановленому законодавством.

Діяльність підприємця - фізичної особи припиняється також у разі смерті останнього. Це положення є новим для вітчизняного законодавства. Воно пов'язано з особливостями існування громадянина-підприємця як фізичної особи.

Діяльність підприємця може бути припинена у примусовому порядку на підставі рішення суду. Згідно з положеннями Господарського кодексу на підставі рішення суду діяльність підпри-

ємця припиняється у випадках визнання його банкрутом або у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом. Так, стаття 247 Кодексу передбачає в разі здійснення суб'єктом діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді скасування державної реєстрації.

Діяльність господарського товариства може бути припинена на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють його діяльність у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. Позивачем у такому разі є орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю товариства. Такими, що систематично порушують законодавство, вважаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, систематичним може бути визнане й повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне й умисне нехтування його вимогами з боку товариства.

2. Кодекс встановлює загальні вимоги до порядку ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності в Україні. Для проведення ліквідаційної процедури власник майна суб'єкта господарювання чи його представник, інший орган, визначений законом, формує спеціальний орган — ліквідаційну комісію, встановлює порядок та строки проведення ліквідації. Строк для заяви претензій кредиторами не може бути меншим, ніж два місяці починаючи з дня оголошення про ліквідацію. У спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарської діяльності ліквідаційна комісія публікує повідомлення про ліквідацію, її строки та порядок. Відомі кредитори повідомляються персонально у письмовій формі. Поряд із публікацією, ліквідаційна комісія оцінює наявне майно, стягує дебіторську заборгованість та виявляє вимоги кредиторів. Ліквідаційна комісія розраховується з кредиторами згідно з вимогами статті 61 цього Кодексу та складає ліквідаційний баланс, який подає власнику чи органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Порядок припинення діяльності підприємця, передбачений іншими законодавчими актами, повинен відповідати цим загальним вимогам.

Гла в а 5 НЕКОМЕРЦІЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 52. Некомерційне господарювання

1. Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

2. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарюваннядержавного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в якихвідповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішеннявідповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

3. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державноївлади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

1. Некомерційну господарську діяльність слід розглядати як один з видів господарської діяльності. З переходом до ринкової економіки були перш за все створені правові основи для господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку (підприємництво). Однак до структури господарювання також входить і діяльність іншого виду, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Слід підкреслити, що визначення некомерційної господарської діяльності дано у законо-

давстві вперше. Таким чином, Кодекс започаткував уніфіковані визначення як підприємницької, так і некомерційної господарської діяльності, які базуються на фундаментальному визначенні господарської діяльності (див. ст. З ГК та коментар до неї). Це означає, що чинне законодавство слід розглядати під новим кутом зору. Зокрема, навряд чи можна погодитися з тим, що Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318] відносить медичну і ветеринарну практику, фізкультурно-оздоровчу і спортивну діяльність, діяльність у сфері освіти до господарської діяльності.

Не слід також ототожнювати поняття «некомерційна господарська діяльність» і «неприбуткова діяльність». Останнє поняття обслуговує, насамперед, відносини з оподатковування. Однак некомерційна господарська діяльність здійснюється у процесі організації та ведення господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг у сфері суспільного виробництва. Це положення є критерієм відмежування цього виду діяльності від основної діяльності неприбуткових установ і організацій, що виражається в наданні благодійної допомоги, просвітніх, освітніх, культурних, наукових та інших подібних послуг для суспільного споживання та для інших цілей, передбачених статутними документами (див. п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [345]).

2. У частині другій коментованої статті зазначено, що некомерційна господарська діяльність здійснюється в державному або комунальному секторах економіки. Разом з тим слідмати на увазі, що така діяльність ведеться і в інших сферах суспільного життя. Прикладомможе слугувати господарська діяльність благодійних та інших організацій, спрямована навиконання їх статутних цілей та завдань (ст. 130—131 Кодексу, ст. 19 Закону України «Просвободу совісті та релігійні організації» [443], ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» [339] та ін.). Така діяльність розглядається як допоміжна або додаткова. Поряд з цим, уприватній та корпоративній сферах створюється чимало підприємств допоміжних, обслуговуючих, які ведуть господарську діяльність на некомерційних засадах. Така діяльність можездійснюватися не з метою одержання прибутку, а для досягнення соціальних, економічнихта інших завдань.

Загальне положення про те, що підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційного господарювання, закріплене у частині 2 статгі 62 Кодексу. Дуже часто такі види діяльності тісно переплетені. Визначити види економічної діяльності, в яких здійснюється тільки некомерційна господарська діяльність, буде можливо з розробкою Кабінетом Міністрів України і наступним прийняттям Верховною Радою України законопроекту щодо переліку видів діяльності, у яких забороняється підприємництво (пп. 5 ч. З розд. IX Кодексу). Така заборона, очевидно, продиктована підвищеними вимогами щодо безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління. Про заборону підприємницької діяльності йдеться й у самому Кодексі, про що свідчать частина 5 статті 131, частина 2 статті 414.

3. Заборона здійснення некомерційної господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування продиктована перш за все тим, що вони не єсуб'єктами господарювання. Однак слід враховувати, що вони є учасниками господарськихвідносин і наділені господарською компетенцією (ст. 2 і 8 Кодексу). Щодо посадових осіб, тотака заборона, за аналогією із забороною у підприємницькій діяльністі (див. ч. 4 ст. 43 Кодексу та коментар до неї), продиктована необхідністю зосередження їх потенціалу саме напосадовій діяльності, а також усунення можливостей для корупції та зловживання.

Стаття 53. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності

1. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом таіншими законами.

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації

суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами.

3. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.

1. Під організаційною формою здійснення господарської діяльності розуміють спосіб закріплення і використання майна суб'єктом господарювання. Організаційна форма вказує намайновий статус суб'єкта, що характеризує підставу володіння майном, можливість розпорядження ним, ставлення до майна, прав на нього засновників.

Некомерційне господарювання, яке здійснюється на основі права власності, означає, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (ст. 134 Кодексу) для досягнення економічних, соціальних та інших результатів. Господарюючий суб'єкт, який здійснює господарську діяльність на основі права оперативного управління, володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ст. 137 Кодексу). Так, на праві оперативного управління діє казенне (ч. З ст. 76 Кодексу) та комунальне некомерційне підприємство (ч. З ст. 78 Кодексу).

2. Загальний порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації усіх суб'єктів господарської діяльності встановлений Кодексом (див. ст. 56—60). Окремий порядок створення та діяльності казенних підприємств зазначений у статтях 76-77, комунальних некомерційних підприємств — у статті 78. Але щодо цих та інших окремихорганізаційних форм некомерційного господарювання треба конкретизувати відповідні правила регулювання у спеціальних законодавчих актах.

Так, зміст некомерційної господарської діяльності Збройних Сил України визначено у статті 414 Кодексу. Але правові засади здійснення такої діяльності, умови і гарантії її організації та державної підтримки, перелік суб'єктів господарської діяльності встановлює Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» [91]. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, містить постанова Кабінету Міністрів України від 25 червня 2000 р. № 1171. Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2000 р. № 749. Особливості статусу військового майна встановлені Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» [412].

Існують труднощі, пов'язані з необхідністю чіткого визначення організаційної форми некомерційного господарювання, які зумовлені тим, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватися як основна, додаткова або допоміжна. За таких умов дана діяльність може здійснюватися практично всіма суб'єктами господарювання.

3. Поряд з некомерційним господарюванням, може здійснюватися підприємницька діяльність, що є не основною, а додатковою чи допоміжною діяльністю. У такому разі до цих видів діяльності, яка по суті є підприємницькою, слід застосовувати положення, що регулюютьпідприємницьку діяльність.

Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності

1. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

2. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, щоздійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні ібезпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

1. Поширення загальних вимог щодо регулювання господарської діяльності на суб'єктівнекомерційної господарської діяльності пов'язано з тим, що некомерційне господарюванняє складовою частиною господарської діяльності. Некомерційна господарська діяльність входить до єдиної системи господарювання і базується на її єдиних правилах і принципах. Однак слід як враховувати особливості її здійснення різними суб'єктами господарювання, так івідмежовувати дану діяльність від підприємницької діяльності. Регулювання некомерційноїгосподарської діяльності цією статтею Кодексу є досить широким. Більш конкретизованіправила регулювання мають бути викладені не тільки в Кодексі, айв окремих законодавчихактах.

2. У частині другій коментованої статті під безпечними умовами праці слід розуміти додержання правил з техніки безпеки, забезпечення необхідних нормативів з освітлення, опалення, вентиляції, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та іншихфакторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, тощо (ст. 88, 153 КЗпП). Визначення та перелік основних соціальних гарантій встановлюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» [107], який встановлює правові засади формування та застосування соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій.

Коментована норма не містить жодних обмежень щодо встановлення більш сприятливих трудових і соціально-економічних умов при укладенні трудового договору (контракту, угоди). У законодавчому порядку передбачається лише обов'язковий мінімум прав і соціальних гарантій для працівників. Цей мінімум може бути підвищений як колективними договорами й угодами, так і індивідуальними трудовими договорами (контрактами).