Вступ
В наш час, професія банкіра вимагає не лише чіткого виконання своїх обов’язків, а тому банкір повинен знати все. Це в свою чергу допомагає розуміти в яких випадках надавати кредит, а в яких – ні. Тому я вважаю, що кожен банкір повинен знати і історію становлення банківської системи України і проблеми які виникали при цьому і тому як один обов’язок це допомога в вирішенні цих проблем.
Актуальність проблеми: сучасний етап трансформації національної економіки характеризується підвищенням вимог до банківської системи, яка повинна сприяти стійкому економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності господарського. Це обумовлено особливою роллю банківських установ як рушійного механізму економічних перетворень. Переміщення фінансових ресурсів між окремими регіонами, галузями господарства та суб’єктами економіки вимагають від комерційних банків адекватного нарощування обсягів, оптимізації структури та вдосконалення організації ресурсної бази. Саме ця обставина зумовлює необхідність дослідження проблем становлення і розвитку банківської системи в Україні для вияснення тенденцій до розвитку банківської системи України і вирішення проблем, які гальмують переміщення фінансових ресурсів.
Ступінь дослідження даної теми: дослідженням проблем становлення та розвитку банківської системи України займалися такі українські вчені, як З. Васильченко, О. Вовчак, Г. Карчева, О. Орлюк, О. Олейник, О. Костюченко.
Метою статті є: дослідження особливостей становлення та розвитку банківської системи України.
Становлення банківської системи України складний процес. Хоча незалежною державою Україна стала лише 24 серпня 1991 року, але створення банківської системи розпочалося значно раніше.
Законодавчим поштовхом до створення банківської системи стали Декларація про державний суверенітет України і закон «Про економічну самостійність Української РСР».
Таким чином ще з січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних i кооперативних банків. На 20 червня 1990 р на території України було офіційно зареєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних i 8 кооперативних). Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АК, Промбудбанку –Промінвестбанк.
Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами [1, с. 24].
Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями. З перших днів він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці [5, с. 67].
Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тоді був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську діяльність”.
В основу розбудови банківської системи України були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці [5, с. 67]:
дворівнева побудова: чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;
функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;
ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення
комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;
організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;
незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;
формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.
Нова редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність", прийнята Верховною Радою України 7 грудня 2000 р., визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [4].
Сам процес формування сучасної банківської системи України відбувався в кілька етапів:
І етап (1991-1992рр.) - процеси перереєстрації та реорганізації
2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період “міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.
II етап (1992-1993 роки) - поява банків “другої хвилі”
На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.
На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор [5, с. 76].
III етап (1994-1996 роки) – перші банкрутства.
Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існування. У 1994 році на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва (12 у 1994 р.) – всього на 1996 рік їх було зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних банків [5, с. 76 - 77].
IV етап (1996-2000 рр.) - стабілізація банків та впровадження національної валюти – гривні.
На етапі стабілізації продовжують діяти 227 – 229 банків, серед яких: два - державні; 117 (1996 рік), 184 (1997-1998 рр.) – у формі акціонерних товариств; 50 (1996 рік), 41 (1997-1998 рр.) – у формі товариств із обмеженою відповідальністю [6, с. 56].
Кількість банків за період 1992-2000 pp. зросла майже втричі, хоч починаючи з 1996 р. кількість їх поступово скорочується. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом – з 14 на кінець 1996р. до 31 на кінець 2000 р. Станом на 01.01.1999 р. в Українській республіканській книзі реєстрації зареєстровано 214 комерційних банків, з яких 177 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій і є дієздатними.
Унаслідок значного попиту на кредити та обмеженості легального грошового ринку пасивів сформувався високий рівень процентних ставок. Сумний досвід неповернення кредитів у 1992 – 1995 роках теж провокував підвищення рівня процентних ставок як механізму компенсації кредитних ризиків та непрацюючих активів.
Незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, досить низький. Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків. [2].