Господарський кодекс

у системі правового регулювання

економіки України

(Передмова до коментарю)

16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Господарський кодекс України, підготовлений відповідно до затвердженої нею у 1992 році Концепції судово-правової реформи. При розробці та прийнятті Господарського кодексу враховувалася необхідність взаємодії в системі правового регулювання господарської діяльності публічно-правових і приватноправових засад, забезпечення поєднання державного регулювання економіки та ринкової саморегуляції, встановлення більш стабільних і прозорих «правил гри» в економіці.

Як зазначено у преамбулі Господарського кодексу, він встановлює, згідно з Конституцією України, правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі - підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, затвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Предмет Господарського кодексу визначено у його першій статті — регулювання господарських відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Мета науково-практичного коментарю - сприяння з'ясуванню змісту норм Господарського кодексу, тобто правильному тлумаченню як необхідному елементу процесу їх реалізації на практиці. Для досягнення цієї мети у коментарі використовуються відомі теорії права, види і прийоми тлумачення норм.

При тлумаченні окремих норм необхідно також ураховувати деякі моменти, що стосуються історії прийняття Господарського кодексу в цілому.

Проект Кодексу готувався у 1992-1995 pp. відповідно до прийнятої Верховною Радою України у 1992 році Концепції судово-правової реформи та заснованих на ній розпоряджень Кабінету Міністрів України. Концепцією була врахована європейська традиція роздільної кодификації цивільного та господарського (торгового, комерційного) законодавства. Початок роздільної кодификації було покладено Францією в першому десятилітті XIX ст. у період правління Наполеона Бонапарта, який брав особисту участь у підготовці Комерційного і Цивільного кодексів. Надалі цей досвід набув застосування в Німеччині, Бельгії, Австрії, Польщі, Японії, Бразилії та у багатьох інших країнах (у тому числі в останні роки в Чехії, Словаччині, Естонії, Латвії - країнах, прийнятих до ЄС). В Україні досвід було сприйнято не механічно - структуру і зміст Господарського кодексу було побудовано з урахуванням реалій сучасної змішаної економіки, у регулюванні якої органічно сполучаються публічно-правові та приватно-правові начала, іншими словами, державне регулювання і ринкова саморегуляція.

У березні 1996 року проект Господарського кодексу було внесено на розгляд Верховної

Ради України. Поки він там вивчався, наприкінці 1996 року було підготовлено і внесено до Верховної Ради проект Цивільного кодексу, в якому дублювалося чимало положень Господарського кодексу, що стосуються господарської діяльності. Внесення такого проекту призвело до затримки розгляду проекту Господарського кодексу, що не сприяло вирішенню актуальних проблем наведення порядку в народному господарстві, якого воно в той час гостро потребувало. Указом Президента України «Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» від 17 вересня 1996 р. [ ] з метою подальшого удосконалення правової бази боротьби зі злочинністю та діяльності відповідних органів було звернено увагу на необхідність прискорення доопрацювання Господарського і Цивільного кодексів України. Незважаючи на це, а також на відповідні пропозиції науково-експертного відділу Верховної Ради від 15 травня 1997 p., усе-таки не було вжито заходів щодо виключення з Цивільного кодексу дублюючих норм. У результаті Верховна Рада другого скликання так і не змогла прийняти ні Господарський, ні Цивільний кодекси.

Однією з головних перепон було положення статті 1 проекту Цивільного кодексу про те, що до його предмета входять відносини, які складаються у сфері підприємництва (див.: Проект Цивільного кодексу // Українське право.— 1996.—№ 2.— С. 32). Таке трактування предмета й обумовлювало дублювання в Цивільному кодексі деяких положень Господарського кодексу, предметом якого було визначено організацію та здійснення господарської, у тому числі підприємницької, діяльності.

Після тривалих дискусій, тільки 29 листопада 2001 p., Верховна Рада прийняла обидва кодекси. Господарський кодекс прийнято кваліфікованою більшістю у 317 голосів. При цьому згадування про підприємництво зі статті 1 Цивільного кодексу вилучено. Апарату Верховної Ради було доручено здійснити техніко-юридичне редагування кодексів, щоб більшою мірою узгодити тексти. Для такого узгодження досить було б виключити ряд дублюючих статей з дуже громіздкого Цивільного кодексу. Проте багато статей, які стосуються підприємницької діяльності, залишилися в ньому і після редагування. Це стало однією з головних причин того, що Президент України повернув кодекси на доопрацювання, вказавши на необхідність доузгодження текстів.

Верховна Рада погодилася із зауваженнями Президента і 16 січня 2003 р. прийняла кодекси вдруге. При цьому було враховано засновану на зауваженнях Президента пропозицію Робочої групи і Комітету з правової політики про вилучення з тексту Цивільного кодексу ряду дублюючих норм, які стосуються господарської діяльності. Проте, на жаль, і цього разу в Цивільному кодексі збереглися деякі норми господарського законодавства, що дублюють положення Господарського кодексу.

Залишився, наприклад, розділ «Підприємницькі товариства», що включає ряд статей про акціонерні товариства, хоча статус господарчих товариств у Європі, до зближення із законодавством якої ми прагнемо, визначається Господарським правом ЄС і комерційними кодексами держав - членів ЄС, а статус сучасних акціонерних товариств більш доречно відносити до публічного, а не до приватного права, на концепції якого заснований Цивільний кодекс України, і Верховною Радою вже розглядається проект спеціального Закону «Про акціонерні товариства». Залишилася в Цивільному кодексі глава про комерційну концесію (франчай-зинг), сама назва якої свідчить про її приналежність до господарського (підприємницького) права. Сумнівна і необхідність включення до Цивільного кодексу параграфа про лізинг у главі про найм, тому що цей інститут запозичено нами як форму інвестицій в економіку. До господарського законодавства відносяться й норми про факторинг та деякі інші.

Таким чином, окремі норми господарського законодавства містяться не тільки в Господарському, а й у Цивільному кодексі, що необхідно буде враховувати при веденні правової роботи в народному господарстві та при розгляді господарських спорів.

Якоюсь мірою це, ймовірно, обумовлено тим, що при розгляді зауважень Президента ряд народних депутатів висловили думку, що таке дублювання не страшне. Аби не було протиріч. Зазначалося також, що якщо у процесі широкого ознайомлення з текстами кодексів після їх опублікування будуть виявлені якісь неузгодженості, то можна буде підготувати необхідні виправлення до обох кодексів і внести їх до 1 січня 2004 р. Максимальну узгодженість можна забезпечити і шляхом тлумачення норм.

У будь-якому разі, вирішуючи питання про те, чи застосовувати в тій чи іншій конкретній ситуації норму Господарського чи Цивільного кодексів, слід виходити з фундаментального загальноправового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним - Іех зресіаііз дего§аі §епега1і. Отже, якщо має місце така ситуація, коли є якесь розходження в регулюванні конкретних господарських відносин, з одного боку, нормою Господарського кодексу, з Іншого - нормою Цивільного кодексу, то треба застосовувати норму закону спеціального, тобто Господарського кодексу. Якщо ж у Господарському кодексі немає спеціальної норми, яку можна застосувати в даній конкретній ситуації, то можна звернутися до норми загального характеру, що міститься в іншому законі й охоплює велике коло подібного роду відносин, чи застосувати принцип аналогії закону. Зрозуміло, вирішувати питання про застосування тієї чи іншої норми повинен відповідний фахівець, а в разі суперечки - суддя, керуючись давно обґрунтованими в теорії права (у тому числі й у сучасних підручниках з теорії права) загальними правилами подолання колізії норм, якщо така колізія виявляється у процесі правозастосування.

Цими ж правилами, природно, треба буде керуватися і при виявленні у процесі застосування Господарського кодексу невідповідності його нормам положень раніше прийнятих законів та інших нормативно-правових актів. У такому разі відповідно до фундаментального загальноправового принципу „закон наступний скасовує дію попереднього” (Іех розіегіогі с!его§аі ргіогі) слід буде застосовувати норми Господарського кодексу.

Для розвитку окремих положень Господарського кодексу передбачається видати закони, які більш докладно регулюватимуть ту чи іншу сферу господарювання. Але відсутність таких законів не перешкоджає застосуванню Господарського кодексу в наявному його змісті.

Перехідними положеннями Господарського кодексу (розділ IX) передбачено подання Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради переліку законодавчих актів, які слід визнати такими, що втратили силу, і переліку актів, до яких необхідно внести зміни.

Кабінет Міністрів має також затвердити нормативно-правові акти, передбачені Кодексом. Затримка у виконанні Кабінетом Міністрів названих доручень може певною мірою ускладнити і знизити ефект реалізації окремих нових норм Господарського кодексу, але не є перешкодою для введення Кодексу в дію. Тим більше, що в самому тексті заключних положень уже визначено, що з набранням Кодексом чинності втрачають силу закони «Про підприємництво», «Про підприємство», тобто основні акти, які регламентували господарські відносини до введення Кодексу. У зв'язку з прийняттям Господарського і Цивільного кодексів втрачає також силу Цивільний кодекс УРСР.

Мета кодификації господарського законодавства в техніко-юридичному плані - систематизація, компактизація, взаємоув'язка різних інститутів, забезпечення їх подальшої взаємодії (як між собою, так і з інститутами інших галузей законодавства) і тим самим зміцнення порядку в народному господарстві. Господарський кодекс увібрав у себе Закони «Про підприємство», «Про підприємництво» та деякі інші, для того щоб виконувати функції стрижневого акта, навколо якого будувався б увесь подальший процес удосконалення законодавства як у техніко-юридичному, так і в змістовому плані.

ЕкономІко-правова мета кодификації господарського законодавства - забезпечення відповідно до позицій більшості партій і блоків такого змісту стрижневого акта, який сприяв би

поєднанню державного регулювання економіки з її ринковою саморегуляцією, не допускаючи при цьому зарегулювання, з одного боку, і безмежної ринкової стихії — з іншого. На такому поєднанні заснована сучасна «трьохрівнева» змішана економіка. У юридичному плані це означає забезпечення сполучення у правовому регулюванні господарської діяльності приватно-правових і публічно-правових начал, що повинно, з одного боку, забезпечувати достатній простір для розвитку підприємницької ініціативи і зацікавленості, з іншого — соціальну орієнтацію економіки.

Зрозуміло, правове регулювання господарської діяльності не вичерпується Господарським кодексом. Але він, як уже зазначалось, покликаний виконувати функцію системоутворюючого й орієнтуючого стрижня, що поступово вдосконалюватиметься і «обростатиме» новими нормативно-правовими актами.

Під час обговорення проекту Господарського кодексу у пресі він оцінювався як лоція в ринковому океані для суб'єктів господарювання, як орієнтир в організації та здійсненні господарської діяльності на території України. Користуючись цим орієнтиром, суб'єкти господарювання можуть широко виявляти ділову ініціативу. Кодекс забезпечує достатній простір для договірного розсуду сторін, забезпечуючи захист як публічних, так і приватних інтересів учасників господарського обороту, господарської самостійності підприємств, їх прав.

У процесі розгляду Господарського кодексу в робочих органах Верховної Ради України виникали дискусії щодо окремих питань. Уявляється, що інформація про ці дискусії може бути корисна для тлумачення окремих положень Кодексу.

Дискусійним, як це не дивно, виявилося питання про доцільність закріплення в Кодексі, відповідно до Конституції, різноманіття форм суб'єктів господарювання. Важливість цієї проблеми обумовлена тим, що визначення статусу суб'єктів господарювання - центральне питання як нашого Господарського кодексу, так і комерційних кодексів багатьох інших країн, у тому числі країн - членів ЄС і кандидатів у члени ЄС. Деякі юристи пропонували розглядати підприємство тільки як об'єкт власності, майна, а не суб'єкт господарської діяльності, вважаючи, що єдиним суб'єктом мають бути господарчі товариства. При цьому пропонувалося виходити з того, що акціонерні товариства можуть бути лише відкритими.

Ця позиція не зустріла підтримки Верховної Ради. Господарський кодекс закріпив принципові положення щодо статусу суб'єктів господарювання, які найбільш поширені на практиці, та перспективних їх форм. При цьому відповідно до пункту першого частини другої статті 55 ГК, можуть функціонувати різні господарські організації — юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку. Відповідно до частини першої статті 63 ГК мають функціонувати також такі види підприємств, передбачені законом, які прямо в Кодексі не згадані. Аналогічно вирішено питання з формами структурних підрозділів (ч. 4 ст. 64) і об'єднань підприємств (ст. 127). Що стосується акціонерних товариств, то було визнано право на функціонування як відкритих, так і закритих акціонерних товариств. Така позиція зустріла підтримку багатьох практикуючих юристів.

Таким чином, щодо вибору форми суб'єкта господарювання Кодекс забезпечує широкий простір для ініціативи засновників.

У зв'язку з прагненням деяких юристів замінити різноманіття форм суб'єктів господарювання однією формою господарчого товариства заперечувалася необхідність визнання і визначення в Кодексі таких прав, як право господарського відання і право оперативного управління. За результатами дискусії названі права були в Кодексі закріплені (ст. 136, 137). Закріплено також право оперативного використання майна (ст. 138).

Господарський кодекс розглядався у Верховній Раді майже сім років. З одного боку, це дозволило детально обговорити як концепцію Кодексу, так і конкретні норми, що містяться в ньому. Але з іншого — ряд розділів проекту за цей час трансформувався в окремі закони, що

збіднило зміст Кодексу, призвело до скорочення кількості норм з 558 до 418 і тим самим трохи зменшило його значення як кодифікаційного акта. Деякі глави були ущільнені до обсягу однієї статті. Тепер же доведеться адаптувати чинні чи приймати нові закони з метою розвитку змісту «стислих» статей. Коментар якоюсь мірою може сприяти вирішенню цієї задачі.

Особливий жаль викликає «стислість», що містилася у проекті Господарського (Комерційного) кодексу України, внесеному до Верховної Ради в березні 1996 року. Замість розділу 3 «Основи оподаткування (податки в системі державного регулювання і стимулювання господарської діяльності)», який містив десять змістовних статей, залишилась стаття 17 ГК, яка встановлює, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються винятково законами України і деякими загальними принципами оподаткування. При цьому перед словом «законами» «зникло» слово «спеціальними», що було у проекті Господарського кодексу. Ідея формулювання проекту полягала в тому, що податки можуть встановлюватися не просто законами, тобто шляхом включення тієї чи іншої статті про податки чи збори у будь-який закон, а саме законом про податок чи збір. Це доцільно зробити, щоб податки і збори не «протаскувалися» непомітно в тексті законів, присвячених різним питанням.

Розділ був стиснутий до розміру статті у зв'язку з тим, що на розгляд Верховної Ради надійшов проект Податкового кодексу, в якому система оподаткування регламентувалася більш детально. У результаті, на жаль, станом на січень 2003 року виявилося, що ще немає Податкового кодексу і вже немає розділу про оподаткування в Господарському кодексі. А тим часом одна із статей цього розділу (ст. 23) ще тоді передбачала те саме обмеження розміру податку на додану вартість, що було прийнято Верховною Радою 19 червня 2003 р. - через 7 років! Були там й інші важливі положення, реалізація яких із 1996 року могла б дати позитивний ефект.

За час розгляду проекту Господарського кодексу у Верховній Раді було прийнято закони про бухгалтерський облік, про програмування і прогнозування й у зв'язку з цим відповідні розділи проекту ГК — другий та сьомий — також трансформувалися у статті (див. ст. 11, 19).

Не можна не відзначити, що розгляд у Верховній Раді проекту Господарського кодексу сприяв розвитку досліджень правового регулювання господарської діяльності, у тому числі й визначенню місця та ролі Господарського кодексу в загальній системі правового забезпечення економіки всіма галузями законодавства. Цей розгляд сприяв також розвитку господарського процесуального законодавства, становленню системи господарських судів.

На жаль, дискусія не завжди носила конструктивний характер. Це призводило до того, що увага від удосконалення конкретних норм відволікалася на загальні міркування, що не сприяло підвищенню якості регулювання.

Проте, незважаючи на недоліки Господарського кодексу, обумовлені, зокрема, і не завжди конструктивним характером дискусії, він може відігравати роль стрижневого законодавчого акта в системі правового регулювання господарської діяльності.

Прийняття Господарського кодексу є важливим кроком (і необхідною передумовою) до зближення нашого господарського законодавства з господарським правом ЄС. Таке зближення - прояв загальносвітової тенденції до зближення систем правового регулювання господарської діяльності. По-перше, зближенню сприяє роздільна кодификація господарського і цивільного права, що полегшує зіставлення з цивільними та комерційними кодексами, які діють у більшості європейських країн. По-друге, структура Господарського кодексу України близька до структури вже інкорпорованого «загальносоюзного» господарського права ЄС. Основні підгалузі господарського права ЄС такі: конкурентне право; право товариств (компаній); публічне замовлення (постачання, будівництво); захист відомостей (захист інформа-

ції, комерційна таємниця); правова охорона промислової власності; право інформаційної діяльності; захист споживача (регламентація цін, якості тощо); енергетичне право.

На сьогодні найбільш близькі за змістом норми антимонопольно-конкурентного законодавства України та ЄС. Багато спільного в законодавстві про підприємства, акціонерні товариства. Щоправда, останнім в європейському законодавстві приділено більше уваги, ніж у нас. Наприклад, акціонерний закон ФРН, прийнятий у 1965 році на додаток до Торгового кодексу 1897 року, нараховує понад 400 статей, тобто стільки, скільки весь наш Господарський кодекс. Багато спільного в законодавстві про банкрутство, про енергозабезпечення тощо. Але Господарський кодекс - це тільки перший крок. Робота попереду велика. Але і час ще є.

□ □ □

У період підготовки Коментарю Господарського кодексу України, крім виступів у засобах масової інформації авторів Коментарю, була опублікована низка робіт інших авторів, що сприяло усвідомленню значення та змісту Господарського кодексу в цілому. З числа таких публікацій можна виділити Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України, схвалені Академією суддів України (Київ, 2003.— 62 с), і статтю першого заступника голови Верховної Ради України, нині Генерального прокурора України Г.А. Васильєва «Цивільний та Господарський кодекси — фундамент удосконалення вітчизняного законодавства» (Віче.— 2003.- № 6.— С. 3—10). Г.А. Васильєв вважає, що прийняття цих кодексів — це, по суті, утвердження «економічної конституції України», «яка поєднує елементи приватного (норми, вміщені переважно у Цивільному кодексі) та публічного (норми, вміщені переважно у Господарському кодексі) правового регулювання».

14 жовтня 2003 р. опубліковано Закон України від 11 вересня 2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який набуває чинності через три місяці з дня його опублікування. Державна регуляторна політика розглядається у статті 1 Закону як політика, спрямована на удосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, яка здійснюється у межах, порядку та способами, встановленими Конституцією та законами України. Закон упорядковує процедуру прийняття нормативно-правових актів, які розвивають господарське законодавство, і в цьому плані може розглядатися як суттєве доповнення Господарського кодексу України, як розвиток положень, викладених у главах першій та другій Кодексу.

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV

(Відомості Верховної Ради, 2003, № 78, № 19-20, №21-22, ст. 144)

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Розділ І ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Гл а в а 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Предмет регулювання

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

1. Перша стаття Господарського кодексу України (ГК) дає відповідь на запитання: що самерегулюють усі його нормативні положення? У ній у досить лаконічній формі визначено предмет регулювання — певну сферу; життєвих, матеріальних відносин у суспільстві, яка потребуєзаконодавчого врегулювання. Йдеться про сферу, яка здавна виокремилася, викристалізувалася як сфера господарювання, господарських відносин. За всіма мовними і смисловими тлумаченнями слово «господарювати» означає, перш за все «займатися господарською діяльністю, вести господарство, керувати ним за власним розсудом».

Якщо у преамбулі Кодексу йдеться про загальну мету та/про головну спрямованість цього кодифікованого законодавчого акта на утвердження суспільного господарського порядку, то стаття 1 визначає більш конкретні його завдання. Цим створюється можливість для більш чіткого усвідомлення змісту всіх подальших положень Кодексу про цілі, умови і форми господарювання.

2. У першу чергу дана стаття містить посилання на те, що Кодекс визначає основні засадигосподарювання в Україні. Саме основним засадам господарювання і присвячені глави і статті розділу І Кодексу. В них дано визначення ключових понять, що застосовуються у господарському законодавстві, викладено загальні принципи та нормативно-правові основи господарювання. Окремі глави, що складають цей розділ, присвячені основним напрямам та формам участі держави і місцевого самоврядування у господарюванні, основам антимонопольно-конкурентного регулювання, засадам комерційної (підприємницької) та некомерційної господарської діяльності. Більш детально всі ці питання викладаються у коментарях до відповідних статей.

3. У статті також визначена спрямованість Кодексу на регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності. Дане положення потребує деяких пояснень. Господарська діяльність за своєю сутністю є поєднанням майнових і організаційних елементів: для того щоб виробити та реалізувати продукцію, виконати роботу або надати певну господарську послугу саме «господар» (підприємець чи інший суб'єкт) на свій розсуд організує використання необхідного для цього майна. Однак організаційний аспект господарської діяльності має не тільки свій внутрішній, а й зовнішній прояв. Будь-яке господарство (підприємство) у ринкових умовах не діє у повній самотності, ізольовано. Тому воно перебуває в численних зв'язках, у тому числі організаційного характеру, з іншими господарствами та державними і недержавними органами. Наприклад, самостійне підприємство може на добровільних засадах входити до складу такої структури, як господарське об'єднання. Тут воно і може відчувати певний організаційний вплив з боку зазначеної структури. Такого роду вплив відчуває також підприємство, перебуваючи в стосунках і з державними органами, які мають визначену господарську компетенцію. Саме у цих та подібних випадках і здійснюється певна організація господарської діяльності, головне призначення якої полягає у створенні необхідних умов для здійснення цієї діяльності. Таким чином, господарські відносини за своєю природою є організаційно-майновими відносинами.

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання

1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

1. Головне значення цієї статті полягає в тому, що в ній вперше у господарському законодавстві окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Справа в тому, що всіперелічені у цій статті «учасники» поодинці згадувалися в тих чи інших господарсько-правових актах і відігравали корисну роль у різних правовідносинах. Однак лише під час кодифікаційних робіт з'явилася можливість узагальнити таку участь і дати перелік її представників. Цей перелік допомагає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини»і «господарські правовідносини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасниквідносин у сфері господарювання». Можна сподіватися, що воно не стане зайвим як у самому господарському законодавстві, так і в практиці його застосування.

Узагальнення, про яке йшлося вище, не позбавляє юридичної специфіки кожного різновиду учасників відносин у сфері господарювання. У цьому можна переконатися при вивченні подальших текстів Кодексу та коментарів до них. Наприклад, тільки питанням правового статусу суб'єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) присвячено майже 80 статей Кодексу (див.: Розділ II «Суб'єкти господарювання»). Тут важливо врахувати й той факт, що поняття «суб'єкт господарювання» отримало закріплення у Конституції України (ч. 4 ст. 13). Чимало статей у Кодексі присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання.

За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усім іншим учасникам така ознака не притаманна, хоча їх дії мають той чи інший конкретний зв'язок саме з цією діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 Кодексу). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.

2. При коментуванні даної статті деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодексне дає визначення цього поняття. Тому слід скористатися тим визначенням, яке міститься віншому акті господарського законодавства, а саме у Законі України «Про природні монополії» [419]. Стаття 1 цього Закону визначає споживача товарів як фізичну або юридичну особу,що придбаває товар. Виходячи з цього стає зрозумілим, що Кодекс, назвавши споживачів

учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб - організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими, а чи негосподарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі - фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством (див., наприклад, Закон України «Про захист прав споживачів» [286]).

3. Закінчуючи коментування даної статті, слід звернути увагу на деякі юридичні тонкощі розуміння поняття «учасники відносин у сфері господарювання». По-перше, це поняття, як узальнююче, вказує на певну різноманітність таких учасників, що обумовлює особливості правового статусу кожного з них. Головний критерій, за яким визначаються ці особливості, має економічний характер — це наближеність того чи іншого учасника до здійснення безпосередньої господарської діяльності. По-друге, якщо ці учасники вступають у господарські правовідносини, то вони набувають суто юридичну якість - стають суб'єктами цих правовідносин.

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктівгосподарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що маютьцінову визначеність.

2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без метиодержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтриманнянеобхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участіабо без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльностінегосподарюючих суб'єктів.

4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

1. Дана стаття конкретизує положення статті 1 щодо визначення предмета регулювання Кодексу. Хоча весь зміст статті, по суті, присвячений визначенням тих чи інших понять, проте існує потреба більш докладних пояснень.

Визначення поняття «господарська діяльність» має ключове значення для всього масиву господарського законодавства. Більше того, воно використовується і в інших галузях законодавства (наприклад, у податковому і кримінальному). Ця обставина вимагає максимально чіткого підходу до формулювання цього поняття. Проте чинне господарське законодавство до останнього часу містило декілька визначень поняття господарської діяльності (див., наприклад: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) [293], «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 1, п. 1.32) [78], «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 1) [318]. Однак за своїм змістом ці визначення суттєво різнилися, що негативно позначалося на розв'язанні конкретних господарських питань. Зрозуміло, що із введенням в дію Кодексу з'явиться базове визначення поняття господарської діяльності, що зумовить необхідність перегляду тих визначень, які були дані раніше в окремих законодавчих актах.

З'ясовуючи поняття господарської діяльності, що наведено у частині 1 статті 3 Кодексу,

необхідно зробити деякі попередні застереження. Так, поняття «господарська діяльність», якщо відволіктися від даного у Кодексі визначення, само по собі має досить широке значення, а тому застосовується в багатьох випадках. Так, можна говорити, наприклад, про побутову, домашню господарську діяльність. В одних випадках господарська діяльність стає основною, систематичною, професійною, а в інших — додатковою, допоміжною, побіжною. Тому й різним може бути правовий режим відносно того чи іншого різновиду господарської діяльності.

Критеріями відмежування одного різновиду господарської діяльності від іншого можуть бути: сфера, галузь, у яких здійснюється ця діяльність (наприклад сфера суспільного виробництва, соціальна, культурна та інші сфери); мета діяльності (одержання прибутку або без його одержання); суб'єкт діяльності (спеціальний суб'єкт - суб'єкт суто господарської діяльності або інший суб'єкт, для якого ця діяльність є допоміжною); обсяг саме господарської діяльності у більш широкій за змістом діяльності того чи іншого суб'єкта (основний або допоміжний).

Наведемо ще одне важливе застереження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні неможливі без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Це стосується як комерційної, так і некомерційної господарської діяльності. Отже, така ознака результатів господарської діяльності, як «цінова визначеність», присутня в абсолютній більшості випадків (у ринковій економіці - переважно за угодою сторін), хоча у некомерцій-ній господарській діяльності можливе безкоштовне надання її результатів.

З огляду на викладене вище, назвемо найважливіші ознаки основної господарської діяльності, що регулюється нормами Кодексу: а) вона здійснюється у сфері суспільного виробництва (і ніяк не у сфері особистого споживання); б) перебуваючи у сфері суспільного виробництва, яке, у свою чергу, базується на ринкових засадах, ця діяльність спрямована на задоволення приватних інтересів суб'єктів господарювання за умови дотримання ними певних публічних інтересів (іншими словами, у господарській діяльності об'єктивно поєднані приватні і публічні інтереси); в) вона перш за все пов'язана з тією стороною суспільного виробництва, у якій здійснюється господарське використання майна; г) вона є діяльністю, що організує виробництво та використання майна; д) результати діяльності мають вартісний характер.

2. Стаття визначає й певні різновиди господарської діяльності. Встановлюється, що вона здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів як з метою одержання прибутку (це є комерційна, підприємницька діяльність), так і без одержання прибутку (це є некомерційна господарська діяльність). Таким чином, мета (одержання прибутку або без його одержання) тут стає головним критерієм поділу цієї діяльності на види. Існують і додаткові критерії цього поділу, про що можна дізнатися у подальшому тексті Кодексу (див. гл. 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» та главу 5 «Некомерційна господарська діяльність»).

При цьому не слід вважати, що основний критерій поділу господарської діяльності на комерційну і некомерційну — присутність або відсутність мети одержання прибутку - має абсолютний характер. Якщо така мета є, то є й конкретний результат її досягнення, але він може бути повним, частковим або зовсім відсутнім. Тому є необхідність у наближенні цього критерію до реального життя.

При вирішенні цього питання на допомогу приходить одне з положень Системи національних рахунків (СНР), прийнятої у 1993 році Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Організацією Об'єднаних Націй та Світовим банком [461]. У відповідності з СНР між комерційними і некомерційними видами діяльності проводяться такі розмежування: комерційна діяльність включає виробництво продукції або надання послуг на ринку за такою ціною, яка покриває більше половини витрат виробництва; некомерційна діяльність охоплює виробництво продукції або надання послуг, безкоштовних або за цінами, що покривають половину чи менше половини витрат виробництва.

Побіжно слід зазначити, що Кодекс містить окремі положення й про «неприбуткову» або «некомерційну (неприбуткову)» діяльність. Йдеться, наприклад, про діяльність благодійних

(ст. 131) та військових організацій (ст. 414). У цих організаціях господарська діяльність має підпорядкований, допоміжний характер.

3. Частина 3 коментованої статті має суто роз'яснювальне значення, оскільки спрямованана запобігання непорозумінням, які зустрічаються на практиці при визначенні меж господарської діяльності. Під нею нерідко помилково розуміють просте задоволення потреб організації (наприклад, освітянського, оздоровчого або культурного призначення), яка дбає про ремонт або інше облаштування свого приміщення. Оскільки така організація своїми діямибезпосередньо не створює результат господарської діяльності (не виготовляє та не реалізуєпродукцію, не виконує роботу чи не надає послуги вартісного характеру), то вона й не можебути суб'єктом цієї діяльності. З іншого боку, господарче забезпечення діяльності організації у багатьох випадках потребує від неї юридичного оформлення стосунків зі стороною, якавиконує відповідні роботи чи надає послуги (наприклад, укладення договору на виконанняремонтних робіт). Бажано, щоб ці стосунки здійснювалися у відповідності з нормами господарського законодавства.

4. Ознаки господарської діяльності, які були розглянуті вище, з тими чи іншими особливостями є наявними у будь-який сфері господарських відносин. Частина 4 даної статті встановлює, що ця діяльність здійснюється у господарсько-виробничих, організаційно-виробничих та внутрішньо-господарських відносинах. Щодо особливостей цих сфер, то вони розглядаються у наступних пунктах статті.

5. Господарсько-виробничі відносини, що складаються при безпосередньому здійсненнігосподарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, звичайно набувають форму господарських зобов'язань (господарських договорів). Зміст господарських зобов'язань визначається не тільки угодою їх учасників, а й іншими актами, наоснові яких вони укладаються (наприклад, при наданні державних замовлень). Майновийелемент у відносинах даного різновиду проявляється у передачі або в русі певного майна.Частіше за все такі майнові відносини супроводжуються й організаційними відносинами.

Сам термін «господарсько-виробничі відносини» вказує на максимальну наближеність цих відносин до виробничої діяльності суб'єктів господарювання. Він замінює той термін, який вживався у минулому, - «оперативно-господарські відносини». У «доринкових» умовах головні майново-організаційні питання вирішувалися «згори», а підприємства мусили оперативно виконувати такі рішення. Тепер центр тяжіння повнокровної господарської діяльності переміщується саме туди, де він первісно і мав бути, - безпосередньо на підприємства та інші суб'єкти господарювання.

6. Організаційно-господарські відносини виникають, як правило, у сфері господарськогоуправління. Підстави їх виникнення вельми різноманітні - це, наприклад, акти державних органів (зокрема владні приписи виробничо-господарським суб'єктам від антимонопольногооргану, органу ціноутворювання, органу стандартизації та ін.), договори між центральнимиорганами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами (об'єднаннями підприємств), договори про утворення об'єднань, фінансово-промислових груп абохолдингів підприємств, статутні документи складних виробничо-господарських структур, уяких створюються субординаційні господарські ланки.

Деякі «вертикальні» господарські відносини мають складну, багатошарову структуру. Це стосується, наприклад, відносин між органами податкової служби і суб'єктами господарювання.

Оподаткування має, безумовно, бюджетно-фінансовий аспект. Це означає, що на всіх суб'єктів господарювання накладається конституційний обов'язок зі сплати податків. Акти органів податкової служби, спрямовані на захист публічних інтересів, встановлюють правовідносини цих суб'єктів з державою. Звідси і відповідальність суб'єктів господарювання перед державою за податкові правопорушення. Однак важливо враховувати, що компетенція органів податкової служби значно ширше від того, щоб видавати лише владні вказівки. Виникають і такі відносини, які породжують для кожного з їх учасників як права, так і обов'язки. Прикладом цього можуть слугувати відносини, пов'язані з умовами і порядком повернення раніше сплаченого податку на додану вартість, з правом вибору громадянином-підприємцем певного виду оподаткування (пропорційно доходу або фіксованою сумою за патентом), виникненням «податкової застави» тощо. Тут є необхідним поєднання приватно-

го і публічного інтересів. Тому в цих випадках йдеться саме про організаційно-господарські відносини.

7. Внутрішньогосподарські відносини — це той різновид господарських відносин, які виникають безпосередньо у внутрішній виробничій сфері підприємств та інших господарських організацій. їх суб'єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробництва тощо). Вони вступають у відносини між собою, а також із господарюючим суб'єктом у цілому, до складу якого вони входять. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподарських відносин, як правило, визначаються локальними нормативними актами суб'єктів господарювання. Не виключається також можливість укладення внутрішньогосподарських договорів.

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини, щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правилацього Кодексу.

1. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке встановлюється коментованою статтею, має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як цього Кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Наявність даної статті дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у статті 1 Кодексу, шляхом вказівки на види відносин, до яких не застосовуються положення цього Кодексу. Необхідність такої вказівки виникає у зв'язку з тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним законодавством, насамперед Цивільним кодексом України. Враховуючи, що всі види господарських відносин, зазначені у статті 3 цього Кодексу, мають характер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом регулювання Цивільного кодексу України (ЦК) визначено майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулювання двох кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання Господарського кодексу є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто господарські відносини), принциповим для розмежування господарських та цивільних відносин стають сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання Господарського кодексу майнові та інші відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом регулювання цього Ко-

дексу відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - громадянами.

Проте майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію даного Кодексу (див., наприклад, ст. 175 ГК ). Отже, перевезення вантажів, забезпечення енергопостачання установам органів влади тощо регулюються господарським законодавством, а перевезення пасажирів та багажу чи енергопостачання громадян-споживачів — цивільним законодавством.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпорядкуванні їхрізній судовій юрисдикції. Так, відповідно до статей 1 та 22 Закону «Про судоустрій України» [460] справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а цивільних — у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання цього Кодексу, складають земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі статтею 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодавчим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [364], на основі якого у системі національного законодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України [12], іншими законами та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання законодавства про надра, зокрема, вони регулюються Кодексом України про надра [18], Гірничим законом України [5] та ін. Лісові відносини регулює лісове законодавство - Лісовий кодекс України [29], інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказаних законів. Водні відносини регулюються водним законодавством — Водним кодексом України [4], іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих законів. Таким же чином окремими актами законодавства регулюються відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин — трудові відносини, які також не є предметом регулювання цього Кодексу, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс законів про працю України [15], значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин у сфері господарювання, законодавець передбачив у Господарському кодексі окремі положення, які стосуються визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечення належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання цього Кодексу, становлять фінансові відносини з участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контролю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України [3], щорічних законів про Державний бюджет України, інших законів. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства: Законом «Про систему оподаткування» [444], іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Щодо наявності у цьому Кодексі статті 17, присвяченої питанням оподаткування, то в ній встановлюються лише загальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання господарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 Кодексу). При цьому весь зміст даної статті спрямований перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, я 'яту групу відносин, які не є предметом регулювання Господарського кодексу, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо

визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 та ін.).

2. Викладене у частині другій цієї статті положення, згідно з яким цим Кодексом визначаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, означає,що ГК має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких значення загального закону має Цивільний кодекс України. Крім того, вказане положення означає, що догосподарських майнових відносин, які не врегульовані цим Кодексом, можуть застосовуватися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституційних основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у статті 5 цього Кодексу. Томуне зовсім коректним є визначення у статті 175 ГК майново-господарських зобов'язань як цивільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відносин і сфера господарювання - це різні сфери з різним складом учасників відносин; кожна зцих сфер відносин регулюється окремою галуззю законодавства: одна — цивільним, друга -господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому,щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюваннямінших видів відносин, у тому числі цивільними, і водночас визначити порядок застосуваннядо господарських відносин, не врегульованих цим Кодексом, правил інших законів, що регулюють подібні відносини.

3. У частині третій коментованої статті передбачено можливість застосування правил ГКдо господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульованіКодексом торговельного мореплавства України [17]. У даному разі ГК має значення загального закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з КТМ, який має значення спеціального закону, що спеціально регулює відносини, у тому числі господарські, усфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин,що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Відповідним чином сформульовано і статтю 4 Кодексу торговельного мореплавства України.

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимальногопоєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційноївимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначенняУкраїни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та іншіприродні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської¹) економічної зони, що здійснюється від іменіУкраїнського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування вмежах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватисяприродними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпеченнядержавою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальноїспрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів прававласності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожногона підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно закономправових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренціїу підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на

ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.