92.Поняття про аналізатори. Значення аналізаторів у пізнанні зовнішнього світу, його об’єктивної реальності.

Аналіза́тори — складні нервові механізми вищих тварин і людини, що здійснюють сприймання й аналіз подразнень з зовнішнього і внутрішнього середовища. Поняття аналізаторів, запроваджене в фізіологію І. П. Павловим, ширше, ніж термін «органи чуття». Аналізатор — єдина функціональна система, до якої, крім периферичного чутливого утвору (рецептора), що сприймає певні подразнення, входять нервові волокна, які передають збудження до центральної нервової системи, а також центр в корі головного мозку, в якому збудження перетворюється у відчуття. Аналізатору властива здатність сприймати й розрізняти різноманітні щодо своєї сили й характеру подразнення. Діяльність аналізатора людини й тварин нерозривно зв'язана з синтетичною діяльністю їхнього мозку.

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори).

Провідної (чутливі нервові шляхи).

Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку).

93.Вчення і. П. Павлова про аналізатори.

Складні нервові апарати, сприймають і що аналізують роздратування, які з зовнішньою і внутрішньою середовища організму, І.П. Павлов назвав анализаторами . Анализатор , по І.П. Павлову, складається з трьох тісно пов'язаних між собою відділів: периферичного, провідникового і центрального. Рецептори є периферичним ланкою аналізатора. Вони представлені нервовими клітинами, що реагують визначені зміни у навколишньому середовищі. Рецептори різні за будовою, местоположению і функцій. Деякі рецептори мають вигляд порівняно просто влаштованих нервових закінчень, або є окремими елементами складно влаштованих органів почуттів, як, наприклад, сітківки очі. Центростремительных нейрони, проводять шляху від рецептора до кори великих півкуль, становлять проводниковый відділ аналізатора. Ділянки кори великих півкуль мозку, сприймають інформацію з відповідних рецепторних утворень, становлять центральну частина, чи корковий відділ аналізатора. Усі частини аналізатора діють як єдине ціле. Порушення діяльності одній з частин викликає порушення функцій всього аналізатора. Розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смакової і шкірний аналізатори, руховий аналізатор, рецептори якого у м'язах, сухожиллях, суглобах, і вестибулярний аналізатор, його рецептори дратуються за зміни становища тіла. 2) Зоровий аналізатор складається з очного яблука, будова якого схематично представлені, які проводять колій та зорової кори мозку.

94.Короткі анатомічні дані про будову органа зору. Сприймання зорових подразнень. Роль колбочок і паличок. Кольоросприйняття .

Захисний апарат зорового аналізатора також включає 4 відділи: 1) повіки; 2) слізні органи; 3) окоруховий апарат; 4) ор­біту.

Зоровий аналізатор з його захисним апаратом формується з трьох ембріональних пластинок — ектодерми, мезодерми та ендодерми.

Орбіта має форму чотиригранної піраміди з заокругленими ребрами. Основа піраміди — її очний край - обернена наперед і назовні, вершина — назад і всередину, до порожнини черепа. Довжина передньо-задньої осі орбіти дорослої людини 4—5 см, висота — 3,5 см, ширина — 4 см. Орбіту утворюють 7 кісток: лобова, основна, решітчаста, піднебінна, слізна, вилична, верхньощелепна.

Орбіта має 8 м'язів, із них 6 — рухові м'язи очного яблука: 4 прямих — верхній, нижній, внутрішній, зовнішній та 2 косих — верхній і нижній, а також м'яз-підіймач верхньої повіки та орбітальний м'яз. Усі вони, окрім орбітального й нижнього косого, починаються від сухожильного кільця біля вершини орбіти, розташованого навколо каналу зорового нерва. Су­хожилкові волокна сплітаються з твердою оболонкою цього нерва та про­ходять крізь фіброзну пластинку, що закриває верхню орбітальну щілину.

Повіки належать до захисного, або придаткового, апарату ока. Вони утворюють очну щілину, з'єднуючись у кутах внутрішньою та зовніш­ньою зв'язками. Ширина та форма щілини залежать від віку і спадкових даних людини. У нормі край нижньої повіки на 0,5-1 мм нижчий від лімба рогівки, а верхньої — на 2 мм прикриває верхній лімб. Це слід враховувати при оцінці положен­ня повік.

Шкіра повік дуже тонка, ніжна, бідна на жирову клітковину. Вона рихло з'єднана з тканинами, розташованими глибше. Особливості її будови зумовлюють легке поширення набряків (в умовах місцевих запальних про­цесів, венозного стазу, деяких загальних захворювань, крововиливів).

Склера займає 4/5 частина фіброзної оболонки і складається із сполучної тканини, вона досить щільна і до неї кріпляться очні м’язи. Основна функція — захисна, вона забезпечує певну форму і тонус очного яблука. З заднього полюса ока в склері є місце виходу очного нерва — решітчаста пластинка.

Слізний апарат складається із сльозоутворюючих органів (сама слізна залоза ока з придатковими слізними залозами кон'юнктиви) та слізних шляхів (слізні точки, слізні канальці, слізний мішок і носослізний канал). Уся ця система також належить до захисного апарату ока.

Між слізною залозою та слізними шляхами розташований кон'юнкти-вальний мішок із слізним струмком (жолоб між очним яблуком і заднім ребром повіки) та слізним озером у внутрішньому куті очної щілини.

Очне яблуко наповнене водянистою вологою передньої та задньої ка­мер, склистим тілом, лімфою, між якими постійно відбувається обмін і поновлення речовин.

Передня камера ока — це простір у передньому його відділі, обмеже­ний спереду рогівкою, а ззаду райдужкою. Незначна час­тина склери та війкового тіла створюють крайню периферію камери під назвою кута передньої камери — основного шляху відпливу внутрішньоочної рідини. Кут камери є вузьким простором, де рогівка анатомічно пе­реходить у склеру, а райдужка — у війкове тіло.

Кришталик (lens crystallina) — це прозоре, дещо жовтаве (особливо в осіб похилого віку) сильно заломлююче тіло у вигляді двоопуклої лінзи. У новонароджених і дітей раннього віку він кулястої форми, безбарвний.

Рогівка становить 1/5 від зовнішньої оболонки, вона має ряд характеристик: прозорість (відсутність судин), блиск, сферичність і чутливість. Всі ці ознаки характерні для здорової рогівки. При захворюваннях рогівки ці ознаки змінюються (помутніння, втрата чутливості і т.д.). Рогівка відноситься до оптичної системи очей, вона проводить і переломлює світло (товщина її в різних відділах складає від 0,2 до 0,4 мм, а переломлюю сила рогівки дорівнює приблизно 40 діоптріями). Докладніший опис будови рогівки ви знайдете у відповідному розділі: Рогівка.

Середня (судинна) оболонка ока складається з райдужки, війкового тіла і власне судинної оболонки, які знаходяться безпосередньо під склерою. Середня оболонка ока забезпечує живлення очного яблука, бере участь в обмінних процесах і виведенні продуктів обміну тканин ока.

Райдужка є переднім відділом судинного тракту ока, вона знаходиться за прозорою рогівкою, в центрі є регульоване круглий отвір — зіниця. Таким чином, райдужка в будові ока людини виконує роль діафрагми, пофарбованої в певний колір. Колір очей людини визначається кількістю пігменту райдужки меланіну (від світло блакитного до коричневого). Цей пігмент захищає очі від надмірної кількості сонячного світла. Діаметр зіниці змінюється від двох до восьми мілыметрів,це залежить від освітленості, нервової регуляції або дії медикаментів. У нормі зіниця звужується на яскравому світлі і розширюється при недостатньому освітленні.

Сітківка виконує світлосприймаючу функцію в ділянці від диска зорового нерва до зубчастої лінії (pars optica retinae); на війко­ве тіло і райдужку вона поширюється двошаровим епітелієм (pars iridica et pars ciliaris retinae).

Оптична частина сітківки міцно прикріплена в ділянці диска зорового нерва і зубчастої лінії. Рештою площі вона щільно прилягає до склистої пластинки судинної оболонки та утримується тиском склистого тіла і зв'яз- ками шару паличок та колбочок із протоплазма­тичними відростками пігментного епітелію. Ці 2 шари міцно з'єднані між собою, рихло — з іншими елементами сітківки. Хоч пігментний епітелій генетично належить до сітківки, анато­мічно він пов'язаний із судинною оболонкою, тому в умовах деяких патологічних процесів можливе відшарування сітківки від неї та піг­ментного епітелію.

Сприйняття зорових подразнень відбувається за допомогою фотосенсорних клітин, розташованих в сітківці ока. Вони є периферичною частиною зорової сенсорної системи.

Колбочки функціонують лише при яскравому освітленні (на відміну від паличок, які відповідають за чорно-білий сутінковий зір). Колбочки зосереджені здебільшого в центральній ямці, їх концентрація зменшується на периферичних ділянках сітківки.

За межами хроматичної частини спектра знаходяться невидимі неозброєним оком довгохвильове - інфрачервоне і короткохвильове - ультрафіолетове випромінювання. Унаслідок вроджених особливостей або захворювання один із цих кольорів у сприйнятті оком може випадати. Люди, які сприймають три основні кольори, є трихроматами. Досліджується кольоросприйняття за допомогою поліхроматичних таблиць Рабкіна.Розлади кольоросприйняття можуть проявлятися аномальним сприйняттям кольорів, яке називається кольороаномалією, чи аномальною трихромазією, або повним випадінням одного з трьох компонентів - дихромазією. В окремих випадках спостерігається тільки чорно-біле сприйняття - монохромазія.