1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної") економічної зони.

Розділ II Закону України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» передбачає порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони. У ньому визначається, що спеціальна (вільна) економічна зона створюється на основі окремого законодавчого акта про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону. Цим законодавчим актом встановлюються територія, строк функціонування, пільгові режими, а також інші особливості здійснення підприємницької діяльності у конкретній спеціальній (вільній) економічній зоні. Закон передбачає основні умови функціонування спеціальної (вільної) економічної зони, але не встановлює максимальний та мінімальний строки, на які може створюватися спеціальна (вільна) економічна зона. Цей строк визначається спеціальним законодавчим актом. У різних спеціальних (вільних) економічних зонах на України строк дії спе-

ціального режиму господарювання може коливатися від 10 до 60 років. Наприклад, дія СЕЗ «Азов» і «Донецьк» передбачена протягом 60 років.

Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон

1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.

1. Типи спеціальних (вільних) економічних зон, які можуть створюватися в Україні, визначаються коментованою статтею, а також статтею 3 Закону «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Тип кожної спеціальної (вільної) економічної зони встановлюється законом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону, причому кожна спеціальна (вільна) економічна зона в Україні може об'єднувати ознаки різних типів спеціальних (вільних) економічних зон.

Поширеними в Україні та у світовій практиці є такі типи спеціальних (вільних) економічних зон: зовнішньоторговельні, комплексні виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні.

Зовнішньоторговельна зона є частиною території держави і створюється з метою активізації зовнішньої торгівлі (експорт, імпорт, транзит) шляхом надання суб'єктам підприємницької діяльності митних пільг. Формами організації зовнішньоторговельних спеціальних (вільних) економічних зон є вільні митні зони та порти, експортні, транзитні зони, митні склади.

Комплексна виробнича зона - частина території держави, на якій вводяться спеціальні податкові, митні, фінансові режими з метою стимулювання підприємницької діяльності, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення зайнятості населення. Комплексні виробничі зони можуть мати форму експортних виробничих зон, зон, орієнтованих на імпорт, та ін.

Науково-технічна зона - це зона, де відбувається ефективна інтеграція науки та виробництва з метою розробки нових технологій. Науково-технічні зони створюються для розвитку наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання наукових досліджень для подальшого запровадження у виробництво. Формами науково-технічних зон є технополіси та технопарки.

Туристично-рекреаційна зона — це спеціальна (вільна) економічна зона, яка створюються в регіоні, де є багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання та збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

2. Перелік передбачених у даній статті типів спеціальних (вільних) економічних зон не євичерпним, законодавство передбачає можливість створення спеціальних (вільних) економічних зон інших типів.

Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні

1. На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.

1. Законами України «Про інвестиційну діяльність» і «Про режим іноземного інвестування» передбачені державні гарантії захисту інвестицій, які за змістом даної статті поширюються на суб'єктів підприємництва, що здійснюють діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах. Відповідно до статті 19 Закону «Про інвестиційну діяльність» держава гарантує захист інвестицій незалежно від форми власності, а також іноземних інвестицій.

З метою забезпечення стабільного інвестиційного режиму запроваджуються державні гарантії захисту інвестицій або система правових норм, яка спрямована на захист інвестицій і не торкається питань фінансово-господарської діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів).

Захист інвестицій забезпечується законодавством України, договорами України, а також договорами України з іноземними державами. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, який виключає застосування способів дискримінаційного характеру, що могли б заважати управлінню інвестиціями, їх використанню і ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей та результатів інвестицій.

Законодавство України про інвестиційну діяльність передбачає, що інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або відчужені іншими аналогічними засобами. Такі засоби можуть застосовуватися тільки на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, завданих у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитку інвестору визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Держава гарантує, що спори, які виникають у результаті здійснення інвестиційної діяльності, розглядаються відповідним загальним судом, господарським або третейським судом.

У Законі «Про режим іноземного інвестування» окремий розділ присвячено питанню державних гарантій захисту іноземних інвестицій, де передбачено, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної діяльності та іншої господарської діяльності, за винятком, передбаченим законодавством України та її міжнародними угодами.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду і моральний збиток, завданий їм внаслідок діяльності, бездіяльності або непередбаченого здійснення державними органами України або їх посадовими особами встановлених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України. Усі спричинені втрати та збитки іноземних інвесторів мають бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін і/або обґрунтованої оцінки, підтвердженої аудиторською фірмою. Компенсація, яка сплачується іноземному інвестору, має бути швидкою, адекватною та ефективною.

Закон «Про режим іноземного інвестування» передбачає гарантію інвесторам від зміни законодавства.

2. Коментована стаття встановлює, що суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони держава гарантує право на вивіз прибутку та інвестицій як за межі зони, так і за межі України в порядку, встановленому відповідним законом. Такий порядок передбачено законодавством про інвестиційну діяльність.

Законодавство про інвестиційну діяльність гарантує інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів безперешкодне та термінове переведення за кордон їхніх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах внаслідок здійснення інвесторами інвестиційної діяльності. Порядок переведення за кордон прибутків, доходів та інших коштів, отриманих в результаті здійснення інвесторами інвестиційної діяльності, визначається Національним банком України.

Законом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону можуть бути передбачені особливості вивозу цінностей, прибутку із спеціальної (вільної) економічної зони та за межі України з урахуванням специфіки конкретної спеціальної вільної економічної зони.

Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони

1. На території спеціальної (вільної') економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної¹) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.

Коментована стаття встановлює пріоритет спеціального законодавства перед загальним. На території спеціальної (вільної) економічної зони діє загальне законодавство України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, Законом «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» і законами про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону.

Відповідно до чинного законодавства України закон про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони не може суперечити даному Кодексу і Закону «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Гл а в а 40 КОНЦЕСІЇ

Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні

1. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійногодоговору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

2. Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі,визначаються законом.

1. Одним із різновидів спеціального режиму господарювання є концесія.Англійське слово «concession» у буквальному перекладі означає поступку права власності

або правокористуваня власністю.

У законодавстві України перша згадка про інститут концесії мала місце у Законі «Про режим іноземного інвестування», стаття 22 якого передбачала надання іноземним інвесторам права на розробку та освоєння поновлюваних і непоновлюваних природних ресурсів на підставі концесійного догговору.

Пропоноване коментованою статтею визначення концесії дозволяє виділити такі основні моменти: по-перше, у концесію може передаватися виключно державне або комунальне майно і в тих сферах діяльності, які суворо визначені законодавством; по-друге, рішення про передачу об'єкта в концесію відповідно до статті 407 ГК приймається на засадах концесійного конкурсу; по-третє, для здійснення концесії необхідно укласти концесійний договір, особливості укладення якого передбачені статтею 408 ГК та законодавством про концесії; по-четверте, концесія передбачає створення (будівництво) і/або управління об'єктом концесії на засадах відповідних майнових вкладів і підприємницького ризику.

2. Закони України «Про концесії» [311] та «Про концесії на будівництво та експлуатаціюавтомобільних доріг» [312] визначають об'єкти права державної і комунальної власності, щоможуть передаватися у концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі.

Стаття 407. Засади концесійної діяльності

1. Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави; органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

державне гарантування інвестицій концесіонерів; стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Ця статгя закріплює принципи здійснення концесійної діяльності в Україні. Правила, закріплені у ній, є запорукою поєднання державного і договірного регулювання концесійної діяльності. Концесійна діяльність регулюється законодавством України, але при цьому особливості концесії у кожному конкретному випадку регламентуються концесійним договором. Коментована статгя закріплює обов'язок вибору концесіонерів на конкурсній основі, що є відмінною особливістю концесії від інших сміжних договорів, та надає можливість вибору тих концесіонерів, які пропонують найбільш вигідні умови для задоволення суспільних потреб як у фінансовому, так і в соціальному плані.

Дана стаття передбачає спільну участь концесіонера та держави чи органів місцевого самоврядування у фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення, що встановлено законодавством з метою вирішення соціальних проблем і робить більш привабливою концесію малорентабельних об'єктів. Цією статтею держава гарантує концесіонерам збереження їх інвестицій, стабільність умов здійснення концесійних договорів.

Однією з найважливіших є гарантія держави на забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції, яка реалізується, чи послуг, які надаються концесіонерами. Підставою для надання такої гарантії повинні бути концесійні договори, в яких необхідно передбачати додержання концесіонерами законних прав споживачів їх продукції (послуг).

Стаття 408. Концесійний договір

1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.

2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно відхарактеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшимп'ятидесяти років.

3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесії договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.

4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, іншими законами.

1. Відповідно до статті 9 Закону «Про концесії» концесійний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов і підписання договору сторонами. Разом з цим стаття 14 Закону «Про концесії» передбачає необхідність реєстрації договору концесії. У даному випадку має місце неузгодженість правових норм. Так, з одного боку, договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди з усіх важливих умов та його підписання, і саме з цього моменту у сторін виникає законна підстава для його виконання й реалізації прав та зобов'язань, визначених у договорі, але, з іншого боку, законодавець встановив необхідність реєстрації договору концесії.

Виникає правомірне запитання: яке правове навантаження реєстрації договору концесії і яка відповідальність суб'єкта господарювання у разі невиконання даної норми права?

Аналіз Закону «Про концесії» свідчить, що він не передбачає відповідальності сторін за нереєстрацію концесійного договору, а також не визначає правові наслідки невиконання ви-щеозначеної правової норми. Якщо законотворець встановив необхідність реєстрації концесійного договору, то треба бути послідовним і передбачити відповідальність сторін за невиконання цієї норми або встановити, що договір вважається укладеним з моменту його реєстрації, інакше така норма залишається декларативною.

За змістом коментованої статті суб'єктами договору можуть бути як вітчизняні, так й іно-

земні інвестори, що підтверджується встановленням національного режиму інвестування для іноземних інвесторів, передбаченого Законом «Про режим іноземного інвестування».

Право підписання договору від імені держави покладається законодавцем на Кабінет Міністрів або уповноважений ним орган державної влади. У разі передачі у концесію майна, яке перебуває у комунальній власності, право підписання договору покладається на орган місцевого самоврядування.

2. Законотворень надав право сторонам концесійного договору самостійно визначатистрок дії договірних зобов'язань залежно від характеру та умов концесії, але при цьому визначив межі (мінімальний та максимальний) строки дії концесійного договору, що може бути прикладом поєднання публічно-правового та приватно-правового регулювання.

3. Коментована стаття надає Кабінету Міністрів України право затверджувати типові концесійні договори на здійснення певних видів концесійної діяльності, передбаченої законодавством України про концесії.

З метою створення необхідних правових засад для укладення та реалізації договорів концесії на будівництво і/або експлуатацію автомобільних шляхів була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги» від 4 жовтня 2000 р. [277]

4. Особливості укладення концесійних договорів, інші питання правового регулюванняконцесійної діяльності визначаються законами України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», а також іншими законодавчими актами,що регулюють концесійну діяльність.

Стаття 409. Припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію

1. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якогопередається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством.

2. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійні діяльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв'язкуз ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого передане в концесію.

1. За змістом цієї статті при укладенні договору концесії діяльність державного або комунального підприємства, майно якого надається у концесію, припиняється згідно з чинним законодавством України. Ліквідація підприємства тягне за собою припинення господарськоговідання на майно, закріплене за таким державним або комунальним підприємством, і з цьогомоменту майно такого підприємства перебуває у концесії.

2. Коментована стаття містить правило про обов'язкове використання в концесійноїдіяльності праці громадян України, у тому числі тих, які звільнені через ліквідацію державного або комунального підприємства, майно якого надане в концесію. Це правило повиннобути відображене в концесійному договорі, також має сенс встановити відповідальність концесіонерів за недотримання даного правила, що надасть можливість державі контролювативиконання правової норми.

Стаття 410. Законодавство про концесії

1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, закономпро концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійноїдіяльності в окремих сферах господарювання.

1. Правила, закріплені у цій статті, є гарантією здійснення концесійної діяльності у суворій відповідності з нормами даного Кодексу та законодавства України про концесії. Таким чином, відносини, що виникають у процесі здійснення концесійної діяльності, регулюються

цим Кодексом, а також спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема законами «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», постановами Кабінету Міністрів України тощо.

2. Законодавча практика свідчить, що, окрім загального, діє спеціальне законодавство. У даній статті закріплюється, що особливості здійснення концесійної діяльності у певних сферах господарювання встановлюються спеціальними законами, які визначають специфіку концесійної діяльності у конкретній сфері. Так, особливості концесійної діяльності при будівництві та експлуатації автомобільних шляхів визначає спеціальний законодавчий акт, а саме Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг».