Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vse_s_v.docx
Скачиваний:
108
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
155.8 Кб
Скачать

30. Феодальна анархія в Англії. Війна Червоної та білої троянд.

У 1399 р. з ініціативи баронів було скинуто Ричарда II, останнього короля з династії Плантагенетів. Ричард II відзначився репресіями та марнотратством. На престолі опинився його двоюрідний брат Генріх IV Ланкастер.Згодом навколо трону розігралася династична боротьба. «Нове дворянство» («джентрі»), пов'язане з прогресивними тенденція ми розвитку економіки (товарно-грошовими, ринковими відносинами), стало підтримувати іншу гілку королівського дому — Йорків. Закінчення Столітньої війни значно зменшило прибутки феодальної аристократії від оплати їх військових послуг, наданих їм у Франції земель, викупів за полонених, мародерства. Тепер. їх увага більше, ніж раніше, зосередилася на боротьбі за владу та прибутки при дворі.Англійський король Генріх VI був несповна розуму, тому у 1454 р. протектором королівства було оголошено троюрідного брата короля герцога Ричарда Йоркського. Королева Англії Маргарита Анжуйська теж прагнула влади і намагалася усунути від неї Йорка. Боротьба між двома партіями поступово переросла у війну, яка отримала назву Війни Червоної і Білої троянд (у гербі Ланкастерів була червона троянда, у Йорків — біла). Ланкастерів підтримувала більшість великих феодалів, особливо з півночі, які звикли до політичної самостійності і мали значні збройні сили. Йорків підтримували великі феодали економічно розвиненішого південного сходу і більшість джентрі та міщан, які бажали сильної королівської влади. Для багатьох феодалів ця війна була лише приводом для розбою та посилення політичної самостійності. Вони легко переходили з одного табору до іншого. Війна тривала 30 років (1455-1485 pp.). Відбулося 12 кривавих сутичок; у битвах, на ешафоті та від рук убивць загинуло 80 принців королівської крові. Спочатку перемогли Йорки. Численні вбивства обірвали ланкастерську лінію, а вороги Йорків згуртувалися навколо Генріха Тюдора, який через свою матір знаходився у родинних стосунках з молодшою гілкою Ланкастерів. Остання битва цієї війни відбулася у 1485 р. при Босуорті. Король Ричард III мав значну перевагу в силах, але зрада лорда Стенлі, який був вітчимом Тюдора і перейшов на його бік, позбавила його перемоги. Ричард III загинув, і з його смертю припинилася чоловіча лінія Плантагенетів, які більше трьох століть правили Англією. Згодом Генріх VII одружився з Єлизаветою Йоркською, дочкою Едуарда IV, і таким чином відновив єдність правлячого дому, примиривши прибічників Червоної та Білої троянд.

31.Особливості аграрного розвитку Німеччини в ХІ – ХV ст. Розвиток продуктивних сил у сільському господарстві Німеччини відображений у трактатах «Сад насолод»,складеному абатисою Гогенбурзького монастиря у XII ст. в Ельзасі Геррасюто Ландсберзькою (пом. 1195 р.) для шкільного навчання, і «Яро рослини»,написаному в 1254 - 1256 рр. ученимдомініканцем Альбертом Великим (1193 - 1280рр.), який, мандруючи країною, виклав існуючу вXIII ст. практику ведення різних галузей сільського господарства, особливо у прирейнській Німеччині. У XII - XIII ст. в економіці Німеччини, відбулися значні зрушення. Вони полягали не лише у підвищенні врожайності і покращенні обробітку землі, але й поширенні продуктивних зернових і технічних культур - особливо жита, льону, конопель, вайди (барвник синього кольору для тканин). Поряд з численними німецькими містами, які бурхливо зростали в цей час, розви­валося городництво та садівництво. Значно збільшилося поголів'я великої і особливо малої худоби, зокрема овець. Удосконалювалися сільськогосподарські знаряддя: замість серпа стала використовуватися коса, замість молотильної палиці - ціп. Д ля Німеччини XII - XIII ст. особливо важливим явищем була внутрішня колонізація. Отже, колонізація була трудомістким процесом, але проводилася вона досить раціонально. Цьому сприяла озброєність землеробства передовими на той час знаряддями праці. Розвитку ремесла у німецьких містах сприяло те, що Німеччина надзвичайно багата на родовища корисних копалин, особливо металів, заліза, міді, срібла. Незважаючи на роздробленість, Німеччина у XIV - XV ст. переживала економічне піднесення. Переважно це стосувалося міст, де відбувалося подальше зростання ремісничого виробництва іторгівлі, особливо міжнародної. Уже на межі XIII - XIV ст. у Німеччині було близько 3500 міст, в яких проживало приблизно 2,5-3 млн чол. Хоча більшість з них була дрібними містечками з числом жителів до тисячі, існували міські центри з 5-10 тис.населення і навіть більше 20 тис. (Кельн, Страсбург, Любек та інші). Вигідне розташуванн я Німеччини на шляхах світової торгівлі сприяло розвитку ремісничого виробництва. У XV ст. головною галуззю виробництва, що працювала на віддалені ринки, стає виготовлення вовняних тканин, чому сприяли розвиток вівчарства і наявність місцевих барвників.

33.Скандінавські країни в ХІ – ХV ст. Данія, Швеція і Норвегія розвивалися в епоху Середньовіччя досить своєрідно. Перш за все слід відзначити уповільнений процес розвитку феодальних відносин, що остаточно сформувалися тут лише в XI I - XII I ст. При цьому тривалий час зберігалася велика кількість дофеодальних соціальних елементів: численна верства вільного селянства (особливо в Норвегії), широко розповсюджена (у найрізноманітніших формах) колективна, общинна власність на землю, ліси і водоймища; функціонування народних зборів по окремих округах, пізня і менш глибока у порівнянні з іншими європейськими країнами християнізація тощо. Усе це наклало серйозний відбиток на історію країн, які розвивалися в Середні віки відособлено, без тісного політичного зв'язку з континентом. Важливу роль у процесі розвитку феодальних відносин відіграла королівська влада. Королі були найбільшими землевласниками, захопивши право верховної власності на общинні пасовища і ліси. Селяни внаслідок цього перетворювалися в держателів короля, сплачуючи регулярний податок продуктами.Правда, особливість розвитку Скандинавії не мала абсолютного характеру. Набіги вікінгів упродовж багатьох століть турбували Західну Європу.Тому історія Англії,Нідерландів і Північної Німеччини досить часто перепліталася з історією скандинавських країн, особливо Данії. Але в цілому Скандинавія була особливим куточком Європи, порівняно мало пов'язаним з життя м континентальних європейських країн. Найрозвиненішо ю серед скандинавських країн була Данія. Династія Естрідсонів, яка правила в країні після розпаду держави Канута, вважалася уже феодальною. І з трьох скандинавських країн феодальні відносини найменше були розвинені саме в Норвегії. У цій гористій і лісистій країні з глибоко порізаною фіордами береговою лінією, де населення займалося переважно скотарством, рибальством і різними лісовими промислами, феодальне землеволодіння розвивалос я досить слабо. Розвиток культури у Скандинавських країна х ішов своєрідним шляхом. В архітектурі Скандинавії в Середні віки існував селянський напрямок. Збереглис я рідкісні архаїчні пам'ятки середньовічного дерев'яного зодчества трьох північних країн.

34.Німецька агресія проти полабських слов,ян і прибалтійських народів. Част.1. Зміцнення могутності німецьких територіальних князівств у немалій мірі пов'язане з агресією німецьких феодалів на Схід проти полабських слов'ян і народів Східної Прибалтики, викликаною також і процесом завершення феодалізації в Німеччині. Поширення німецьких поселень на Схід розпочалося ще з VIII ст. (середня течія Дунаю, Східні Альпи). Проте найактивніша фаза розпочалася з XII ст. і була пов'язана зі сприятливою політичною ситуацією і демографічними обставинами. Своєрідністю нового етапу німецької агресії на Схід у XII ст.- стала керівна роль у ній не імператорської влади, а князів у союзі з католицькою церквою.Західні слов'яни, які жили за Ельбою і на берегах Балтійського моря, -вагри, ободрити, лютичі, поморяни та ін., знаходилися на стадії розкладу родових відносин. Основну масу населення складали вільні общинники -смерди, хоча частина з них втрачала свою незалежність, сиділа на землях знаті і виконувала визначені повинності. Жупани і витязі (слов'янська родова знать) поступовоперетворювалися у феодалів. Крім залежних смердів, знать володіла також невеликою кількістю рабів із числа військовополонених, їх саджали на земельні ділянки і перетворювали в кріпосних. Проте пережитки родових відносин продовжували зберігатися.спроби створити міцну державу (наприклад «Вендське королівство» ободритів XI - XII ст.) зустрічали опір і опозицію сильної родоплемінної знаті.

34.Німецька агресія проти полабських слов,ян і прибалтійських народів. Част.2. Цією ситуацією і намагалися скористатися німецькі феодали. У 1180 р. свою незалежність втратили поморяни. Тут також утворилося напівслов'янське князівство під назвою Померанії (змінена слов'янська назва Помор'є) Майже одночасно з війною проти ободритів розпочалися воєнні дії проти лютичів. Територія між Ельбою й Одером уже з кінця XII ст. почала колонізуватися німецькими селянами і міщанами. Інший напрям німецької колонізації - це придунайські земліНаприкінці XII ст., за ініціативою бременського та гамбурзького купецтва, а також при активній підтримці бременського архієпископства почалося загарбання території Східної Прибалтики, де проживали угро-фінські племена лівів та естів і балтські племена латгалів, земгалів, куршів. Загарбникам вдалося заснувати тут Лівонське єпископств о і ліквідувати владу місцевих князьків, які були васалами Полоцького князівства. Чинили опір загарбникам і прусси. Після ряду виступів окремих прусських князів у 1260 р. відбулося велике повстання пруссів і частини лівів, яке було придушене лише в середині 80-х років. Жорстоку боротьбу з орденом вели і литовці, на чолі яких стояв князь Міндовг (60-ті рр.)Таким чином, німецька колонізація територій Центральної і Східної Європи в XII - XIII ст. була частиною загальноєвропейського процесу - широкої «внутрішньої колонізації» і масових військово-колонізаційних рухів.

35.Етнічні зміни в Західній Європі ХІ – ХV ст. Протягом середньовіччя Західна Європа відчувала вплив самих різних етнічних груп. Найбільшою складністю складу європейського населення відрізнявся у період Великого переселення народів. В цей час (і пізніше) на території Західної Європи жили представники найрізноманітніших народів, справжній конгломерат етнічних угруповань: тюрки (гуни, авари), угри (угорці), семіти (араби), слов'яни і германці. Важливу роль у формуванні етнічного вигляду середньовічної Західної Європи зіграли германці. Прабатьківщиною древніх германців вважається Східна Прибалтика-Сконе (Південна Швеція), узбережжя й острови Балтійського моря. Звідси в III - II ст. до н. е.. германські племена рушили на південь: по Ельбі до верхів'їв Рейну і Дунаю і по Віслі до нижньої течії Дунаю, в Північне Причорномор'я. Можливо, чималу роль в них відіграли фізико-географічні чинники (що почався період зволоження степової зони Східної Європи), але ще більше значення, очевидно, мали внутрішні мотиви: економічні потреби екстенсивного господарства і різко зросла в умовах внутрішньої диференціації племен прагнення до збагачення, найбільш природно задовольняли грабунком і здобутками. Іншим великою етнічною пластом, сліди якого виявляються на території ряду країн Західної Європи, були слов'яни. У ранньому середньовіччі племена західних слов'ян займали значну частину земель Центральної Європи, місцями заходячи далеко на захід від Ельби; південні слов'яни колонізувати територію Балкан. Слов'янські племена проявляли велику активність, проникаючи на землі сусідів як мирним шляхом, так і здійснюючи тривалі військові походи. Кілька менша роль у формуванні етнічного складу європейського населення належить угро-фінам і арабам. Хоча угорці в IX - X ст. неодноразово здійснювали набіги на країни Західної Європи (Північну Італію, Німеччину, Францію), їх вплив на етнічну картину європейського населення було незначним. Своєрідним був вплив арабів. Як відомо, вони захопили великі європейські території-більшу частину піренейських земель, головні острови Середземномор'я і окремі міста на Апеннінському півострові і в Південній Франції; в моменти найвищої експансії на континенті їх загони доходили до Рони і Луари. Але релігія ставила нездоланний бар'єр асиміляції місцевого християнського і стороннього мусульманського населення; вплив арабів на західноєвропейські країни йшло головним чином по лінії культурного та науково-технічного впливу; в цих сферах воно було дуже велике.

36. Особливості економічного і соціально-політичного розвитку Італії в ХІ – ХV ст. У XI - XII ст. Італія залишалася економічно і політично роздробленою країною. Економічно провідною частиною держави були Ломбардія і Тоскана, а головною особливістю цих територій - більш ранній і швидший розвиток міст, ніж в інших областях Європи. Тут уже в XI - XII ст. значного рівня досягло ремісниче виробництво. Як і в інших країнах Західної Європи, в Італії міські ремісники об'єднувалися в цехи На,відміну від інших західноєвропейських країн, де центром політичного й адміністративного життя був замок феодала, в Італії з виникненням комун він перемістився в місто. Швидкий розвиток північноіталійських міст і товарно-грошових відносин підривав основи натурального господарства і привів до суттєвих змін в аграрному устрої і становищі села. Політичні і економічні процеси в Південній Італії проходили дещо інакше, ніж на Півночі. Великі міста - Неаполь, Амальфі, Салерно, Барі, Палермо - не поступалися рівнем ремісничого виробництва і об'ємом торгівлі північним центрам. В XI ст. багато з них також добилися хартій від сеньйорів, особливо на участь міщан в органах судово-адміністративної влади. XIII - XV ст. Італія залишалася політично роздробленою країною з різними формами державності, що і визначило особливості джерел, що те ж стосувалися трьох уж е сфор­мованих регіонів країни. У Північній і Середній Італії з розкладом кріпосних відносин у XIII ст. з'являються акти викупу селян. Аграрні відносини цього регіону відображені також у статутах сільських комун і законодавчих актах міст-республік. Надзвичайно цікавим джерело м аграрної історії є трактат початку X IV ст. П'єтро Крешенца (1233 - 1321 рр.) «Яро вигоди сільського господарства», що став справжньою сільськогосподарською енциклопедією із даними з агротехніки, методів ведення господарства у помісті заможного міщанина. Він став надзвичайно популярним і перекладений декількома європейськими мовами. Політична незалежність італійських міст, встановлення їхньої влади над навколишньою округою, значні земельні володіння міщан створювали сприятливі умови для швидкого економічного зростання міських республік. У XIII - XV ст. ремісниче виробництво, торгівля і банківсько-фінансова справа в північно- і середньоіталійських містах були чи не найрозвиненішими серед європейських країн. У XIV ст. у найбільших містах-республіках Північної і Середньої Італії почали зароджуватися ранньокапіталістичні відносини, що було однією з важливих особливостей історії Італії в Середні віки. Південь Італії і в XIII - XV ст. продовжував помітно відставати від Ломбардії і Тоскани в економічному відношенні. Процес феодалізації завершився тут лише на початку XIV ст. Міста регіону (Барі, Неаполь, Палермо) були не стільки центрами ремесла і місцевого ринку, скільки пунктами посередницької торгівлі з Візантією і Левантом.

37.Утворення ранньокапіталістичних відносин в містах Північної Італії і Тоскани. У XI - XII ст. Італія залишалася економічно і політично роздробленою країною. Економічно провідною частиною держави були Ломбардія і Тоскана, а головною особливістю цих територій - більш ранній і швидший розвиток міст, ніж в інших областях Європи. Як і в інших країнах Західної Європи, в Італії міські ремісники об'єднувалися в цехи. У Мілані вони називалися паратиками (рагаНсі) і об'єднувалися в союзи. Розширилися міжнародні економічні зв'язки італійських міст. Генуя укріпилася в Каталонії і Провансі, мала свої колонії в Північній Африці. Генуезькі купці заснували торгові факторії в Криму - Кафу (згодом Феодосія) і Солдайю (Судак), які стали важливими пунктами торгівлі з Польщею, Руссю. Величезну роль у розширенні торгових зв'язків відіграли хрестові походи. Венеція, Генуя, Піза, Анкона встановлювали регулярний товарообмін з Близьким Сходом, засновуючи численні факторії в країнах Леванту. . І вже до XII ст. міста стають провідною економічною силою в Північній і Середній Італії. Крім посередницької торгівлі, італійські міста збагачувалися, кредитуючи операції міжнародного масштабу. Величезним банкіром Європи у XII ст. була Сієна, за межами Італії активно вели фінансові справи вихідці з міст Ломбардії. Ім'я «ломбардці» стало збірним для всіх італійських купців, які займалися кредитуванням європейських феодалів. Боротьба міщан з сеньйорами йшла з перемінним успіхом. Але в кінцевому підсумку сеньйори змушені були поступитися містам. Спочатку міщани добилися введення своїх представників у єпископські раду і суд, а згодом отримували грамоти від сеньйора про політичну самостійність міста. У 1081 р. таку грамоту отримала Піза, в 1087 р. звільнилася Кремона, в 1099 р. - Генуя, в 1107 р. - Верона. Наприкінці XI - початку XII ст. комунами стали Лукка, Анкона, Бергамо, Тревізо, Падуя, Віченца, у 1115 р. - Флоренція, Сієна, Феррара й інші. Таким чином, упродовж XI - XII ст. міста Ломбардії і Тоскани отримали самостійність і почали перетворюватися в частково чи повністю незалежні комуни.

38.Відмінності в політичному устрої міст- держав Італії. Різноманітні джерела з історії італійських міст. Як і по всій Європі це, перш за все, хартії привілеїв містам від імператорів (Мантуя, 1014 р., Феррара, 1055 р., Піза, 1081 р. та інші). До цього часу належать і оформлення міських статутів. Найдавніші були створені в Генуї (1056 р.) і Пізі (1142 р.). Великі міста Ломбардії і Тоскани були також центрами міжнародної торгівлі. У Мілані, крім звичайного щоденного ринку, чотири рази на рік відбувалися європейські ярмарки, де торгували зброєю, сукнами, східними товарами. Через Венецію у Північну Італію надходили товари зі всієї Адріатики. Німецькі купці мали тут навіть свої квартали - фондако. У Феррарі ярмарки відбувалися двічі на рік. Сюди приїжджали купці не лише з Ломбардії і Тоскани, а також з Німеччини і Франції. Розширилися міжнародні економічні зв'язки італійських міст. Генуя укріпилася в Каталонії і Провансі, мала свої колонії в Північній Африці. Генуезькі купці заснували торгові факторії в Криму. Італія стає країною міст. Поступово у міста переселялися не лише мешканці навколишніх територій, яке поповнювали ремісничі верстви, але й феодали. Вальвасори наймалися в міста на військову службу або навіть активно включалися в торгово-ремісничу діяльність. Великі феодали (нобілі, гранди продовжували ще жити у замках у близьких і більш віддалених округах міста (контадо і дискретто), володіючи широ-кими імунітетними правами. Оскільки в Італії не існувало єдиної держави, міста не мали союзника в особі королівської влади, як це було в Англії і Франції. Тоді міщани знайшли собі помічників серед дрібних феодалів. Таким чином, упродовж XI - XII ст. міста Ломбардії і Тоскани отримали самостійність і почали перетворюватися в частково чи повністю незалежні комуни. До кінця XII ст. міста-комуни поступово перетворюються в самостійні міські республіки зі своєю адміністрацією, законодавством, збройними силами, правом карбування монети, збирати мита тощо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]