Глава 8 державні та комунальні унітарні підприємства

Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства

1. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державноївлади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, якправило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

4. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство».

5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннямивласника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

6. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, іє підзвітним цьому органові.

7. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника зарезультати роботи підприємства.

8. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства абоказенні підприємства.

1. Державне унітарне підприємство — це підприємство, створене державою, в особі йогокомпетентних органів, котре держава наділяє необхідним для існування майном, формуєстатутний фонд, що не ділиться на частини (паї). Уповноважений державою орган (далі -державний орган) затверджує статут унітарного підприємства, розподіляє доходи, через керівника, ним призначеного, керує його діяльністю.

2. Державне унітарне підприємство створюється, як зазначалось вище, державним органом. Відповідно до Конституції України виконавчу гілку влади в Україні очолює КабінетМіністрів (Уряд), який організує виконання законодавства в країні, керує центральними імісцевими органами виконавчої влади. До його компетенції відноситься розподіл повнова-

жень у системі органів виконавчої влади. Саме Кабінет Міністрів своїм декретом «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» [480] наділив міністерства і відомства, окремі суб'єкти господарювання державної форми власності (об'єднання підприємці вугільної промисловості та ін.) правами щодо створення державних підприємств (за цим Кодексом державних унітарних підприємств), затвердження їх статутів, призначення керівників створених суб'єктів господарювання тощо.

Державне унітарне підприємство створюється в розпорядчому порядку, що означає наявність процедури видання наказу керівника державного органу щодо створення нового господарського суб'єкта. Виданню розпорядчого документа має передувати аналіз ситуації на ринку виробництва товарів або надання послуг у певному сегменті економіки країни, в яко- f му передбачається здійснення діяльності створюваного підприємства. За результатами ана- І лізу готується обгрунтування необхідності створення підприємства державним органом з викладом усіх аспектів, що підлягають вирішенню.

Діяльність державного унітарного підприємства контролюється державним органом, у сфері управління якого воно перебуває. Так, державними унітарними підприємствами енергетики опікується Міністерство палива та енергетики України, державними унітарними під-1 приємствами транспорту — Міністерство транспорту України тощо.

Обсяг повноважень державного органу щодо державних унітарних підприємств визначається цим Кодексом, спеціальними законодавчими актами. Зокрема, особливості діяльності і взаємовідносин державного органу і державного унітарного підприємства, що займаєть-1 ся виробництвом електроенергії шляхом експлуатації атомної електростанції, визначаються І законами України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» [68], «Про ци- І вільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» [492].

3. Про право господарського відання та право оперативного управління, на яких майнозакріплюється за державним унітарним підприємством, йтиметься далі (див. коментарі до [ст. 136, 137), тому тут немає необхідності звертатися до цієї теми.

4. Передбачена частиною 4 коментованої статті законодавча новела зобов'язує організаторів підприємств обов'язково вказувати в назві унітарного підприємства слова «державнепідприємство», що має забезпечити інформованість учасників господарських відносин про гсуб'єкти, їх належність до державної власності.

5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями державиабо уповноваженого нею органу, який, як уже зазначалось вище, є державним органом виконавчої влади. Підприємство як самостійний господарюючий суб'єкт має власну правоздатність, відокремлене майно, обсяг його прав та обов'язків визначається в статуті. Підставамидля виникнення зобов'язань державного підприємства може бути укладена ним угода, плановий акт (державне замовлення), оформлений належним чином державним органом. Органже, уповноважений управляти від імені держави державним підприємством, діє на підставівласного положення, має статус юридичної особи і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями самостійно.

6. Керівника державного унітарного підприємства призначає орган, який створив підприємство і до сфери управління якого воно входить (ці органи в більшості випадків збігаються). При призначенні керівника (директора, генерального директора тощо) з ним укладаєтьсядоговір (контракт), у якому визначаються строк повноважень керівника, права та обов'язкияк керівника, так і державного органу, умови оплати праці, іншого матеріального забезпечення, умови звільнення, соціальні гарантії, інші умови (див. докладніше коментар до ст. 65цього Кодексу).

Контракт, як зазначено у статті 21 Кодексу законів про працю України, є різновидом трудового договору і має окреме правове регулювання. Особливості змісту контракту з керівником державного підприємства відбиті в Типовому контракті з керівником державного підприємства, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» [146].

Вимоги до осіб, які очолюють державні підприємства, й до кандидатів на ці посади постійно зростають. Як зазначено у Програмі роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій, затвердженій Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. [267],

добір кандидатур на посади керівників підприємств передбачає ретельне вивчення професійних та особистих якостей претендентів із кадрового резерву та існуючого складу керівних працівників. Визначаючи претендентів, які мають очолити підприємства, треба враховувати їх професіоналізм, компетентність, досвід роботи на підприємстві відповідної галузі, ініціативність, організаторські здібності, чесність, відданість справі, рівень освіти, загальну культуру тощо. Формування складу керівників підприємств передбачає створення, навчання та постійне оновлення кадрового резерву. До кадрового резерву слід зараховувати керівних працівників та спеціалістів підприємств, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та представницьких органів, які мають відповідну підготовку, виявляють ініціативу, успішно виконують службові обов'язки.

7. Враховуючи, що результати діяльності державного унітарного підприємства можутьістотно впливати на становище в державі, її оцінку на міжнародній арені, а недоліки в роботіможуть завдати шкоди інтересам народу України, до керівників таких господарюючихсуб'єктів пред'являються підвищені вимоги, їм може бути надано особливий статус (наприклад, окремі підприємства оборонного комплексу очолюють військовослужбовці).

8. В останній частині коментованої статті визначаються види державних унітарних підприємств - державні комерційні та казенні підприємства, про які детальніше буде сказано нижче.

Стаття 74. Державне комерційне підприємство

1. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, дієна основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 цього Кодексу, інесе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

2. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

3. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

4. У разі якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбаченийстатутом підприємства, орган, до сфери управління якого входить дане підприємство,зобов'язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

5. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

6. Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнаносудом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

7. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках тапорядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаютьсяцим Кодексом та іншими законами.

1. Введення поняття «державне комерційне підприємство» свідчить про те, що держава має серед своїх функцій забезпечення отримання прибутку. Від діяльності державних комерційних підприємств держава отримує не тільки позитивний соціальний ефект (оскільки підприємство, створене державним органом, виконує роботи, надає послуги, випускає продукцію, що мають суспільний характер, санкціоновані державою), а й прибутки матеріального характеру. Це — сплата податків, обов'язкових платежів нарівні з іншими суб'єктами господарювання та відрахування певних коштів державі як власнику, засновнику.

Державні комерційні підприємства діють у конкурентному середовищі, господарюючи на

внутрішньому ринку України та встановлюючи зв'язки з партнерами за кордоном, нарівні з суб'єктами господарювання, що відносяться до інших форм власності та інших організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності, а також з фізичними особами -підприємцями.

2. Створюючи державні комерційні підприємства, держава деякою мірою «ризикує» частиною свого майна, оскільки останнє в результаті діяльності такого підприємства може бутивилучено у нього в рахунок погашення боргів або в процесі здійснення процедур встановлення платоспроможності або ліквідації. Зумовлюється це закріпленням за державним комерційним підприємством майна на праві господарського відання.

3. Кожне державне комерційне підприємство (далі — підприємство) має власний статутний фонд, розмір якого вказується в статуті підприємства. Це не означає, що статутний фондформується тільки шляхом перерахування на рахунок підприємства грошових коштів. Цеможуть бути, частіше за все, кошти виробництва, а також інші матеріальні та нематеріальніактиви. Розмір статутного фонду підприємства обов'язково відображається в наказі (розпорядженні) державного органу, який створює підприємство. Як зазначалося вище, такимидержавними органами можуть бути міністерства та відомства України, інші суб'єкти, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України.

Наказ, інший розпорядчий документ органу державної влади про створення підприємства та про визначення розміру його статутного фонду, передує державній реєстрації. У господарській практиці трапляються випадки, коли створення підприємства та встановлення розміру статутного фонду бувають розірвані у часі, оскільки для цього необхідно проводити ряд організаційних заходів. Але до моменту державної реєстрації повинні бути прийняті рішення (у зазначеній вище формі) про створення підприємства, про затвердження його статуту із закріпленням у ньому розміру статутного фонду. Останній є обов'язковим елементом статуту і може змінюватись в порядку, аналогічному для його первісного встановлення, тобто шляхом видання розпорядчого документа державним органом. При цьому його розмір не повинен бути менше мінімального розміру, встановленого законодавством.

4. Як вбачається з частини 4 коментованої статті, якщо вартість активів підприємства зарезультатами його діяльності за звітний період (як правило, це рік) виявиться меншою, ніжрозмір статутного фонду, державний орган, уповноважений на це, зобов'язаний зменшитирозмір статутного фонду, але не нижче, ніж це встановлено законодавством. Зазначена норма направлена на забезпечення гарантій суб'єктам господарювання, які перебувають у відносинах з підприємствами і мають можливість у встановленому законом порядку компенсувати свої збитки, отримані з вини підприємства, за рахунок його активів.

5. Підприємство самостійно здійснює підприємницьку діяльність у відповідності з принципами, викладеними у статті 44 цього Кодексу, несе відповідальність за прийняті рішеннята результати своєї господарської діяльності. І, відповідно, держава та органи, уповноваженіуправляти підприємством, такої відповідальності не несуть.

Проте самостійність державного комерційного підприємства при здійсненні господарської діяльності не є абсолютною. Воно зобов'язано виконувати розпорядження державного органу, уповноваженого державою на управління ним. Зокрема, у відповідності з постановами Кабінету Міністрів України (наприклад, «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2003 рік» [94], «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2002 рік» [93] та ін.) підприємству може бути доведено державне замовлення, відповідне профілю його господарської діяльності.

6. Підприємство зобов'язано виконувати рішення, прийняті державними органами, органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, наприклад, під час стихійнихлих — для усунення їх наслідків, в інших випадках. Як свідчить господарська практика,рішення цих органів, якими на підприємства покладаються обов'язки з виконання окремихробіт, не завжди відповідають вимогам законодавства. У таких випадках за рішенням суду,а в разі визнання акта неконституційним - Конституційного Суду України, збитки, завданіпідприємству, підлягають відшкодуванню. Конкретний розмір збитків у кожному випадкувизначається за рішенням суду.

7. Частина 7 коментованої статті передбачає можливість перетворення державного під-

приємства в державне акціонерне товариство, про що докладно йдеться у коментарях до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств

1. Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведенідо нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державнізавдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенніперспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

2. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належнейому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбаченихзаконом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основнихфондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділівдержавне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, досфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

3. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондівдержавного комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничоїдіяльності цього підприємства.

4. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можутьпроводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

5. Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

амортизаційний фонд;

фонд розвитку виробництва;

фонд споживання (оплати праці);

резервний фонд;

інші фонди, передбачені статутом підприємства.

6. Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання цихфондів встановлюються законом.

7. У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.

8. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційнихпідприємств визначаються законом.

1. Свою господарську діяльність державне комерційне підприємство (далі — підприємство) здійснює у відповідності з виробничою програмою, розробленою ним самим та затвердженою органом, уповноваженим ним управляти. У програмі обов'язково враховуютьсядержавні замовлення та завдання, про які йшлось у коментарі до статті 74. Підприємства уразі відмови від виконання державного замовлення можуть бути рішенням суду зобов'язанійого виконати в примусовому порядку. На виконання державного замовлення укладаєтьсядоговір (контракт), у якому закріплюються всі умови, притаманні господарському договору.Крім виконання державного замовлення (завдання), підприємство має право укладати договори на виконання замовлень, отриманих відповідно до вимог Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141], що передбачає конкурентні форми отримання замовлення. Тут необхідно зазначити, що пріоритетом за інших рівних умов, користується продукція та послуги вітчизняних виробників.

2. Майно, закріплене за підприємством на праві господарського відання (див. детальнішекоментар до ст. 136 цього Кодексу), є власністю держави, і, відповідно, підприємство обмежене в праві розпорядження ним, зокрема, в праві безоплатної передачі його юридичним тафізичним особам. Відчуження майна, що є у підприємства на праві повного господарськоговідання, можливе тільки у разі згоди державного органу, уповноваженого управляти підприємством, у порядку, встановленому законодавством. Детальніше процес відчуження

майна підприємств на користь суб'єктів господарювання недержавної форми власності та фізичних осіб урегульований законами України «Про приватизацію державного майна» [416], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [417]. Предметом відчуження може бути цілісний майновий комплекс підприємства — і в цьому разі воно призупиняє своє існування, або цілісні майнові комплекси структурних підрозділів чи окреме індивідуально відокремлене майно - і в цьому разі господарська діяльність підприємства продовжується. Засоби підприємства відчужуються в порядку, встановленому Положенням про порядок відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 2 грудня 1992 р. [50].

3. Частина З коментованої статті передбачає захист інтересів підприємства, збереженняйого економічного потенціалу, що дозволяє у випадку продажу майна, закріпленого за підприємством, отримані кошти використовувати на придбання нових засобів виробництва, іншу інвестиційну діяльність, спрямовану на поліпшення виробничої діяльності.

4. На захист державної власності спрямована і норма частини 4 цієї статті, що встановлюєобов'язковість погодження з міністерством, відомством, іншим державним органом, уповноваженим управляти підприємством, списання з балансу не повністю амортизованих узагальному порядку основних фондів. На зазначених підприємствах, як і на інших підприємствах, за рахунок прибутку (доходу) створюються спеціальні (цільові) фонди, з яких здійснюється перерахування за спеціальним напрямом. Перелік основних фондів зазначений укоментованій статті. Детальний порядок розподілу коштів, що надходять від здійснення підприємницької діяльності підприємства, встановлено законодавством (декрет Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» (із змінами, внесеними згідно із Законом від 23 лютого 1996 р.) [394].

5. Згаданий декрет, зокрема встановлює, що державне підприємство після сплати обов'язкових платежів провадить відрахування від прибутку, що залишається в його розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних оборотних коштів занормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває у державній власності.

6. Функція контролю держави за ефективністю використання державного майна знайшлавідображення в частині 7 коментованої статті, що встановлює обов'язковість проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства у разі зміни його керівника. Ревізія,на наш погляд, повинна передувати звільненню директора. Наслідком ревізії можуть бутизаходи державного органу, уповноваженого управляти підприємством, щодо відшкодуваннякерівником збитку, завданого підприємству. Акт ревізії передається цьому органу та затверджується ним.

7. Поняття державного комерційного підприємства є новим для нашого законодавства, іособливості його правового регулювання ще підлягають більш детальній регламентації.

Стаття 76. Казенне підприємство