95.Адаптація ока. Акомодація. Короткозорість і далекозорість. Гострота зору

Адапта́ція — це здатність людського ока пристосовуватися до умов освітлення, що змінилися. Завдяки механізму адаптації зорова система має здатність працювати в широкому діапазоні освітленостей зіниці. Розрізняють два види адаптації — темнову і світлову.

темнова адаптація відбувається при пониженні яскравостей в полі зору, тобто при переході від умов денного зору до умов нічного зору

світлова адаптація відбувається при підвищенні яскравостей в полі зору. Тривалість темнової адаптації 1-2 години, світлової 5-10 хв.

Акомодація — пристосування ока до чіткого бачення предметів, що розміщені на різній відстані від нього. Відбувається шляхом зміни форми кришталика або його відстані до сітківки.

Короткозо́рість або міопія — дефект зору, коли людина чітко бачить лише близько розташовані предмети, результат підвищеної заломлювальної сили оптичних середовищ ока (кришталика, рогівки) або надто великої довжини осі (при нормальній заломлювальній силі) очного яблука.Корткозорість поділяється на вроджену та набуту. Набута - збільшення кривизни кришталика. Вроджена - зображення виникає не на сітківці, а перед нею.

Далекозорість або гіперметропія – це вада зору, що виникає внаслідок послаблення оптичної системи ока, і проявляється у вигляді нездатності сфокусувати зір на прилеглому об'єкті. При цьому промінь світла який потрапляє після преломлення через лінзу ока (рогівку та кришталик) віртуально збирається за сітківкою (світлосприймаючий апарат ока), а на сітківці формується нечітке зображення. Далекозорість зазвичай розвивається після 40 років.

Гострота зору - здатність ока розрізняти роздільно дві точки при мінімальній відстані між ними. Мірою гостроти зору служить кут, утворений променями, що йдуть від цих точок. Чим менше цей кут, тим вище гострота зору. Гострота зору ока, що має найменший кут зору, рівний 1 хвилині, прийнята за одиницю. Найвища гострота зору забезпечується тільки областю центральної ямки сітківки, а по обидва боки від неї вона швидко знижується і вже на відстані більше 10 ° дорівнює всього 0,2.

96.Внутрішньоочний тиск.

Внутрішньоочний тиск - це тиск, який чинять рідини (рідина, що знаходиться в передній камері ока, і склоподібне тіло) зсередини на очну стінку. Внутрішньоочний тиск має певну фіксовану величину, за рахунок чого підтримується нормальна форма очного яблука, забезпечується нормальний зір.Внутрішньоочний тиск людини в нормі є постійною величиною, і практично ніколи не змінюється. Тим не менше, воно може коливатися протягом доби.Вранці, відразу після пробудження, внутрішньоочний тиск знаходиться на найбільш високих цифрах. Мабуть, це пов'язано з горизонтальним положенням тіла, і переважанням у нічний час парасимпатичної нервової системи (блукаючого нерва).До вечора внутрішньоочний тиск поступово знижується. Різниця між вечірніми і ранковими показниками може становити 2 - 2,5 мм.рт.ст.

97.Короткі дані про будову органа слуху та рівноваги.

Ву́хо — це орган у хребетних тварин (вкл. й людину), що працює для сприйняття звуку та підтримання рівноваги у просторі. Людське вухо здатне сприйняти звукові хвилі з довжиною від 1,6 см до 20 м, що відповідає 16 — 20 000 Гц (коливань в секунду).

Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно просто, їхня функція полягає у проведенні і підсиленні звукових коливань.

Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в просторі.

Зовнішнє вухо складається із вушної мушлі та зовнішнього слухового проходу. Вушна мушля (саме цю частину органа слуху більшість людей називають вухом) оточує зовнішній слуховий прохід. Вона складається із еластичного хряща, покритого шкірою. Деякі частини вушної мушлі, зокрема мочка, позбавлені хрящової тканини. Функція вушної мушлі полягає у тому, що вона спрямовує звук у зовнішній слуховий прохід.

На межі між зовнішнім та середнім вухом розташована барабанна перетинка (лат. membrana tympani). Це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього — слизовою оболонкою. По периферії перетинки волокна сполучної тканини розташовані переважно по колу, а в центрі - радіально. Барабанна перетинка має форму сплощеного конуса, верхівка якого спрямована у порожнину середнього вуха. Вона прикріплена волокнисто-хрящовим кільцем до барабанної борозни. Барабанна перетинка коливається під впливом звукових хвиль, і передає ці коливання на слухові кісточки внутіршнього вуха.

Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. Верхня частина середнього вуха аркоподібно підіймається вгору і утворює надбарабанний закуток. На медіальній стінці середнього вуха розміщена соскоподібна печера, що дозволяє йому контактувати із соскоподібними комірками скроневої кістки.

Внутрішнє вухо через свою складну форму також називається лабіринт. Воно лежить глибоко у скроневій кістці позаду очних впадин. Внутрішнє вухо складається із двох основних частин:

Кістковий лабіринт – це система звивистих каналів у скроневій кістці, він заповнений перилімфою – рідиною, аналогічною за складом до спинномозкової рідини, вони можуть перетікати одна в одну через водопровід завитки;

Перетинчастий лабіринт – це серія мебранних мішечків та проток, що містяться всередині кісткового лабіринту. Він заповнений ендолімфою, що за хімічним складом близька до вунтрішньо клітинної рідини багатої на іони K+. В утворенні ендолімфи бере участь ендолімфітичний мішок, що сполучений із рештою перетинчастого лабіринту ендолімфатичою протокою.

Кортіїв орган розташований на поверхні базилярної мембрани, він складається із підтримуючих клітин та слухових рецепторів – волоскових клітин завитки, зверху ці клітини вкриті покривною мембраною. Волоскові клітини розташовються чотирма рядами: один ряд внутрішніх волоскових клітин і три ряди зовнішніх. До основи волоскових клітин підходять чутливі нервові закінчення завиткового нерва (гілки присінково-завтикового або 8-ої пари черепномозкових нервів). На верхівці волоскові клітини мають велику кількість довгих мікроворсинок (стереоцілії) та одну війку (кінетоціль). Всередині мікроворсинки укріплені актиновими філаментами, поблизу верхівок вони сполучені між осбою спеціальними білковими місточками. Стереоцілії та кінотоцілії виступають у ендолімфу, багату на іони калію, найдовші із них впираються у покривну мембрану.