Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vse_s_v.docx
Скачиваний:
108
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
155.8 Кб
Скачать

48. Угорщина хі – хv ст. Турецькі завоювання на Балканах.

Венгри (мадьяри) належать до фіно-угорської мовної групи. Жили вони у передгір‘ях Південного Уралу, де об‘єднались в союз семи племен, кочували в причорноморських областях. Під натиском печенігів в кінці ІХ ст. венгри рушили на захід і завоювали дунайську рівнину, заселену слов‘янами та іншими етнічними групами – залишками східно-германських племен аварів. У Х ст. вони перейшли до осідлого землеробства і скотпрства. Багато що в агрокультурі угорці запозичили у слов‘ян.У 90-х рр.. X в. стали нападати на Західну Європу. Після битви на р.. Лехе в 955 р., де угорці зазнали поразки від військ німецького імператора, експансія угорців на Захід припинилася. У X в. в угорців склалося ранньофеодальна держава, вплив зробило слов'янська держава Прібіни - Коцелли. Угорські завойовники зберегли слов'янські жупи, тобто територіально-громадські організації, які стали іменуватися тепер коміта. На чолі комітатів були поставлені особливі посадові особи - іштпани (жупани). Зародження феодальних відносин було прискорено контактами з країнами, де ці відносини склалися раніше, наприклад, в Німецькій імперії і т.д. Основне заняття населення в цей період часу пастушество. Спочатку землею (в основному пасовищами) розпоряджалися племена в цілому. Пізніше це право було присвоєно главами союзу племен з роду Арпадів і володарями окремих областей. Територія вождя союзу племен склала королівський домен. Феодально-залежне населення цього часу - госпіта, серви, лібертіни. Несли повинності - серви - відпрацювання, візництво. Стала складатися ще одна категорія населення - замкові люди (воїни замку). До них були близькі удворнікі, їх обов'язки полягали в тому, що обслуговували панське господарство. Але до початку XIII ст. замкові люди - залежні селяни. Особливу категорію селян XII-XIII ст. становили іобагіонов. Тим же терміном позначали людей з оточення короля. Повинності - відробітки, натуральна рента. Знаходилися в залежності, але, тим не менш, вони були в більш кращому становищі, ніж удворнікі і замкові люди. У середині XIV-першої третини XV в. Угорщина переживала економічний підйом. Чисельність населення в середині XIV в. - 2 млн. чоловік, в XV в. - 3 млн., наприкінці останньої чверті XV ст. городян було - 30-35 тис. чоловік. Землеробство в XIII в. зайняло провідні позиції в с / х. Тривав процес колонізації. Панував переліг, а на рубежі XIII-XIV ст. з'явилося трипілля. Основним знаряддям було важке рало. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, майже зникає просо і полба. Збільшилися посіви льону, конопель, винограду (особливо в XIV-XVвв.), В цей же час стали більше обробляти фруктових культур, овочів. Як і раніше займалися скотарством, бджільництвом, рибальством. З'являються містечка, де стали займатися ремеслом. Відбувається уніфікація категорій залежних селян - зникають лібертіни, серви, замкові люди і удворнікі, всі вони тепер - приватновласницькі селяни. Зате зростає чисельність селян-госпітов (угорців, словаків). Госпітов, залучені для оранки нови, нерідко звільнялися від повинностей на ряд років, але так було не завжди. Феодальна рента еволюціонує - переважною формою стають натуральні і грошові платежі замість відпрацювань. У госпітов була наявність права виходу з маєтків, не пов'язане зі згодою землевласника. Все частіше сільське залежне населення позначається загальним терміном «іобагіонов», «народ», «люди». Від терміна «jobagiones» відбулося угорське слово «jobbagy» - феодально-залежні селяни. Законодавчо це було закріплено декретом 1314-1315 р., ст. 69. якого розглядала усіх селян королівства Угорщини в якості єдиного шару залежних від дворян людей («jobagiones». Хоча всі ці селяни користувалися фактичної свободою переходу, в XIV в. такому переходу поступово починають чинити перешкоди. В королівських грамотах з'являються застереження, що перехід можливий при згоді пана. Побори - в 1351 р. була узаконена дев'ятину, в 1397 р. введено ще один натуральний податок - феодали стали отримувати 1/3 риби, спійманої в ставках і озерах. Частина цих продуктів феодали стали збувати на зовнішніх ринках. За законом 1397 дозволялося стягувати десятину грішми, потім стали знову її отримувати натурою. У 30-х рр.. XV в. з'явилися комітатського податки, які йшли на місцеві потреби. До кінця цього періоду положення угорського селянства погіршується, їх позбавляють безкоштовного користування лісами, обмежуються їх права на складання заповіт, утрудняються селянські переходи. Розширюються судово-адміністративні прерогативи сеньйорів. Законодавчі акти першої половини XV ст. (Закон 1405 і ін) прямо говорять про прагнення великих феодалів ліквідувати селянський вихід. У першій половині XV ст. виникла практика «заповідних років». У 1514 р. перехід селян було скасовано. Вже в першій половині XV ст. магнати привласнили собі право вищої юрисдикції. Землевласники передавали право на селян з їх наділами за заповітом, продавали, обмінювали та віддавали в заставу, але відчужувалися селяни разом із землею, саме вона і була об'єктом угод. Це призвело до селянської війни 1437-1438 рр.. В східних районах Угорщини. Селяни створили укріплений табір. У липні 1437 було досягнуто перемир'я, дворяни скасували дев'ятину, ряд десятин, побір вином, реквізиції і відновили свободу переходу, право селян на складання заповіту, заснували щорічні селянські зібрання. Восени 1437 була укладена «унія трьох націй» - союзу угорського дворянства, секейской знаті і німецького патриціату міст воєводства Трансільванії, і в жовтні 1437 відбулася битва, де дворяни перемогли. Протягом осені 1437 - зими 1438 (жовтень - січень) дворяни послідовно наносять поразку селянам. (Це рух селян випробувала на собі вплив табортов). Вже під кінець XIV ст. туркам вдалося оволодіти – в тій чи іншій формі – досить великой частиной Балкан. Це пояснюється перш за все не згуртованістю південних слов’янських феодальних князівств, що не дозволило їм об’єднати сили проти спільного ворога – турків османів. Це дозволило досить легко османам розбити та підкорити їх по одинці. На користь турків була і політика деяких великих феодалів, які переходили на бік султанів в момент коли вирішувалася доля того чи іншого бою або вступали зі своїми дружинниками на службу до турків. Багато малих сербських князів відкрито співпрацювали з турками, за що сподівалися зберегти свої землі і свої привілеї.

49

Досить тривалий час в X-XI вв. молдавські й частина валашских земель перебували під владою київських князів. В 1116 г. сюди посилав своїх намісників київський князь Володимир Мономах. В XII в. ці землі входили до складу Галицького князівства. Завдяки тісним зв'язкам з Давньоруською державою на молдавських землях виникали торгово-ремісничі центри — міста Романов торг (Роман), Сочава (Сучава), Серет, Байя, Малий Галич (Галац), Берлад (Бырлад), Яськыйторг (Яси),- через які проходили торговельні шляхи у Візантію й інші країни. В XI-XIII вв. міста виникали й розвивалися також у Валахії: Арджеш, Тырговиште, Кымпулунг і в Трансільванії: Клуж, Алба Юлія, Орада Марі, Сибиу й ін.У процесі розвитку феодальних відносин поступово складалися народності валахов і молдаван. Однак процес цей затягся у зв'язку з великою строкатістю етнічного складу в западномолдав-ских і валашских землях і з постійними зовнішніми вторгненнями. На початку XIV в. ряд розрізнених воєводств до півдня від Карпат до Дунаю об'єднався в одну держава зі столицею в Кымпулунге. Як повідомляє угорська хроніка, в 1324 г. великим воєводою цієї держави був Басараб I, а сама держава стала називатися Цара Ромыняска, тобто Румунська країна. Інша назва цього князівства, розповсюджене в історичній літературі, — Валахія.Із самого початку підстави Цары Ромыняски їй загрожували західні сусіди — угорські феодали. Тільки за допомогою Болгарії й Сербії, зв'язки з якими підсилилися при синові Басараба I Миколі-Олександру (1352-1364), Царі Ромыняске вдалося протистояти угорським феодалам і особливо католицької церкви.Молдавські землі до середини XIV в. залишалися під владою Золотої Орди. Потім вони на короткий час потрапили в залежність від Угорського королівства. Однак прагнення угорських феодалів повністю підкорити собі молдавські землі зустрів одностайний опір населення. Проти гніту угорських феодалів повстали селяни, яких очолив боярин Богдан. В 1359 г. повсталі вигнали з Байи угорського воєводу Балка й проголосили незалежність Молдавії. Однак повну самостійність Молдавії зберегти не вдалося. Син Богдана Лацку (1365-1373) змушений був стати васалом польського короля, прийняти католицтво й заснувати в новій столиці Молдавії — Сереті католицьке єпископство. Католицизм не пустив глибокого корінь на молдавській землі, тому що основна маса народу, у тому числі й багато бояр, дотримувалися православ'я й виступали проти угорських і польських феодалів. У цьому їх підтримувала Цара Ромыняска, зв'язки з якої стали особливо міцними наприкінці XIV в. при валашском господаре Мирче Старому (1386-1418).До початку XIV в. у Молдавії й Валахії феодальний лад досягся повного розвитку. Уся земля перебувала в руках феодалів, вищий шар яких становили бояри, а нижчий — дрібні служиві люди — куртени. І ті й інші вважалися безпосередніми васалами господарей. Значна частина селянства була закріпачена. Кріпаки платили натуральний оброк і відбували панщину у вотчинах — «баштинах» феодалів. Якщо до XIV в. основну масу селянства в обох князівствах становили вільні селяни (кнези, мошнены), то в XIV в. число їх помітне скоротилося. Феодали захоплювали общинні землі. Господари щедро роздавали їм иммунитетные грамоти, що вилучали їхні володіння з-під влади господарских посадових осіб (привілеї, що називалися в Молдавії й Валахії «слобозия», або «тарханство»).В XV в. процес покріпачення селян майже завершився. Одночасно в міру посилення кріпосного гніту ріс опір селянських мас, що ухвалювало часом форму повстань. Хвиля селянських повстань прокотилася в середині XIV в. по Трансільванії. Вони тривали й пізніше. В 1408 г. повстали селяни Ти-Мишоары. В 1434- 1435 рр. відбувалися повстання селян областей Фагараша й Марамуреша. В 1437 г. селянське повстання охопило всю Трансільванію й Північно-Східну Угорщину. Центром його стало село Альпарет у подножья гори Бобыльна. Селяни захоплювали міста й замки й одержали не одну перемогу над дворянським ополченням. Феодали були змушено прийняти вимоги селян про волю переходу від одного феодала до іншого послу сплати встановлених платежів. Селяни вимагали також деяких політичних прав. Угорські й німецькі феодали (у Трансільванії було багато німецьких феодалів-колоністів) уклали з повсталими перемир'я, щоб виграти час, і стали готуватися до настання. Однак восени 1437 г. вони зазнали нової поразки. Тільки до кінця 1438 г., розбивши один за іншим загони селянського війська, єдність якого поступово слабшала, трансільванським феодалам удалося придушити повстання.Велике селянське повстання відбувалося в 1490- 1492 рр. у північній частині Молдавії. 10-тисячна селянська армія на чолі зі своїм вождем Мухою рушила з Молдавії в Галицьку землю, убиваючи молдавських бояр і польських панів, спалюючи їх садиби. Повстання було подавлено об'єднаними силами польського короля й лицарів Тевтонського ордена.Протягом XIV і XV вв. у Валахії й Молдавії зміцнювалася центральна князівська влада. У цей період в обох державах був реорганізований державний апарат, посилена князівська армія, побудовані нові міста й міцності. На чолі кожного із князівств стояв господарь, влада якого формально нічим не обмежувалася. Однак у дійсності у своїй внутрішній і зовнішній політиці валашские й молдавські господари змушені були зважати на волю бояр. У руках найбільших феодалів — «великих бояр» — перебували вищі урядові органі й посади. Їм підкорялися «малі бояри», що відали місцевим керуванням. Не одержуючи винагороди за службу, усі ці посадові особи жили за рахунок населення.

51

Є́ресь (грец. αἵρεσις, «вибір, напрямок») — переконання або вчення, сильно відмінні від загальноприйнятих або традиційних поглядів, зокрема релігійне вчення, сукупність теологічних або релігійних доктрин, ідей, що суперечать визнаному в церкві або релігійній громаді догмату віри або не збігаються з ним, і пов'язане із цим виділення зі складу церкви нової громади, релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.Засновників єресі називають єресіархами, а прибічників — єретиками. Впродовж століть єретиків часто переслідували й карали, іноді смертю.З точки зору католицизму єрессю є, зокрема, протестантизм, наприклад, лютеранство і англіканська церква, тоді як православ’я є схизмою.Єрєсь виникала у відповідь на вузькі рамки, що їх ставила церква та на її безпосереднє втручання у всі сфери людського життя, збагачуючись таким чином і не даюи права розвитку власної, не просякнутої встановленим релігійним вченням думки.Християнська релігія в середньовічній Західній Європі визначала не тільки світогляд класу феодалів, але як пануюча ідеологія — багато в чому й свідомість народних мас. Їхні почуття, як писав Энгельс, «вигодувані були винятково релігійною їжею». У цих умовах будь-яке, навіть вороже офіційної ортодоксії суспільне навчання й рух неминучий повинне було-прийняти теологічну форму. Основою єретичних рухів був соціальний протест проти окремих сторін феодального ладу або феодалізму в цілому. Але оскільки католицька церква теоретично обґрунтовувала й затверджувала існуючі порядки, виступала в ролі їх « божественної санкції», остільки «усі виражені в загальній формі нападки на феодалізм і насамперед нападки на церкву, усі революційні — соціальні й політичні — доктрини повинні були по перевазі представляти із себе одночасно й богословські єресі. Для того щоб можливо було нападати на існуючі суспільні відносини, потрібно було зірвати з них ореол святості».У раннє середньовіччя, в умовах, коли феодальні відносини ще не сформувалися, а феодальна експлуатація й знаряддя її здійснення ( у тому числі й католицизм як основна форма ідеологічного впливу) ще не прийняли всеосяжного характеру, Західна Європа ще не знала масових єретичних рухів. Але вже тоді був сприятливий ґрунт для єретичних навчань.Сословно неповноправне положення городян у феодальнім суспільстві, експлуатація міських низів не тільки з боку світських і церковних феодалів, але й з боку міського купецтва й патриціату, гострота соціальних протиріч, нарешті, відносно ( у порівнянні із селом) активне громадське життя робили міста справжніми вогнищами єресей. Не випадково області найбільш раннього й бурхливого міського розвитку — Північна Італія, Південна Франція, Рейнська область, Фландрія, Північно-Східна Франція, Південна Німеччина були одночасно й областями найбільш активного розвитку єретичних рухів.

52. Церква та її організація в Західній Європі.

Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.Церква на середньовічному заході була фактично державою в державі. Церква одержувала в дарунок від імператорів, знаті земельні володіння. До XV століття 1/3 земель у Європі (у регіоні впливу католиків) належала католицькій церкві. На вселенських соборах, які періодично скликувались католицька церква розробляла свою догматику.Вищим станом було духовенство, тому всі ниточки управління суспільством вели до Папи (що означає «батько церкви» - вища посадової особи в західній церкві) та Патріарха (глава східної церкви) і священиків нижчих за рангом. Чіткого поділу влади на церковну і світську не було. Поширення християнства в Європі почалося ще наприкінці IV ст. за правління імператорів Константина І і Феодосія І. Так християнами стали франки, вестготи, остготи, вандали, лангобарди. Навіть насильне навернення підкорених народів у християнство, як наприклад чинив Карл Великий, зміцнювало церковну владу – вона отримувала «слуг божих» і накопичувала матеріальні цінності: землю, ліси, зводила будівлі, бо король увів «десятину», тобто десяту частину свого прибутку слід було віддавати церкві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]