- •Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV
- •3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
- •1. Загальними принципами господарювання в Україні є:
- •Гл а в a 2
- •Основні напрями та форми участі держави
- •І місцевого самоврядування
- •У сфері господарювання
- •1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
- •1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг),
- •1. У сфері господарювання застосовуються:державні стандарти України;
- •2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових
- •6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавціввизначаються законом.
- •1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
- •1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
- •1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
- •5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
- •1. Підприємництво здійснюється на основі:
- •1.3 Метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
- •2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
- •2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
- •1. Підприємницька діяльність припиняється:з власної ініціативи підприємця;
- •2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповіднодо вимог цього Кодексу.
- •Розділ II суб'єкти господарювання
- •5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно дозакону.
- •Глава 7 підприємство
- •1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- •10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних формпідприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
- •1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
- •2. Джерелами формування майна підприємства є:грошові та матеріальні внески засновників;
- •Глава 8 державні та комунальні унітарні підприємства
- •1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
- •Глава 9 господарські товариства
- •5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Господарське товариство є власником:
- •1. Учасники господарського товариства мають право:
- •5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
- •Глава 10 підприємства колективної власності
- •1. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних
- •2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
- •1. Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:
- •4. Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:добровільного виходу з кооперативу;
- •1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
- •1. Загальні збори:
- •Гл а в а 12 об'єднання підприємств
- •Глава 13
- •Розділ III майнова основа господарювання Гл а в а 14 майно суб'єктів господарювання
- •2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.
- •4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
- •1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
- •2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цьогомайна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
- •Гл а в а 15 використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •Гл а в a 16 використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: Івинаходи та корисні моделі;
- •2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у ційстатті, визначаються Цивільним кодексом України.
- •Гл а в а 17 цінні папери у господарській діяльності
- •4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
- •Г п а в a 18 корпоративні права
- •2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
- •3. Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюютьсябезпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:
- •1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
- •Глава 19 загальні положення про господарські зобов'язання
- •1. Господарські зобов'язання можуть виникати:
- •Глава 20 господарські договори
- •5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен від-. Повідати цьому замовленню.
- •Глава 21 ціни і ціноутворення у сфері господарювання
- •Глава 22 виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань
- •2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.
- •Глава 23 визнання суб'єкта підприємництва банкрутом
- •4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть недодаватисядо претензії.
- •Гл а в а 25 відшкодування збитків у сфері господарювання
- •Глава 26 штрафні та оперативно-господарські санкції
- •1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
- •2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
- •1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:
- •1) Одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною,із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другоюстороною;
- •2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієїстатті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
- •2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
- •3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
- •Глава 28
- •1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання -юридичних осіб за:
- •1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.
- •Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
- •Глава 29 галузі та види господарської діяльності
- •§1. Поставка Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут
- •§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 3. Енергопостачання Стаття 275. Договір енергопостачання
- •1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
- •§ 4. Біржова торгівля Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність
- •1. Товарна біржа має право:
- •§ 5. Оренда майна та лізинг Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання
- •§ 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання
- •Глава 31
- •Глава 32 правове регулювання перевезення вантажів
- •Глава 33 капітальне будівництво
- •Глава 35
- •§ 1. Фінанси і банківська діяльність Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
- •§ 2. Страхування Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
- •§ 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.
- •2. Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницькоїдіяльності:
- •3. Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).
- •§ 4. Аудит Стаття 362. Аудиторська діяльність
- •Глава 36
- •Глава 39 спеціальні (вільні) економічні зони
- •1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної") економічної зони.
- •Глава 41 інші види спеціальних режимів господарської діяльності
- •Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV
- •Розділ II
- •Розділ III
- •Розділ IV
- •Розділ V
- •Розділ VI
- •Розділ VIII
- •Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV
- •Розділ V
10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних формпідприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
1. Система управління підприємством регламентується його статутом (або положенням). У ньому визначаються органи управління підприємством, їх функції, права й обов'язки, конкретні правомочності органів управління та окремих керівних посадових осіб. Правомочності останніх по управлінню підприємством можуть регламентуватися посадовими інструкціями. Статутом встановлюється ієрархія органів управління (визначаються вищий орган управління, створювані ним виконавчі органи, посадові особи, що є органами юридичної особи, та їхні функції з представлення прав та інтересів підприємства).
Одним з важливих напрямів управління підприємством є сфера використання і розпорядження закріпленим майном. Головна роль у цьому, незалежно від форми власності майна підприємства, належить власнику. Саме він, відповідно до чинного законодавства, вправі сам (самостійно — за власним розсудом й у своїх інтересах), незалежно від будь-яких третіх осіб, визначати юридичну долю свого майна, юридичний режим його використання.
Лише у випадках, передбачених законодавством або статутом підприємства, окремі питання повинні вирішуватися за участю трудового колективу. Значні повноваження надані трудовим колективам державних підприємств у прийнятті рішень з питань корпоратизації і приватизації цілісних майнових комплексів. Без згоди загальних зборів трудових колективів не може бути, зокрема, прийняте рішення про створення холдингової компанії й утворення на базі державних організацій їх дочірніх підприємств (п. 15 Положення про холдингові ком-
панії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 1994 р. [491]). Обов'язкові випадки участі трудових колективів у вирішенні подібних питань передбачаються законодавством про професійні спілки, про галузеві угоди, а також статутами (положеннями) конкретних підприємств.
Разом з тим тут слід підкреслити принципове положення: сильні позиції трудових колективів були характерні для періоду соціалістичного будівництва з його орієнтацією на загальнонародну власність.
2. У сучасних умовах трансформації економіки, у зв'язку з відмовою від принципу «загальнонародної» власності, у кожному підприємстві набуває своє природне значення реальний власник майна створеного ним суб'єкта господарювання. Функція управління підприємством є похідною функцією власності на цілісний майновий комплекс підприємства. Яквласник майна, закріпленого за підприємством, тільки він один вправі вирішувати основніумови, мету і задачі функціонування свого підприємства.
Реалізувати свої права на управління власник може різними шляхами і способами. У їх числі: визначення форми майнового відокремлення підприємства або закріплення за ним майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління чи внутрішньогосподарського використання); затвердження статуту (положення) підприємства; призначення керівника, інших посадових осіб, затвердження для них посадових інструкцій; встановлення в порядку, передбаченому чинним законодавством, форм і меж майнової та дисциплінарної відповідальності тощо.
Засновник, наприклад, приватного підприємства основні з перелічених вище юридично значимих дій здійснює безпосередньо. Керівники державних і комунальних підприємств -через органи, уповноважені управляти відповідним майном (міністерства і відомства, органи місцевого самоврядування).
Якщо власник майна створеного ним підприємства як керівник сам підприємство не очолює, він (чи уповноважений ним орган) вправі призначити (обрати) керівника підприємства.
Власник (уповноважений ним орган) у разі наймання керівника підприємства укладає зним у порядку, встановленому законодавством, трудовий договір чи контракт. Контракт, порівняно зі звичайним трудовим договором, як правило, містить більш докладну регламентацію взаємин його учасників (наймача і працівника). Він може містити, крім обов'язковихумов трудового найму, і будь-які додаткові умови, погоджені сторонами. Головне при цьому, щоб додаткові умови не ущемляли прав працівника порівняно з чинним законодавством.
Керівнику підприємства для представлення його інтересів доручення не потрібно, вінпредставляє підприємство в силу свого посадового становища. Для здійснення юридичнозначимих дій від імені підприємства керівнику досить пред'явити своє посадове посвідчення, що підтверджує займану ним посаду. Керівник підприємства в рамках, визначених установчими документами, вправі вирішувати будь-які питання і приймати рішення самостійно,не погоджуючи їх із засновником.
Відзначаючи широкі можливості засновника впливати на підприємство, тут слід підкреслити, що межі повноважень власника, проте, не безмежні. У рамках компетенції, окресленої законодавством і установчими документами, підприємство є самостійним. І навіть власник не вправі втручатися в оперативно-господарську діяльність створеного ним підприємства.
Дострокове звільнення керівника підприємства, незалежно від того, прийнятий він напосаду за трудовим договором чи за контрактом, можливо на підставах, як передбаченихтрудовим законодавством, так і не передбачених ним, але зазначених у контракті. Головне,щоб ці додаткові підстави звільнення, передбачені контрактом, не суперечили чинному, утому числі трудовому, законодавству.
На всіх підприємствах, незалежно від форми власності, що використовують працю найманих працівників (незалежно від їх кількості) і є юридичними особами, колективні договори повинні укладатися в обов'язковому порядку. У структурних підрозділах підприємств такі договори можуть укладатися в рамках компетенції цих підрозділів.
Умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів, що погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище пра-
цівників, є недійсними, їх забороняється включати до договорів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
змін в організації виробництва і праці;
забезпечення продуктивної зайнятості;
нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);
встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
умов і охорони праці;
забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір. У разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.
За ігнорування вимог законодавства щодо укладення і виконання колективних договорів передбачається юридична відповідальність. Зокрема, на осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, або винуваті в порушенні чи невиконанні обов'язків за колективним договором, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.
На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання за колективним договором.
Більш докладно питання щодо змісту і порядку укладення колективних договорів викладено у Законі України «Про колективні договори і угоди» [305].
8. Трудовий колектив підприємства складають усі його працівники — фізичні особи, щосвоєю працею беруть участь у його діяльності на засадах трудового договору, незалежно відйого форми (контракт, трудова угода). Однак у трудовий колектив не включаються ті працівники, які перебувають з підприємством не в трудових відносинах, а виконують роботу длянього на засадах цивільно-правового договору підряду. Загальнонормативну основу функціонування трудових колективів підприємств в Україні, його органів і членів на сьогоднішній день утворює Закон СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінніпідприємствами, установами, організаціями» 1983 року [475], що може і повинен застосовуватися в межах, які не суперечать чинному законодавству України.
Детально повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством повинні регламентуватися в установчих документах конкретних підприємств.
9. Прийняття рішень із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємств, належать до компетенції його органів управління. Склад цих органів, їх функції та
компетенція повинні чітко фіксуватися в установчих документах підприємства, і вони становлять прерогативу засновника і вищого органа управління підприємством. Конкретні правомочності адміністрації підприємства, трудового колективу і його органів у різних підприємствах можуть не збігатися. Особливості їх розподілу всередині підприємства значною мірою залежать від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.
З цього питання див. також коментар до статті 69 даного Кодексу.
10. Особливості організації управління підприємствами окремих видів також визначаються формами їх власності (приватні, колективні, державні, комунальні), організаційно-правовими формами підприємств і фіксуються в законах про підприємства конкретних видів. Коментар з цих питань дається у відповідних розділах даного Кодексу.
Стаття 66. Майно підприємства