22. Слинні залози, особливості їх будови та функції.

Сли́нні за́лози — це травні залози, протоки, які відкриваються у ротову порожнину. Вони секретують травний сік — слину. Розрізняють малі та великі слинні залози.

Будова.У людини є три пари великих слинних залоз: привушні — крупнодольчасті, альвеолярного типу, виділяють серозний (рідкий) секрет, вивідна протока відкривається на рівні другого верхнього кутнього зуба; піднижньощелепні — альвеолярно-трубчастої будови, виділяють серозний секрет, вивідна протока відкривається на дні ротової порожнини в основі вуздечки язика; під'язикові — дифузно розсіяні під слизовою дна рота, виділяють мукозний (багатші на муцин) секрет, протоки відкриваються спільно з протокою піднижньощелепної залози (головна) і дифузно в різних ділянках слизової рота. Крім крупних, поверхня слизової рота всіяна великою кількістю дрібних залоз, які постійно її зволожують.

Функції.Слиновиділення називають салівацією. Функції слинних залоз:

Екзокринна — секреція білкових і слизових компонентів слини;

Ендокринна — секреція гормоноподібних речовин;

Фільтраційна — фільтрація рідинних компонентів плазми крові з капілярів до складу слини;

Екскреторна — виділення кінцевих продуктів метаболізму.

23.Глотка, її відділи. Стравохід.

Глотка являє собою порожнину, яка міститься спереду шийної частини хребта і доходить до нижнього краю 6-го шийного хребця; внизу вона переходить у стравохід. Довжина глотки — 12—14 см. Стінки її утворені сполучнотканинним фіброзним листком і рядом м’язів. Глотка з’єднується слуховою трубою з барабанною порожниною, хоанами — з носовою порожниною, через зів — з ротовою порожниною, гортанню і стравоходом. Отже, в глотці перехрещуються травний і дихальний шляхи. У глотці розрізняють верхню стінку, яка є зовнішньою частиною основи черепа, задню і дві бокові стінки. Верхня частина глотки називається склепінням. Передньої стінки майже немає, бо тут глотка сполучається з сусідніми порожнинами — ротом, черезхоани, носом. Глотка поділяється на три відділи: верхній — носоглотку, середній — ротоглотку і нижній — гортаноглотку.Носоглотку обмежує вгорі основна частина потиличної кістки і клиновидна кістка. При ковтанні м’яке піднебіння піднімається і притискається до задньої стінки глотки, відокремлюючи носоглотку від середньої частини глотки. На бічних стінках носоглотки на рівні задніх кінців нижніх носових раковин містяться устя слухових труб обмежовані ззаду хрящовими валиками На задньо-верхній стінці носоглотки міститься конгломерат лімфоїдної тканини — глотковий, або носоглотковий мигдалик. Біля устя слухових труб також є скупчення лімфоїдної тканини — трубні мигдалики.

Ротоглотка - середній відділ глотки лежить між 2-м і 3-м шийними хребцями і є продовженням носоглотки. Ця частина глотки обмежована задньою і боковими стінками, спереду вона сполучається з порожниною рота. Зів обмежований згори краєм м’якого піднебіння, знизу — прикореневою частиною язика із боків — піднебінними дужками. М’яке піднебіння являє собою звислу рухому м’яку м’язову стінку, яка вкрита слизовою оболонкою. По середній лінії м’яке піднебіння подовжене, і ця частина має назву язичка, який часто роз’єднаний на дві рівні половинки, що є нe патологією, а незначною аномалією розвитку. В зіві по боках є трикутні ніші, обмежовані передніми дужками — язико­піднебінними і задніми піднебінно-глотковими. Між дужками, в мигдаликових нішах, лежать піднебінні мигдалики (перший і другий), які становлять основну частину лімфатичного апарата глотки. Анатомічна і гістологічна структура мигдаликів остаточно формується в перші два місяці життя дитини. Найбільше розвинені піднебінні мигдалики у 5—20 років. З віком піднебінні мигдалики часто зростаються з навколишньою паратонзилярною клітковиною.Піднебінні мигдалики мають вільну поверхню — медіальну, яка обернена в зів, і зовнішню поверхню, приховану в паратонзилярній клітковині бічної стінки глотки і вкриту щільною фіброзно-сполучною капсулою. На вільній поверхні мигдалика відкрива­ються лакуни або крипти; їх буває 8—15 і більше”. Поверхня піднебінного мигдалика вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який проходить в глиб крипт і вистилає їх. Основу піднебінного мигдалика становить ретикулярна тканина з великою кількістю вміщених у ній фолікулів, які виробляють лімфоцити . Паренхіма мигдалика пронизана сполучнотканинними перекладками, що з’єднуються з капсулою мигдалика. В патології навколомигдаликової ділянки при паратонзилярних абсцесах велике зна­чення має надмигдаликовий простір , в якому часто скупчується гній. На задній і бічних стінках глотки у середньому і нижньому відділах її є скупчення лімфоїдної тканини у вигляді окремих вузликів або поздовжніх тяжів позаду задніх під­небінних дужок.

Гортаноглотка.Нижній відділ глотки лежить на рівні від верхнього краю 4-го до нижнього краю 6-го шийних хребців. Ця частина глотки звужується внизу у вигляді лійки і доступна оглядові за допомогою гортанного дзеркала або при відтиснутому язику і широко відкритій порожнині рота. В просвіті нижнього відділу глотки є вхід у гортань. По боках, між стінкою глотки і черпакувато-надгортанною зв’язкою, утворюються грушовидні ямки.Стінки глотки складаються з чотирьох шарів: слизової оболонки, фіброзної оболонки, м’язів і фасції. Слизова оболонка носоглотки е продовженням слизової оболонки носа і вкрита миготливим, а в інших відділах — багатошаровим плоским епітелієм. Слизова оболонка глотки в усіх відділах містить багато залоз, які продукують слиз. На корені язика є язиковий мигдалик (четвертий)— утвір, що складається з лімфоїдної тканини і входить до лімфатичного глоткового кільця. У дітей язиковий мигдалик має більш обмежену і виражену форму, а у старшому віці він має вигляд розкиданих лімфатичних вузликів.

Стравохід — порожнистий орган, що є прямим продовження глотки, що тягнеться від шостого шийного хребця через усю грудну порожнину, проходить крізь отвір діафрагми і закінчується на рівні одинадцятого грудного хребця в черевній порожнині. Основною функцією стравоходу є проведення їжі з порожнини рота й глотки до шлунка. Її забезпечує добре розвинена м'язова стінка, яка складається у верхній третині стравоходу з поперечнопосмугованих, а далі — із гладеньких м'язів. Їжа пересувається по стравоходу завдяки перистальтичним рухам, за допомогою них харчова грудка не падає по стравоходу в шлунок під дією сили тяжіння. Стравохід розвивається в ранньому ембріогенезі із заглоткової ділянки передньої кишки, розташований між глоткою і шлунком. У дорослої людини він має вигляд сплюснутої спереду назад циліндричної трубки 25 — 30 см завдовжки і близько 3 см завширшки. Починається стравохід на рівні тіла CVI або CVII хребця й закінчується на рівні ТХІ хребця. Стравохід має три частини (шийна, грудна, черевна) і три анатомічних звуження: шийне, у грудній частині (бронхоаортальне) і діафрагмальне. У живої людини розрізняють також два фізіологічних звуження: аортальне — позаду дуги аорти і кардіальне — в місці переходу стравоходу в шлунок.Стінка стравоходу досить товста (до 3 мм) і складається з трьох оболонок: слизової з підслизовою основою, м'язової і зовнішньої (адвентиціальної). Слизова оболонка стравоходу вистелена багатошаровим плоским епітелієм , а в товщі її власного шару міститься невелика кількість дрібних слизових залоз і окремих фолікулів, розташованих зсередини від м'язової пластинки слизової оболонки. Підслизова основа пухка, внаслідок чого слизова оболонка стравоходу легко збирається у великі поздовжні складки. М'язова оболонка стравоходу розвинута добре і складається з двох шарів: зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного. У верхній третині органа м'язова тканина посмугована, в нижній гладка, а в середній — змішана. Зовнішня (адвентиціальна) оболонка, що відмежовує стравохід від навколишніх органів, пухка, що сприяє більшій його рухомості (переважно в поздовжньому напрямку) і розширенню просвіту (до 5 см і більше).