Тема 7-9. Специфіка мовної організації хт. Лінгвістичний аналіз прозового тексту. Лінгвістичний аналіз поетичного тексту. Лінгвістичний аналіз драматичного тексту. Класифікація текстів.

Глибинне прочитання поетичного тексту передбачає його цілісний лінг­вістичний аналіз, мета якого— максимальне наближення до авторського за­думу (авторської ідеї, мотиву). Поетичний текст має свою специфіку, зумов­лену архітектонікою віршованої мови та її інтонаційно-змістовою цілісністю. Оскільки основними «організаторами» поетичної мови виступають ритм, ри­ма, графічна своєрідність тексту, то саме на цих явищах варто зосередити увагу при аналізі. Лексичні та граматичні засоби поетичного тексту мають інші прийоми аналізу, ніж у прозовому. Сконденсоване поетичне слово несе велику інформацію, тому аналіз словника у ліриці займає центральне місце. У процесі інтерпретації всебічно аналізується кожне слово: його звуковий образ, граматична форма, лексичне значення. Однаково у поетичному і про­зовому текстах проводиться виділення тематичних полів, номінація персона­жа, визначення часової та просторової площини та ін.

Принципово по-іншому в ліриці розглядається проблема слова автора і слова персонажа. Останнє не включається у мовленнєву структуру автора, як це відбувається у прозовому. При відсутності сюжетної лінії у поетичному тексті площина героя й автора збігаються. Зміст ліричних творів — це зобра­ження інтимних, громадянських та інших переживань автора-героя.

Що стосується драматичного твору, то неабияке значення тут має часовий вимір, ритміка твору та авторські ремарки.

Лінгвістичний аналіз прозового твору

Для здійснення глибокого об’єктивного лінгвістичного аналізу художнього тексту необхідне знання прийомів і методів цього аналізу.

Спеціалісти, які досліджують художній текст, сходяться на думці, що вивчення художнього тексту неможливе лише за стандартною схемою, оскільки вібір схеми та її варіювання мають проводитися з урахуванням

52

поставлених завдань, особливостей твору, мають спиратися на основні принципи лінгвістичного аналізу художнього тексту.

Визнаючи цей факт, М. М. Шанський пропонує такі форми роботи з літературним твором:

1 етап – повільне прочитання літературного твору з лінгвістичною прискіпливістю. Таке прочитання дозволяє виокремити незрозумілі й складні місця тексту, найбільш «гарячі» його комунікативні точки, його індивідуальні особливості як художньої єдності. Тобто повільне прочитання дозволяє здійснювати лінгвістичне коментування лексико-граматичних та стилістичних явищ, безумовно, при безпосередньому зверненні до словників.

2 етап – власне лінгвістичний аналіз (аналіз мовних фактів), який здійснюється у декілька прийомів:

1) мовний факт повинен бути вичленований як окрема лінгвістична одиниця;

2) визначений як елемент наявної системи;

3) шляхом порівняння та зіставлення з іншими фактами – правильно й чітко усвідомлений у лінгвістичних та естетичних значеннях та функціях;

4) досліджуваний мовний факт варто розглянути під «лінгвістичним мікроскопом» на тлі мовних явищ та мови художньої літератури 1.

Л. А. Новиков пропонує інший підхід до аналізу художнього тексту:

1 етап – ознайомлення з тематикою, ідейним змістом, задумом твору.

2 етап – аналіз (прочитання-аналіз). Тут мають пояснюватися екстралінгвістичні факти ( відомості про історико-культурні реалії, історико-літературні та інші довідки, які допомагають повніше й глибше зрозуміти зміст тексту) та власне лінгвістичні. Останні мають кілька рівнів дослідження:

1. Аналіз словника, який складається з

- лексичного аналізу (розкриття семантично складних для розуміння слів та фраз та ін.);

- філологічного аналізу (різнобічна характеристика лексичних одиниць з точки зору їхнього походження, сфери використання, приналежності до активного чи пасивного запасу, з точки зору експресивно-стилістичної).

Аналіз словника варто націлювати на текст, на розкриття його змісту засобами мови. Одним з головних завдань є розкриття контекстуального, неповторного значення слова у художньому творі, різних його авторських усвідомлень.

2.Тлумачення граматичних, фонетичних та акцентологічних явищ і особливостей тексту з позиції нормативного використання (факти застарілого чи стилістично обмеженого використання форм, конструкцій, варіантів акцентуації та наголосу).

_____________________

1. Шанский Н. М. Лингвистический анализ и лингвистическое комментирование художественного текста // Русский язык в школе. – 1983. - № 3. – С. 53.

53

3 етап – ситез (читання-синтез). Тут розглядається взаємодія образних засобів, синтез мовних одиниць різних рівнів 1.

Л. Ю. Максимов рекомендує починати аналіз художнього тексту з категорій змістовних. Він радить: переходячи від характеристики ідейно-тематичної та змістовної системи до аналізу мови, дослідник (інтерпретатор) тексту наповнює формальні категорії мови сенсом. З іншого боку, при аналізі формальних категорій художньої мови виокремлюються риси, які сприяють більш глибинному розумінню змістовної структури тексту і розумінню мови, ідеї та теми твору. Такий метод Л. Ю. Максимов назвав човниковим 2.

Для того, щоб описати механізми поєднання змістовних і формальних категорій, доречною видається теорія мовленнєвих домінант та мовленнєвих опозицій.

Естетичні (художні) мовленнєві домінанти – це наскрізні повтори різних мовних елементів (звуків, складів, граматичних форм, однотипних стилістичних засобів) протягом усього тексту або значної його частини. Вони симовлізують основні моменти ідейного змісту й зазвичай посідають у тексті найбільш важливі місця.

Естетичні (художні) мовленнєві опозиції – це протиставлення різних мовних засобів у сусідніх композиційних частинах. Це можуть бути протиставлення різних форм оповіді ( авторське мовлення, діалог, внутрішній монолог, невласне пряма мова), смислових типів (опис, оповідь, міркування), видо-часових форм, антонімів, мовленнєвих характеристик та ін. Вони виражають рух сюжета від одного предмета зображення до іншого.