20. Виникнення і розвиток західноєвропейських міст.

В країнах Західної Європи найдавніші міста започаткували римляни біля стін великих замків, монастирів, на перехресті торгових шляхів, над великими річками, на узбережжі морів. З кінця ХІ ст. відроджуються античні міста – Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон і утворюються нові – Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург

Основними причинами цього процесу були:

– подальший ріст продуктивних сил;

– відокремлення ремесла від сільського господарства;

– руйнування натурально-господарських форм виробництва;

– розвиток товарних відносин;

– хрестові походи кінця ХІ ст. активізували західноєвропейську торгівлю, а отже і розквіт міст;

– посилення феодального гноблення селян спричинило їх втечі і набуття там статусу вільних людей.Раніше, ніж в інших країнах, відбувалося пожвавлення міст в Італії: Амальфі, Венеція, Генуя, Піза, Барі. Згодом ростуть південнофранцузькі міста: Марсель, Тулуза, Арль. З ХІ ст. ростуть міста в Англії, Німеччині – Бремен, Любек, Гамбург, Магдебург. Населення в містах було небагато - чисельним (біля 5 тисяч чоловік). Виключення склали Париж, Венеція, Флоренція (більше 100 тисяч)Спочатку середньовічні міста були власністю феодалів. В ХІ – ХШ ст. у містах прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста дибилися незалежності та самоврядування. Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширеними ремеслами були текстильне, виплавка і обробка металів, виробництво зброї, гірнича справа, залізорудна, видобування солі.

21. Боротьба міст за незалежність (на прикладах Італії, Франції, Німеччини).

Прагнення феодалів витягти з міста якомога більше доходів неминуче призвело до комунального руху: так прийнято називати боротьбу між містами і сеньйорами, що відбувалася всюди в Західній Європі в X-XIII ст. Спочатку городяни боролися за звільнення від найбільш важких форм феодального гніту, за скорочення поборів сеньйора, за торгові привілеї. Потім встали і політичні завдання: набуття міського самоврядування і прав. Результат цієї боротьби визначав ступінь незалежності міста по відношенню до сеньйору, його економічне процвітання і політичний лад. Боротьба міст велася аж ніяк не проти феодальної системи в цілому, а проти конкретних сеньйорів, за те, щоб забезпечити існування і розвиток міст в рамках цього ладу.Комунальні рухи проходили в різних країнах по-різному, в залежності від умов історичного розвитку, і приводили до різних результатів. Багато міст Північної і Середньої Італії - Венеція, Генуя, Сьєна, Флоренція, Лукка, Болонья та інші - в ХІ-ХІІ ст. стали містами-державами. Однією з яскравих і типових сторінок комунальної боротьби в Італії була історія Мілана - центру ремесла і торгівлі, важливого перевалочного пункту на шляхах до Німеччини. В XI ст. влада графа там змінилася владою архієпископа, який управляв за допомогою представників аристократичних і клерикальних кіл. Протягом усього XI ст. городяни вели боротьбу з сеньйором. Вона згуртувала всі міські верстви. З 50-х років рух городян вилилося у громадянську війну проти єпископа. Вона переплелася з потужним єретичним рухом, що охопила тоді Італію, - з виступами вальденсів і особливо катарів. Повстанці-городяни нападали на кліриків, руйнували їхні будинки. У події були втягнуті государі. Нарешті, наприкінці XI ст. місто отримало статус комуни. На чолі його встав рада консулів з привілейованих громадян - представників купецько-феодальних кіл. Аристократичний лад Міланській комуни, звичайно, не задовольнив масу городян, їх боротьба продовжувалася і в наступні часи.

У Німеччині аналогічне комунам положення зайняли в XII-XIII ст. найбільш значні з так званих імперських міст. Формально вони підпорядковувалися імператору, але на ділі були незалежними міськими республіками (Любек, Нюрнберг, Франкфурт-на-Майні та ін.) Вони керувалися міськими радами, мали право самостійно оголошувати війну, укладати мир і союзи, чеканити монету і т.д.Багато міст Північної Франції (Ам'єн, Сен-Кантен, Нуайон, Бове, Суассон, тощо) і Фландрії (Гент, Брюгге, Іпр, Лілль, Дуе, Сент-Омер, Аррас та ін) в результаті наполегливої, часто збройної боротьби зі своїми сеньйорами стали самоврядними містами-комунами. Вони вибирали з-поміж себе раду, його главу - мера та інших посадових осіб, мали власний суд і військове ополчення, свої фінанси, самі встановлювали податки. Міста-комуни звільнялися від виконання жителями панщини, несення оброку та інших сеньйоріальної повинностей. Замість цього вони щорічно сплачували сеньйору певну, порівняно невисоку грошову ренту, а в разі війни виставляли на допомогу йому невеликий військовий загін. Міста-комуни нерідко самі виступали як колективний сеньйор по відношенню до селян, які жили на оточувала місто території.

23. Хрестові походи: причини і наслідки. Організатором походів виступала католицька церква, яка надавала їм характеру релігійних війн. Але це лише їх ідеологічне забарвлення, а не причини. В першу чергу хрестові походи були породжені зростанням агресивності західноєвропейських феодалів, їх прагненням до захоплення багатих земель на Сході, до примноження власних багатств. Це прагнення стало особливо помітним з кінця ХІ ст. у зв'язку із збільшенням матеріальних потреб класу феодалів, що обумовлювалось загальним економічним піднесенням, ростом торгівлі. Задовільнити потреби, що зростали, феодалам було легше силою зброї. Хрестові походи дуже вплинули на Західну Європу. Вони сприяли розвитку ремесла, торгівлі, товарно-грошових відносин. Прискорилась заміна натуральної ренти грошовою.Дещо посилилась політична централізація. Відхід на Схід феодалів допоміг зміцнитися королівській владі. Відбулось взаємне збагачення культур. В Європі поширились рис, гречка, кавуни, абрикоси. Європейці навчились загартовувати метал, виготовляти тонкі тканини.Увійшли в побут деякі елементи гігієни - лазні, зміна одягу - нижнього і верхнього. Але це наслідки не лише хрестових походів, але й торгівлі. Для народів Східного Середземномор"я хрестові походи принесли загарбання, втрати, руйнації, загибель мирних жителів. Вже в ХХ ст. папа вибачився за жорстокості, вчинені під час хрестових походів.