5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленомузаконом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

7. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державногобюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

1. Основна діяльність із забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства здійснюється Антимонопольним комітетом України,повноваження якого, у тому числі його структурних підрозділів, посадових осіб, колегіальних органів визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України» [58].

Антимонопольний комітет України є державним органом зі спеціальним статусом. Його основним завданням є участь у формуванні те реалізації конкурентної політики.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі створено територіальні відділення цього комітету. Разом з тим у законодавстві немає заперечень щодо розширення кількості територіальних відділень, тому можна зробити висновок, що у разі необхідності територіальні відділення можуть створюватись і в інших адміністративно-територіальних одиницях. Законодавством також передбачена можливість утворення у разі необхідності міжобласних територіальних відділень.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення складають систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.

2. Вирішуючи питання про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, Комітет у кожному випадку звертає увагу на можливість монополізації абосуттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або на його значній частині.

Підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються у відповідності з Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. [201]

Разом з тим необхідно пам'ятати, що Антимонопольний комітет України може дозволити узгоджені дії або концентрацію суб'єктів господарювання, навіть коли формально за переліком ознак вони є забороненими. Зазначені дії можливі тільки в разі, якщо вони позитивно впливають на конкуренцію.

За умови, що позитивний ефект для суспільних інтересів перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції, а також у випадку, якщо їх здійснення призведе до підвищення конкурентоспроможності товарів (робіт, послуг) і створить позитивні умови для ефективного розвитку ринкової економіки держави, Кабінет Міністрів України може дати дозвіл на здійснення узгоджених дій, концентрації, навіть якщо вони були заборонені Антимонопольним комітетом України.

Оскільки законодавство України, що регулює відносини у сфері конкуренції, є пріоритетною сферою адаптації до законодавства Європейського економічного співтовариства, слід зважати на те, що останнім часом конкурентне законодавство ЄС суттєво змінюється.

Зокрема, з 1 травня 2004 р. набуває чинності Регламент Ради (ЄС) № 1/2003 від 16 грудня 2002 року «Про застосування правил конкуренції, встановлених статтями 81 та 82 Договору» [518], який суттєво коригує правове регулювання узгоджених дій.

Таким чином, вищевикладені положення щодо отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, які закріплені у Законі України «Про захист економічної конкуренції», потребуватимуть найближчим часом приведення у відповідність з нормами ЄС.

3. Етап масової структурної демонополізації в нашій країні завершився. Проте залишаються потенційно конкурентні ринки. У зв'язку з цим примусовий поділ монопольних утворень можна вважати однією з правових форм демонополізації економіки. Прийняття рішення про примусовий поділ монопольного утворення можливо за таких умов: можливість організаційного і територіального виділення структурних підрозділів підприємства-монополі-ста; відсутність тісних технологічних зв'язків між структурними підрозділами; спроможність знов створених підприємств самостійно працювати на товарному ринку.

4. У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем наринку, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень (ст. 53 Закону України «Прозахист економічної конкуренції» [282]). Зазначена санкція не застосовується у випадкахнеможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів та структурних одиниць, а також за наявності тісного технологічного зв'язкупідприємств, структурних підрозділів та структурних одиниць (якщо обсяг продукції, якаспоживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягупродукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення про примусовий поділ не може бути виконано у строк, менший ніж шість місяців.

5. Найбільш поширеними формами реорганізації є розділення, виділення, приєднання,злиття і перетворення.

6. Порядок розгляду справ про недобросовісну конкуренцію та інших справ щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями передбачений Тимчасовими правилами розглядусправ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. [269] (з наступними змінами та доповненнями).

7. Згідно зі статтею 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник,відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.Цей строк не може бути відновлено.

Прийняття судом, господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

У будь-якому випадку в разі наявності достатніх підстав суд, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.

Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство

1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісноюконкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, іншихзаконодавчих актів.

2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участьсуб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їхдіяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чиннимміжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних знедобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках ціннихпаперів.

1. В умовах ринкової економіки успіх у господарській діяльності має той підприємець, який пропонує на ринку якісні товари найкращого гатунку за найнижчими цінами. Такі результати можливі тільки за умови добросовісної конкуренції, де кожен з учасників може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки перевагам власного походження. Ці умови гарантує антимонопольно-конкурентне законодавство.

Структуру антимонопольно-конкурентного законодавства України складають норматив-но-правові акти різної юридичної чинності: закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи, що затверджуються Антимонопольним комітетом України як самостійно, так і разом з іншими міністерствами й відомствами.

2. Кодекс регулює відносини щодо розвитку конкуренції та запобігання зловживанняммонопольним становищем, які впливають чи можуть вплинути на конкурентну ситуацію натериторії України. Якщо результати діяльності суб'єктів господарювання проявляютьсялише за межами України, то вони безпосередньо не впливають і не можуть вплинути на кон- ікурентні відносини в межах України, внаслідок чого на них не поширюється дія Кодексу.

Міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Укра- • їни, можуть бути передбачені винятки з положень цієї статті.

3. З метою антимонопольно-конкурентного регулювання банківської, страхової та інших Ігалузей фінансової діяльності суб'єктів господарювання законодавством України можутьбути визначені особливості правового регулювання відповідних відносин. Наприклад, за [участі Антимонопольного комітету України створено та функціонує новий уповноваженийорган з питань регулювання ринку фінансових послуг - Департамент фінансових установ і Іринків Міністерства фінансів України.

Г п а в а 4 ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПІДПРИЄМНИЦТВО)

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності

1. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

1. Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу існують два різновиди господарської діяль- |ності: комерційна (підприємницька) та некомерційна.

Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на | ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: І від повної незалежності, свободи суб'єктів такої діяльності від будь-якого втручання дер-1 жави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у І період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.). І якщо раніше така діяльність переважно мала назву торговельної, то у період промислової революції вона стала більшою за обсягом, І поширивши свою сферу також на процес виробництва товарів, виконання робіт та надання і послуг.

Підприємництво - найбільш розгалужений та поширений у світовій та вітчизняній практи- і ці вид господарської діяльності. У ньому присутні всі ознаки саме господарської діяльності І (див. ст. З Кодексу та коментар до неї), і водночас воно має свої специфічні риси (ознаки).

Можна виділити такі характерні ознаки підприємницької діяльності:

1. ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця;

2. ризикованість;

3. систематичний, професійний характер;

4. спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічнихі соціальних результатів;

5. регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької діяль-ності).

2. Визначення підприємницької діяльності, що міститься у даній статті Кодексу, є поши- |реним у господарському законодавстві. Воно відбиває найбільш характерні риси цього виду ігосподарської діяльності. У той же час воно не є повним, як є неповними (збіднілими) пере-1важна більшість відомих визначень у законодавстві. Щодо даного визначення підприєм- Іницької діяльності, то в ньому відсутня, на наш погляд, вельми суттєва ознака цієї діяльно-1сті — її тісний зв'язок з державним регулюванням. Держава не може стояти осторонь від І

процесів, що відбуваються у цій сфері. Вона змушена виконувати цю функцію, оскільки підприємці, реалізуючи свій приватний інтерес, можуть спричиняти і часто-густо спричиняють на практиці шкоду суспільному інтересу. Тому держава у процесі такої регламентації утверджує публічні засади, суспільний інтерес, одночасно узгоджуючи його з приватним інтересом підприємців.

Виходячи з цього можна уявити собі, що законодавство, яке регулює відносини у сфері підприємництва, є досить складним за своєю структурою і змістом. З іншого боку, неважко зрозуміти, наскільки хибним був би шлях врегулювання цих відносин окремими частинами та й ще різними галузями права (цивільним, адміністративним, фінансовим, податковим та іншими). Таким чином, відносини у сфері підприємницької діяльності об'єктивно потребують системного правового регулювання, що базується на гармонійному поєднанні приватних і публічних інтересів.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється виключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної владита органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

1. Свобода як суспільний та правовий феномен безпосередньо стосується і підприємницької діяльності.

У відповідності зі статтею 42 Конституції України «кожний має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Тому підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Але слід зауважити, що свобода підприємницької діяльності зовсім не означає «вседозволеність». Така діяльність піддається регулюванню державою в рамках існуючого законодавства.

2. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України. Це обумовлено, насамперед, різноманітністю видів такої діяльності та неможливістю її регулювання якимось одним базовим законом. Так, наприклад, підприємницькадіяльність у сільському господарстві регулюється кількома законами України: «Про колективне сільськогосподарське підприємство» [304], «Про сільськогосподарську кооперацію»[446] та рядом інших.

3. Достатньо широкий перелік видів підприємницької (господарської) діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлюється Законом України «Про ліцензування певних видівгосподарської діяльності» [318]. При цьому ліцензія — це єдиний документ дозвільного характеру, що надає право на заняття окремим видом господарської діяльності, яка у відповідності до законодавства підлягає обмеженню виходячи з основних принципів державної політики в цій сфері.

Держава обмежує діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» [341].

Обмежується також діяльність, пов'язана з реалізацією зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-

психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою.

Обмеженню підлягає і діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж та супутникових систем телефонного зв'язку, виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченним громадянам, виробництвом бензинів моторних сумішевих з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок -абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру.

4. Забороняється підприємницька діяльність органам державної влади та органам місцевого самоврядування, виходячи з їх спеціальних повноважень.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності