Глава 22 виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань

1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконаннянею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або доіовором.

3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання,не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків,коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовиласявід прийняття виконання зобов'язання.

4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливаєіз змісту зобов'язання.

6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

7. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання змотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

1. Під виконанням господарського зобов 'язання належним чином (належним виконанням)розуміється реалізація зобов'язаною і управненою сторонами суб'єктивних прав і обов'язків, обумовлених цим зобов'язанням, у суворій відповідності з його змістом. Належне виконання конкретних зобов'язань залежить від особливостей їх окремих видів і підвидів. Так,виконання майново-господарського зобов'язання з перевезення вантажу полягає у своєчасній доставці останнього в установлене місце з дотриманням умов його збереження тощо. Загальним щодо належного виконання господарських зобов'язань є відповідність виконаннявимогам закону, іншого правового акта, договору, якими визначається зміст конкретного зобов'язання (суб'єктивні права та обов'язки його сторін), або вимогам, що у певних умовахзвичайно ставляться.

Вимоги, що у певних умовах звичайно ставляться, - це звичаї, які склалися у господарській діяльності та управлінні нею, звичайна поведінка учасників господарських відносин у конкретних життєвих обставинах, адекватна повсякденна практика. Такі вимоги беруться до уваги лише у випадках, коли конкретні вказівки щодо належного виконання господарського зобов'язання відсутні у законі, іншому правовому акті, договорі. Тобто вони мають субси-дійне (додаткове) значення і використовуються тільки тоді, коли вказані акти не дають відповіді на питання, що постало. Так, передбачене статтею 177 Кодексу організаційно-господарське соціально-комунальне зобов'язання може бути виконане суб'єктом господарювання шляхом видання ним локального акта про створення спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та виконання цього акта у терміни, встановлені відповідним рішенням місцевої ради.

2. Правило, викладене в абзаці 2 частини 1 коментованої статті, про застосування до виконання господарських договорів відповідних положень Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК, стосується усіх видів таких договорів - як тих, що єпідставами виникнення та/чи формами організаційно-господарських зобов'язань, так і тих,які пов'язані з майново-господарськими зобов'язаннями. Причому норми Цивільного кодексу мають застосовуватися до тих правовідносин, щодо яких у ГК відсутнє адекватне правоверегулювання (докладніше див. п. 5 коментарю до ст. 175).

3. Поняття належного виконання зобов 'язання охоплює також урахування кожною стороною інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193

Кодексу). Єдність інтересів управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні обумовлена підпорядкованістю їх меті досягнення єдиного економічного результату -належного виконання зобов'язання.

4. Порушення зобов 'язань є підставою для застосування господарських санкцій. Останнімивизнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сферігосподарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків,штрафні санкції, оперативно-господарські санкції; а за порушення правил здійснення господарської діяльності - також і адміністративно-господарські санкції (ст. 217 Кодексу).

5. Частина 3 коментованої статті відображає вимогу реального виконання зобов'язання(виконання його в натурі) незалежно від застосування господарських санкцій до суб'єкта,який порушив зобов'язання. Ця вимога означає необхідність здійснення зобов'язаною стороною саме тих дій (утримання від дій), які передбачені змістом зобов'язання, і недопустимість заміни їх відшкодуванням збитків чи застосуванням іншої санкції. Така заміна можлива лише тоді, коли це передбачено законом або договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

6. За загальним правилом виконання зобов'язання частинами не вважається належнимйого виконанням, і управнена сторона на свій розсуд вирішує приймати чи не приймати такевиконання (ч. 4 ст. 193 ГК). Обов'язок управненої сторони приймати виконання зобов'язання частинами може бути передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами чидоговором або випливати із змісту зобов'язання (поквартальний, як правило, розподіл виробленої продукції відповідно до угоди між її сторонами — державою та інвестором згідно ізЗаконом України «Про угоди про розподіл продукції» [476]; поставка товарів окремимипартіями згідно з договором у погоджені сторонами терміни; оплата виконаних ремонтнихробіт з розстрочкою відповідно до договору тощо).

7. Дострокове виконання зобов 'язання також не вважається належним, але за загальнимправилом воно допускається, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом чи договором або не випливає із змісту зобов'язання. Так, згідно із Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» [292] за договором складського зберігання зерназерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом установленого строку і не може достроково повернути його поклажодавцеві.

8. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається і є підставою для застосування господарських санкцій. Винятки з цього правила можуть бути передбачені лишезаконом (ч. 7 ст. 193 ГК). Одним з таких винятків є право зобов'язаної сторони відмовитисявід виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що єнеобхідною умовою виконання (ч. 6 ст. 193 ГК). Другим прикладом такого винятку можеслужити оперативно-господарська санкція — одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною із звільненням її від відповідальності за це у разі порушення зобов'язання другою стороною (ст. 236 Кодексу).

Не допускається, під загрозою застосування господарських санкцій, також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

9. Посвідчення про виконання зобов'язання (повністю або частини), що надається управненою стороною на вимогу зобов'язаної сторони, складається за довільною формою, якщоінше не передбачено нормативними актами, і має бути підписано уповноваженою особоюцієї сторони.

Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою особою

1. Виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.