- •Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV
- •3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
- •1. Загальними принципами господарювання в Україні є:
- •Гл а в a 2
- •Основні напрями та форми участі держави
- •І місцевого самоврядування
- •У сфері господарювання
- •1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
- •1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг),
- •1. У сфері господарювання застосовуються:державні стандарти України;
- •2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових
- •6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавціввизначаються законом.
- •1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
- •1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
- •1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
- •5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
- •1. Підприємництво здійснюється на основі:
- •1.3 Метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
- •2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
- •2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
- •1. Підприємницька діяльність припиняється:з власної ініціативи підприємця;
- •2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповіднодо вимог цього Кодексу.
- •Розділ II суб'єкти господарювання
- •5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно дозакону.
- •Глава 7 підприємство
- •1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- •10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних формпідприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
- •1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
- •2. Джерелами формування майна підприємства є:грошові та матеріальні внески засновників;
- •Глава 8 державні та комунальні унітарні підприємства
- •1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
- •Глава 9 господарські товариства
- •5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Господарське товариство є власником:
- •1. Учасники господарського товариства мають право:
- •5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
- •Глава 10 підприємства колективної власності
- •1. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних
- •2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
- •1. Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:
- •4. Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:добровільного виходу з кооперативу;
- •1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
- •1. Загальні збори:
- •Гл а в а 12 об'єднання підприємств
- •Глава 13
- •Розділ III майнова основа господарювання Гл а в а 14 майно суб'єктів господарювання
- •2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.
- •4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
- •1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
- •2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цьогомайна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
- •Гл а в а 15 використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •Гл а в a 16 використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: Івинаходи та корисні моделі;
- •2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у ційстатті, визначаються Цивільним кодексом України.
- •Гл а в а 17 цінні папери у господарській діяльності
- •4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
- •Г п а в a 18 корпоративні права
- •2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
- •3. Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюютьсябезпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:
- •1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
- •Глава 19 загальні положення про господарські зобов'язання
- •1. Господарські зобов'язання можуть виникати:
- •Глава 20 господарські договори
- •5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен від-. Повідати цьому замовленню.
- •Глава 21 ціни і ціноутворення у сфері господарювання
- •Глава 22 виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань
- •2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.
- •Глава 23 визнання суб'єкта підприємництва банкрутом
- •4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть недодаватисядо претензії.
- •Гл а в а 25 відшкодування збитків у сфері господарювання
- •Глава 26 штрафні та оперативно-господарські санкції
- •1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
- •2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
- •1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:
- •1) Одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною,із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другоюстороною;
- •2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієїстатті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
- •2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
- •3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
- •Глава 28
- •1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання -юридичних осіб за:
- •1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.
- •Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
- •Глава 29 галузі та види господарської діяльності
- •§1. Поставка Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут
- •§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 3. Енергопостачання Стаття 275. Договір енергопостачання
- •1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
- •§ 4. Біржова торгівля Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність
- •1. Товарна біржа має право:
- •§ 5. Оренда майна та лізинг Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання
- •§ 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання
- •Глава 31
- •Глава 32 правове регулювання перевезення вантажів
- •Глава 33 капітальне будівництво
- •Глава 35
- •§ 1. Фінанси і банківська діяльність Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
- •§ 2. Страхування Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
- •§ 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.
- •2. Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницькоїдіяльності:
- •3. Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).
- •§ 4. Аудит Стаття 362. Аудиторська діяльність
- •Глава 36
- •Глава 39 спеціальні (вільні) економічні зони
- •1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної") економічної зони.
- •Глава 41 інші види спеціальних режимів господарської діяльності
- •Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV
- •Розділ II
- •Розділ III
- •Розділ IV
- •Розділ V
- •Розділ VI
- •Розділ VIII
- •Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV
- •Розділ V
1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг),
необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
Державний контракт- це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарськівідносини.
Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, впорядку, визначеному законом.
У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, Кабінет МіністрівУкраїни, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що єобов'язковими для суб'єктів господарювання.
Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку(закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державнихпотреб визначаються законом.
Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюютьсявідповідно до закону.
1. З переходом України до ринкових відносин державне керівництво економікою сталоздійснюватися на основі принципів, що сполучають приватно-правові і публічно-правові інтереси. Необхідність державного керівництва, державного планування не відпала. Однак ціпроцеси почали поєднуватися з самостійністю суб'єктів господарювання, зростанням роліугод, іншими принципами ринкової економіки.
У Законі України «Про підприємства в Україні» [382] прямо вказувалося на те, що державне замовлення (разом з угодами, укладеними з постачальниками продукції (робіт, послуг) та постачальниками матеріально-технічних ресурсів) виступає як основа складання планів підприємства. У цьому ж Законі було закріплено договірну основу для виконання підприємством робіт та послуг для державних потреб.
2. Державний контракт є різновидом договору поставки. Однак державний контракт маєсвої відмітні риси, що випливають із цілі, для якої він укладається — задоволення державнихпотреб України. Специфікою державного контракту є те, що, по-перше, держава гарантуєоплату продукції (робіт, послуг) за цими контрактами, по-друге, держава може надавати економічні пільги виконавцям таких договорів, по-третє, такий договір укладається на основідержавного замовлення, і його зміст обов'язково повинен відповідати змісту такого замовлення.
У Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] йдеться також про договір закупівлі. Цей договір визначено як письмову угоду між замовником та виконавцем - переможцем процедур закупівлі, яка передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товар за відповідну плату.
Спеціальне законодавство, що регламентує процес закупівлі та поставки товарів для державних потреб, детально не визначає змісту договору закупівлі за державні кошти. Воно лише вказує, що договір про закупівлю укладається тільки у письмовій формі та набуває сили з моменту його підписання замовником та виконавцем. У разі виникнення зобов'язань, які неможливо було передбачити під час укладання договору та які призвели до зміни ситуації так, що закупівля перестала відповідати державним інтересам, замовник може, за узгодженням з уповноваженим органом, вносити зміни до будь-якої частини договору чи відмовитися від його виконання протягом одного місяця з моменту виникнення таких обставин.
Для виконавців державного замовлення, які засновані повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності - монополістів державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків цим виконавцям.
3. Частина третя статті визначає джерела фінансового забезпечення здійснення поставкипродукції для державних потреб. Це, передусім, кошти Державного бюджету України, а та-
кож інші джерела фінансування, що залучаються для цього. Передбачається, що в останньому випадку необхідним є закон, який би регламентував порядок залучення цих джерел.
Державне завдання, яке згадується у частині четвертій даної статті Кодексу, ранішене було передбачено законодавством України. Його відмітною ознакою є обов'язковість виконання усіма суб'єктами господарської діяльності. Зазначено, що суб'єктами встановленнядержавного завдання є Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади. Зрозуміло, що встановлення загальнообов'язкового державного завдання не може бути повсякденною практикою. Це мають бути особливі випадки, які прямо вказані в Кодексі або в іншихзаконах.
У частині п'ятій даної статті вказується, що засади та загальний порядок формуваннядержавного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послугдля задоволення державних потреб визначаються законом. Основним законодавчим актом, уякому вирішуються ці питання, є згаданий вище Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
У даній статті також визначено, що особливості відносин, які виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб деяких специфічних видів продукції або товарів, визначаються у спеціальному законодавстві. Наприклад, загальні правові та економічнізасади формування і виконання державного оборонного замовлення містяться у ЗаконіУкраїни «Про державне оборонне замовлення» [96].
Щодо особливостей поставки (закупівлі) для державних потреб сільськогосподарської продукції та продовольства, то вони поки що визначаються підзаконними нормативними актами. Тому слід очікувати появи у цій сфері відповідних законів.
Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності
Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотуванняє засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльностіта квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійсненняпідприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.
Ліцензія -документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльностіпротягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.
У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміномготівкових валютних цінностей (утому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом.
5. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничнийобсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
1. Підтримка економічної системи суспільства в ефективному стані, як уже зазначалось, неможлива без застосування державою гнучких засобів впливу на економічні процеси. Крім
податкових та інших фінансово-кредитних важелів, правил ціноутворення держава застосовує і системи ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування.
2. Ліцензування, як випливає з коментованої статті, — це видача і переоформлення та анулювання документів державного зразка, які засвідчують право суб'єкта господарювання наздійснення зазначених в них видів господарської діяльності протягом визначеного строкупри виконанні ліцензійних умов. Ліцензійні умови - це нормативно-правовий акт, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.
Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; захист прав, законних інтересів та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного порядку ліцензування господарської діяльності на території України; встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318]. Він встановлює, що ліцензія є єдиним документом, який дає право на провадження певного виду господарської діяльності, визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, передбачає державний контроль у цій сфері, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства, що регулює відносини, пов'язані з ліцензуванням.
Основні напрями державної політики у сфері ліцензування та законодавчі основи її реалізації, за цим Законом, визначає Верховна Рада України, а її реалізацію здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів, виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.
Закон встановив компетенцію спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Цей орган, зокрема, розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, узагальнює практику застосування цих актів. А орган ліцензування, яким є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування, затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом ліцензійні умови та порядок контролю за їх виконанням, видає і переоформлює ліцензії та анулює їх, формує і веде ліцензійний реєстр. Ліцензійний реєстр містить відомості про суб'єкта господарювання — ліцензіата, вид господарської діяльності згідно з виданою ліцензією, строк її дії. Відомості ліцензійних реєстрів та ідентифікаційні коди органів ліцензування містить Єдиний ліцензійний реєстр, який веде спеціально уповноважений орган з питань ліцензування (ст. 19 Закону).
Щодо експертно-апеляційної ради при спеціально уповноваженому органі, то вона є колегіальним органом, до компетенції якого належить експертиза проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування, аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення ліцензування.
Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», як уже зазначалось, встановлює єдиний перелік певних видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, починаючи з пошуку (розвідки) корисних копалин і закінчуючи посередницькою діяльністю митних брокерів та митних перевізників. Законом визначено перелік документів, які подаються суб'єктами господарювання в органи ліцензування для одержання ліцензії, строк (десять днів) для прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.
3. Порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземноювалютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, щопровадиться суб'єктами господарської діяльності, визначається Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [372].
Під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у тор-
говельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами господарської діяльності, а саме юридичними особами або їх структурними (відокремленими) підрозділами (філіями, відділеннями, представництвами) у пунктах продажу товарів - магазинах та інших торгових точках, кіосках, палатках, автомагазинах тощо.
Дія зазначеного закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання послуг підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які перебувають у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання у селах, селищах та містах районного підпорядкування; суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності, сплачують податок на промисел і в деяких інших випадках; суб'єктів господарської діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів.
Торговий патент видається суб'єктам господарської діяльності за плату державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або їх структурних (відокремлених) підрозділів. Строк дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, короткострокового торгового патенту - від 1 до 15 днів.
Суб'єкт господарської діяльності, який придбав спеціальний торговий патент, не сплачує податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, податок на доходи фізичних осіб, плату (податок) на землю і низку зборів, передбачених законом.
Порядок ведення бухгалтерського обліку суб'єктами господарської діяльності, які придбали спеціальний торговий патент, встановлюється Кабінетом Міністрів.
4. Квотування експорту та імпорту здійснюється у відповідності з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293] та декретом Кабінету Міністрів України «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» [303].
Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає такі квоти: квоти (контингенти) глобальні — квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються; квоти (контингенти) групові — квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються; квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати чи імпортувати протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях; квоти (контингенти) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) із зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може (можуть) експортуватись або з якої він (вони) може (можуть) імпортуватись. По кожному виду товарів може встановлюватись лише один вид квоти.
Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.
Рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 15. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання