Глава 21 ціни і ціноутворення у сфері господарювання

Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях

1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції(робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі угривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися віноземній валюті за згодою сторін.

3. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльностівільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземнимиконтрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

1. Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільно необхідними затратами праці. Разом з тим ціна є вираженням узгодженого

продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги).

У частині 1 коментованої статті під ціною (тарифом) розуміється форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. При цьому термін «тариф» вживається щодо господарських зобов'язань, пов'язаних з наданням послуг, і є встановленим компетентними органами розміром плати за надання послуг певного виду (наприклад зв'язку, транспортування, зберігання тощо).

2. Кодекс визначає ціну як істотну умову господарського договору. Отже, якщо сторони уналежній формі не досягли згоди щодо ціни договору, останній не вважається укладеним(див. коментар до ч. 5 ст. 180 цього Кодексу).

Оскільки гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні (ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [385]), то й ціна у договорі зазначається у гривнях. За згодою сторін ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті.

При визначенні ціни у договорі слід враховувати також положення частини 2 статті 524 ЦК про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

3. Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощота відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів.

За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на:

вільні ціни і тарифи, що, у свою чергу, поділяються на договірні та ціни, які встановлюються самостійно підприємствами і організаціями;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

4. Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до частини 4 коментованої статті та статті 11 Закону України «Про ціни іціноутворення» [493] при здійсненні експортно-імпортних операцій у розрахунках із зарубіжними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Велике значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності [288].

За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Проте у ряді випадків Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладенні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно із законодавством України.

Мінекономіки може запроваджувати індикативні ціни на товари:

щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до статті 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293];

щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

експорт яких здійснюється в порядку, передбаченому статтею 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

в інших випадках - на виконання міжнародних зобов'язань України.

Індикативні ціни розробляє Мінекономіки та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ і організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація і прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо відповідного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Мінекономіки України.

Таке рішення та переліки індикативних цін публікуються Мінекономіки або уповноваженими ним організаціями у газеті «Урядовий кур'єр» не рідше, ніж один раз на місяць.

Стаття 190. Вільні ціни

1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, наякі встановлено державні ціни.

2. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін,а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

1. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

2. У практиці господарювання розрізняють два види вільних цін: а) відпускні ціни, тобтоті, які встановлюються суб'єктом господарювання — виробником продукції (товарів). Інакшевони ще називаються цінами виробника; б) договірні ціни, тобто ті ціни, що встановлюютьсяу договорі за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лишеу випадках і на умовах, передбачених договором або законом. Зміна ціни у договорі післяйого виконання не допускається (ч. 2 і 3 ст. 632 ЦК).

Як передбачено частиною 4 статті 632 ЦК, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Одним з видів вільних цін частина 2 коментованої статті називає ціни, що визначаються за рішенням суб'єкта господарювання для застосування їх у внутрішньогосподарських відносинах, тобто тих, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносинах суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштівДержавного бюджету України.

4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію тапослуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхомзапровадження обов'язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленніфіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

1. Відповідно до частини 1 коментованої статті державні фіксовані та регульовані цінивстановлюються: а) на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; б) на продукцію та послуги, які мають суттєве соціальне значення для населення.

Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція суб'єкта господарювання є суспільно необхідною.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 р. [495] намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги)суб'єктів господарювання — природних монополістів. При цьому ціни (тарифи) на товари,що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій, є предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно із Законом України «Про природні монополії» [419]. Відповідно до частини 2 статті 9 зазначеного Закону при регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються:

витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу;

"податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів;

вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;

очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами);

віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів;

відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;

державні дотації та інші форми державної підтримки.

Переліки видів продукції (послуг) суб'єктів господарювання - природних монополістів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Згідно з частиною 3 коментованої статті державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Придбання товарів за рахунок коштів Державного бюджету здійснюється відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] та інших актів законодавства.

4. Частина 4 коментованої статті під комунальними цінами розуміє ціни на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Встановлення таких цінможе передбачатися законом, проте вже сьогодні відповідно до пункту 7 статті 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [325] місцева державна адміністрація регулює ціни йтарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а такожвизначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.

Повноваження обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» [87].

Так, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють):

ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, дрова, торф'яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб;

граничні рівні рентабельності і торговельні надбавки на дитяче харчування;

розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані;

тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;

граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, вказані у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного

призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, - на рівні не вище ніж 35 відсотків оптової ціни виробника (митної | вартості), а на ті, які придбаваються державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти, — на рівні не вище ніж 10 відсотків оптової ціни виробника (митної і вартості);

тарифи на інвентаризацію нерухомого майна, на оформлення прав власності на об'єкти і нерухомого, майна та реєстрацію таких прав;

тарифи на ритуальні послуги, пов'язані з похованням;

граничні розміри плати за послуги, що надаються ринками з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.

Обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті — метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює у звичайному режимі руху).

За погодженням з обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями затверджуються тарифи:

на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполученні -управліннями залізниць;

на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом (який працює у звичайному режимі руху) в міжміському внутрішньообласному і приміському сполученні — Мінтрансом."

5. Частина 5 коментованої статті встановлює форми державного регулювання цін, якездійснюється шляхом: а) встановлення фіксованих державних та комунальних цін; б) встановлення граничних рівнів цін; в) встановлення граничних рівнів торговельних надбавок іпостачальницьких винагород; г) встановлення граничних нормативів рентабельності; д) запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

6. При встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону. Ця норма встановлена частиною 6 даної статті з урахуванням того, що метою підприємницької діяльності єодержання прибутку.

Надання дотацій є одним з основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 12 ГК) і, водночас, засобом державної підтримки суб'єктів господарювання, підстави і порядок застосування якого визначаються законом (ст. 16 ГК).

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

1. Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об'єктивнид співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Відповідно до статті 7 Закону «Про економічну самостійність Української РСР» [128] політика ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодавством. Головну роль відіграє Закон України «Про ціни і ціноутворення», який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України. Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форми власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України. Постановою «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 25 грудня 1996 р. Кабінет Міністрів затвердив повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торговельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесені Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

2. Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Державний контроль за цінами здійснюється, головним чином, при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами (урядовий орган державного управління), що функціонує у складі Мінекономіки України. Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та місця їх знаходження;

вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

зупиняти операції суб'єктів господарювання за поточними, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує суб'єктів господарювання в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.