2. Особливості імовірнісного підходу в соціології.

У соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи ймовірнісної вибірки: простий випадковий відбір, багатоступеневий систематичний стратифікований кластерний (гніздовий)  квотний та ін  Зупинимось коротко на їх характеристиці.

Ймовірнісний відбір доцільніший у тих випадках, коли дослідник має можливість скласти повний список одиниць відбору (і не має можливості одержати відомості про розподіли за основними характеристиками), спрямований відбір доцільніший, коли дослідник має у розпорядженні відомості про характеристики (наприклад, за даними державної чи відомчої статистики), а складання (одержання) переліку одиниць відбору вкрай ускладнене.

Простий випадковий відбір передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку. В основу простої випадкової (імовірної) вибіркипокладена одноманітна процедура випадкового відбору одиниць аналізу до потрібної кількості із дотриманням їх пропорційності в генеральній сукупності. Соціолог буде перебирати (випадково відбирати) одиниці спостереження доти, доки не буде отримана задана кількість респондентів, пропорційна до генеральної сукупності (якщо це вимагається).

При цьому береться до уваги, що

•    генеральна сукупність є однорідною;

•    всі її елементи є доступними для дослідження в однаковій мірі;

•   в наявності є повний список елементів, що становлять генеральну сукупність;

•  до цього списку застосовуються процедури випадкового відбору (з використанням таблиць або генераторів випадкових чисел).

Ймовірнісний підхід нерідко називають також випадковим чи стохастичним, оскільки він передбачає випадковий відбір одиниць спостереження із загального переліку (списку) одиниць генеральної сукупності. Основне правило при випадковому відборі — однакова ймовірність кожної одиниці генеральної сукупності потрапити до вибірки. При педантичному додержан­ні цієї умови реалізується основна перевага випадкової вибірки: елементи генеральної сукупності виявляються репрезентованими у вибірці з ймовірностями, які наближаються до їх розподілу у генеральній сукупності. При цьому чим менше ознака розсіяна у генеральній сукупності і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим менша помилка репрезентативності.

Основна проблема полягає у складанні загального списку генеральної сукупності (отриманні необхідних даних для підготовки такого списку). Друге коло проблем реалізації випадкової вибірки пов’язане з досяжністю респондентів. Ці проблеми викликані протиріччями між вимогами опитувати саме тих людей, які потрапили у випадковий відбір (на основі рівної можливості кожного потрапити у вибірку), з однієї сторони, і практичною неможливістю опитати певну частину отриманої вибіркової сукупності, - з іншої. Зазвичай недосяжність частини вибіркової сукупності (до 10-15%) викликана такими причинами:

1)           відсутністю респондентів (тимчасова або постійна) за вказаними адресами;

2)           відмови від участі в опитуванні.

Третя проблема одноступеневої випадкової вибірки визначається надто розсіяним у просторі полем респондентів. Якщо у ймовірнісному порядку відібрати тисячу чоловік, які проживають на території країни, то отримані адреси будуть знаходитись достатньо далеко одна від одної, і організаторам важко знайти інтерв’юєрів, які б погодились опитувати людей, розміщених таким чином.

Отже, вимоги рівної ймовірності щодо кожної одиниці генеральної сукупності потрапити у вибірку є найбільшим досягненням ймовірнісного підходу з теоретичної точки зору, оскільки дозволяє звести до мінімуму випадкові і систематичні помилки і визначити загальну помилку репрезентативності; і найбільшим недоліком – з практичної точки зору, оскільки у практиці масових опитувань ця вимога дуже часто настільки трудомістка, що організаційні затрати стають неспівмірними очікуваним результатам.

Вирішення цієї проблеми можливе при здійснені методики багатоступеневого ймовірнісного підходу.

Відпрацьовані різноманітні технічні процедури випадкового відбору: механічний відбір, використання таблиці випадкових чисел, розрахунок кроку відбору та ін.

Багатоступеневий відбір застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве число підсукупностей. Утворюються нова конкретна і кінцева, генеральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є виділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу. Ця операція може повторюватися декілька разів, поки не будуть виявлені підсукупності, доступні для безпосереднього вивчення. Як правило, на останній ступені одиниці відбору співпадають з одиницями аналізу.

Здійснення багатоступеневої ймовірнісної вибірки вирізняється двома особливостями:

1)           помилка репрезентативності на кожному щаблі зростає, але, основне, що ця помилка може бути врахована дослідником, а невраховані помилки зводяться до мінімуму;

2)           багатоступеневий підхід вимагає попереднього аналізу і систематизації об’єкту дослідження. Під систематизацією розуміється групування одиниць відбору.

Іншими словами, усі одиниці генеральної сукупності вимагається попередньо розбити на групи. Подальші кроки присвячуються основним способам попередньої класифікації (групування) об’єкту дослідження, який отримав найбільше розповсюдження у сучасній практиці масових опитувань.

Здійснення багатощаблевого відбору відзначається двома особливостями.

1. Помилка репрезентативності на кожному щаблі зростає; але, головне, що ця помилка може бути врахована дослідником; невраховані помилки зводяться до мінімуму;

2. Багатощаблевий підхід вимагає попереднього аналізу та систематизації об'єкта дослідження. Під систематизацією розуміють групування одиниць відбору. Іншими словами, всі одиниці генеральної сукупності треба попередньо розбити на групи.

Метод крокової (механічної) вибірки полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводяться до єдиного списку і через рівні інтервали відбирається відповідне число респондентів (кожний 5-й, або 10-й, або 100-й).

Кроковий метод може бути застосований під час відбору з упорядкованих списків як окремих осіб (списки виборців), так і організацій. Крім того кроковий відбір може застосовуватись коли списків немає (наприклад, під час відбору будинків). При відборі зі списку застосовується крок відбору.

Схема розрахунку кроку:

1. Визначити „чисельник” – загальна кількість осіб наявних у списку.

2. Визначити „знаменник” – до кількості респондентів, що необхідно опитати за поставленими завданнями, додати кількість додаткових запасних (не менш ніж половина від кількості, яких необхідно опитати).

3. Визначити „крок” – „чисельник” поділити на „знаменник”.

Після розрахунку кроку відбору, здійснюється відбір потенційних респондентів зі списку. Визначається порядковий номер першої особи зі списку, з якого необхідно розпочати відбір. Далі проводиться відбір від обраної першої особи необхідної кількості осіб, за визначеним кроком. Тоді складаються списки потенційних респондентів.

Досить зручним та точним є метод серійної вибірки, при якому число респондентів, котрі відбираються з кожної однорідної серії людей (щодо заданого параметра) генеральної сукупності, пропорційно загальній чисельності у ній. (Так, наприклад, із певної аудиторії слухачів із 1000 чол., серед яких 500 - школярів, 300 - учнів технікумів та училищ, 200 - студентів, потрібно опитати 100 чол. Тому із кожної категорії (серії) людей пропорційно відберемо відповідно задану кількість: 50/30/20 = 100.

Стратифіковані вибірки застосовують до неоднорідних генеральних сукупностей і в тих випадках, коли списки об'єктів легше одержати частинами, ніж по всій генеральній сукупності в цілому. У випадку стратифікованого випадкового відбору обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка.

Засадовою стосовно класифікації є ознака (чи сукупність ознак), за якою респонденти істотно відрізняються один від одного; при цьому саме така ознака, на думку дослідника, може справляти істотний вплив на дослід­жуване явище. Таким чином, при виборі критерію стратифікації (районування) дослідник керується двома особливостями:

1)   ця  характеристика  повинна справляти вплив на досліджуване явище;

2)  за цією характеристикою одиниці сукупності мають розрізнюватися.

Наприклад, при вивченні ставлення до приватизації можна передбачити, що тип підприємства, на якому працюють респонденти (державне чи приватне), істотно впливатиме на їхнє ставлення до приватизації.

В кластерному відборі в якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи. Наприклад, із 15 студентських груп, в яких займається по 20, відбирається 5, і в цих групах проводиться суцільне опитування. Кластерна вибірка дає науково обґрунтовану соціологічну інформацію, якщо групи максимально подібні за найважливішими ознаками (наприклад, за статтю, віком, видом навчання і т. п.).

Кластерний («гніздовий») спосіб попередньої класифікації об'єкта у певному розумінні є протилежним районованому. Якщо при районуванні дослід­ник виокремлює різнотипні підсукупності, то при гніздовій вибірці генеральна сукупність розбивається на однотипні групи («гнізда»), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. Такими «гніздами» можуть бути школи, підприємства, сім'ї, колективи, поштові відділення, виборчі дільниці та інші організації, які тим чи іншим чином інтегрують групи людей, а дослі­дник вважає, що ці кластери досить однотипні.

Використовуючи принцип кластеризації, дослідник повинен керуватися двома основними положеннями:

1) усі одиниці генеральної сукупності мають бути розподілені між «гніздами»;

2) основні характеристики „гнізд” мусять бути максимально ідентичними за заданими параметрами.

При використанні гніздової вибірки у межах „гнізда” можна проводити суцільне опитування, а можна — вибіркове, залежно від чисельності та однорідності сукупностей «гнізд».

Поєднання районованого (стратифікаційного) та кластерного („гніздового”) підходів, звичайно, використовується і при побудові територіальних вибірок, за якими провадяться масові опитування громадської думки. Наприклад, дослідник планує провести опитування населення за репрезентативною загальнонаціональною вибіркою України.