4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання - це основний узагальнюючий показникфінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. [227] прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. При цьому під доходами зазначене Положення розумієзбільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань,які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесківвласників), а під витратами — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів абозбільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Так, відповідно до статті 4 Закону України «Про оподаткування прибуткупідприємств» [345] валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від усіх видівдіяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальнійабо нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

доходи від товарообмінних (бартерних) операцій, від страхової діяльності, від операцій з розрахунками в іноземній валюті, від продажу товарів пов'язаним особам, від продажу основних фондів або нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і дериватива-ми, від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, від оподаткування дивідендів, від операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, від виконання довгострокових договірних зобов'язань тощо;

доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена законом. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток із правила, визначеного цим абзацом,

операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому законом;

сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з законом;

сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів;

доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну).

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Склад валових витрат встановлено статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

3. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник(власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Так, питання щодо розподілу прибутку та збитків товариства з обмеженою відповідальністювирішують загальні збори учасників товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК), загальні збори акціонерів (ч. 2ст. 159 ЦК). Затвердження порядку формування і розподілу доходу виробничого кооперативуздійснюють загальні збори членів виробничого кооперативу (ч. 1 ст. 102 ГК).

Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону.

Так, згідно з частиною 5 статті 75 ГК державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» від 10 травня 1993 р. [394] встановлено, що державні підприємства, установи й організації після сплати обов'язкових платежів провадять відрахування від прибутку, що залишається в їх розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних оборотних коштів за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває у державній власності.

Стосовно казенних підприємств частина 8 статті 77 ГК встановлює, що порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів відповідно до закону.

4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарськісанкції відповідно до закону.

Наприклад, законом встановлюються порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання цих фондів (ч. 6 ст. 75 ГК).

Стаття 143. Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання

1. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

І. В умовах становлення ринкової економіки все ширшого застосування як у господарському обороті в межах України, так й у сфері зовнішньо-економічної діяльності набувають цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Цінні папери, як встановлено частиною 7 статті 139 ГК, є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Стаття 143 ГК встановлює досить широке коло повноважень суб'єкта господарювання щодо цінних паперів як складової частини його майна. Це, зокрема, право випускати (емітувати) цінні папери (наприклад, право акціонерного товариства випускати акції та облігації, право інших товариств та підприємств випускати облігації) і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам (наприклад, шляхом відкритої підписки на акції або продажу облігацій підприємства членам трудового колективу). Суб'єкт господарювання має право придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами (емітентами).

Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються Господарським кодексом (глава 17), Цивільним кодексом України (глава 14) та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 144. Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання