27. Підшлункова залоза. Будова й розташування. Склад підшлункового соку і характер його дії на їжу. Механізм секреції підшлункового соку.

Підшлунковазалоза — це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це залоза змішаної секреції, що виробляє як травний сік (екзокринна функція), так і гормони (ендокринна функція).Підшлункова залоза розташована мезоперитонеально: головка та тіло в черевній порожнині, хвіст в заочеревинному просторі.Залоза розташована позаду шлунка . Головка ПЗ — найширша частина органу , розташовується у вигині 12 палої кишки. Тіло і хвіст спрямовані вліво і вгору , в сторону селезінки. Підшлункова залоза має складну альвеолярно-трубчасту структуру. Основна речовина ПЗ представлена у вигляді часточок , які мають вивідні протоки . Між часточками знаходяться скупчення клітин , які називають острівцями Лангерганса. У відповідності з виконуваними функціями розрізняють екзокринну і ендокринну частини ПЗ. Кожна з цих частин продукує певні речовини , що беруть участь в тих чи інших процесах нашого організму. Часточки підшлункової залози виробляють панкреатичний сік і є екзокринною частиною залози. Острівці Лангерганса виконують ендокринну функцію і виробляють інсулін і глюкагон .

У підшлунковому соку містяться катіони Na+, Са2+, Мg2+ і аніони Сl-, (SO3)2-, (НРO4)2-. Особливо багато в ньому бікарбонатів, завдяки яким рН соку слаболужне (7,8-8,5). Ферменти підшлункового соку активні в слаболужному середовищі. Секреція підшлункової залози людини при відсутності їжі у шлунку майже повністю відсутня. Після прийому їжі секреція активізується. її тривалість і характер залежать від кількості та якості їжі. Регуляція підшлункової секреції здійснюється блукаючим нервом та гормонами шлунково-кишкового тракту: секретином, серотоніном, гастрином, холецистокініном та ін.

28. Тонка кишка. Відділи, розташування, будова. Травлення в дванадцятипалій та інших відділах кишки. Всмоктування поживних речовин.

Тонка кишка- (походить від середньої кишки) починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту кишку. Це найдовший відділ травного каналу (звичайно становить 4/5 його довжини), більший за довжину тіла дорослої людини понад 4 рази, підлітка — в 5 і дитини 2 — 3 років — у 6 разів і більше. Абсолютна довжина тонкої кишки залежно від конституціональних особливостей людини (у астеніків вона менша, у гіперстеніків більша) становить близько 6 — 7 м. Поперечний розмір тонкої кишки більший у верхніх (4 — 6 см), менший у нижніх (2 — 3 см) її відділах. Тонку кишку можна розділити на дві нерівні частини: коротку дванадцятипалу, фіксовану до задньої стінки живота, і довгу брижову, петлі якої вільно розташовані в очеревинній порожнині.

Будова.Розташовується тонка кишка в області лона (середня область живота), донизу від шлунка і поперечної ободової кишки, досягаючи входу в порожнину тазу (малюнок 3). Довжина тонкої кишки у живої людини коливається від 2,2 до 4,4 м, у чоловіків кишка довший, ніж у жінок. У трупа внаслідок зникнення тонусу м'язової оболонки довжина тонкої кишки становить 5-6 м. Тонка кишка має форму трубки, поперечник якої у її початку дорівнює в середньому 47 мм, а у кінця - 27 мм. Верхньою межею тонкої кишки є воротар шлунка, а нижній - ілеоцекальний клапан у місця її впадіння в сліпу кишку.Виділяють три відділи тонкої кишки: дванадцятипалу, худу і клубову кишки. Дванадцятипала кишка вигнута у формі букви "С" і прикріплена до задньої стінки черевної порожнини очеревиною (оболонкою, що вистилає порожнину живота зсередини). Худа і клубова кишки вільними звивинами лежать у складці очеревини приблизно в центрі черевної порожнини. Сама будова тонкої кишки допомагає організму ефективно всмоктувати живильні речовини. Її стінки (малюнок 3) досить тонкі, але зібрані в складки, немов гофрований шланг пилососа, завдяки чому істотно збільшується площа внутрішньої поверхні. Крім того, ця поверхня покрита схожими на мікроскопічні пальчики виростами, або ворсинками, з вигляду нагадує оксамит. При цьому кожна ворсинка покрита ще більш дрібними мікроворсинками, що також збільшує всмоктувальну поверхню. Таким чином, її загальна площа біля середньої дорослої людини становить понад 16,5 кв. м. Найдрібніші молекули, утворені в результаті розщеплення харчових вуглеводів і білків, проникають в клітинну оболонку ворсинок, а звідти надходять у капіляри кровоносної системи. Капіляри впадають у дрібні кровоносні судини, а ті, в свою чергу - в більші і, нарешті, в печінкову ворітну вену. У печінці, в яку веде дана вена, відбуваються чергові етапи розщеплення, і тільки після цього живильні речовини доставляються до всіх клітин організму.

Травлення в дванадцятипалій та інших відділах кишки.

Через пілоричний сфінктер їжа потрапляє у тонку кишку. Перший відділ тонкої кишки — дванадцятипала кишка, де відбувається змішування їжі із жовчу, яка забезпечує емульгування жирів, ферментами підшлункової залози і тонкої кишки, розщеплюють вуглеводи (мальтоза, лактоза, сахароза), білки (трипсин і хімотрипсин). У тонкій кишці відбувається основний обсяг всмоктування поживних речовин через кишкову стінку. Після проходження тонкого кишечника їжа потрапляє у товсту кишку, що складається зі сліпої кишки, ободової, сигмоподібної і прямої кишки. Тут відбувається всмоктування води і деяких поживних речовин, таких як вітаміни, тут же відбувається і формування калових мас.

Всмоктування поживних речовин.

Всмоктування – це процес переносу речовин з навколишнього для організму середовища в його внутрішнє середовище. Для людини таким навколишнім середовищем є порожнина травного каналу, а внутрішнім – оптимальні клітини слизової оболонки кишок, міжклітинний простір, лімфа і кров. Всмоктування проходить головним чином у тонких кишках, які морфологічно і функціонально пристосовані до цього. Неперетравлені рештки харчових мас видаляються з травного каналу у вигляді калу. З ним виводяться солі, пігменти, шкідливі для організму речовини.