86) Півкулі великого мозку. Короткі дані про будову.

Півкулі великого мозку – наймолодша в еволюційному відношенні частина центральної нервової системи. З’являються вони вперше у земноводних, але розвинені ще дуже слабо, а кора півкуль великого мозку повністю відсутня.

У людини півкулі великого мозку розвинені дуже добре – це найбільший відділ мозку. Півкулі великого мозку з’єднані між собою пучками поперечно орієнтованих нервових волокон – мозолясті тілом. Кожна півкуля великого мозку утворено сірим і білою речовиною. Сіра речовина становить тонкий, товщиною 3-4 мм, поверхневий шар – кору півкуль. Загальна площа поверхні кори – близько 220 тис. Мм2. Вважають, що до її складу входить близько 12-18 млрд нервових клітин. На поверхні півкуль видно борозни і звивини. Звивини – це складки кори півкуль, а поглиблення між ними-борозни. Така будова дозволяє значно збільшити поверхню мозку, поверхня кори півкуль.

Великі борозни ділять півкулі на частки, їх чотири: лобова, тім’яна, потилична і скронева.

Свою назву частки отримали за місцем розташування в порожнині черепа.

Під корою знаходиться біла речовина, воно утворює провідні шляхи головного мозку, які пов’язують між собою всі ділянки кори і кору з іншими відділами центральної нервової системи. У товщі білої речовини півкуль є великі скупчення сірої речовини – нервові центри (підкіркові ядра) і порожнини – бічні шлуночки.

Ділянки кори півкуль великого мозку виконують різні функції, тому вони поділяються на зони. Наприклад, в потиличній частці знаходиться зорова зона, у скроневій – слухова і нюхова. Їх пошкодження призводить до того, що людина може втратити зір, перестати розрізняти звуки або запахи. Ці зони дозволяють людині пізнавати навколишній світ у всій його повноті.

87) Кора, біла речовина, підкоркові ядра. Діяльність кори півкуль великого мозку.

У зразках мертвого мозку кора, через відсутність мієліну, має сірий колір, через це вона відноситься до «сірої речовини» мозку. Сіра речовина сформована переважно тілами нейронів та їх безмієліновими дендритами, тоді «біла речовина» складається мієліновими аксонами цих клітин, що сполучають її з іншими відділами центральної нервової системи. Товщина кори головного мозку — 2-4 мм. Поверхня кори головного мозку у ссавців зморщена, більш ніж дві третини її площі сховані у так званих борознах, що розташовані між звивинами.Філогенетично найновіша частина кори, неокортекс або ізокортекс («нова кора») поділяється на шість горизонтальних шарів, тоді як старіша її частина, гіпокампабо архокортекс має від одного до трьох шарів та поділяється на підполя гіпокампу. Відносні варіації товщини та типу клітин (разом з деякими менш помітними параметрами) дозволяють також поділ неокортексу на структурні Підкіркові ядра. У товщі білої речовини кожного півкулі великого мозку є скупчення сірої речовини, що утворює підкіркові ядра. Ці ядра називають також базальними. До них відносять хвостате, сочевицеподібне ядра, мигдалеподібне тіло і огорожу (див. рис. 50).Підкіркові ядра координують руху (ходьбу, біг тощо) і інстинктивне поведінку. Відростки клітин підкіркових ядер направляються до червоних ядер середнього мозку і до рухових ядер стовбура головного і спинного мозку.

Біла речовина півкуль великого мозку складається з великої кількості нервових волокон, що мають різне спрямування. Нервові волокна, які проводять імпульси у висхідному або в низхідному напрямку, утворюють провідні шляхи. На підставі будови і функцій ці волокна поділяють на три групи провідних шляхів: асоціативні, комісуральних і проекційні.

Діяльність великих півкуль головного мозку — це сигнальна діяльність. Великі півкулі головного мозку завжди реагують на різноманітні подразники, які сигналізують про те, що має для життя організму важливе значення. Наприклад, світло або звук можуть сигналізувати живій істоті про наявність їжі, небезпеку тощо.

Сигнали, які викликають предмети, та їх властивості або явища природи, становлять собою першу сигнальну систему, що властива і тваринам, і людині. Перша сигнальна система — це фізіологічне підґрунтя відчуттів, сприймань, уявлень. Дійсність для тварин сигналізується майже виключно подразненнями, які безпосередньо надходять до спеціальних клітин зорових, слухових та інших рецепторів організму, та їх відображеннями у великих півкулях.

Вища нервова діяльність людини як суспільної істоти якісно відрізняється від вищої нервової діяльності тварин. У процесі праці, у суспільному житті люди виробили звукову мову як засіб зв'язку, засіб взаємного спілкування.