Глава 13

ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання

1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусуюридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарськоготовариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним зайого участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

6. Громадянин-підприємець зобов'язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конку-рентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

7. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

1. Під громадянином як суб'єктом господарювання ГК розуміє громадянина України, іноземця та особу без громадянства (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК). Підприємницькою визнається самостійна господарська діяльність, систематично здійснювана на свій ризик і спрямована на досягнення економічних і господарських результатів і одержання прибутку (ст. 42 ГК). Отже,громадянин, що працює за трудовим договором, не є підприємцем, тому що він діє не на свійризик, а виконує доручення роботодавця. Необхідною умовою для зайняття громадяниномпідприємницькою діяльністю є його дієздатність і державна реєстрація як підприємця відповідно до статті 58 ГК.

2. При здійсненні господарської діяльності громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, що належить йому на праві приватної власності, а не тількитим, що використовується в господарській діяльності. У разі банкрутства громадянина-підпри-ємця до складу ліквідаційної маси не включається тільки те майно, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства України не може бути звернено стягнення (Додаток № 1 дост. 379 ЦПК України).

3. Частина 3 даної статті передбачає право громадянина здійснювати підприємницьку діяльність як зі створенням юридичної особи у вигляді приватного підприємства (ст. 113 ГК),так і без його створення.

4. Громадянин-підприємець може займатися господарською діяльністю самостійно аборазом з іншими громадянами, а також залучати найманих працівників. Керувати створенимприватним підприємством громадянин також може самостійно або через керівника, якийнаймається за контрактом. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір(контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення з посади, інші умови найму запогодженням сторін (ч. 4 ст. 65 ГК).

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва. Однак підприємницька діяльність деяких категорій громадян може бути обмежена законом (ч. 4 ст. 12 ГК). До таких категорій громадян належать, насамперед, депутати, посадові іслужбові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України).

6. Громадянин-підприємець при здійсненні господарської діяльності зобов'язаний враховувати вимоги різних нормативно-правових актів: про ліцензування, про порядок державноїреєстрації, про сертифікацію продукції, конкурентного законодавства, щодо бухгалтерського обліку, податкового законодавства.

7. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність разом з іншими юридичними особами або громадянами, тобто може бути засновником або учасником господарськихтовариств, таких як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ст. 80 ГК),або може виступати учасником виробничого кооперативу (ст. 95 ГК). У такому разі права йобов'язки громадянина-підприємця регулюються установчими документами господарського товариства, виробничого кооперативу або договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Стаття 129. Особливості статусу іноземних суб'єктів господарювання

1. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в

Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.

2. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Принцип недискримінації за національною ознакою встановлюється статтею 26 Конституції України, яка зрівнює права й обов'язки громадян України, іноземних громадян таосіб без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Відповідно, даний принцип зберігається і при здійсненні господарської діяльності фізичними особами, що відображено в частині 1 коменованої статті.

2. Правовий статус іноземних юридичних осіб при здійсненні господарської діяльності вУкраїні також дорівнює правовому статусу юридичних осіб України. Однак при визначенніправового статусу іноземних юридичних осіб необхідно враховувати особливості, передбачені законами, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано ВерховноюРадою України, а також Господарським кодексом у статтях 50,116,117, частині 6 статті 331 ірозділі VII.

Стаття 130. Кредитні спілки у сфері господарювання

1. Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися укредитні спілки.

2. Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.

3. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборамичленів кредитної спілки.

4. Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки,коштів доходу та іншого майна.

5. Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.

6. Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.

1. Частина 1 коментованої статті надає громадянам, які постійно мешкають на територіїУкраїни, право створювати на основі добровільного об'єднання особливі суб'єкти господарювання - кредитні спілки. Господарський кодекс визначає правовий статус кредитних спілок лише в загальних рисах, розгорнута регламентація правового становища цих організаційпередбачена в Законі України від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки» [316].

Відповідно до норм вищезгаданого Закону (ст. 6, 10) членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно мешкають на території України, мають повну цивільну дієздатність та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: спільне місце роботи або навчання; приналежність до однієї громадської або релігійної організації; проживання в одному селі, селищі, місті, районі, області. Не можуть бути прийняті до кредитної спілки особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини. Крім того, слід мати на увазі, що для створення кредитної спілки необхідна наявність не менше 50 членів, які на установчих зборах приймають рішення про утворення даного суб'єкта господарювання. Членство в кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного і обов'язкового пайового внесків і припиняється в день прийняття загальними зборами членів або наглядовою радою кредитної спілки відповідного рішення.

2. Визначення кредитної спілки, яке дано в коментованій статті, цілком узгоджується звідповідним визначенням, що міститься в Законі «Про кредитні спілки». Водночас слід звер-

нуга увагу на те, що дефініція закону більш змістовна, оскільки включає вказівку на кооперативну природу кредитних спілок, чомусь упущену законодавцем у тексті аналізованої статті. Тим часом побудова кредитних спілок на кооперативних засадах — важлива юридична ознака, яка дозволяє відрізняти їх від громадських організацій, до числа яких наше законодавство донедавна помилково відносило кредитні спілки (див. п. 2 Тимчасового положення про кредитні спілки, затвердженого Указом Президента України від 20 вересня 1993 р. [465]).

Неприбугковий статус кредитних спілок означає те, що вони не переслідують мети одержання прибутку як основної мети своєї діяльності. У той же час особливістю кредитної спілки як неприбуткової (некомерційної) організації є визнана законом за її членами можливість участі в розподілі доходу кредитної спілки. Така можливість характерна для всіх організацій, близьких до типу споживчого кооперативу, тому у світовій практиці прийнято вважати, що споживчі кооперативи займають проміжне становище між комерційними і некомерційними організаціями. Як бачимо, кредитна спілка не повною мірою відповідає класичним критеріям неприбуткової організації, однак її неприбутковий статус прямо закріплено не тільки в Законі «Про кредитні спілки», принципові положення якого знайшли відображення у коментованої статті, а й у податковому законодавстві (див. п. 7.11.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. [345]), що свідчить про послідовну позицію законодавця в цьому питанні.

Основною метою створення кредитної спілки є задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні і наданні інших фінансових послуг. Саме тому кредитна спілка відноситься до числа фінансових установ і підпадає, крім усього іншого, під дію Закону України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [490].

Господарська правосуб'єктність кредитної спілки має винятковий характер, через що коло дозволених їй видів діяльності жорстко визначено законом. Кредитна спілка вправі: приймати вступні, обов'язкові пайові й інші внески від своїх членів; надавати кредити своїм членам на умовах платності, строковості і забезпеченості; залучати на договірних умовах внески своїх членів на депозитні рахунки; виступати поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами; розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних банківських рахунках, придбавати державні цінні папери і паї кооперативних банків; залучати кредити банків та інших організацій винятково для кредитування своїх членів; надавати кредити іншим кредитним спілкам; виступати членом платіжних систем; здійснювати благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів (ст. 21 Закону «Про кредитні спілки»). Деякі з цих правомочностей обмежені певними умовами.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс і банківські рахунки, діє на основі самофінансування, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах вартості належного їй майна і може вчиняти будь-які угоди, що не суперечать чинному законодавству і статуту кредитної спілки. Члени кредитної спілки відповідають за її зобов'язаннями лише у межах своїх пайових внесків.

Статус юридичної особи кредитна спілка набуває з моменту її державної реєстрації, що здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ. Для державної реєстрації кредитної спілки подаються такі документи: заява встановленого зразка; протокол установчих зборів, до якого додається список засновників кредитної спілки; статут; копія платіжного документа про сплату реєстраційного збору.

Підставами для відмови у державній реєстрації кредитної спілки можуть бути: порушення встановленого порядку її створення; невідповідність її установчих документів вимогам законодавства.

Державна реєстрація кредитної спілки (або мотивована відмова в ній) має бути здійснена протягом одного місяця з дня надходження до реєструючого органу необхідних документів. Протягом трьох місяців з дня державної реєстрації кредитна спілка зобов'язана розробити і затвердити з урахуванням вимог законодавства відповідні внутрішні положення і процедури згідно з переліком, визначеним нормативно-правовими актами уповноваженого органу влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг і власного статуту.

Крім того, слід мати на увазі, що діяльність кредитної спілки по залученню внесків її членів на депозитні рахунки підлягає ліцензуванню згідно з порядком, визначеним Законом

«Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» (ст. 34-38). Законами України можуть встановлюватися й інші види діяльності кредитної спілки, які підлягають ліцензуванню.

3. Установчим документом кредитної спілки є статут, що затверджується її вищим органом управління — загальними зборами членів кредитної спілки, а при її створенні - установчими зборами. У статуті кредитної спілки обов'язково зазначаються: найменування і юридичнаадреса спілки; цілі її створення та завдання; ознака членства; порядок утворення і діяльностіорганів управління спілки, порядок утворення філій і представництв, їх повноваження; правата обов'язки членів спілки; умови і порядок вступу до спілки, порядок припинення членства аній, порядок сплати вступних та інших внесків; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна спілки, у тому числі порядок і умови надання кредитів членамспілки; порядок звітності і здійснення контролю за діяльністю органів управління спілки; порядок внесення змін і доповнень до статуту; порядок припинення діяльності спілки і вирішення у зв'язку з цим майнових питань; порядок покриття можливих збитків спілки; порядокрозподілу її доходів (ст. 7 Закону «Про кредитні спілки»). Про зміни, внесені до статуту, кредитна спілка зобов'язана повідомити реєструючий орган у 5-денний строк.

4. Кредитна спілка має право власності на належне їй майно, яким вона володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону і свого статуту. Майно кредитної спілкискладається з пайового, резервного і додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути меншим 10 % від суми її загальних зобов'язань. Пайовий капітал спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків.Слід зазначити, що внески підлягають поверненню особі, членство якої в кредитній спілціприпинено. Резервний капітал призначений для відшкодування можливих збитків спілки,що не можуть бути покритими за рахунок надходжень поточного року та захисту заощаджень її членів. Він формується за рахунок вступних членських внесків, частини доходівспілки й інших джерел, передбачених її статутом. Додатковий капітал кредитної спілки формується за рахунок цільових внесків членів спілки, благодійних внесків третіх осіб, безоплатно отриманого майна. У разі ліквідації спілки залишок коштів резервного і додаткового капіталу зараховується до Державного бюджету України.

Закон «Про кредитні спілки» також встановлює, що з метою покриття передбачуваних збитків від неповернення кредитів спілка за рахунок частини її доходів формує резерв забезпечення покриття втрат від неповернених позичок, порядок формування і використання, якого визначається уповноваженим органом влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Кредитна спілка відповідно до законодавства, свого статуту та рішень загальних зборів може створювати й інші фонди і резерви.

Нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків. Зазначені відсотки, а також відсотки, нараховані на внески членів спілки, що обліковуються на депозитних рахунках, належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

5. Частина 5 коментованої статті забороняє кредитним спілкам бути засновниками абоучасниками суб'єктів підприємництва. Відповідна норма міститься й у Законі «Про кредитніспілки» (ч. 4 ст. 3), проте він усе ж припускає один виняток із даного правила: кредитні спілки можуть бути учасниками місцевого кооперативного банку. Оскільки норми Закону «Прокредитні спілки» є спеціальними стосовно приписів Господарського кодексу, слід зробитивисновок, що можливість участі кредитних спілок у місцевих кооперативних банках не можебути поставлена під сумнів.

Що стосується передбаченого раніше чинним законодавством права кредитних спілок створювати такі суб'єкти підприємництва, як редакції засобів масової інформації (п. 11 Тимчасового положення про кредитні спілки), то ніяких підстав для його визнання нині чинні нормативно-правові акти не дають.

Водночас коментована стаття аж ніяк не забороняє кредитним спілкам бути засновниками або учасниками суб'єктів некомерційного господарювання (неприбуткових організацій). Більш того, законодавство України прямо передбачає право кредитних спілок створювати

інші неприбуткові організації, зокрема асоціації кредитних спілок і об'єднані кредитні спілки (ст. 24—25 Закону «Про кредитні спілки»).

6. Частина 6 коментованої статті містить посилання на спеціальне законодавство про кредитні спілки, що детально визначає правовий статус, а також порядок організації і здійснення господарської діяльності кредитної спілки. Наявність даної відсильної норми неминуча, оскільки в рамках однієї статті цього Кодексу неможливо відобразити особливості правового становища такого специфічного різновиду суб'єктів господарювання, як кредитні спілки. Важливо підкреслити, що коментована норма відсилає саме до актів вищої юридичної сили -законів. Такий підхід повною мірою відповідає частині 2 статті 53 цього Кодексу, згідно з якою порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації і ліквідації суб'єктів некомерційного господарювання окремих організаційних форм визначається Господарським кодексом та іншими законами. Спеціальними законами, що регламентують правовий статус кредитних спілок на сьогоднішній день, є закони України «Про кредитні спілки» та «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».

Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання

1. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо).

2. Благодійною організацією визнається недержавна організація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом.

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні такомунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійноїорганізації.

4. Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.

5. Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань. Здійснення благодійнимиорганізаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.

6. Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюютьсяцим Кодексом, Законом про благодійництво та благодійні організації, іншими законами.

7. Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів.

1. Частина 1 коментованої статті вказує на можливість створення повнолітніми громадянами та (або) юридичними особами благодійних організацій. Дані колективні утворення є нетиповими суб'єктами господарювання, і тому цей Кодекс приділяє їм небагато уваги. Докладно правове становище благодійних організацій визначається Законом України від 16 вересня 1997 р. «Про благодійництво та благодійні організації» [62], а також іншими нормативно-правовими актами про благодійництво.

Вищеназваний закон, порівняно зі статтею, що коментується, містить більш чіткі положення про засновників благодійних організацій — ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягай 18 років, а також юридичні особи незалежно від форми власності (ст. 5). З тексту Закону випливає, що засновником благодійної організації може бути й одна особа (як фізична, так і юридична). У той же час органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації, що фінансуються з бюджету, позбавлені права виступати засновниками благодійних

структур. Треба думати, що такого права позбавлена і сама держава, а також територіальні громади. Засновники благодійної організації на установчих зборах приймають рішення про створення такої організації, затверджують її статут (положення), формують органи управління нею. Якщо засновник виступає особисто, то всі ці питання він вирішує самостійно.

Стаття, що коментується, прямо називає лише найпоширеніші організаційно-правові форми благодійних організацій - благодійні фонди, членські благодійні організації і благодійні установи. Водночас можливо створення й інших благодійних організацій, серед яких законодавство згадує, зокрема, про фундації, місії, ліги. Втім, скласти чітке уявлення про кожну із зазначених форм досить складно, оскільки їх легальні дефініції на даний час у вітчизняному законодавстві відсутні. Можна стверджувати лише те, що, на відміну від членських благодійних організацій (котрі, мабуть, слід вважати громадськими організаціями, що переслідують благодійні цілі), побудованих на корпоративних засадах, благодійні фонди та установи не мають членства. У право-застосовній практиці, однак, давно склалося уявлення про те, що відмінність між фондами і установами полягає в їх функціональному призначенні: перші - фінансують соціально пріоритетні починання, не виробляючи безпосередньо товари і послуги, задача других - надання конкретних послуг, в основному, соціально-культурного характеру.

2. Визначення благодійної організації, яке дано в коментованій статті, майже дослівновідтворює відповідне визначення, що міститься в Законі «Про благодійництво та благодійніорганізації». І все ж дефініція Закону є більш точною, оскільки як на одну з ознак благодійноїорганізації вона вказує не просто на здійснення останньою благодійної діяльності, а на те,що така діяльність для неї є головною метою. Основними напрямами благодійної діяльності,здійснюваної благодійними організаціями, є: поліпшення матеріального становища благо-одержувачів, сприяння соціальній реабілітації осіб, які потребують піклування (малозабезпечені, безробітні, інваліди та ін.), а також надання допомоги особам, обмеженим у реалізації своїх прав і законних інтересів внаслідок фізичних або інших недоліків; сприяння розвитку науки, освіти, культури, охорони здоров'я, спорту і туризму; надання допомоги врозвитку видавничої справи і засобів масової інформації; деякі інші напрями (ст. 4 Закону«Про благодійництво та благодійні організації»). Неприбутковий статус благодійної організації, визнаний коментованою статтею, знаходить своє підтвердження й у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7) [345].

Благодійні організації створюються і діють за територіальним принципом і залежно від територіального масштабу діяльності, передбаченого статутом, можуть мати статус місцевих, всеукраїнських або міжнародних. До місцевих належать благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію відповідного регіону або адміністративно-територіальної одиниці. Всеукраїнськими є благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України та які мають свої відділення (філії, представництва) в більшості областей України. До міжнародних відносяться благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

3. У частині 3 коментованої статті відтворена норма, закріплена в частині 2 статті 5 ЗаконуУкраїни «Про благодійництво та благодійні організації». Із змісту цієї норми випливає, щозасновниками і членами благодійної організації не можуть бути як бюджетні установи,включаючи органи державної влади і місцевого самоврядування, так і ті державні та комунальні підприємства, які хоча б частково фінансуються з відповідного бюджету. До останніх,очевидно, можна віднести більшість казенних підприємств, а також всі інші державні йкомунальні підприємства, що одержують бюджетні дотації, які обліковуються на їх реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства України. Державні і комунальніпідприємства, що не одержують бюджетних дотацій (у тому числі й ті, що користуютьсябюджетними кредитами) не позбавлені права бути засновниками або членами благодійноїорганізації, проте в якості своїх внесків у майно останньої вони, виходячи з аналізу чинногозаконодавства, можуть вносити лише грошові кошти.

4. Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищиморганом управління нею (загальними зборами, з'їздом, конференцією), а при її створенні -установчими зборами. У статуті (положенні) обов'язково зазначаються: назва, місцезнаходження, статус і організаційно-правова форма благодійної організації; мета, завдання і предмет її діяльності; порядок утворення і компетенція органів управління; джерела фінансуван-

ня і порядок використання майна та коштів організації; порядок внесення змін до статуту (положення); порядок припинення діяльності організації; умови і порядок прийняття в члени благодійної організації і вибуття з неї, а також права й обов'язки членів (для організацій, що мають членство).

Благодійна організація має статус юридичної особи, який вона набуває з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація всеукраїнських і міжнародних благодійних організацій здійснюється Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, а також відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій - відповідними місцевими органами юстиції. Порядок їх державної реєстрації визначається Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. [192]. У місячний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію благодійна організація зобов'язана стати на облік у податкових органах за її місцезнаходженням. Підставами для відмови в державній реєстрації благодійних організацій є: порушення встановленого законодавством порядку її створення; наявність раніше зареєстрованої благодійної організації під такою самою назвою.

5. Право благодійної організації здійснювати господарську діяльність, спрямовану на досягнення її статутних цілей і завдань, визнається не тільки коментованою статтею, а й Законом «Про благодійництво і благодійні організації» (ст. 20). Всі надходження від цієї діяльності мають спрямовуватися винятково на її забезпечення і благодійництво. При цьому витрати на утримання благодійної організації не повинні перевищувати 20 % кошторису даноїорганізації на поточний рік. Кошти для господарської і благодійної діяльності (як у національній, так і в іноземній валюті) обліковуються благодійною організацією на окремих банківських рахунках.

Матеріальною базою для господарської діяльності благодійної організації є майно, що перебуває в її власності. Джерелами формування такого майна можуть бути: внески засновників та інших благодійників; благодійні пожертвування, що мають цільовий характер; надходження від благодійних кампаній (лотерей, аукціонів, масових заходів тощо), доходи від депозитних вкладів і цінних паперів, надходження від підприємств, майно яких перебуває у власності благодійної організації; інші джерела, не заборонені законодавством. Джерелом формування майна благодійної організації не можуть бути кредити.

Найбільшою мірою цілям створення благодійної організації відповідає така господарська діяльність, як платне надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг, проте не виключається і виконання ними деяких видів робіт. Якщо дані роботи і послуги відповідно до законодавства підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, то благодійна організація, як і будь-який інший суб'єкт господарювання, зобов'язана одержати відповідні сертифікат або ліцензію.

6. Частина 6 коментованої статті вказує на те, що додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань функціонуванняблагодійних організацій встановлюються цим Кодексом і спеціальними законами. Центральне місце серед цих спеціальних законів посідає Закон України «Про благодійництво таблагодійні організації», згаданий у тексті коментованої статті.

7. Частина 7 коментованої статті містить посилання на закони України, що регулюють порядок діяльності і визначають особливості господарсько-правового статусу різноманітнихнеприбуткових організацій. Ця норма присвячена лише тим неприбутковим організаціям,правове становище яких не підлягає спеціальному регулюванню Господарським кодексом.Він містить спеціальні правила щодо таких неприбуткових організацій, як торгово-промислові палати (ч. 1-3 ст. 21), організації роботодавців (ч. 4-6 ст. 21), споживчі спілки (ст. 111),товарні біржі (ст. 278-282), кредитні спілки (ст. 130), благодійні організації (ч. 1-6 ст. 131).Отже, до числа неприбуткових організацій, яких має на увазі коментована норма, можна віднести: житлово-будівельні кооперативи, адвокатські об'єднання, об'єднання громадян,творчі спілки, релігійні організації, державні цільові фонди, бюджетні установи, негосподарські об'єднання юридичних осіб (асоціації, спілки) та деякі інші утворення.

Загальне поняття неприбуткової організації в чинному законодавстві відсутнє, проте при-мірний перелік таких організацій дано у Законі України «Про оподатковування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7) [345]. Водночас слід враховувати, що з погляду цього Кодексу

поняття неприбуткової організації рівноцінно поняттю «суб'єкт некомерційного господарювання», і тому коло неприбуткових організацій у контексті коментованої статті ширше, ніж те, що окреслене податковим законодавством. Участь цих організацій у господарському обороті обумовлена необхідністю матеріального забезпечення їх основної діяльності, не пов'язаної з участю в майнових відносинах, і саме у зв'язку з цією необхідністю вони наділяються статусом юридичної особи, який набувається ними з моменту державної реєстрації.

Правовий статус житлово-будівельних кооперативів дотепер регулюється нормативно-правовими актами радянського періоду - Законом «Про кооперацію в СРСР» [314] і Примір-ним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від ЗО квітня 1985 р. [266]. Правовий статус адвокатських об'єднань визначається, насамперед, Законом України «Про адвокатуру» [57]. Господарсько-правовий статус об'єднань громадян, до яких відносяться політичні партії та громадські організації, визначається Законом України «Про об'єднання громадян» [339]; особливості статусу профспілок у сфері господарювання відображені в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [425]. Господарські аспекти функціонування релігійних організацій урегульовані Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» [443]. Правове становище державних цільових фондів загальнообов'язкового соціального страхування визначається Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування [42]. Інші державні цільові фонди діють на підставі спеціальних нормативних актів різного рівня. Особливості господарсько-правового статусу бюджетних установ різного профілю визначені законами, присвяченими відповідним галузям та підгалузям соціально-культурної сфери (закони України «Про освіту» [350], «Про вищу освіту» [70^і], «Про наукову і науково-технічну діяльність» [329], «Про музеї та музейну справу» [326] та ін.). На господарські можливості бюджетних установ впливають також положення Бюджетного кодексу України. Норми, що стосуються правового статусу негосподарських об'єднань юридичних осіб, розкидані по великому числу законів про окремі різновиди неприбуткових організацій, що входять до складу цих об'єднань.

Стаття 132. Особливості статусу відокремлених підрозділів (структурних одиниць) господарських організацій

1. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій визнаються суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.

2. Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філії, представництва,відділення та інші структурні підрозділи, що наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чиінше речове право, передбачене законом. Вони можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку.

3. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організаціїдіють на підставі положення, затвердженого цією організацією.

1. Юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами.

2. Філія - структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку саму діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, отриманого відвідповідного керівного органу юридичної особи.

Представництво - структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладення угод, здавання-приймання продукції тощо).

Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки (п. 17 ст. 55 ГК).

Якщо юридична особа перетворює свій відокремлений підрозділ в юридичну особу, то в такому разі відбувається реорганізація юридичної особи у формі перетворення або поділу (ст. 59 ГК). Юридична особа, що виділилася, стає самостійним суб'єктом господарювання. Однак вона може бути дочірнім підприємством, якщо існує економічна та/або організаційна залежність між юридичними особами у відповідності зі статтею 126 ГК (асоційовані підприємства).

Стаття 55 ГК визначає, що однією з ознак суб'єкта господарювання є відокремлене майно. Відокремлені підрозділи господарських організацій не є власниками майна, яке було передано їм господарськими організаціями. До цього майна застосовується право господарського відання (ст. 136 ГК), право оперативного управління (ст. 137 ГК), право оперативного використання майна (ст. 138 ГК). Майно також може бути передано відокремленим підрозділам в оренду або лізинг (ст. 283-192 ГК).

3. Повноваження відокремленого підрозділу господарської організації визначаються її установчим документом - положенням про відособлений підрозділ, яке затверджується юридичною особою.

.