1. Предмет, значення курсу “Історія середніх віків”.

Термін «середні віки» (точніше «середній вік» - від лат. Medium aevum ) виник в Італії в XV -XVI ст. в колах гуманістів. На різних етапах розвитку історичної науки в поняття «середні віки» вкладали різний зміст. Історики XVII -XVIII ст, Закріпили поділ історії на давню , середню і нову , вважали середні віки періодом глибокого культурного занепаду на противагу високому зльоту культури в античному світі і в новий час. Надалі буржуазні історики не змогли висунути будь-якого єдиного наукового визначення поняття «середні віки». У сучасній немарксистській історіографії переважає думка , що терміни «середні віки», «стародавній світ», «новий час» позбавлені певного змісту і прийняті лише як традиційні ділення історичного матеріалу. Історія середніх віків вивчає закономірності та особливості розвитку людського суспільства в період, що прийшов на зміну античності – в V – першій чверті ХVІІ ст., становлення та розвиток феодальних відносин, утворення та функціонування держав, явища культурного та суспільно-політичного життя. У радянській історіографії історію середніх віків прийнято ділити на три основних періоди: I - кінець V ст. - середина XI ст. - Раннє середньовіччя ( ранньофеодальний період ) , коли феодалізм тільки складався як панівний спосіб виробництва; II - Середина XI в.- кінець XV в . - Період розвиненого феодалізму , коли феодальний лад досяг найвищого розквіту; III - XVI ст. - Перша половина XVII ст. - Період розкладання феодалізму , коли в надрах феодального суспільства зароджуються і починають складатися капіталістичні відносини . Для середніх віків характерний більш широкий театр історії. Хронологічні рамки 5 ст. (падіння зх. Римської імперії) – кінець 15ст. (доба великих географічних відкриттів, або 18 ст. ( виникнення заводів і фабрик).

2. Специфічні риси феодальної власності на землю.

Феодалі́зм — панівна за середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система. Феодальний лад - це такий лад, коли землевласник дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю. Найчастіше історики - немарксисти визначають феодалізм за його другорядним, головним чином політичними і юридичними ознаками. Одні вважають його головною відмінною рисою політичну роздробленість; інші - феодальну ієрархію; треті - з'єднання політичної влади з землеволодінням; деякі - панування особистісних зв'язків і т. д. Історики - марксисти бачать сутність феодалізму не в цих вторинних ознаках , а в іманентно властивих йому виробничих відносинах, обумовлених певним рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Для виробничих відносин феодального ладу характерно насамперед панування крупної земельної власності, яка перебувала в руках класу феодалів і «була справжньою основою середньовічного феодального суспільства Іншою важливою рисою , що відрізняє феодальний лад від рабовласницького, з одного боку, і від капіталістичного - з іншого, було поєднання великої земельної власності з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників - селян, яким феодали роздавали в тримання більшу частину своєї землі. Селяни у феодальному суспільстві не були власниками оброблюваної ними землі; вони були лише її держателями на тих чи інших умовах, аж до права спадкового користування. На цій землі вони вели самостійне дрібне господарство. На відміну від античного раба і найманого робітника при капіталізмі безпосередній виробник феодального суспільства був наділений основним засобом виробництва - землею - і був власником знарядь праці і робочої худоби. Розвинена форма феодальної власності - «феод» (звідси « феодалізм») являв собою спадкову земельну власність представника панівного класу, пов'язану з обов'язковим несенням військової служби і виконанням деяких інших зобов'язань на користь вищестоящого сеньйора. Останній , а іноді й інші стояли над ним сеньйори юридично також вважалися власниками даного феоду . Така юридична поділ земельної власності в феодальному суспільстві надавало їй, а разом з тим і класу феодалів ієрархічну структуру. Об'єднуючи представників панівного класу всіх рангів поземельними і васальними зв'язками, феодальна ієрархія відігравала важливу роль в організації військових сил суспільства, а також в експлуатації селянства і придушенні його опору. Експлуатація селянства здійснювалася в рамках феодальної вотчини (сеньйорії, манора ) , в якій найбільш повно реалізувалися економічне і соціальне призначення феодальної власності. Вотчина була організацією для справляння феодальної ренти. Феодальна земельна рента - це частина додаткової праці або додаткового продукту залежних селян, що привласнюється землевласником . Таким чином, феодальна рента виступає як економічна форма реалізації власності феодала на землю. Феодальна рента виступала у трьох формах: відробіткова рента (панщина ) , продуктова ( натуральний оброк ) , грошова (грошовий оброк ) . Феодальну економіку характеризують такі ознаки: панування великої земельної власності класу феодалів; поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали в приватній власності основні засоби виробництва, худобу; своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її держателями на різних умовах аж до права спадкового користування; різні форми й ступені позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства;переважання аграрного сектору над торговим і промисловим; панування натурального господарства і відповідний характер держави; низький у цілому рівень техніки та знань, ручне виробництво, що надавало особливого значення індивідуальним виробничим навикам.