37 Перенесення газів кров’ю. Газообмін у тканинах.

По артеріях малого кола кровообігу в легені надходить венозна кров, у якій міститься значний відсоток вуглекислого газу. У повітрі, яке вдихає людина, кисню більше, ніж у венозній крові. Тому кисень у результаті дифузії вільно проходить через стінки альвеол і капілярів у кров. Тут кисень сполучається з гемоглобіном еритроцитів, утворюючи оксигемоглобін, і кров стає артеріальною. По легеневих венах вона надходить до лівого передсердя, потім - до лівого шлуночка, звідти - до великого кола кровообігу, яким переноситься до тканин.

Водночас вуглекислий газ проникає в альвеоли і під час видиху виводиться з організму. Завдяки інтенсивному обміну газів у легенях, тобто безперервному надходженню кисню та видаленню вуглекислого газу, склад альвеолярного повітря сталий, що має велике значення для підтримання гомеостазу (мал.2,2).

Більша частина кисню і вуглекислого газу переноситься у хімічно зв'язаному стані. Вам уже відомо, що основний транспортер кисню - гемоглобін еритроцитів (1г гемоглобіну зв'язує 1,34 мл кисню). Кров постачає до тканин кисень у вигляді оксигемоглобіну (НbО₂) - нестійкої сполуки, яка легко розпадається і вивільняє кисень. Як це відбувається? В артеріальній крові капілярів вміст кисню більший, ніж у клітинах. І згідно із законами дифузії кисень через стінки капілярів легко переходить у тканинну рідину, з якої проникає в клітини й одразу вступає в реакції окиснення органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів).

Унаслідок окиснення органічних речовин у клітинах збільшується вміст вуглекислого газу. Він так само завдяки дифузії з клітин через тканинну рідину надходить у капіляри, в яких частина (близько 25%) вуглекислого газу зв'язується з гемоглобіном, утворюючи нестійку сполуку - карбгемоглобін. Так артеріальна кров перетворюється на венозну, яка по венах великого кола кровообігу (верхня і нижня порожниста) надходить до правого передсердя, потім - до правого шлуночка серця, звідти - до легенів. У легенях карбгемоглобін розпадається, вуглекислий газ вивільняється і виводиться з організму.

38. Значення видільних процесів для організму.

Значення видільних процесів полягає в тому, що ними підтримується постійність внутрішнього середовища організму.

У внутрішнє середовище – в кров, лімфу і в міжтканинна рідина безперервно надходять кінцеві продукти життєдіяльності, які утворюються в процесі обміну речовин. Ці продукти поділяються на газоподібні, рідкі та тверді (розчинені у воді або зважені в подрібненому вигляді, див. статтю « Тверді тіла, рідини і гази»). Організм звільняється від них шляхом виділення – екскреції. Екскреторні процеси відбуваються в організмі безперервно.

У процесі обміну речовин утворюються різноманітні і численні екськрети, які доставляються з кров’ю до органів виділення. Велика частина введених в організм солей і вода виділяються з нього, не змінюючись.

Деякі речовини знаходяться в крові в певних концентраціях; тільки, коли вміст цих речовин в крові починає перевищувати нормальний для даного організму рівень, починається виділення їх надлишку з організму. Інші речовини майже цілком виділяються організмом, наприклад сульфати. Спеціальними видільними органами є нирки і потові залози. У екскреції беруть також участь легені, слинні залози, шлунок, печінку і кишечник.

Каловими масами з організму видаляються не тільки неперетравлені залишки їжі, а й виділяються в порожнину травного каналу екськрети. Кал виділяється у людини і у тварин і за відсутності в кишечнику залишків їжі, під час тривалого голодування. Цей факт сам по собі свідчить про участь органів травлення в видільних процесах. Травні органи виділяють також введені фарби і лікарські речовини (нейтральрот, акрихін, сульфаніламіди).

Видільна функція легенів, слинних залоз, шлунка, печінки і кишечника може мати велике значення в балансі виділяються з організму кінцевих продуктів обміну. Однак головна роль в видільних процесах належить ниркам і меншою мірою потових залоз.