58. “Салічної правди” про майнове розшарування у франків

раво франків свідчить про початок майнового розшарування франкського суспільства. У Салічній Правді говориться про хазяйську челядь (виноградарів, конюхів, свинопасів і навіть золотих справ майстрах), що обслуговували хазяйські господи.

Разом з тим Салічна Правда свідчить про достатню міцність общинних порядків, про общинну власність на поля, луки, ліси, пустощі, про парні права общинників-селян на общинний земельний наділ. Саме поняття приватної власності на землю у Салічній правді відсутнє.

До рухомих речей, які знаходилися у власності окремих осіб або сімей, застосовувався термін “свій” (suus), на відміну від терміна – “чужий” (alienus).

Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалися у спадщину одному з членів сім”ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічної Правди присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. У них з усіма подробицями розглядуються випадки крадіжки крупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та ін.

У Салічній Правді нічого не говориться про купівлю-продаж землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалася в спадщину чоловічим нащадкам померлого.

59. Порівняйте “Салічну правду” і “Землеробський закон”, що спільного і відмінного у ролі общин у цих суспільствах.

Салічна Правда відображує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. >Салическая щоправда» дає цілком конкретні свідчення і про общинному ладіфранкского королівства. Вона у тому, що з франків межі V-VI століття ще збереглися пережитки родового ладу. Що стосується вбивства вільного франка його родичі ділили собою половинувергельда (штраф за вбивство). Особливо важливими є прямі свідчення про існування в франків тих часів общинного землеволодіння, причому вільна людина був членом що формуєтьсяобщини-марки і це громада була вільна. У цей час у франків існує цілком розвинена приватна власності на рухоме майно. дома й присадибні ділянки перебувають у індивідуальної власності окремих великих чи малих сімей. Наприкінці VI століття під впливом процесу майнового розшарування і послаблення пологових зв'язків спадковий наділ вільних франків перетворюється на індивідуальну,отчуждаемую земельну власність окремих малих сімей –аллод. Землеробський закон” свідчив про певне розшарування общини, про

залежність, що вже виникла. Великого значення набули вільні сільські общини. Землеробство перебудовувалося на феодальній основі: на зміну праці рабів приходила праця різних категорій залежного населення. Отже, можна говорити, що у VII-VIІІ ст. у Візантії розпочинається процес феодалізації, який в основному завершується в XI ст. Верховним власником землі проголошувалася вільна сусідська община. Орні землі, сади, виноградники перебувають у приватному володінні общинників. Луги, вигони, ліси тощо - у спільному користуванні. Община в цілому платить податки державі. Поряд з основною категорією вільних общинників - георгів - з'являються неімущі бідняки - опори, які здають свої землі в оренду іншим общинникам або взагалі покидають їх. На селі є і наймити - містії (головним чином пастухи) та раби. «Землеробський закон» не дозволяв продавати землю не членам общини; її можна було здавати в оренду або обмінювати лише односельчанам.