Тема 3. Парадигми в соціології

 

1. Сутність та особливості парадигм.

2. Історичні етапи розвитку соціологічної науки.

3. Протосоціологія.

4. Вітчизняна протосоціологія.

 

1. Сутність та особливості парадигм

Структуру і характер наукового змісту сучасної соціології неможливо зрозуміти без врахування того, що окрім диференціації за видами і аспектами дослідницької діяльності в соціології існують відмінності між принциповими теоретичними підходами, що визначають стратегію і спрямовують хід дослідження, тобто дають відповідь на питання що, як і для чого досліджується. Ці відмінності проявляються в існуванні в межах соціології конкуруючих шкіл і напрямів дослідження, що визначаються за приналежністю до тієї чи іншої концептуальної традиції: позитивістської соціології, марксистка соціологія, критична соціологія, інтерпретативна соціологія, феноменологічна соціологія та ін. основою для розвитку і існування в соціології різних наукових напрямків являється прихильність соціологів до різних парадигм.

Парадигма – це концепція, прийнята в даному науковому співтоваристві в якості взірця постановки і вирішення дослідницьких проблем.

Поняття „парадигма” (від грець. – приклад, взірець) в соціологію було введено американським істориком і соціологом Томасом Куном (1922-1994). В книзі „Структура наукових революцій” (1962) Кун назвав парадигмами наукові концепції, достатньо безпрецедентні, щоб привернути на тривалий час групу прихильників і в той же час достатньо відкриті, щоб нові покоління вчених могли в їх рамках знайти для себе невирішені проблеми будь-якого виду. В історії фізики, наприклад, Кун виділяє в якості парадигм класичні праці Аристотеля і Ньютона. Праці Аристотеля служили в Античності і Середньовіччі безумовним взірцем постановки і вирішення проблем при вивченні природних явищ, а в Новий час їх замінили в якості взірця праці Ньютона. Перехід наукового співтовариства від однієї парадигми до іншої лежить в основі наукових революцій. Захоплені новою парадигмою вчені отримують нові засоби дослідження і вивчають нові сфери. Але найважливіше те, що в період революцій вчені бачать нове  і отримують інші результати навіть в тих випадках, коли використовують звичайні інструменти в сферах, які вони досліджували до цього. Зміна парадигми призводить до того, що вчені бачать світ їх дослідницьких проблем в іншому світлі. Можна навіть сказати, що після наукової революції вони мають справу з іншим світом.

Ситуація в сучасній соціології дещо відрізняється від моделі розвитку науки, запропонованої Куном. Керуючись даними ним визначенням, можна визначити 3 головних ознаки існування парадигм:

1. наявність оригінальної концепції, яка служить універсальним інструментом опису і пояснення досліджуваних явищ;

2. наявність класиків, праці яких виступають взірцем розробки концепції і її застосування в дослідженні конкретних явищ;

3. наявність наукового співтовариства, яке використовує концепції і опирається на праці класиків при формулюванні і вирішенні нових дослідницьких проблем;

В соціології існує зразу декілька наукових напрямків, що характеризується трьома ознаками. Саме тому деякі дослідники вважають, що соціологія знаходиться в кризі, переживає період наукової революції. Однак інші дослідники вважають, що одночасне існування багатьох парадигм не являється свідченням кризи, що соціологія – це мультипарадигмальна наука. Ідею про мультипарадигмальність як науковий стан для соціології вперше обґрунтував в середині 1970-х років відомий американський соціолог Джордж Рітцер. Мультипарадигмальність означає, що з появою нової парадигми створені раніше не зникають, а збільшується концептуальна різноманітність, що дозволяє описувати і пояснювати різні аспекти таких складних явищ і процесів, якими є соціальні феномени.

З цієї різноманітності парадигм, існуючих в сучасній соціології, можна виділити основні, найбільш часто використовувані в соціологічних дослідженнях і залучають найбільшу кількість вчених.