1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бутивстановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

1. Коментуючи цю статтю, перш за все слід проаналізувати поняття «дискримінація». Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою дискримінацією є дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо обмеження або розширення самостійності окремих господарюючих суб'єктів.

У статті визначено перелік дій органів влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління і контролю, які вважаються дискримінаційними. Однак варто було б врахувати, що згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції» [282] перелік таких дій розширено шляхом введення поняття «антиконкурент-ні дії органів влади та місцевого самоврядування». Наприклад, поняття правопорушення у вигляді прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку, розширено і викладено в такій редакції: «будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов».

Крім зазначених у коментованій статті, до дискримінаційних дій органів державної влади та місцевого самоврядування слід, на нашу думку, віднести делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування у випадках, коли це заборонено, а також схиляння до порушень законодавства, що регулює конкурентні відносини (відповідно, ст. 16 і 171 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

2. У частині другій статті стверджується, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачені частиною першою статті, не допускаються.

Як виняток дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади та місцевого самоврядування можлива в разі застосування заходів, які спрямовані на забезпечення національної безпеки, оборони, а також загальносуспільних інтересів.

Стаття 32. Недобросовісна конкуренція

1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутаціїсуб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесіконкуренції та досягнення неправомірних перевагу конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно відтого, де вчинено такі дії.

1. В основу поняття «недобросовісна конкуренція», запропонованого в цій статті Кодексу, покладено положення статті 10 bis Паризької конвенції з охорони промислової власності [44].

Слід зауважити, що застосоване в тлумаченні поняття недобросовісної конкуренції посилання на чесні звичаї дає можливість державі виконувати зобов'язання за міжнародними угодами, а також забезпечувати захист українських суб'єктів господарювання у стосунках між собою та з іноземними підприємцями, для яких поняття «чесні звичаї» і «чесні правила поведінки» є традиційними правовими категоріями.

Недобросовісна конкуренція пов'язана із здійсненням дій, нечесних стосовно конкурентів. Однак вони (ці дії) не переслідують мети обмеження конкуренції або встановлення монопольного панування, але завдають шкоди порядку конкуренції. При цьому під порядком конкуренції ми розуміємо дотримання її учасниками нормальних, ділових, чесних правил у господарських правовідносинах між собою.

У частині першій даної статті Кодексу міститься, так би мовити, генеральна заборона недобросовісної конкуренції. У подальших статтях Кодексу закладено ознаки окремих видів забороненої діяльності.

2. Слід підкреслити, що для визнання дій суб'єктів господарювання такими, що є недобросовісними, необхідно, щоб вони мали певні ознаки, зокрема:

були спрямовані на придбання переваг у господарській діяльності, тобто суб'єкт господарювання повинен мати об'єктивну можливість отримати такі переваги;

порушували положення чинного законодавства або вимоги добропорядності і розумності. При цьому необхідно брати до уваги, що, за наявності порушення норм законодавства, їх аналіз з точки зору порушення добрих і чесних звичаїв не здійснюється, оскільки дії не можуть бути класифіковані як такі, що не порушують норми ділової етики, якщо вони заборонені нормами чинного законодавства;

завдають або можуть завдати збитків іншому суб'єкту господарювання або можуть нанести чи наносять шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання. Настання негативних наслідків повинно бути безпосереднім, а не опосередкованим або побічним результатом відносин, що призвели до правопорушення.

Безпосередніми об'єктами посягань є фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, найменування місця походження товару, інші ознаки, рекламні матеріали, упаковка.

Зазначимо, що перелік окремих видів забороненої діяльності не є вичерпним. У разі проявів недобросовісних конкурентних дій, які не визначені у статтях 33—35 Кодексу, їх заборона буде грунтуватися на загальній забороні.

3. Відповідальність за здійснення недобросовісних дій у конкуренції, передбачена цим Кодексом та іншими законами України, поширюється також на суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності - юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місцезнаходження на її території (підприємства, організації та об'єднання усіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації тощо), у тому числі юридичних осіб, майно та (або) капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Д.) відповідальності можуть бути притягнуті й господарюючі суб'єкти, розташовані на території України, за вчинення ними дій за межами України, що кваліфіковані як недобросовісна конкуренція, в разі якщо зазначені дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України.

З тексту цієї статті випливає, що її дія поширюється також на органи державної влади у | випадках здійснення ними підприємницької діяльності за своїм функціональним призначенням у разі якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію.

Вимоги щодо дотримання законодавства про захист від недобросовісної конкуренції не по- І ширюються на нерезидентів та їх постійні представництва суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

До вищезазначених суб'єктів слід застосовувати норми, закріплені у статтях 37 та 251-257 Кодексу.

Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання

1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужогоімені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування здіяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

3. Використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключаєзмішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншогосуб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональнимзастосуванням.

6. Дія частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єктиправа інтелектуальної власності.

7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом.

1. Чинне законодавство про захист від недобросовісної конкуренції не дає легального визначення поняття «ділова репутація». Разом з тим це поняття визначене в інших нормативних актах. Зокрема, Закон України «Про банки і банківську діяльність» [61] під діловою репутацією розуміє сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону (ст. 2).

Виходячи з вищенаведеного можна дійти висновку, що діловою репутацією суб'єкта господарювання слід вважати надбану протягом тривалого часу оцінку діяльності господарю-

ючого суб'єкта. При цьому ділова репутація може бути як позитивною, так і негативною. Позитивна ділова репутація пов'язується, як правило, з господарською діяльністю і виступає як думка про суб'єкта господарювання, яка грунтується на позитивній оцінці його якостей. Такими якостями можуть бути наявність стабільних покупців, вигідне географічне положення, визнання якості, наявність технічних ноу-хау, рівень кваліфікації, сформовані ділові зв'язки і таке інше. Ці фактори забезпечують більш високий рівень прибутків від діяльності суб'єкта господарювання. Навпаки, негативна ділова репутація свідчить про відсутність у суб'єкта господарювання вищезазначених якостей.

При цьому слід враховувати, що ділова репутація не може існувати окремо від суб'єкта господарювання.

Внаслідок недобросовісних дій у конкуренції позитивна ділова репутація може перетворитися у негативну. Окремі види правопорушень, що є недобросовісною конкуренцією, деталізовані в інших частинах цієї статті.

2. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281]неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів та упаковки є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування,знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, якиймає пріоритет на їх використання.

Такі порушення перешкоджають реалізації інтересів суб'єктів господарювання, щодо яких вони вчиняються, та призводять до введення контрагента за договором або масового споживача в оману.

Закон України «Про власність» (ч. 2 ст. 13, ст. 41) [74] та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (ч. З ст. 15) [366] поширюють на товарні знаки правовий режим власності. До міжнародних договорів та угод щодо забезпечення захисту товарних знаків належать Паризька конвенція про охорону промислової власності [44], а також Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. [ЗО]

Правове регулювання використання фірмових найменувань здійснюється в Україні відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності та Положення про фірму, яке було затверджене ще постановою ЦВК та РНК СРСР від 22 червня 1927 р. [40]

Власник фірмового найменування у разі виникнення можливості змішування діяльності може вимагати припинення використання тотожного або схожого фірмового найменування іншими особами, а також відшкодування збитків, завданих таким використанням.

Використання схожих або тотожних фірмових найменувань підприємцями, розташованими у різних регіонах, є правомірним, якщо це не призводить до змішування діяльності підприємців і споживачі не вводяться в оману.

Важливою рисою розгляду справ щодо неправомірного використання фірмового найменування є те, що у більшості випадків він потребує експертних висновків спеціалістів з питань промислової власності, особливо щодо доказів схожості позначень.

3. Комерційне найменування або його частина може містити власне ім'я громадянина. Зметою виключення ймовірності змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарюваннядо такого комерційного найменування суб'єкт господарювання повинен додати будь-якийвідмітний елемент.

4. Передбачене частиною четвертою даної статті порушення полягає в тому, що чужий товар видається за свій шляхом зняття (різними способами) позначень виробника. Неправомірне використання товару виробника, у свою чергу, тягне за собою такі негативні наслідки: заподіяння моральної шкоди виробнику товару внаслідок свавільного внесення змін до позначень на товари або зняття цих позначень; заподіяння матеріальної шкоди виробнику товаруу вигляді неотриманого очікуваного прибутку від реалізації товару з причини обмежуваннята перекручування інформації щодо виробника товару. Особливо небезпечною є можливістьу майбутньому втрати позицій суб'єкта господарювання на ринку, зниження ділової активності і, як наслідок, збитків.

Якщо товар іншого виробника є складовою частиною кінцевого продукту (товару) підприємця із збереженням свого функціонального призначення (комплектуючі вузли, деталі,

тощо) або використовується як основа (напівфабрикат) чи сировина для виготовлення товару, питання відносно неправомірності зняття позначень виробника товару треба розглядати з позицій впливу цих дій підприємця на конкурентні відносини на певних товарних ринках.

5. Копіювання виробу, передбачене цією статтею, ми розуміємо як відтворення його зовнішніх характеристик з метою досягнення повної подібності з іншим виробом.

Незалежно від якості підробленого товару копіювання зовнішнього вигляду виробу, безперечно, завдає шкоди виробнику оригінального товару, оскільки підриває його позиції на ринку, призводить до змішування його діяльності з діяльністю недобросовісного конкурента.

Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частини, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Дія цього пункту не поширюється на вироби, що мають правову охорону відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» [367].

6. Результати інтелектуальної діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізаціїналежать до виключних прав. Зміст виключних прав суттєво відрізняється від права на захист від недобросовісної конкуренції.

До об'єктів інтелектуальної власності, як це передбачено законодавством України, належать: об'єкти промислової власності (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначенш географічного походження товарів і послуг, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо); об'єкти авторського права і суміжних прав (твори науки, літератури, мистецтва).

7. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281]порівняльна реклама - це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугамичи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Порівняльна реклама може бути правомірною та неправомірною.

Слід зауважити, що правомірною є порівняльна реклама, яка ґрунтується на відомостях, підтверджених фактичними даними, якщо вони є корисними, достовірними, об'єктивними для споживачів. При цьому обов'язок підтвердження наведених у рекламі відомостей покладається на замовника реклами. Виправданим, на нашу думку, може вважатися порівняння, пов'язане з досягненням науково-технічного прогресу, зроблене за вимогою споживачів, громадських спілок та організацій. Перелік таких винятків не може бути вичерпним, оскільки він повинен поповнюватись у разі необхідності.

Неправомірною є порівняльна реклама, якщо наведені в ній відомості про товари, роботи, послуги не підтверджені фактичними даними, є недостовірними, необ'єктивними та некорисними для інформування споживачів. Зауважимо, що вказане порушення здійснюється як шляхом відкритого посилання на діяльність іншого суб'єкта господарювання, так і шляхом використання характеристик добре відомих товарів іншого суб'єкта господарювання у власних інтересах.

Для визнання порівняльної реклами неправомірною достатньо однієї з наведених вище ознак.

Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції

1. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг),схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника),або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єктагосподарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовимасортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг заумови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібнихспоживачу або контрагенту.

1. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конку-

рентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.

5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спонукання, безпосередньоабо через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.

6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осібспонукання суб'єкта господарювання - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

7. Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язаніз укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконанняробіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентомпокупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного абопов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

1. У першій частині даної статті наведено перелік протиправних дій, які можна віднестидо перешкоджання діяльності суб'єктів господарювання у процесі конкуренції. У наступнихчастинах проаналізовано ознаки окремих різновидів перешкоджання. Аналізуючи наведений перелік, можна дійти висновку, що створенням перешкод суб'єктам господарюванняслід вважати дії, спрямовані на перешкоджання, створення штучних перепон господарськійдіяльності конкурента.

2. У другій частині цієї статті дано поняття одного з можливих видів створення перешкодсуб'єктам господарювання в процесі конкуренції, а саме дискредитації суб'єкта господарювання. Слід зауважити, що невід'ємною характеристикою правопорушення у вигляді дискредитації суб'єкта господарювання є заподіяння або можливість заподіяння шкоди йогоділовій репутації. З тексту статті можна дійти висновку, що в разі коли шкода діловій репутації не заподіяна або не може бути заподіяна, дії одного суб'єкта господарювання не можнакваліфікувати як правопорушення у вигляді дискредитації іншого суб'єкта господарювання.

3. Суб'єктами правопорушення, передбаченого частиною третьою даної статті, є суб'єктигосподарювання, споживачі та контрагенти, які беруть участь у купівлі-продажу товарів, виконанні робіт, наданні послуг. Слід зауважити, що суб'єкти господарювання, які здійснюютьвказані дії, не є монополістами на певному ринку. При цьому правопорушення полягає устворенні перепон для конкурентів під час реалізації їх товарів. Виходячи з того, що в умовах ринку за наявності добросовісної конкуренції споживачі повинні мати альтернативніможливості придбання товарів, закономірним є те, що відсутність таких умов негативновпливає на стан ринку.

4. У межах цієї статті бойкот слід, на нашу думку, розглядати як прояв недобросовісної

конкуренції в тому разі, якщо він застосовується суб'єктами, які перебувають у монопольному становищі на певному ринку або мають ознаки ринкової влади. Завдяки наявності можливостей суттєвого впливу на ринку відповідного товару окремі суб'єкти або групи суб'єктів, застосовуючи бойкот, можуть досягнути певних переваг у конкуренції і посилити свій вплив на ринкову ситуацію. За наявності розвинутої конкуренції на ринку у суб'єкта господарювання існує можливість уникнути тиску шляхом вступу в ділові стосунки з іншими учасниками ринку.

На нашу думку, під схилянням має сенс розуміти будь-які умисні дії одного суб'єкта roc- \ подарювання щодо іншого, що мають на меті викликати у суб'єкта господарювання бажання здійснити дії, спрямовані на бойкот господарюючого суб'єкта. До таких дій можна віднести умову, пропозицію, пораду тощо.

5. Коментуючи частину п'яту статті, слід зазначити, що дискримінація покупця (замовни- іка) з боку постачальника можлива тільки за умови якщо постачальник є монополістом на Іпевному товарному ринку або якщо в наявності ознаки ринкової влади.

Згідно з пунктом 1.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища су-5 б'єкта господарювання на ринку [32] ринкова (монопольна) влада — це здатність суб'єкта roc-1 подарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку; не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції.

6. Метою дій, передбачених частиною шостою цієї статті, є послаблення конкуренції на іринку або підвищення конкурентоспроможності підприємця, відносно якого здійснюєтьсяспроба розірвання конкурентних відносин. Результатом схиляння господарюючого суб'єктадо розірвання договору з конкурентом є отримання незаконних конкурентних переваг та інезаконного прибутку, а також заподіяння шкоди діяльності конкурента та усунення його з іринку. Фактом вчинення порушення слід, на нашу думку, вважати створення передумов длярозірвання договору з конкурентом.

7. Щодо поняття підкупу працівника постачальника є сенс вважати, що такі дії передбачають: передачу грошових коштів або матеріальних благ та послуг; обіцянку такої передачі умайбутньому; пропозицію такої передачі. При цьому, виходячи із змісту частини сьомої да-.ної статті можна констатувати, що підкупом слід вважати дії, які належать хоча б до однієї з Іперелічених категорій.

На нашу думку, практика конкурентної боротьби робить можливим вважати предметом підкупу не тільки грошові кошти, але й цінні папери, майно, матеріальні вигоди, послуги за здійс-1 нення певних дій (бездіяльності) в інтересах конкурента покупця (замовника). До того ж, підкуп може бути здійснено як безпосередньо конкурентом покупця (замовника), так і його представниками чи посередниками.

При цьому основною метою підкупу працівника постачальника є придбання необгрунто-1 ваних переваг, наслідком яких може стати недобросовісна конкуренція. Виходячи із змісту цієї статті справи про недобросовісну конкуренцію у вигляді підкупу працівника постачальника можуть бути розглянуті за заявами підприємців тільки після того, як державним органом, наділеним відповідною компетенцією, буде підтверджено факт підкупу.

8. До працівника постачальника, на нашу думку, повинні також прирівнюватися особи,які постійно чи тимчасово виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки в організації-постачальнику. До працівника постачальника можуть прирівнюватися також особи, пов'язані з постачальником внаслідок комерційних, суспільних,родинних або будь-яких інших обставин.

9. Видається, що метою підкупу працівника покупця (замовника) слід вважати набуття неза- Sконних переваг у конкурентних відносинах порівняно з постачальником, які можуть призвестидо недобросовісної конкуренції. На дії з підкупу представника покупця (замовника) слід поширювати вимоги щодо запобігання отриманню переваг внаслідок підкупу постачальника.

10. Виходячи із змісту частини десятої цієї статті до працівника покупця (замовника)прирівнюються особи, які постійно або тимчасово виконують організаційно-розпорядчі абоадміністративно-господарські обов'язки в організації-покупцеві (замовникові), а також осо-!би, пов'язані з покупцем (замовником) внаслідок комерційних, суспільних, родинних або ібудь-яких інших обставин.

Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції

1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади.

Дії, що визначаються як порушення у вигляді недобросовісної конкуренції, можуть полягати у прямому порушенні чесних звичаїв у господарській діяльності, а також у порушенні інших законів, якщо вони призвели до отримання неправомірних переваг у конкуренції.

Міра відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства може бути визначена з урахуванням шкоди, завданої конкурентним відносинам взагалі, а також шкоди, завданої конкретному суб'єкту господарювання, у тому числі з відшкодуванням збитків.

Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошенняяких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані йогокомерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю,спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдалочи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи моглозавдати шкоди суб'єкту господарювання.

4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій булидовірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службовихобов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, дорозкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльностібез дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

6. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

1. Комерційна таємниця підприємства — це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником підприємства (ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» [382]).

Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. [377]. Такими відомостями є: установчі документи, документи, що дозволяють займатись підприємницькою діяльністю та її окремими видами; інформація щодо всіх установлених форм державної звітності; дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, про їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших

організаціях, що не займаються підприємницькою діяльністю; відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

2. Слід зауважити, що незаконне отримання комерційної таємниці може відбуватись шляхомїї неправомірного збирання. Збирання комерційної таємниці є неправомірним незалежно відйого способу. Важливим критерієм щодо визнання способу отримання комерційної таємницінеправомірним, на нашу думку, є наслідки, до яких таке отримання призвело. Зокрема, такиминаслідками є заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість її заподіяння.

Перелік осіб, які внаслідок виконання свого службового обов'язку мали можливість отримати відомості, що становлять комерційну таємницю, є необмеженим. Видається, що до таких осіб слід віднести представників правоохоронних органів, органів державної влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю та інших.

3. Виходячи зі змісту частини третьої цієї статті під розголошенням слід розуміти незаконне ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, а також створенняособою, якій ці відомості стали відомими, умов, сприятливих для ознайомлення з ними сторонніх осіб. Коло осіб, які можуть бути ознайомлені з незаконно здобутими відомостями, атакож спосіб, в який це ознайомлення відбувається, законодавством не визначені, тобто можуть бути будь-якими. Основним критерієм вчинення правопорушення є настання негативних наслідків у вигляді заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість настання такої шкоди.

4. Під схилянням до незаконного розголошення комерційної таємниці, на нашу думку,слід розуміти будь-які умисні дії суб'єкта господарювання щодо власника відомостей, якістановлять комерційну таємницю. До того ж такі дії мають бути спрямовані на виникненнябажання в іншого суб'єкта господарювання незаконно отримати такі відомості.

5. Виходячи із змісту частини п'ятої даної статті неправомірне використання комерційноїтаємниці слід вважати способом застосування незаконно отриманих відомостей, що стано-!вить, відповідно до законодавства України, склад правопорушення. При цьому неправомірне використання комерційної таємниці можливо шляхом її впровадження у виробництвосуб'єкта господарювання, який незаконно здобув відомості, що становлять комерційну таємницю, або шляхом врахування цих відомостей під час планування чи здійснення підпри- jємницької діяльності.

6. Слід зауважити, що за вчинення правопорушення щодо комерційної таємниці можутьбути застосовані міри адміністративної відповідальності за цим Кодексом та згідно з частиною 3 статті 164³ КпАП України. Зокрема, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця — тягне за собою накладення штрафу від дев'яти довісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відлові-дальність суб'єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

1. Здійснення дій, визначених законодавством як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність згідно з цим Кодексом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.

За недобросовісну конкуренцію, вчинену суб'єктом господарювання — юридичною особою, Антимонопольний комітет України накладає штраф у розмірі 3 % виручки від реаліза-ції продукції, виконання робіт, надання послуг за останній звітний рік, що передував року, в якому було накладено штраф.

Якщо встановлено факт неправомірного використання чужих рекламних матеріалів, за-цікавлені особи можуть звернутись до Антимонопольного комітету України із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копією продукції інших суб'єктів господарської діяльності як у виробника, так і у продавця. Такий захід застосовується у випадку, коли можливість змішування товарів не може бути усунута іншим шляхом.

У разі дискредитації суб'єкта господарювання приймається рішення про офіційне спростування неправдивих відомостей за рахунок порушника, який поширював неправдиві, неповні або неточні відомості, у строк і засобами, які визначені законодавством.

Неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів та послуг або будь-якого маркування, неправомірне копіювання форми упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару інших покупців, використання імені на власний розсуд тягне за собою накладення штрафу від ЗО до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У випадку коли штраф на суб'єкта господарювання накладається в розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, постанову про накладення штрафу може прийняти державний уповноважений Антимонопольного комітету України у відповідності до свого підпорядкування.

Рішення щодо штрафних санкцій у розмірі від 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України на його засіданнях.

Слід зауважити, що у чинному законодавстві не визначені строки застосування до юридичних осіб відповідальності за адміністративні правопорушення.

2. Кримінальна відповідальність за дії, визнані як недобросовісна конкуренція, настає у відповідності зі статтями 230-232 Кримінального кодексу України [28] за правопорушення, що полягають: в умисному неподанні або поданні завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітету України або його територіальному відділенню, а також ухиленні від виконання законних рішень цих органів, які вчинені службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю, підприємства, установи та організації (стаття 230); незаконному збиранні з метою використання або використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 231); розголошенні комерційної таємниці (стаття 232).

Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції

1. Суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарськоїдіяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

1. Правила професійної етики можуть містити вимоги щодо питань, серед яких слід виділити такі: кваліфікація; надання необхідної правдивої інформації; розумні ціни, які звичайно встановлюються за цінами в регіоні за подібні товари чи послуги; конфіденційність інформації; збереження інтересів інших клієнтів.

2. Мета створення правил професійної етики передбачає наявність добровільного їх виконання особами, на яких поширюється дія правил, з метою забезпечення виконання сторонами своїх обов'язків.

Правила професійної етики розробляються різноманітними організаціями. Зокрема, такі повноваження покладено на торгово-промислові палати. Так, згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» [470] завданням торгово-промислової палати є сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців.

Стаття 39. Захист прав споживачів