§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорамиконтрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державісільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробномупідприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки,кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вмісту продукції шкідливих речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здаван-ня-приймання продукції;

обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. У радянський період перехід продукції соціалістичного господарства від підприєм-ства-виробника до підприємства-споживача і до роздрібних торговельних підприємств для використання її за планами, доведеними державою, здійснювався на підставі договорів поставки, які укладались на виконання планів. Вирішальне юридичне значення у відносинах поставки продукції мав державний план. Договір був підпорядкований плану.

Державні заготівлі сільськогосподарської продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними підприємствами з виробниками цієї продукції — колгоспами і радгоспами. За договорами контрактації з застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами і радгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Незначна її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підвищеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу на колгоспних ринках, на комісійних засадах та особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.

Правове регулювання закупівель сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгоспах та в міжгосподарських підприємствах (організаціях) державними заготівельними орга-

нізаціями відповідних міністерств і відомств здійснювалось на підставі статей 51-52 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, статей 254—255 Цивільного кодексу УРСР, Положення про порядок укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженого наказом Міністерства заготівель СРСР і Міністерства сільського господарства СРСР від 15 листопада 1983 р. № 399/250, а також. договорів між підприємствами, що виробляли сільськогосподарську продукцію, і заготівельними організаціями. Такі договори за формою, як правило, відповідали Типовим договорам щодо основних видів сільськогосподарської продукції, які затверджувались тими ж міністерствами. Поряд з Типовими договорами питання закупівель окремих видів сільськогосподарської продукції, регламентувались спеціальними відомчими інструкціями, що мали юридичну силу підзаконних актів і були обов'язковими для всіх учасників відповідних контрактаційних відносин.

Після проголошення незалежності України, в умовах переходу до ринкових відносин, обсяг здійснення державних закупівель сільськогосподарської продукції у державних, колективних і приватних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі й у фермерських господарствах, значно зменшився. Нині здійснюються лише закупівлі матеріальних цінностей, у тому числі сільськогосподарської продукції і продовольства для формування запасів державного матеріального резерву, на утримання Збройних Сил України, виправних установ і мобілізаційних резервів.

Основні принципи формування, розміщення, скорочення, використання, поновлення та оновлення запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин у цій сфері визначені Законом України «Про державний матеріальний резерв» (з наступними змінами і доповненнями). Загальні правові та економічні засади формування, розміщення, фінансування! виконання оборонного замовлення і регулювання відносин в означеній сфері визначені Законом України «Про державне оборонне замовлення» [96]. Норми цього Закону стосуються питань закупівлі продовольства для Збройних Сил України і формування мобілізаційного резерву. Питання застосування процедур закупівель товарів і продукції за державні кошти врегульовані Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141].

При ознайомленні із змістом цієї статті ГК треба виходити з того, що в умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції і заготівельниками. При цьому укладаються спотові, форвардні і ф'ючерсні договори. Застосуванням договірних методів заготівель сільськогосподарської продукції забезпечується свобода волевиявлення товаровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продукції, у розробленні змісту, умов і порядку укладення договорів та їх виконання.

Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин ще значне місце посідають і посідатимуть державні закупівлі сільськогосподарської продукції, здійснення яких забезпечується шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. При цьому застосовуються нові форми і методи регулювання договірних відносин, поєднання державно-правових приписів і цивільно-правових договорів. Зміст цієї статті ГК коментується виходячи з названих позицій.

У Цивільному кодексі України 2003 року питанню контрактації сільськогосподарської продукції присвячена лише одна стаття (ст. 713), у якій дано визначення договору і зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не визначено договором чи законом. У цій же статті ЦК застережено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені в статтях 273-274 даного параграфа. У коментованій статті дається загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації і міститься вказівка на особливості цього виду договорів. Головна

особливість полягає в тому, що за договорами контрактації здійснюються державні закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення на її поставку.

Треба застережити, що норми ЦК можуть трактуватись ширше, ніж норми ГК. Згідно із статтею 713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності. Оскільки в названій статті немає обмежень щодо кола осіб, які можуть здійснювати закупки за договорами контрактації, то ними можуть бути й заготівельники приватної форми власності. Наприклад, на підставі цивільно-правового договору контрактації приватизований цукровий завод як недержавна юридична особа може закуповувати у фермерів та в інших сільськогосподарських підприємствах приватного типу цукрові буряки. Приватні борошномельні підприємства за такими ж договорами закуповують зерно для переробки на борошно.

Наведене свідчить, що стаття 272 ГК має більш вузьке застосування порівняно з нормами статті 713 ЦК. Зазначена стаття ГК стосується лише державних закупівель сільськогосподарської продукції.

Під дію договорів контрактації для державних закупок сільськогосподарської продукції відповідно до коментованої статті підпадають договори, які укладаються між недержавним господарським товариством (наприклад приватним цукрозаводом) і фермерським господарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться єдине державне замовлення на закупку цукру, а до фермерського господарства та іншого подібного приватного підприємства чи виробничого кооперативу — державне замовлення на закупку цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку єдине державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції на поставку сировини і до переробника сировини на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням, а договори контрактації сільськогосподарської продукції і договори поставки державі продовольства - передаточними (трансміссіонними) договорами.

2. У частині 2 коментованої статті визначено взаємні зобов'язання виробника сільськогосподарської продукції та контрактанта (заготівельного, закупівельного або переробного підприємства чи організації) за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Зобов'язання виробника -виконати умови договору щодо передачі виробленої ним продукції контрактанту у визначені строки, кількості й асортименті, а зобов'язання контрактанта — сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Порівняльний аналіз правових норм щодо контрактації сільськогосподарської продукції свідчить, що в радянський період договори контрактації укладались на виконання планів державних закупок сільськогосподарської продукції і державних планів розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах (ст. 254 ЦК 1963 року). Нині, в умовах незалежності України і переходу до ринкової економіки, договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогосподарської продукції. Нові підходи до державних закупок сільськогосподарської продукції мають таке організаційно-правове призначення.

Перше. Згідно з частиною 3 статті 179 ГК укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції на виконання державного замовлення є обов'язковим для обох сторін. Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК ставить державне підприємство при укладенні договорів контрактації у рівні умови з контрактантами — юридичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності.

Друге. Розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції, держава стимулює укладення договорів контрактації. Це виявляється в тому, що, відповідно до законів, у договорі мають визначатися обов'язки контрактанта щодо сприяння виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в обумовлених договором асортименті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.

Третє. Прийняття на виконання державного замовлення на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність виробника за виконання

замовлення з виробництва продукції, за своєчасне і неухильне виконання умов договору щодо строків, асортименту, кількості і якості продукції, а контрактанта - за своєчасне прийняття виробленої продукції в кількості і за умов, передбачених договором, та за її оплату за обумовленими договором цінами.

3. Вимоги до змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції, передбачені частиною 3 коментованої статті, належить вважати істотними умовами договору. їх додержання є обов'язковим при укладенні договору. Згідно з частиною 2 статті 180 ГК господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Частиною 4 статті 180 ГК встановлено, що умови про предмет договору повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції, а також вимоги до її якості. Вимоги щодо виду, якості продукції, передбаченої договором, повинні визначатися відповідно до статті 15 ГК з посиланням на державні стандарти та їх номери або технічні умови і гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин.

Важливою є вимога коментованої норми щодо визначення у договорі кількості продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Це пов'язано з тим, що сільськогосподарська продукція переважно є швидкопсувною, а у товаровиробника не завжди є умови для її зберігання. Своєчасне вивезення сільськогосподарської продукції на елеватори, бази, в інші місця поповнення державних матеріальних запасів є передумовою збереження її якості й можливості тривалого зберігання. Така вимога до державних закупок сільськогосподарської продукції була традиційною і в радянські часи. Більше того, в багатьох випадках тоді транспортування сільськогосподарської продукції здійснювалось за рахунок держави. Це можна віднести до однієї з умов сприяння контрактантом належному виконанню договорів товаровиробниками.

Ціна на продукцію є однією з істотних умов будь-якого господарського договору. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарських відносинах вільні ціни, державні фіксовані ціни, а також регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін, а також граничні рівні торговельних надбавок, постачальницьких винагород, а в окремих випадках — граничні нормативи рентабельності чи обов'язкове декларування зміни цін.

Обов'язки контрактанта щодо сприяння (допомоги) в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортуванні на приймальні пункти і підприємства є однією з обов'язкових умов договору, передбачених коментованою статтею. Виходячи з практики застосування цієї норми права до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв, сприяння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

Обов'язковою умовою договору контрактації, як й інших господарських договорів, є визначення в договорі майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними договірних зобов'язань. У ньому можуть бути передбачені господарські санкції, спрямовані на захист прав держави і сторін договору, в тому числі відшкодування учасникам правовідносин збитків, завданих внаслідок правопорушення. Слід мати на увазі, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника продукції. Необхідно також враховувати положення частини 1 статті 232 ГК, яка передбачає, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Крім того, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Окремі з цих положень щодо відповідальності стосуються і договору контрактації сільськогосподарської продукції (див. коментар до ст. 274 цього Кодексу).

У договорах контрактації можуть закладатись і деякі інші умови, передбачені Типовим

договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Типові договори контрактації розробляються і затверджуються щодо поставки сільськогосподарської продукції і визначають умови держави-замовника не лише до кількості, а й до якості продукції, до порядку і термінів здавання її виробником. Затверджуються типові договори на поставку державі окремих видів рослинницької і тваринницької продукції.

У договорах, що укладаються на підставі Типових договорів, конкретизуються права та обов'язки сторін щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових буряків, м'яса, молока, риби та ін.). Можна назвати такі узагальнюючі обов'язки здавальника продукції:

• продати сільськогосподарську продукцію, яка відповідає діючим стандартам або технічним умовам, у передбачені договором терміни з урахуванням строків дозрівання культур,умов їх виробництва (вирощування) і зберігання продуктів;

• забезпечити рекомендований засновником догляд за сільськогосподарськими культурами, застосовуючи при цьому вимоги агротехніки і засоби боротьби із шкідниками;

• забезпечити своєчасне збирання і здавання продукції, в разі потреби, у затареному вигляді;

• не пізніше обумовленого договором строку до початку здавання продукції повідомлятизаготівельника про її наявність і кількість.

Контрактант як друга сторона договору у свою чергу зобов'язується:

• прийняти закуплену продукцію від виробника у першу чергу, у визначеній кількості, вобумовленому місці і в строки, передбачені договором;

• на бажання виробника видати йому аванс у встановленому розмірі від суми договору назакуплену продукцію тваринництва і продукцію рослинництва;

• сприяти виробнику в придбанні сільськогосподарських машин, інвентарю, а також районованих сортів насіння зернових, картоплі, овочевих культур, саджанців, мінеральнихдобрив, пестицидів тощо;

• ознайомити виробника з вимогами діючих стандартів і технічних умов на продукцію,що підлягає закупівлі;

• завезти виробникові в разі потреби до початку збирання врожаю тару (мішки, контейнери, ящики) у необхідній кількості;

• оплатити виробнику вартість закупленої продукції.

Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації

1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукціїповідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції,що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартнупродукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором,контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

3. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції,яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Рештапродукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах,розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

4. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

5. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положеннямпро контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Сторони договору контрактації сільськогосподарської продукції мають виконувати договірні зобов'язання належним чином відповідно до договору, закону та інших правових ак-

тів. Для виконання цього договору застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Головна особливість договору контрактації відповідно до ГК полягає в тому, що виробник сільськогосподарської продукції бере на себе обов'язок виробити для контрактанта певну кількість продукції, яка за якістю відповідала б державним стандартам.

Кожна сторона договору повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси держави як замовника і забезпечення виробникам свого інтересу як господарюючому суб'єкту. Виробник сільськогосподарської продукції має усвідомлювати, що за порушення договірних зобов'язань йому доведеться нести майнову відповідальність - як ту, що узгоджена договором, так і ту, що встановлена законом.

Це означає, що з перших днів після укладення договору контрактації виробник повинен вжити всіх організаційно-правових, економічних, агро-, зоотехнічних і трудових заходів, спрямованих на виконання зобов'язань. Важливо не лише виробити передбачену договором продукцію, а й забезпечити її передачу контрактанту і належне документальне оформлення такої передачі. Саме тому закон вимагає, щоб виробник не пізніше п'ятнадцяти днів до початку збуту продукції повідомив контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодив календарний графік її здачі. З метою уникнення в майбутньому непорозумінь доцільно, щоб таке повідомлення було направлено контрактантові у письмовій формі (листом, по факсу, електронною поштою, телеграфом). Бажано перевірити, чи отримав контрактант повідомлення від зобов'язаної сторони, а також зафіксувати у письмовій формі погодження графіка здачі продукції.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію наумовах, передбачених договором. Отже, якщо виробник пред'явив для реалізації продукцію вбільшому обсязі, ніж це передбачено договором, то контрактант зобов'язаний також її прийняти. Дана вимога виробника є обов'язковою для контрактанта, якщо продукція за якістю ітехнічними характеристиками відповідає умовам, встановленим договором. У коментованійстатті Кодексу застережено, що нестандартна продукція, яка швидко псується, придатна длявикористання у свіжому або переробленому вигляді, і стандартна продукція, яка швидкопсується, що збувається понад обсяги, передбачені договором, приймається контрактантом зацінами і на умовах, погодженими сторонами. Згідно з частиною 5 статті 193 ГК виробник маєправо виконати зобов'язання щодо поставки продукції достроково, якщо в договорі немає заборони на прийняття її раніше обумовленого строку. Така норма закону забезпечує захист інтересів сільськогосподарського товаровиробника, господарська діяльність якого в окремихвипадках залежить від кліматичних та гідрометерологічних умов. На вимогу виробника продукції контрактант відповідно до частини 8 статті 193 ГК, приймаючи виконання договірногозобов'язання, повинен видати письмове посвідчення його виконання повністю або частини.

3. Статтею 197 ГК встановлено, що зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. Іззмісту названої статті ГК випливає, що договором контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо увиробника. Договором визначається також продукція, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом навизначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративногорайону за місцезнаходженням виробника. Транспортні витрати на перевезення продукції задоговором контрактації можуть покладатись на виробника продукції за цінами, що встановлюються перевізником. У радянський період існувало правило, що транспортування продукції, визначалося договором між сторонами. Воно може покладатись на контрактанта,який з метою забезпечення плану державних закупок сільськогосподарської продукції берена себе зобов'язання здійснювати її перевезення за власні кошти.

Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації

1. За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукціїбезпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачуєвиробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючинадбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції,яка швидко псується, - повну її вартість.

3. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання іпро це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завданіцим збитки.

4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконанняабо неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

1. Неустойка є одним з видів штрафних господарських санкцій у вигляді грошової суми,яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правилздійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 272 ГК у договорах контрактації сільськогосподарської продукції, поряд з іншими умовами, повинна передбачатися взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору, в тому числі й за недодержання встановлених строків здавання виробленої продукції, - виробник сплачує контрактантові неустойку в розмірі, встановленому договором.

Оскільки застосування санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів держави, організацій та громадян, то відповідальність сторін договору настає і тоді, коли у договорі не визначена неустойка за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором.

При цьому розмір санкції може бути встановлений договором контрактації у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язань або у визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі вартості продукції (ч. 4 ст. 231 ГК).

Встановлення строків здавання-приймання продукції є однією з істотних умов договору контрактації сільськогосподарської продукції. Порушення встановлених договором строків здавання продукції виробником розглядається як невиконання умов договору, за яке настає юридична відповідальність. Кодекс передбачає різні види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Згідно з коментованою статтею договором повинна передбачатись штрафна санкція у вигляді неустойки та її розміри.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Всі ці обставини, які впливають на застосування штрафних санкцій, є характерними і для договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Виходячи з цього у разі якщо з тих чи інших причин договором контрактації неустойка за невиконання договірних зобов'язань не встановлена, хоч вона повинна бути встановленою, то згідно з частиною 2 статті 231 ГК за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, щодо якої допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, згідно з частиною 6 статті 232 цього Кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

2. Дещо інший підхід до відповідальності встановлено Кодексом за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, атакож у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, погоджених сторонами. У таких випадках контрактант сплачує виробнику штраф у роз-

мірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила правопорушення, включаються: вартість втраченого чи пошкодженого майна у зв'язку з невиконанням строків здавання-приймання продукції; додаткові витрати, понесені стороною; недоодержання прибутку (втрачена вигода); матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Особливо жорсткі господарські санкції застосовуються до заготівельника у разі відмови від приймання швидкопсувної продукції. За ці порушення заготівельник зобов'язаний відшкодувати виробникові повну вартість такої продукції.

3. Виробник сільськогосподарської продукції зобов'язаний не тільки сплатити контрактанту неустойку, а й відшкодувати йому збитки, завдані тим, що ним не було своєчасно підготовлено продукцію до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта.

4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконанняабо неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу. Згідно зі статтею 217 ГК у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. До штрафних санкцій, що можуть передбачатися у договорі контрактації, крім неустойки, відносяться штраф іпеня (ст. 230 ГК). Так, за порушення зобов'язання, передбаченого договором контрактаціїщодо якості (асортименту) продукції, може встановлюватись штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісної (нестандартної) продукції.

Треба мати на увазі, що в окремих випадках суд може відповідно до статті 233 ГК зменшити розмір штрафних санкцій. їх розмір може бути зменшений судом у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками заготівельника, або ж якщо порушенням зобов'язання не завдано збитків іншим учасникам господарських відносин.