1. Кількісна та якісна парадигми в соціології. Історична взаємодія кількісних та якісних підходів

У науковій літературі дискутуються питання про співвідношення кількісних та якісних методів у соціологічних дослідженнях.

Кількісні методи дослідження використовуються для отримання числових і статистичних даних. Особливий акцент робиться на зборі інформації про те, як різні соціальні умови впливають на більшість людей, а також на об’єктивність. Зазвичай кількісна інформація, збирається за допомогою анкетування та конструктивного інтерв’ю. Кількісні методи менше враховують індивідуальний або суб’єктивний досвід. Їм надають перевагу ті соціологи, які використовують системні або структурні концепції. Кількісні дані найчастіше асоціюються з позитивістськими методами дослідження і вважаються більш „достовірними”. Достовірність в цьому контексті означає можливість повторити частину досліджень і отримати той же результат, тобто показати, що існує закономірність, яка дозволяє дійти до цих висновків. Тим не менше, вважається, що кількісні методи дають більш достовірні результати.

Якісні методи дослідження використовуються для отримання даних про особистий досвід і про причини соціальної поведінки. При цьому скоріше враховується індивідуальний досвід і почуття, аніж те, як великомасштабні суспільні структури впливають на людей. Найпростішим способом збору якісної інформації є спостереження або вільне інтерв’ю. Ці методи використовують соціологи, які дотримуються концепції соціальної дії, інтеракціоністської чи феміністської точки зору. Якісні дані найчастіше асоціюються з інтерпретаційними методами дослідження і зазвичай вважаються більш обґрунтованими. Обґрунтованість в даному випадку означає дослідження, яке дає більш правдиву, яскравішу картину досліджуваного феномена. Якісні дані часто вважають більш обґрунтованими ніж кількісні дані, проте менш достовірні. Тобто вони з меншою ймовірністю будуть застосовуватись до тих людей чи феноменів, які відрізняються від досліджуваних.

Кількісні методи можуть бути охарактеризовані як „формалізовані” й „масові”. До числа формалізованих кількісних методів соціологічного дослідження відносять перш за все анкети з закритими питаннями, структуроване інтерв’ю, контент-аналіз.

На противагу кількісним, якісні (неформалізовані) методи орієнтовані не на масовий збір даних, а на досягнення поглибленого розуміння досліджуваних соціальних явищ. Відсутність формалізації унеможливлює масове обстеження об’єктів, у результаті чого число одиниць обстеження часто знижується до мінімуму. До числа неформалізованих методів відносять включене неструктуроване спостереження, індивідуальне глибинне інтерв’ю, фокус-групи, „традиційний” аналіз текстів, вивчення особистих документів (автобіографій, листів і т. д.).

З історичної точки зору обидві дослідні традиції виникли практично одночасно. Першою емпіричною роботою, виконаною з позицій якісного підходу, прийнято вважати роботу французького дослідника Ф.Ле Пле, що склав монографічний опис 300 родин, що належать до різних прошарків суспільства. Основними методами збору інформації були особисті спостереження та інтерв’ю. книга Ле Пле „Європейські робітники” вийшла у світ у 1855 році.

Початок використанню емпіричних кількісних даних для встановлення закономірностей соціальних явищ поклала робота А. Кете „Досвід соціальної фізики”.

Історично кількісна і якісна традиції в соціальних науках частково співіснували у вигляді доповнюючи один одного дослідницьких методів, а частково перебували в стані „теоретичного конфлікту”.

Загалом можна визначити три періоди в розвитку кількісної і якісної парадигм:

1. кінець ХІХ – початок ХХ століття – розвиток якісної парадигми;

2. 30-60-і роки ХХ століття – розвиток кількісної парадигми;

3. 70-90-і роки ХХ століття – розвиток якісної парадигми.

Наприкінці ХІХ і початку ХХ століття емпірична соціологія в основному розвивалася як якісна, а улюбленими методами досліджень були аналіз автобіографій, листів і щоденників. Дана дослідницька традиція мала свої великі успіхи, включаючи досягнення Чиказької школи по вивченню причин злочинності й фундаментальну емпірико-теоретичну працю Томаса Знавецького.

Наступний період, умовно датований 30-60-ми й частково 70-ми роками ХХ століття, був періодом величезної популярності кількісних методів. Причини перелому дослідницької традиції мали двоїсту природу. З одного боку, вони були пов’язані з великими успіхами, досягнутими в освоєнні й використанні методу масових опитувань у США в 20-і й 30-і роки. Друга причина носила світоглядний характер і була пов’язана з виникненням і домінуванням у цю історичну епоху позитивістських поглядів на природу наукового знання. Основні ідеї логічного позитивізму були розроблені на початку 30-х років членами Віденського логічного гуртка, куди входили відомі філософи і математики Моіс Шліц, Отто Нерайт, Руфольд Карнап.

Перевага позитивістських і „кількісних” поглядів на методологію й методики соціологічних досліджень тривала до кінця 60-х років ХХ століття. Одночасно важливі, хоча й неоднозначні, світоглядні зміни відбулися наприкінці 60-х початку 70-х років й всередині соціологічної теорії. Ці зміни були пов’язані з появою нових теоретичних напрямків – феноменологічної соціології й етнометодології. Основоположниками цих напрямків прийнято вважати А. Шюца, Г. Горфінкеля, А. Сикуреля. Поглиблений інтерес цих вчених до проблеми вивчення людської свідомості визначив і вибір дослідницького інструментарію, головним з яких стало індивідуальне глибинне інтерв’ю (у вигляді усних історій, автобіографій й ін.).

Особливий історичний контекст виникнення феноменологічної й етнометодологічної шкіл наклав свій відбиток і на аналіз методологічної проблематики, що здійснювався в їхніх рамках. У дослідницькому світогляді відбулося значне зрушення убік підвищення значимості якісних методів, однак, методологічні питання часто обговорювалися в досить специфічному теоретичному й ідеологічному контексті, пов’язаному із критикою структурно-функціональної соціології. Така тенденція взяла верх на Заході наприкінці 80-х і початку 90-х років, коли було опубліковано значне число методичних робіт, присвячених опису якісних методів соціологічного дослідження.

Сьогодні можна виділити щонайменше чотири позиції соціологів по проблемі співвідношення кількісного і якісного підходів:

1. Перша -радикальна, поділяється перш за все методологами З. Батманом, Ж. Габриумом, Дж. Холсейном. Вона полягає в тому, що ці дві соціології, „взаємо співвідношення” яких створюють прірву неможливо примирити. Кількісна соціологія, як помилкова та застаріла, повинна звільнити місце якісній соціології.

2. Друга позиція – екзистенціоналістська, полягає в тому, що кожна з цих парадигм має свій спектр пізнавальних можливостей, свої переваги і недоліки і тому, не може бути оцінена за шкалою „краще-гірше”. Основний пафос такої теорії в тому, що не існує критеріїв, які б дозволили остаточно довести перевагу одного підходу над іншим.

3. Третя позиція – прагматична, є в певній мірі продовженням другої і підтримується перш за все тими соціологами, які мають значний досвід емпіричних досліджень. Вона полягає в тому, що кожна з цих парадигм має свою зону застосування, тобто область досліджуваних завдань, де використання конкретного підходу є найбільш ефективним або може бути однаково можливим. Вибір того чи іншого методу обирає сам дослідник, керуючись цілями та завданнями свого досвідного проекту.

Якісний підхід в найбільшій мірі відповідає такій дослідницькій ситуації, коли:

• вивчається маловивчене або зовсім нове, невивчене явище, тобто коли відсутні його теоретичний опис або дослідника не влаштовує наявне;

• необхідно вивчити соціальну динаміку об’єкта в часі;

• необхідно вивчити унікальне явище в його цілісності і неповторності;

• необхідно дати „слово” прихованим соціальним групам.

4. Четверта позиція – вузько емпірична, зводиться до того, що розбіжності між якісними і кількісними не настільки й великі: соціологи здавна використовують найрізноманітніші методи.

Найбільш популярна в соціологічному співтоваристві сьогодні – прагматична позиція. Прихильники такої точки зору вважають, що застосовувати до окремо взятого дослідження можна два підходи – кількісний і якісний, якщо це обумовлюється цілями і завданнями дослідницького проекту.

Кількісна або позитивістська методологія визнає за кількісними методами безумовний пріоритет, вважаючи їх (і тільки їх) достовірними й доказовими. Правомірність використання якісних методів у рамках кількісного підходу дозволяється, але, так сказати, на допоміжних ролях.

Визначення якісного методологічного підходу визначає Н. Ф. Наумова „Якісний аналіз у широкому значенні слова означає такий характер здійснення соціологічного дослідження, при якому основний акцент робиться на теоретичних ресурсах соціології, індивідуальному досвіді, спостереженні й інтуїції, традиційних засобах філософського й логічного аналізу категорій і понять, історичних зіставленнях, використанні особистих і офіційних документів”.

Дослідження, в якому використовуються якісні методи, дають можливість зрозуміти і вивчити установки, вірування, причини поведінки людей, їхні щоденні практики. Вони спрямовані не на вимірі кількісних параметрів досліджуваних явищ (це прерогатива кількісних, „твердих” досліджень), а не пізнання їхньої якості.

Особливо виділимо, що для проведення якісного досліджень досить невеликого числа респондентів, його вибірка не базується на основі теорії імовірності й статистичних відомостей.

Зіставлення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень

№	Основи порівняння	Кількісні методи	Якісні методи
1.	Призначення	макросоціологічне дослідження	мікросоціологічне дослідження
2.	Ціль застосування	дати пояснення причин явища, що вивчається	зрозуміти явище, що вивчається (випадок, процес)
3.	Дослідницькі задачі	а) виміряти параметри явища; б) встановити взаємозв’язки між окремими параметрами	а)виявити загальну картину явища; б)концептуалізувати явище, інтерпретувати його.
4.	Позиція дослідника	„сторонній” спостерігач	„співчуваючий” учасник
5.	В центрі уваги дослідників	а) соціальні структури і інститути; б) об’єктивні фактори; в) загальні соціальні процеси.	а) людина; б) суб’єктивні фактори; в) особливі, приватні процеси.
6.	Дослідницькі гіпотези формулюються	До початку збору даних	По мірі оволодіння даними
7.	Дослідницькі інструменти	а) розробляються до польового етапу; б) формалізовані, багато в чому одинакові для всіх дослідників.	а) визначаються як до польового етапу, так і в ході нього; б) неформалізовані, відображають індивідуальний дослідницький досвід.
8.	Дослідницькі процедури	стандартизовані; передбачається їх дублювання	менш стандартизовані; дублюються рідко
9.	Одиниці аналізу	факти, події, акти поведінки	суб’єктивні значення фактів для індивіда
10.	Логіка аналізу	дедуктивна: від абстракції до фактів шляхом операціоналізації понять	індуктивна: від фактів до концепцій
11.	Основні способи аналізу	а) класифікація статистичними способами; б) систематизація	а) опис випадків без їх б) шляхом узагальнення виявлених оцінок; в) уява
12.	Дані дослідження представляються у виді:	статистичних розподілень, шкальних показників, індексів і т. ін.	висловлень, документів, інтелектуальних продуктів групових дискусій
13.	Надійність досягається достовірним:	повторенням встановлених зв’язків	описом випадків і виявлених думок
14.	Стиль дослідження	жорсткий, холодний	м’який, теплий

 

Якісна соціологія формується порівняно недавно і досить терпимо ставиться до різних дослідницьких методів і стратегій. Кількісні і якісні методологічні підходи не слід розуміти так, що в рамках першого використовуються тільки кількісні, а в рамках другого – тільки якісні методи дослідження.