41. Регуляція діяльності нирок. Основні порушення діяльності нирок

Процес сечоутворення регулюється автономною нервовою системою як прямими впливами, так і через залози внутрішньої секреції. У взаємодії автономної нервової системи із залозами внутрішньої секреції основна роль належить антидіуретичному гормону гіпофіза.

Ізольована нирка, а також пересаджена в іншу частину тіла після встановлення кровопостачання функціонує нормально. Антидіуретичний гормон гіпофіза збільшує зворотне всмоктування води в петлі нефрона і одночасно зменшує реабсорбцію натрію і калію із сечі в канальцях. Це призводить до підвищення концентрації їх у вторинній сечі.

На діурез впливає також адреналін. Звужуючи вихідні судини капсули клубочка, він підвищує фільтраційний тиск і, як наслідок, збільшує утворення первинної сечі. Але при значному надходженні адреналіну в кров під час емоційних напружень звужуються і вхідні судини. Тиск в клубочках при цьому падає і сечоутворення зменшується.

На діяльність нирок впливають гормони кіркового шару надниркових залоз, щитовидної залози, деякі харчові і лікарські речовини. Таким чином, основну роль у підтриманні сталості водно-сольового складу крові і обміні позаклітинної рідини відіграють гормони. Автономна нервова система змінює тільки діаметр судин нирок і не впливає на процеси реабсорбції. Центральна нервова система впливає на діяльність нирок умовнорефлекторним шляхом.

Розрізняють преренальні, ренальні та постренальні механізми порушення діяльності нирок.

—преренальні: порушення нейроендокринної регуляції їх функцій (рефлекторне зупинення виділення сечі — рефлекторна анурія — при подразненні сечовивідних шляхів каменем, після операції, при охолодженні організму та ін.);

—ренальні: пошкодження паренхіми нирок, судин, інтерстиціаль-ної тканини під дією отрути, антитіл, при атеросклерозі судин нирок;

— постренальні: пов'язані з підвищенням внутрішнього ниркового тиску при утруднених відведеннях сечі (аденома передміхурової залози, камені, пухлини та ін.).

42. Ниркова миска, сечоводи, сечовий міхур, сечівник, їх будова, топографія

Ниркова миска – частина верхніх сечових шляхів, що збирає сечу, яка виділяється ниркою і надходить із чашечок для подальшого транспорту по сечоводу у сечовий міхур. Ниркова миска утворюється з'єднанням 3-4 великих чашечок, які формуються попередньо з 6-8 малих чашечок. За формою ниркові миски можуть бути різними. Для оцінки уродинаміки дуже важливо, яким чином ниркова миска розташована по відношенню до воріт нирки і ниркового синуса. Прийнято розрізняти внутрішньо- і позанирковий типи миски.Нормальна ниркова миска має різні варіанти будови. Об'єм миски у нормальних умовах становить від 3 до 12 мл (у середньому – біля 6 мл.). У стінці миски як і чашечок, розрізняють три шари: зовнішній тонкий шар сполучної тканини – адвентиція, середній м'язовий, що складається із м'язових волокон, з різним напрямком і переплетених між собою, і внутрішній – слизова оболонка, вистелена перехідним епітелієм (уротелій). Цей епітелій, що складається з базальних, проміжних і поверхневих клітин, вистилає усі відділи сечового тракту. Досить виражений підслизовий шар миски створює умови для доброї рухомості слизової.

Сечоводи — парні циліндричні трубки з внутрішнім діаметром 4-9 мм, завдовжки 30-35 см. Сечоводи з'єднують нирки із сечовим міхуром, виконуючи функцію відведення сечі. Сечовід, починаючись від ниркової миски, продовжується по задній стінці черевної порожнини донизу (черевна частина), потім спускається в порожнину малого таза (тазова частина), де, досягши дна сечового міхура, проходить через його стінку навскіс і відкривається щілиноподібним отвором у порожнину сечового міхура. Сечовід має три фізіологічних звуження: біля виходу з ниркової миски, на рівні переходу до порожнини малого таза, біля входу в сечовий міхур.

Сечови́й міху́р — непарний порожнистий м'язовий орган видільної системи, який лежить у передній частині порожнини малого тазу і служить для накопичення витікаючої з нирок сечі і періодичного її виведення через сечовипускний канал.Сечовий міхур вміщує від 250 до 750 мл сечі (у жінок дещо більше, ніж у чоловіків). Стінки сечового міхура мають здатність розтягуватися і скорочуватися. При максимальному заповненні сечового міхура людина відчуває гостре бажання спорожнитсь.Стінка сечового міхура складається із трьох шарів. Ззаду він на значному проміжку вкритий серозною оболонкою із добре розвинутою рихлою підсерозною основою, тобто він лежить мезоперитонеально. Товста м'язова оболонка складається із трьох шарів непосмугованих м'язових пучків, що переплітаються. В районі шийки та при виході із сечового міхура м'язові волокна оболонки формують м'яз, що виштовхує сечу. Слизова оболонка сечового міхура, покрита перехідним епітелеєм, вкриває практично його всього на дуже рихлій підслизовій основі, що з'єднує її із м'язовою оболонкою. В районі слизової оболонки переднього відділу дна міхура є три отвори: праве і ліве сечопровідне та одинарний внутрішній отвір сечопровідного каналу.

Чоловічий сечівник являє собою трубку завдовжки близько 18 см, призначену для виведення назовні сечі і сперми. У неї відкриваються сім'явиносні протоки, і закінчується вона отвором каналу в голівці статевого члена.Жіночий сечівник має довжину 3-4 см. Він починається у сечового міхура і закінчується зовнішнім отвором. Нирки фільтрують всю кров системи кровообігу більше 30 разів за добу, що відповідає 170 літрам кожні 24 години. 99% профільтрованої рідини повертається в кровотік і тільки 1,5 л сечі виводиться з організму. Нормальна людина виділяє за своє життя близько 41 000 л сечі - кількість, достатню, щоб покрити поверхню футбольного поля.