Гл а в а 12 об'єднання підприємств

Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох абобільше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльностідля вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюється підприємствами на добровільних засадахабо за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають правоутворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можутьвходити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

3. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасовіоб'єднання.

1. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

2. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 цього Кодексу.

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більшепідприємств з метою координації їх діяльності для вирішення спільних завдань. Метою створення і діяльності об'єднання підприємств може бути координація будь-якої господарськоїдіяльності (виробничої, наукової, комерційної, інвестиційної, інноваційної, іншої). Вид (види) діяльності, які координуються підприємствами завдяки створенню об'єднання підприємств, визначаються залежно від виду об'єднання. Так, в асоціаціях відбувається координаціявиробничої діяльності, у корпорації — виробничої, наукової та комерційної діяльності, у концерні - науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної таіншої діяльності. Види діяльності, координація яких відбувається в об'єднаннях підприємствінших видів, Кодексом не визначаються, отже, в інших видах об'єднань підприємств можевідбуватися координація будь-якої господарської діяльності підприємств, якщо законом згідно зі статтею 127 цього Кодексу не встановлено певне регулювання щодо координації тієї чиіншої діяльності підприємств у інших формах об'єднання інтересів підприємств.

Координація господарської діяльності підприємств у рамках створеного об'єднання підприємств здійснюється для вирішення певних спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюється підприємствами на добровільних засадах або зарішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств, - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів, досфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, компетентних органів місцевого самоврядування.

В об'єднання підприємств, у тому числі промислово-фінансові групи, можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Це положення згідно зі статтею 119 цього Кодексу застосовується також до об'єднань інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб. Інше може бути передбачене законами.

3. Об'єднання може бути утворене на невизначений строк або як тимчасове. Тимчасовимоб'єднанням згідно зі статтею 120 цього Кодексу завжди є консорціум. На певний строк, щовизначається строком реалізації конкретної програми, створюються також промислово-фінансові групи. Інші об'єднання можуть створюватися згідно з договором або рішеннямкомпетентного органу на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

4. За визначенням, наведеним у даній статті, об'єднання підприємств є юридичною особою. Це загальне правило поширюється на всі види об'єднань підприємств, окрім промислово-фінансових груп. Статтею 125 цього Кодексу передбачена спеціальна норма, згідно зякою промислово-фінансові групи не є юридичними особами.

5. Згідно зі статтею 58 цього Кодексу суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такий виняток передбачено статтею 125цього Кодексу для промислово-фінансових груп.

Стаття 119. Види об'єднань підприємств

1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися якгосподарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

2. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

3. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту,який затверджується їх засновниками.

4. Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету МіністрівУкраїни або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до

сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

5. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його;утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

6. Положення цієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо іншене передбачено цим Кодексом та іншими законами.

1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств поділяються на два види-господарські об'єднання та державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються на добровільних засадах підприємствами недержавної та некомунальної форми власності. На добровільних засадах господарські об'єднання можуть утворюватися також державними та/або комунальними підприємствами чи за участі таких підприємств, якщо інше не передбачене законодавством для окремих видів підприємств чи для окремих галузей народного господарства та якщо це не заборонено їх установчими документами.

2. Господарські об'єднання утворюються за ініціативою підприємств, що об'єднуютьсвою господарську діяльність на добровільних засадах. Підприємства незалежно від їх видуможуть виявити ініціативу та на договірній основі створити господарське об'єднання. Видгосподарського об'єднання та інші особливості правового статусу об'єднання визначаютьсязасновницьким (установчим) договором та/або статутом. У статутних об'єднаннях усі договірні умови створення об'єднання відображаються у статуті, який підписується всіма засновниками (учасниками) об'єднання.

3. Установчими документами господарських об'єднань є установчий договір та/або статут, який затверджується їх засновниками. У тексті Кодексу для позначення договору, наоснові якого створюється і діє об'єднання, використовуються терміни «установчий договір»і «засновницький договір». За встановленим у Кодексі регулюванням їх слід розглядати яксинонімічні. Склад установчих документів господарських об'єднань визначається згідно ізстаттею 120 цього Кодексу залежно від виду об'єднання.

У судовій практиці до установчого договору застосовуються загальні норми законодавства про угоди і зобов'язання (пункт 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 [123] із змінами, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/609 [83]).

4. Державні господарські об'єднання утворюються державними підприємствами за рішенням компетентного державного органу, а комунальні господарські об'єднання - комунальними підприємствами за рішенням компетентного органу місцевого самоврядування.

Державне господарське об'єднання утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств, інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання.

Згідно з чинним законодавством у директивному порядку створені державні об'єднання у вугільній, електроенергетичній та деяких інших галузях. Цей Кодекс передбачає право створювати державні господарські об'єднання, до складу яких входять державні підприємства та інші суб'єкти господарювання, засновані на державній власності, за рішенням компетентного державного органу у будь-якій галузі економіки. Аналогічне право надане компетентним органам місцевого самоврядування щодо комунальних підприємств та інших суб'єктів господарювання, заснованих на комунальній власності.

5. Установчими документами державного (комунального) господарського об'єднання єрішення про його утворення, прийняте компетентним державним органом або органом місцевого самоврядування, що вирішив його утворити, а також затверджений таким органомстатут об'єднання.

Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення об'єднання. Судова практика виходить з того, що рішення про створення об'єднання має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.

6. Положення глави «Об'єднання підприємств» застосовуються до об'єднань інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб: господарських організацій, створених відповідно до Цивільного кодексу України, інших юридичних осіб, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (кредитних спілок, благодійних та інших неприбуткових організацій).

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці) відповідно до цього Кодексу не можуть створювати об'єднання.

Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств

1. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

2. Асоціація -договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Устатуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціаціяне має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. Зарішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

3. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного зучасників органам управління корпорації.

4. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення йогоучасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими йогонаділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

5. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, зцентралізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяютьйого частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

6. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формікорпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

1. Ця стаття Кодексу передбачає низку організаційно-правових форм об'єднань підприємств і дає визначення таким із них: асоціація, корпорація, консорціум, концерн. Кодекс передбачає, що інші види об'єднання можуть бути передбачені законом.

2. За визначенням Кодексу асоціація є договірним об'єднанням, отже її установчими документами є установчий договір і статут.

Основною метою асоціації є постійна координація господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, яка забезпечується завдяки централізації однієї або кількох управлінських функцій (функції стратегічного планування тощо), розвитку спеціалізації і кооперації, організації спільних виробництв для задоволення потреб учасників. Координація може забезпечуватися використанням одного або двох із зазначених шляхів, або обох їх у сукупності. Організація спільних виробництв відбувається на основі об'єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних ресурсів і має за мету задоволення переважно господарських потреб учасників, а не отримання прибутку.

у _статуті асоціації має бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Це необхідно І для відмежування господарських асоціацій від асоціацій, які створюються у громадській сфері. І

Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників І асоціації. Це слід враховувати при визначенні управлінських функцій, що централізуються в І асоціації: вони не можуть торкатися питань оперативного управління поточною діяльністю І підприємств.

За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у від- і носинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

3. Корпорація також є договірним об'єднанням. До числа установчих документів корпо- ірації входять установчий договір і статут.

Корпорація створюється на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інте-1 ресів, на відміну від асоціації, де відбувається координація лише виробничої діяльності.

В об'єднанні підприємств даної організаційно-правової форми відбувається незначна централізація повноважень регулювання діяльності учасників.

Підприємства делегують органам управління корпорації окремі повноваження центра-1 лізованого регулювання діяльності кожного з учасників, що закріплюється в установчих до- і кументах корпорації. Корпорація має право втручатися в господарську діяльність підпри-1 ємств-учасників лише в межах делегованих їй повноважень.

4. Консорціум визнається статутним об'єднанням підприємств, що діє на основі статуту, в [якому відображаються всі особливості правового статусу консорціуму. Статут має бути підписа-1ний уповноваженими представниками всіх підприємств, що входять до складу об'єднання.

Консорціум є тимчасовим об'єднанням, що створюється для досягнення його учасниками \ певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, буді-1 вельних проектів тощо).

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, може використовувати І централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що І надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом.

У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність: ліквідуєте І ся або реорганізується в інший вид об'єднання підприємств.

5. Концерн також визнається статутним об'єднанням підприємств, яке діє на основі стату- Іту об'єднання, де відображаються всі особливості його правового статусу.

До складу концерну входять підприємства, а також інші організації (наукові, проектно-1 конструкторські тощо), які об'єднують свою діяльність на основі фінансової залежності від І одного або групи учасників об'єднання.

Суб'єкти господарювання, пов'язані відносинами фінансової залежності, укладають між І собою установчий договір про створення концерну з метою централізації їх діяльності. Без І такого договору асоційовані підприємства, пов'язані відносинами економічної залежності, І не можуть визнаватися концерном.

Документальним оформленням установчого договору про створення концерну є статут. І Статут є єдиним установчим документом, в якому відображаються всі особливості правово-1 го статусу концерну: як ті, що передбачені законодавством, так і ті, що встановлені в дого-1 вірному порядку.

У концерні відбувається значна централізація функцій. Централізуються функції науко-во-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та І іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у томуИ числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємства-1 ми і організаціями.

Кодекс передбачає, що учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну. Право входити до складу об'єднань інших організаційно-правових форм не обме-В жується.

6. Кодекс передбачає, що державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну. Можуть використовуватися також інші організа-1ційно-правові форми об'єднань підприємств (асоціація, консорціум, інші організаційно-пра-Ивові форми, передбачені законом, у тому числі промислово-фінансові групи). Державні кор-И

порації, концерни тощо створюються з урахуванням особливостей створення державних господарських об'єднань, передбачених частинами 4 та 5 статті 119 цього Кодексу.

Такі економічні терміни, як «комбінат», «трест», «синдикат», «залізниця», «пароплавство» тощо, які використовуються у найменуванні об'єднання, не позначають організаційно-правових форм об'єднання.

Стаття 127 цього Кодексу передбачає, що законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у коментованій статті.

Стаття 121. Статус підприємства-учасника об'єднання підприємств

1. Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичноїособи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюютьсяположення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

2. Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

3. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а такожоб'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

4. Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статутоб'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

1. Цей Кодекс встановлює, що підприємства, які входять до складу об'єднання, зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання підприємств і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

2. Підприємство — учасник господарського об'єднання має право добровільно вийти зоб'єднання. Рішення про добровільний вихід з об'єднання приймається компетентним органом підприємства. У концернах, де відносини будуються на основі фінансової залежності відодного або групи учасників об'єднання, рішення про вихід з об'єднання приймається компетентним органом підприємства у порядку, встановленому законодавством (загальними зборами господарського товариства шляхом голосування тощо).

Вихід здійснюється на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання. На практиці можуть висуватися умови завчасного сповіщення про вихід з об'єднання тощо. Порядок виходу визначається установчим договором чи статутом об'єднання з урахуванням регулювання, передбаченого статтею 124 цього Кодексу.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше.

Згідно із статтею 120 цього Кодексу підприємство - учасник концерну не може бути учасником іншого концерну. Інші обмеження цього права можуть бути встановлені установчим договором чи статутом господарського об'єднання.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприєм-

ства. Порядок одержання інформації встановлюється установчим договором чи статутом з дотриманням гарантій права на інформацію, встановлених законом.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені установчим договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства (право на участь в управлінні об'єднанням, право на частину майна об'єднання у разі його ліквідації тощо).

3. Права та обов'язки підприємств, що входять до складу державних або комунальних господарських об'єднань, встановлюються статутом об'єднання та/або статутом підприємстваз іурахуванням регулювання, встановленого законом. Підприємство, яке входить до складу дер-1жавного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання ви-1ходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими Ісуб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

4. Цим Кодексом передбачений обов'язок засновників об'єднання підприємств у всіх випадках погоджувати рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір)та статут об'єднання з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України. У разі відмови Антимонопольного комітету Укра-1їни у наданні згоди на утворення об'єднання засновники останнього вправі звернутися до Ігосподарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпори-1дження) Антимонопольного комітету України.

У разі відсутності згоди Антимонопольного комітету України на створення об'єднання відповідно до Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення і про концентрацію), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України І від 19 лютого 2002 р. № 33-р [201], акт державної реєстрації об'єднання визнається недійсним і (п. 19 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 J «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» [123]).

Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств

1. Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

2. Вищий орган господарського об'єднання:

затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;

вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;

вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

3. Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий)!вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесенідо його компетенції.

4. Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють!правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на поса-1ду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання, іСклад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним(комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відпо-|відно до закону.

5. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бутидоручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) наумовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

6. Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

1. Управління господарським об'єднанням здійснюють органи об'єднання. Вищим органом господарського об'єднання є загальні збори учасників.

У господарському об'єднанні утворюється також виконавчий орган, передбачений статутом об'єднання (правління, дирекція тощо), якщо згідно із спеціальною нормою, передбаченою частиною 5 статті 122 цього Кодексу, здійснення управління поточною діяльністю не доручено адміністрації одного з підприємств.

2. Цим Кодексом визначаються основні повноваження загальних зборів учасників та зазначається, що інші повноваження можуть бути передбачені установчими документами господарського об'єднання.

До повноважень вищого органу господарського об'єднання відносяться:

затвердження статуту господарського об'єднання та внесення змін до нього;

вирішення питань про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

утворення виконавчого органу господарського об'єднання відповідно до його статуту чи установчого договору;

вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Кодекс не передбачає переліку повноважень, що становлять виключну компетенцію загальних зборів учасників господарського об'єднання і не можуть передаватись на вирішення його виконавчого органу. Ці повноваження в установчих документах визначаються з урахуванням норми частини 3 статті 122 цього Кодексу, яка регулює повноваження виконавчого органу господарського об'єднання.

3. Виконавчий орган господарського об'єднання створюється вищим органом об'єднання. Кодекс передбачає, що виконавчий орган об'єднання може бути колегіальним або одноособовим. Виконавчий орган вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статутуабо установчого договору віднесені до його компетенції. Питання, віднесені цим Кодексомта установчими документами господарського об'єднання до компетенції загальних зборівучасників, не можуть передаватися на вирішення виконавчого органу об'єднання.

4. Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють йогоправління і генеральний директор. Порядок формування правління державного (комунального) господарського об'єднання, його склад та особливості правового стану визначаютьсяорганом, що прийняв рішення про утворення об'єднання, у статуті об'єднання. На практицідо складу правління державного (комунального) об'єднання входять директори підприємствта інших суб'єктів господарювання, що є учасниками об'єднання. Генеральний директорпризначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднаннямвизначається статутом об'єднання відповідно до закону.

5. Кодекс передбачає, що здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами об'єднання. Здійснення управлінняпоточною діяльністю господарського об'єднання підприємств, створеного на добровільнійоснові, здійснюється за рахунок вступних та членських внесків учасників об'єднання, іншихджерел фінансування. У статутних документах державних та комунальних господарських об'єднань може передбачатися вилучення частини прибутку підприємств, інші джерела фінансуванняуправління поточною діяльністю об'єднання.

6. Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

У статуті об'єднання може бути передбачений порядок вирішення спорів, що виникають між учасникам об'єднання, у третейському суді, у тому числі за кордоном. Оскільки в Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяльність третейського суду, на її території в частині, що не суперечить Конституції і законам України, діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО травня 1975 р. № 121 [52] (з наступними змінами і доповненнями).

Стаття 123. Майнові відносини в об'єднанні підприємств

1. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). І

2. Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в!оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення Воб'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

3. Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу!управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.

4. Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а під-приємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

1. Установчі документи, що приймаються при створенні об'єднання підприємств, можуть Іпередбачати внесення його учасниками майнових внесків (вступних, членських, цільових Ітощо). Установчими документами державних (комунальних) господарських об'єднань може Іпередбачатися здійснення обов'язкових відрахувань до спеціальних фондів розвитку вироб-1ничої і соціальної інфраструктури.

2. Кодекс передбачає, що майно, яке передається об'єднанню його учасниками, може пе-1ребувати у господарському віданні або в оперативному управлінні. За підприємствами збе-1рігається право власності на передане об'єднанню майно. Правовий режим майна, що пере-1дається об'єднанню учасниками, визначається установчим договором чи рішенням про утво-1рення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

3. Господарським об'єднанням надано право утворювати унітарні підприємства, філії, |представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворен-1ня унітарних підприємств, участь у заснуванні господарських товариств чи придбання час-1ток у господарських товариствах, утворення філій, представництв віднесене цим Кодексом 1до виключної компетенції вищого органу управління господарського об'єднання (загальних Ізборів учасників).

Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього І Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням. Майно утво-1 рених господарським об'єднанням підприємств закріплюється за ними на праві господар- І ського відання або оперативного управління.

4. Стаття 123 передбачає загальну норму, згідно з якою об'єднання підприємств не відгю- івідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зо-1бов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом Іоб'єднання. При застосуванні цієї норми слід враховувати спеціальне регулювання, встанов-1лене статтею 126 цього Кодексу.

Стаття 124. Вихід учасника з об'єднання. Припинення об'єднання підприємств

1. Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням Івзаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

2. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднай- Іня здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

3. Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації Ів інше об'єднання або ліквідації.

4. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підпри- іємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднай- Іня -за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

5. Ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств- 1учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, щоприйняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здій- Існюється в порядку, встановленому цим Кодексом щодо ліквідації підприємства. Май- іно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно Ізі статутом об'єднання підприємств чи договором.

4. Коментована стаття передбачає можливість виходу підприємств — учасників об'єднання із складу об'єднання. При цьому мають бути збережені взаємні зобов'язання та договори,укладені з іншими суб'єктами господарювання.

5. Учасник об'єднання може вийти із складу державного (комунального) господарськогооб'єднання лише за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Підприємства та інші суб'єкти господарювання, що входять до складу державного (комунального) господарського об'єднання, не мають права добровільно виходити із складу об'єднання.

6. Частина 3 коментованої статті передбачає два способи припинення діяльності об'єднаньпідприємств: 1) шляхом реорганізації в інше об'єднання або 2) шляхом ліквідації. Не допускається реорганізація об'єднання підприємств в інший вид суб'єктів господарювання.

7. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учас-ників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених на добровільних засадах, визначаються установчими документами. Тому рішення державних органів, уповноваженихуправляти державним майном, про реорганізацію таких об'єднань визнаються недійснимияк такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству(п. 11 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р.№02-5/334 [123]).

Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, якщо установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття рішення загальних зборів учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованою більшістю голосів.

Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

5. Рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підпри-ємствами-учасниками.

Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах (п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів» [120]). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (п. 11 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334).

Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Стаття 125. Промислово-фінансові групи

1. Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські таіноземні юридичні особи).

2. Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвиткупріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

3. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності.У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке маєвиключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

4. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

5. Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються законом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовимиактами.

1. Ця стаття Кодексу закріплює право підприємств бути учасниками такого спеціальноговиду об'єднання підприємств як промислово-фінансова група. Таке право поширюється також на транснаціональні промислово-фінансові групи, до складу яких входять українські таіноземні юридичні особи.

6. Промислово-фінансова група створюється з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України,включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. У зв'язку з цим створення промислово-фінансової групи здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України та на певний строк.

Порядок створення ПФГ регламентується Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781 [221]. Питання про створення ПФГ порушує перед Кабміном уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра: Генеральну угоду, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ; тех-ніко-економічний проект обґрунтування створення ПФГ; висновки відповідного галузевого органу виконавчої влади, Фонду держмайна України, Антимонопольного комітету України, а також інші документи відповідно до закону. Найменування ПФГ повинно містити словосполучення «промислово-фінансова група (ПФГ)». Кабмін приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації її кінцевої продукції буде еквівалентним сумі 100 мільйонів доларів США за рік починаючи з другого року після створення ПФГ. Рішення про створення (реєстрацію) ПФГ оформляється постановою Кабміну України (про відмову у створенні — протокольним рішенням) у тримісячний строк, а в разі розгляду проекту транснаціональної ПФГ - у шестимісячний строк. Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймається лише за умови попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

3. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи та організації усіх форм власності, середяких визначається головне підприємство, що має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Головне підприємство ПФГ - це підприємство, створене відповідно до законодавства, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ. Інші учасники ПФГ виробляють проміжну продукцію, яка використовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику чи головному підприємству ПФГ, або надають банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до закону та укладеної Генеральної угоди про спільну діяльність.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне, транспортне підприємство, підприємство громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ (Генеральна угода), яка підлягає затвердженню постановою Кабміну України. Генеральна угода включає: назву ПФГ; перелік затверджених державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства; кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; строк дії угоди; інші умови, передбачені законодавством або визнані необхідними ініціаторами створення ПФГ. Угода набирає чинності з дня прийняття постанови про створення (реєстрацію) ПФГ. Взаємні зобов'язання головного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва кінцевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників щодо виробництва проміжної продукції оформляються також двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції (надання відповідних послуг). Цими угодами визначається взаємна відповідальність сторін за порушення зобов'язань. Спори, які можуть виникати між сторонами, вирішуються господар-

ським судом у встановленому порядку. Головне підприємство або учасник ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства або учасника ПФГ.

4. Промислово-фінансова група визнається об'єднанням підприємств без прав юридичноїособи. Вона не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання відповідно до статті 58 цього Кодексу.

5. Правовий статус промислово-фінансових груп в Україні, у тому числі транснаціональних, визначений Господарським кодексом України, зокрема загальними положеннями глави 12 щодо об'єднань підприємств з урахуванням вимог статті 125, а також Законом Українивід 21 листопада 1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні» [424], іншими нормативно-правовими актами.

Чинне законодавство встановлює, що головне підприємство та учасники ПФГ здійснюють окремий бухгалтерський облік і ведуть статистичну звітність щодо виробництва і реалізації кінцевої та проміжної продукції ПФГ згідно із законодавством. їм надаються передбачені законом пільги. Державне регулювання цін на проміжну продукцію ПФГ не застосовується. Реалізація проміжної та кінцевої продукції ПФГ шляхом бартерних операцій забороняється. Банк - учасник ПФГ має право проводити клірингові заліки заборгованості платежів за проміжну продукцію між головним підприємством і учасниками ПФГ, а також між учасниками ПФГ.

Реорганізацією ПФГ є зміна головного підприємства, перезатвердження переліку кінцевої продукції та (або) перезатвердження складу учасників, що потребує внесення змін до Генеральної угоди. Виключення (вихід) головного підприємства або учасника із складу ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабміном України. Виключення (вихід) із складу ПФГ головного підприємства тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію відповідно до закону. Реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу ПФГ Кабмін може здійснювати у випадках, передбачених законом.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабміном України: у зв'язку із закінченням затвердженого строку її діяльності; у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у випадках, передбачених законом; за ініціативою учасників ПФГ.

Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії

1. Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне зних має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, якіповинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщоміж підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можутьвстановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольногокомітету України.

4. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостяхдержавної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано в органахпреси відповідно до статті 58 цього Кодексу.

5. Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів.

1. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено

(здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

7. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

1. «Асоціація» у перекладі з латинської (associatio) означає об'єднання, зв'язок. Стосовноасоційованих підприємств (господарських організацій) - це група суб'єктів господарюваннярізних організаційно-правових форм (частіше - господарські товариства), що володіютьповною господарською компетенцією і якостями юридичної особи (тобто господарських організацій), що дозволяє кожному з асоційованих підприємств самостійно брати участь у відносинах товарно-грошового обігу під власну відповідальність у зобов'язаннях. Будучи формально-юридично, майново і структурно відокремленими, такі суб'єкти, проте, характеризуються відносинами економічної та/або організаційної залежності, що може виражатисяу двох формах: 1) участі одного суб'єкта господарювання в статутному фонді іншого та/або 2) участі одного в управлінні іншим.

Господарські товариства, попри визнання їх формально самостійними суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, можуть опинятися в залежності від інших суб'єктів або набувати зв'язків з іншими товариствами, навіть не маючи такого наміру. Це може стати результатом дії економічних та/або організаційних чинників. До перших належить, насамперед, участь у господарському товаристві, яка може бути неконтрольованою товариством (що притаманно відкритим акціонерним товариствам). Відтак, товариство може набути в ролі акціонера небажану особу з конкуруючими або навіть ворожими для товариства інтересами (наприклад, з наміром оволодіти комерційної таємницею, інсайдерською інформацією товариства чи навіть знищити його як конкурента). Організаційними чинниками набуття зв'язків між підприємствами (насамперед господарськими товариствами) може бути зосередження значної кількості голосів у однієї особи, яка не є учасником товариства і діє на підставі довіреностей акціонерів (так звані трасти для голосування, що поширені в країнах англо-сак-сонської системи права; у вітчизняних умовах це можуть бути посадові особи товариства, яким дрібні акціонери передають свої голоси, або банки, що зберігають акції за своєрідну компенсацію своїх послуг - передачі їм голосів з таких акцій). Крім того, досить поширеною є практика, коли одні й ті самі особи обіймають керівні посади у двох і більше підприємствах (товариствах).

Ступінь залежності між асоційованими підприємствами може бути меншою чи більшою, у зв'язку з чим закон розрізняє «просту» і «вирішальну» залежності.

2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає в тих випадках, колиодне з них здатне блокувати прийняття рішень залежним підприємством з питань, що вимагають голосування кваліфікованою більшістю. Для цього перше підприємство повинно володіти значним за розміром пакетом акцій (значною часткою у статутному фонді) та/або такою кількістю голосів, що дозволяє блокувати на загальних зборах прийняття рішень зпитань, які відповідно до закону та/або установчих документів потребують кваліфікованоїбільшості голосів. У відповідності зі статтею 42 Закону «Про господарські товариства» [90],наприклад, для прийняття рішень загальними зборами акціонерів з питань змін у статуті товариства, припинення діяльності товариства, створення і припинення діяльності дочірніхпідприємств, філій і представництв потрібна більшість у 3/4 голосів акціонерів, які берутьучасть у зборах. Необхідність кваліфікованої більшості голосів може встановлюватисяне тільки законом, а й установчими документами залежного підприємства. У тому й іншомувипадку, якщо без голосів свого «патрона» залежне підприємство не може забезпечити кваліфікованої більшості при голосуванні, слід вважати, що воно перебуває у простій залежності від «патрона».

3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає в тих випадках,коли між ними встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або в загальних зборах, інших органах управління залежного, у тому числі дочірнього, підприємства. Звичайно відносини вирішальної залежності забезпечуються володінням контрольним пакетом акцій, що

не обов'язково має перевищувати половину всієї їх вартості. При великій розпорошеності акцій цей пакет може бути контрольним і в разі значно меншої сукупної їх вартості. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлює цей Комітет (Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України від 11 травня 1994 р. [53]

Однією з умов установлення вирішальної залежності між асоційованими підприємствами є згода органів Антимонопольного комітету України.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами більш небезпечна, оскільки пов'язана з встановленням між ними відносин контролю-підпорядкування. Встановлення таких відносин призводить до майже повної залежності формально самостійного дочірнього підприємства від контролюючого. При цьому останнє отримує можливість використати залежне від нього підприємство суто у власних інтересах, не дбаючи про інтереси дочірнього підприємства, його учасників та кредиторів. Крім того, встановлення відносин контролю-підпорядкування антимонопольним законодавством розцінюється як економічна концентрація, що у передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції» [282] випадках потребує отримання попередньої згоди відповідних органів Антимонопольного комітету.

4. Значна ймовірність негативних правових наслідків встановлення відносин простої або вирішальної залежності між підприємствами вимагає оприлюднення відомостей про це з метою ознайомлення широкого загалу (насамперед найбільш заінтересованих осіб - учасників залежного/дочірнього підприємства, кредиторів останнього, антимонопольних органів). У зв'язку з цим запроваджуються відповідні правові механізми: включення до відомостей державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства інформації про наявність відносин простої чи вирішальної залежності від певного суб'єкта та обов'язкова публікація цієї інформації в органах масової інформації, визначених статтею 58 цього Кодексу для оприлюднення відомостей державної реєстрації.

5.3 багатьох різновидів асоційованих підприємств варто виділити один з найбільш поширених - холдингову компанію. Нею визнається той суб'єкт господарювання, який має контрольний пакет акцій або можливість участі в управлінні дочірнім підприємством. У відносинах холдингової компанії з її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування, зміст яких визначається вимогами статті, що коментується, та нормами інших законів.

6. Основними правовими наслідками використання відносин контролю-підпорядкуванняє можливість притягнення до додаткової відповідальності контролюючого підприємства зазобов'язаннями дочірнього та/або покладення обов'язку на контролююче підприємство компенсувати дочірньому підприємству збитки, заподіяні в результаті такого впливу. Обов'язоккомпенсації виникає, якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємствомбуло укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції (при цьому компенсаціїпідлягають завдані дочірньому підприємству збитки). У результаті компенсації відновлюється майнова база дочірнього підприємства і, відповідно, забезпечується захист інтересів ісамого підприємства, і його учасників, і кредиторів.

7. Найбільш яскравим проявом принципу, визначеного в попередній частині статті, є положення про те, що у разі банкрутства залежного підприємства з причин винної поведінкиконтролюючого підприємства останнє зобов'язане в субсидіарному (додатковому) порядкунести майнову відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства.

Додаткова відповідальність контролюючого підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства пов'язується з випадками неплатоспроможності останнього та визнання його банкрутом. Однак для застосування такої відповідальності необхідна наявність вини контролюючого підприємства в доведенні дочірнього до такого стану (неплатоспроможності та пов'язаного з цим банкрутства). Подібний захід спрямований на забезпечення інтересів кредиторів дочірнього підприємства.

Примітка. Положення цієї статті є новими, хоча в деяких законах дається визначення поняття контролю пов'язаної особи (ст. 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» [282]),

афілійованої особи, істотної участі, контролю, спорідненої особи (ст. 2 Закону «Про банки і бан- І ківську діяльність» [61]), істотної участі (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та дер- І жавне регулювання ринків фінансових послуг» [490]), а в Цивільному кодексі - залежного това- І риства (ст. 118), проте ці поняття використовуються з різною метою. У коментованій статті значною мірою уніфікуються згадані поняття з метою забезпечення захисту законних інтересів залежних підприємств і запобігання зловживанням своїми правами особами, які контролюють такі підприємства.

Стаття 127. Інші форми об'єднання інтересів підприємств

1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.

Стаття передбачає, що законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств, не передбачені у статті 120. Отже, в Кодексі закріплений принцип закритого переліку видів об'єднань підприємств, який визначається цим Кодексом, а також законами. Згідно з цією статтею підприємства та інші суб'єкти господарювання мають право створювати союзи, спілки, асоціації підприємців, а також інші об'єднання підприємців - торгово-промислові палати, об'єднання роботодавців (передбачені ст. 21 ГК). Інші форми об'єднання інтересів підприємців можуть бути визначені законом.