76 Соматична і автономна (вегетативна) нервова система.

Периферична нервова система людини умовно поділяється на соматичну та автономну (вегетативну). Соматична нервова система (від грец. soma - тіло) іннервує довільну мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів - язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха. Автономна (вегетативна) нервова система (від грец. autos - сам) - іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та мимовільні м'язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму. Отже, автономна нервова система - це комплекс центральних і периферичний структур, які підтримують рівень гомеостазу, необхідних для адекватної реакції організму на впливи довкілля. Вегетативні волокна доходять і до скелетних м'язів, але вони не викликають скорочення м'язів, а активізують у них обмін речовин. Такий вплив називається трофічним. Автономна нервова система справляє трофічний вплив на центральну нервову систему. Центри автономної нервової системи розташовані у стовбурі головного і спинного мозку. Периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон. Відростки клітин вегетативних центрів виходять із спинного мозку в складі передніх корінців спинномозкових нервів, а з головного мозку - у складі черепних нервів. Ці відростки вкриті мієліновою оболонкою, тіла їх розташовані в центральній нервовій системі. Після виходу з мозку відросток закінчується в нервовому вузлі. Відростки клітин, що знаходяться в периферичних нервових вузлах, ідуть до внутрішніх органів. Шлях від центра до органа, що іннервується у автономній нервовій системі, складається з двох нейронів. Це типова ознака автономної (вегетативної) нервової системи, тому що волокна соматичної нервової системи від центральної нервової системи доходять не перериваючись до органа, який вони іннервують. Волокна автономної (вегетативної) нервової системи мають низьку збудливість і невелику швидкість поширення нервових імпульсів 1 - 30 м/с.

77 Рефлекс - основна форма нервової діяльності.

Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму. Це слово латинського походження і означає "відбиття”. Звичайно рефлекс – не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації – аналізу і синтезу. Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному із повсякденного життя. Приймання їжі – це харчовий рефлекс. Кліпання повіками – рефлекс моргання. Вдих і видих – дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, підсилення або послаблення перистальтики кишок, тонусу м'язів (ходіння, бігання) та інше – все це приклади рефлексів. Із цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що усі види діяльності організму є рефлекторними, з тією лише різницею, що одні функції здійснюються за рахунок простих рефлексів, а інші – складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму із навколишнім середовищем. Рефлекси є однією із форм загально біологічної властивості – подразливості. Безумовні рефлекси – це природжені реакції організму з допомогою нервової системи у відповідь на вплив подразників, це такі, які сформовані до моменту народження, вони спадкові. Безумовними їх називають тому, що для утворення їх не потрібно якихось умов. Біологічна роль цих рефлексів у тому, що вони зумовлюють існування новонароджених як у перші моменти після народження, так і в наступному житті, вони є основою для формування умовних рефлексів.