- •Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV
- •3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
- •1. Загальними принципами господарювання в Україні є:
- •Гл а в a 2
- •Основні напрями та форми участі держави
- •І місцевого самоврядування
- •У сфері господарювання
- •1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
- •1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг),
- •1. У сфері господарювання застосовуються:державні стандарти України;
- •2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових
- •6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавціввизначаються законом.
- •1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
- •1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
- •1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
- •5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
- •1. Підприємництво здійснюється на основі:
- •1.3 Метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
- •2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
- •2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
- •1. Підприємницька діяльність припиняється:з власної ініціативи підприємця;
- •2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповіднодо вимог цього Кодексу.
- •Розділ II суб'єкти господарювання
- •5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно дозакону.
- •Глава 7 підприємство
- •1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- •10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних формпідприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
- •1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
- •2. Джерелами формування майна підприємства є:грошові та матеріальні внески засновників;
- •Глава 8 державні та комунальні унітарні підприємства
- •1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
- •Глава 9 господарські товариства
- •5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Господарське товариство є власником:
- •1. Учасники господарського товариства мають право:
- •5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
- •Глава 10 підприємства колективної власності
- •1. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних
- •2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
- •1. Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:
- •4. Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:добровільного виходу з кооперативу;
- •1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
- •1. Загальні збори:
- •Гл а в а 12 об'єднання підприємств
- •Глава 13
- •Розділ III майнова основа господарювання Гл а в а 14 майно суб'єктів господарювання
- •2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.
- •4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
- •1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
- •2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цьогомайна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
- •Гл а в а 15 використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •Гл а в a 16 використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: Івинаходи та корисні моделі;
- •2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у ційстатті, визначаються Цивільним кодексом України.
- •Гл а в а 17 цінні папери у господарській діяльності
- •4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
- •Г п а в a 18 корпоративні права
- •2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
- •3. Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюютьсябезпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:
- •1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
- •Глава 19 загальні положення про господарські зобов'язання
- •1. Господарські зобов'язання можуть виникати:
- •Глава 20 господарські договори
- •5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен від-. Повідати цьому замовленню.
- •Глава 21 ціни і ціноутворення у сфері господарювання
- •Глава 22 виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань
- •2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.
- •Глава 23 визнання суб'єкта підприємництва банкрутом
- •4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть недодаватисядо претензії.
- •Гл а в а 25 відшкодування збитків у сфері господарювання
- •Глава 26 штрафні та оперативно-господарські санкції
- •1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
- •2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
- •1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:
- •1) Одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною,із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другоюстороною;
- •2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієїстатті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
- •2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
- •3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
- •Глава 28
- •1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання -юридичних осіб за:
- •1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.
- •Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
- •Глава 29 галузі та види господарської діяльності
- •§1. Поставка Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут
- •§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 3. Енергопостачання Стаття 275. Договір енергопостачання
- •1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
- •§ 4. Біржова торгівля Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність
- •1. Товарна біржа має право:
- •§ 5. Оренда майна та лізинг Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання
- •§ 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання
- •Глава 31
- •Глава 32 правове регулювання перевезення вантажів
- •Глава 33 капітальне будівництво
- •Глава 35
- •§ 1. Фінанси і банківська діяльність Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
- •§ 2. Страхування Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
- •§ 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.
- •2. Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницькоїдіяльності:
- •3. Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).
- •§ 4. Аудит Стаття 362. Аудиторська діяльність
- •Глава 36
- •Глава 39 спеціальні (вільні) економічні зони
- •1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної") економічної зони.
- •Глава 41 інші види спеціальних режимів господарської діяльності
- •Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV
- •Розділ II
- •Розділ III
- •Розділ IV
- •Розділ V
- •Розділ VI
- •Розділ VIII
- •Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV
- •Розділ V
§ 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар вобмін на інший товар.
Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, іпокупцем товару, який вона одержує взамін.
За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, щообмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.
Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо другасторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійсненнябартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.
До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.
1. Згідно з частиною 1 коментованої статті договір міни (бартеру) - це договір, за якимкожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, господарське відання чиоперативне управління певний товар в обмін на інший.
Термін «бартер», що вживається у ГК як тотожний терміну «міна», застосовується, головним чином, для позначення товарообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (див. Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» [436]).
Можна виділити такі характерні ознаки договору міни (бартеру): а) товар (майно) за цим договором передається у власність, господарське відання чи оперативне управління (а не у володіння чи користування); б) об'єктом договору міни є товар (а не роботи чи послуги); в) товар за договором міни передається в обмін на інший товар (а не на гроші, цінні папери тощо).
2. З положення, викладеного у частині 2 коментованої статті, згідно з яким сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, якийвона одержує взамін, випливає, що договір міни (бартеру) більшою мірою наближається до
договорів купівлі-продажу, поставки або контрактації. Проте ознаки договору міни (бартеру), зазначені вище, свідчать про його самостійний характер у системі господарських договорів.
Частина 3 коментованої статті містить виняток із загального правила, встановленогочастиною 1 цієї статті щодо обміну одного товару на інший: за погодженням сторін можливагрошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється, на товар меншої вартості, якщоце не суперечить законодавству.
Законодавством встановлено заборону обмінювати майно, віднесене до основних фондів і яке належить до державної або комунальної власності, якщо друга сторона у договоріміни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Інакше кажучи,державне майно, віднесене до основних фондів, що є державною власністю, може бути об'єктом міни (бартеру) лише у договорі з державним підприємством. Так само основні фонди, віднесені законодавством до комунальної власності, можуть бути об'єктом міни (бартеру) у договорі з комунальним підприємством.
Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання. Так, Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм та визначає повноваження і функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням вказаних операцій.
5. Як уже зазначалося, у договорі міни (бартеру) містяться елементи договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації, що дає можливість застосовувати до договору міни (бартеру) правила, які регулюють зазначені договори. Проте таке застосування відповідних правил не повинно суперечити законодавству і має відповідати суті відносин сторін.
Застосування до договору міни (бартеру) правил, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, не спростовує висновку щодо самостійного характеру договору міни.
Стаття 294. Зберігання у товарному складі
Товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
Товарний склад є складом загального користування у разі якщо із закону, іншихправових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, щовін зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця.
Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання.
До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договоромскладського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексуУкраїни.
Товарний склад - це суб'єкт господарювання, який на засадах підприємницької діяльності здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги. Прикладом товарних складів, що здійснюють зберігання зерна (суб'єктами зберігання зерна), є: зерновісклади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства) та інші суб'єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі зберіганнязерна (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» [292]).
Частина 2 коментованої статті наділяє товарний склад такою ознакою як загальність користування. Склад загального користування зобов'язаний приймати на зберігання товари відбудь-якої особи - товароволодільця, керуючись вимогами закону, інших нормативно-правових актів або на підставі виданого йому дозволу (ліцензії). Так, згідно із статтею 25 Закону«Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад є складом загального користування ізобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
3. Як випливає з частини 3 коментованої статті, правовою підставою зберігання товарів уназваному складі є договір складського зберігання.
Згідно із статтею 957 ЦК за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути останній у схоронності.
Отже, сторонами договору складського зберігання є товарний склад і поклажодавець (то-вароволоділець). Вказаний договір, укладений складом загального користування, є публічним договором. Наприклад, публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, є договір складського зберігання зерна (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).
Частина 3 ст. 957 ЦК вимагає, щоб договір складського зберігання укладався у письмовій формі. Остання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Згідно з ч. 1 ст. 961 ЦК товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один з таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. [131]. Цією ж постановою затверджено й форму договору складського зберігання.
4. Відносини, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання,регулюються нормами параграфу 2 «Зберігання на товарному складі» глави 66 ЦК (статті 956-966).