1. Господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акта управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

1. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти — дії та події, зякими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Причому перелік підстав, передбачених у статті 174, не є вичерпним. У практиці іноді виникнення зобов'язань пов'язується з необхідністю існування юридичного складу, тобто сукупності двохабо декількох юридичних фактів, наявність яких потрібна для того, щоб настали юридичнінаслідки. Так, відповідні положення нормативно-правового акта — постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату,скрапленого газу та вугілля» від 4 квітня 2000 р. [143] разом з актом управління - рішеннямМінекономіки України щодо визначення на конкурсних засадах базової біржі є підставоюдля виникнення зобов'язання між визначеним названою постановою видобувним чи переробним підприємством і цією біржею з організації і проведення аукціону з продажу вказанихенергоресурсів. (Див.: Порядок та умови проведення спеціалізованого конкурсу з визначення бірж, на базі яких проводитимуться аукціони з продажу нафти, газового конденсату,скрапленого газу та вугілля [249]).

2. Закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність, можуть бути підставами виникнення окремих видів господарських зобов'язань. До них, зокрема, належать зобов'язання, що виникають із законів так званого адресного характеру (закониУкраїни «Про реструктуризацію заборгованості Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» [440], «Про особливості приватизації відкритогоакціонерного товариства «Укртелеком» [358] тощо) та деяких інших законів (нормативно-правових актів). Так, стаття 15 Закону України «Про електроенергетику» [129] є підставою виникнення складного організаційно-господарського зобов'язання з утворення і функціонування оптового ринку електричної енергії України. Підставами виникнення організаційно-господарських зобов'язань між контролюючими і дочірніми підприємствами (див.коментар до ст. 126,176) є, зокрема, нормативно-правові акти про створення державних асоційованих підприємств, холдингових компаній (постанови Кабінету Міністрів України «Проутворення Державної акціонерної компанії «Хліб України» [483], «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» [486] та ін.).

3. Акти управління господарською діяльністю та господарські договори є найпоширенішими видами підстав виникнення господарських зобов'язань. До актів управління господарською діяльністю належать індивідуальні владні акти органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, видані у межах їх компетенції (державні замовлення, рішеннявідповідних органів з господарських питань тощо). Враховуючи багатоукладність сучасноїекономіки до актів управління господарською діяльністю можуть бути також віднесені актигромадян, громадських та інших організацій, які виступають засновниками суб'єктів госпо-

дарювання чи здійснюють щодо них оргашзацшно-господарські повноваження на основі відносин власності (див. коментар до ст. 2).

4. Господарське зобов'язання може виникати з господарського договору (див. коментардо гл. 20) та інших угод (правочинів), передбачених нормами господарського, цивільного чиіншого закону, а також з угод (правочинів), прямо не передбачених законом, але таких, якійому не суперечать.

5. Зобов'язання із заподіяння шкоди, з придбання або збереження майна за рахунок іншоїособи без достатніх на те підстав вважаються господарськими, якщо обидва їх учасники єсуб'єктами господарювання. Вони регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (див. коментар до ст. 175).

6. Створення об'єктів інтелектуальної власності є підставою виникнення господарськихзобов'язань, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальноївласності (див. коментар до гл. 16).

Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання

1. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності,в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користьдругої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагативід зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи,а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання євідповідно боржник і кредитор.

3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства. ^

4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користьінших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не єпідставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

1. Майново-господарське зобов'язання як один з основних видів господарських зобов'язань виникає при здійсненні господарської діяльності (див. коментар до ст. 3). Юридичним об'єктом його є певна господарська дія - виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо або утримання від певноїдії. Такому зобов'язанню відповідає переважно активна (позитивна) поведінка зобов'язаноїсторони, спрямована на виконання нею вимог управненої сторони. Пасивна поведінка (утримання від дії), як правило, не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Матеріальним об'єктом (предметом)майново-господарського зобов'язання є відповідна продукція, товари, роботи, послуги, гроші або інше майно.

2. Суб'єктами майново-господарського зобов'язання є учасники господарських відносин - як суб'єкти господарювання, так й інші учасники. Негосподарюючі суб'єкти вступають у зобов'язальні відносини як управнена сторона з мстою господарчого забезпечення їхдіяльності (ч. З ст. З Кодексу). Органи державної влади, органи місцевого самоврядування,наділені господарською компетенцією, є суб'єктами майново-господарських зобов'язаньлише тоді, коли вони безпосередньо задіяні у процесі переміщення майна або інших мате-

ріальних результатів і не здійснюють управлінських повноважень, що є визначальним для характеристики їх як учасників організаційно-господарських зобов'язань.

3. Дія (утримання від дії), що є об'єктом зобов'язання, повинна бути здійснена зобов'язаною стороною на користь сторони управненої. Виконання господарського зобов'язання третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, допускається, якщо ця третя особа - безпосередній виконавець, і за наявності умов, визначених у статті 194 Кодексу. У свою чергу,управнена сторона може передати третій особі належне їй право на одержання майна за зобов'язанням відповідно до статті 195 Кодексу.

4. Зміст майново-господарських зобов'язань складають суб'єктивні юридичні права таобов'язки його учасників. В узагальненому вигляді він полягає у наявності суб'єктивногоправа управненої сторони (кредитора) вимагати певної поведінки від зобов'язаної сторони(боржника) і відповідного обов'язку останньої. Зміст конкретного зобов'язання визначається його сторонами відповідно до закону, іншого нормативно-правового акта або акта управління господарською діяльністю.

5. У частині 1 даної статті майново-господарські зобов'язання названі цивільно-правовими і передбачено, що вони регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом. Це положення свідчить, що інститут зобов'язального права є суміжним інститутом для обох названих галузей. Це надає можливістьпри регулюванні відповідних господарських відносин обмежуватися закріпленням у Господарському кодексі спеціальних норм, з посиланням у разі необхідності на положення Цивільного кодексу, які є загальними для регулювання як цивільних відносин відповідно допредмета і цілей цивільного законодавства, так і відносин господарських. Тобто норми Цивільного кодексу повинні застосовуватися до тих правовідносин, щодо яких у Господарському кодексі відсутнє адекватне правове регулювання.

6. Зобов'язання суб'єктів господарювання майнового характеру на користь інших учасниківгосподарських відносин (благодійництво тощо) виникають і реалізуються з додержанням вимогстатті 131 ГК, законів України «Про благодійництво та благодійні організації» [62], «Про місцеве самоврядування в Україні» [324] (див. коментар до ч. 2 ст. 177), іншого законодавства. Зокрема, державні та комунальні підприємства, установи, організації, які повністю або частковофінансуються з бюджету, не мають права здійснювати благодійницьку діяльність.

Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання

1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарюваннята суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську(організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору танабувати форми договору.

4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання,на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник

здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

1. Організаційно-господарські зобов'язання є другим основним видом господарських зобов'язань. Поняття управління господарською діяльністю, у процесі якого вони виникають,у законодавстві, зокрема у Господарському кодексі, не розкривається. Ґрунтуючись на відповідних положеннях Кодексу та висновках адміністративно-правової теорії, таке управління можна охарактеризувати як підзаконну владну діяльність з організації господарськихзв'язків, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування,наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншимиорганізаціями, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (див. коментар до ч. 1ст. 2, ч. 6 ст. З Кодексу). Зазначені органи, громадяни і організації у Кодексі узагальнені поняттям «суб'єкти організаційно-господарських повноважень» і виступають однією із сторінв організаційно-господарських зобов'язаннях. Другою стороною у таких зобов'язаннях завжди є суб'єкт господарювання.

2. Юридичними об'єктами організаційно-господарських зобов'язань є певні управлінсько-господарські (організаційні) дії або утримання від певних дій. Це, наприклад, дії з оперативного управління коштами державного лізингового фонду, що здійснює НАК «Украгро-яізинг» на підставі агентської угоди, яку вона відповідно до свого Статуту, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. [487], укладає з Мінагрополіти-ки України. Або утримання від дій, що завдають шкоди довкіллю, передбачених угодами проумови користування нафтогазоносними надрами, які укладаються між Державним комітетомприродних ресурсів України та суб'єктами господарювання — користувачами нафтогазоносними надрами відповідно до Закону України «Про нафту і газ» [331]. Щодо матеріальнихоб'єктів організаційно-господарських зобов'язань, то майновий характер останніх можнавбачати лише тою мірою, якою вони опосередковують організацію процесу переміщеннямайна в економіці, оптимізують даний процес, надають йому цілеспрямований характер відповідно до цілей і завдань господарської діяльності, визначених Конституцією і законамиУкраїни. Тобто щодо цих зобов'язань у зазначеному аспекті більш слушно вести мову про їхорганізаційно-майновий характер. Матеріальним об'єктом у цьому плані є матеріальнийзміст відповідних дій (майно, грошові кошти, земельні ділянки чи ділянки надр тощо).

3. Зміст організаційно-господарського зобов'язання, як і будь-якого іншого, складаютьсуб'єктивні юридичні права та обов'язки його учасників. В узагальненому вигляді - цесуб'єктивне право управненої сторони вимагати певної поведінки від зобов'язаної сторони івідповідний обов'язок останньої. Зміст конкретного зобов'язання визначається домовленістю сторін відповідно до закону, іншого нормативно-правового акта або акта управління господарською діяльністю.

4. Наведений у частині 2 цієї статті перелік організаційно-господарських зобов'язань є приблизним і далеко не вичерпним. Поняття організаційно-господарського зобов'язання відображає економіко-правове явище реального життя, коли орган керівництва економікою (суб'єкт організаційно-господарських повноважень), реалізуючи свою господарську компетенцію, вступаєу зобов'язальні правовідносини із суб'єктом господарювання. Це, насамперед, стосується тихсфер управлінської діяльності, де для оптимального вирішення економічних, соціальних чиінших завдань, що постають перед зазначеним органом (органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом організаційно-господарських повноважень), необхідне підключення активної, ініціативної діяльності суб'єкта господарювання, максимальне урахування прав та інтересів цього суб'єкта, повніше їх забезпечення.

У силу зобов'язання, що виникає при цьому між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, кожна із сторін бере на себе і виконує певні обов'язки і реалізує певні права. Причому обов'язки і права у даних зобов'язальних правовідносинах сформульовані за участю обох їх учасників, враховують їх інтереси, у тому числі як публічний інтерес (галузевий, регіональний чи інший), так й інтерес суб'єкта господарювання. Обов'язки і права учасників зобов'язання конкретизуються і деталізуються відповідно до конкретної ситуації, реальних життєвих обставин їх виконання, що також сприяє

досягненню оптимального варіанта правомірної корисної поведінки і оптимальних позитивних результатів. Тобто, юридична форма організаційно-господарського зобов'язання, що використовується при цьому, є способом оптимального здійснення певної організаційно-господарської (управлінсько-господарської) дії. Це є найбільш адекватним сучасному етапу становлення ринкових відносин, який потребує запровадження переважно непрямих форм і методів державного регулювання.

5. Прикладами договірної форми організаційно-господарських зобов'язань, крім наведених у пункті 2 коментарю до цієї статті, можуть бути названі концесійні договори відповіднодо глави 40 Кодексу, законів України «Про концесії» [311] і «Про концесії на будівництво таексплуатацію автомобільних доріг» [312], угоди про розподіл продукції, врегульовані Законом України «Про угоди про розподіл продукції» [476], тощо. Причому організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть як виникати з договору, так і набувати форми останнього, якщо вони виникли з інших підстав. Прикладами недоговірної форми організаційно-господарських зобов'язань можуть бути соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 177 Кодексу), зобов'язання, що виникають з актів управління господарськоюдіяльністю, зокрема з рішення компетентного органу Антимонопольного комітету Українипро примусовий поділ суб'єкта господарювання (монопольного утворення) тощо.

6. Норма частини 4 даної статті регулює організаційно-господарське зобов'язання між учасниками спільної діяльності та одним з учасників, на якого покладається обов'язок ведення спільних справ, що виникає з юридичного складу - договору про спільну діяльність і доручення. Такедоручення встановлює взаємовідносини сторін відповідного зобов'язання та є його формою.

Стаття 177. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання

1. Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїхкоштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженоюпрацездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

2. Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язанняпро господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів таоб'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарюваннямають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо іншене встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

1. Стаття 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [324] передбачаєповноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з прийняття рішень простворення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осібз обмеженою працездатністю і організації професійної підготовки цих осіб. У разі прийняттявиконкомом місцевої ради такого рішення між ним і суб'єктом господарювання виникає відповідне організаційно-господарське зобов'язання, врегульоване частиною 1 коментованоїстатті, спрямоване на вирішення цієї соціальної проблеми.

2. Частина 2 даної статті передбачає господарські зобов'язання, які можуть брати на себесуб'єкти господарювання, вступаючи у відповідні зобов'язальні правовідносини з виконавчимиорганами місцевих рад у порядку реалізації цими органами їх повноважень, закріплених у статтях 27,28,30,31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Участь суб'єкта господарювання у таких зобов'язаннях, на відміну від врегульованих частиною 1 коментованоїстатті, є добровільною, і здійснюються вони відповідно до частини 4 статті 175 Кодексу.

Стаття 178. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання

¹

1. Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у ви-конанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості і або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

2. Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічногозобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, ви- Ізначеному законом.

3. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила,обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення аборегулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встанов- Іленим цінам, є недійсними.

1. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання є різновидом майново-господарських \зобов'язань, оскільки виникають вони при здійсненні господарської діяльності. Публічні зобов'язання мають місце у тих сферах господарювання, де їх наявність обумовлена об'єктивними технологічними особливостями виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Це - діяльність з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, з перевезення транспортом загального користування, з надання послуг зв'язку, біржових послуг та інша подібна діяльність (див. також коментар до ч. 6ст. 179). Публічний характер відповідного зобов'язання визначається законом (законамиУкраїни «Про трубопровідний транспорт» [474], «Про електроенергетику» [129], «Про поштовий зв'язок» [409] та ін.) або установчими документами суб'єкта господарювання. Публічні зобов'язання мають на меті забезпечення безперебійного й ефективного функціонуванняекономіки та захисту прав промислових споживачів.

2. Словосполучення «кожному, хто до нього звертається на законних підставах», що міститься у тексті частини 1 коментованої статті, розуміє другу сторону зобов'язання, якою може бути суб'єкт господарювання чи інший учасник господарських відносин (див. п. 2 коментарю до ст. 175).

3. Визначальною особливістю публічного зобов'язання є те, що його сторона - суб'єктгосподарювання, зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів, - не має права безпідставно відмовитися від участі у такому зобов'язанні. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов'язання такий суб'єкт господарюванняповинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки у загальному порядку відповіднодо Цивільного кодексу. Він не має права також надавати перевагу одному споживачеві передіншими, крім випадків, передбачених законодавством.

4. Правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, встановлюють, зокрема, затверджені постановами Кабінету Міністрів України «Правила користування телеграфним зв'язком» [258], «Правила користування місцевим телефонним зв'язком» [257], «Правила користування міжміським та міжнародним телефонним зв'язком» [256], «Правила надання послугпоштового зв'язку» [260], «Порядок постачання електричної енергії споживачам» [337], «Порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом» [397] та ін.Правила щодо ціноутворення передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» [87]. Умови конкретних зобов'язань, що не відповідають зазначенимправилам або встановленим цінам, визнаються недійсними.