2. Соціологічне інтерв'ю

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю. Найбільш характерна його особливість, як специфічного виду опитування, полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях (згадайте хоча б телепередачу „П'ятий кут” українського телебачення).

Основна різниця між анкетуванням та інтерв'юванням - у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв'ю - це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, зумовлює прямий контакт інтерв'юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон.

Інтерв’ю - це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв’юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв'юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одержуваної інформації про той чи інший соціальний факт або явище. При проведенні інтерв'ю соціолог, виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випад­ку здійснення анкетування. Інтерв'юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду.

Широкою є сфера застосування інтерв 'ю:

• воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез,

• інтерв'ю часто використовується для розробки методики великих опитувань-обстежень,

• воно може бути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженій або малій вибірці,

• інтерв'ю застосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т. д.,

• накінець, воно використовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.

За формою розрізнюють декілька видів інтерв’ю:

• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т. д. Таке інтерв'ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження,

• глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ,

• фокусоване спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації,

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення.

Існують і інші класифікації інтерв'ю. Так, в залежності від мети, їх ділять на:

• інтерв'ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ,

• документальне інтерв'ю - мета відтворення яких-небудь минулих фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх учасників.

За типом суб'єктів, що опитуються, виділяють інтерв'ю з:

• відповідальною офіційною особою,

• експертом,

• респондентом буквально - представником певної групи населення.

За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'ю:

• панельне (повторне) інтерв'ю - спрямоване на вивчення трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років),

• групове інтерв'ю - запланована бесіда в колі сім'ї, групи студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати дискусію,

• багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом тривалого проміжку часу,

• неспрямоване інтерв'ю - різновид неформалізованого (вільного) інтерв'ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання інтерв'юера - уважно вислуховувати висловлювання респондента на певні теми, що його хвилюють.

На проведення інтерв'ю суттєвий вплив здійснюють такі чинники, як час і місце його проведення.

Інтерв'ю на робочому місці респондента, як правило, є дуже незручним, відриває від справ, присутні відволікаючі моменти.

Інтерв'ю за місцем проживання респондента, в домашніх умовах, сприяє відвертій бесіді, невимушеності, не обмежене часом на осмислення запитань.

Інтерв'ю за спеціальним місцем, куди респондент запрошується завчасно або безпосередньо перед початком інтерв'ю, є найбільш зручним для проведення бесіди - відсутній вплив "третьої особи".

За способом організації розрізняють групові та індивідуальні інтерв’ю.

Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента.

На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам-ініерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв'юерів:

• Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування);

•  Використання коротких пауз;

•  Повторення основного запитання;

•  Часткова згода, наприклад „Ви говорите, що…, проте деякі люди вважають, що…”

•  Прохання пояснити, наприклад „Мені не зовсім зрозуміло, як…Чи не могли б Ви пояснити, що маєте на увазі?”,  „Отже, Ви щойно сказали, що… Уточніть, будь-ласка.”;"

• Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді, наприклад, - „Ви зауважили, що зазвичай виникають суперечки в сім’ї з питань розподілу домашньої праці^{?” -} - „Ні, я сказав "іноді” – „Пробачте, я, мабуть, не розчув”.

•  Вказівки на протиріччя у відповідях, наприклад, „Ви тільки що говорили, що… А тепер зазначили дещо інше. Можливо, я невірно Вас зрозумів?”;

•   Повторення останніх слів респондента (метод "луни"), наприклад, респондент говорить „Я приймав цей курс лікування протягом шести місяців і не відчув полегшення.” Інтерв'юер „Ви не відчули полегшення?”;

•  Нейтральна вимога додаткової інформації, наприклад, „Це дуже цікаво, я хотів би знати більше про шляхи раціонального використання Вами вільного часу. Чи не могли б Ви розповісти про це дещо детальніше?”;

•  Вимога певної додаткової інформації, наприклад, „Чому Ви вважаєте саме так? Як Ви дійшли до цього висновку? Коли?”;

Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення „Так, так, Ви праві. Зараз мені зрозуміло. Це дуже цікаво!” і т. д.

Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним а) чи дійсно незнання, б) нерозуміння змісту запитання, в) невміння висловити свою думку, г) побоювання висловити це вголос, д) побоювання дати "неправильну" відповідь. У залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає:

•  ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації,

•   засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування,

•  навчання їх техніці інтерв'ювання,

•  надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю,

•  набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

Ідеальне інтерв'ю нагадує живу співбесіду двох рівнозаінтересованих людей. Один із учасників інтерв'юер - професійний дослідник, другий - респондент, який обстежується. Формалізоване інтерв'ю нічим не відрізняється від опитування в анкеті, тільки записи інтерв'юер веде у ході розмови.

Структура (основні фази) ведення співбесіди (інтерв'ювання):

1)    встановлення першого контакту (мета створити сприятливу атмосферу для розмови);

2) закріплення контакту і перші запитання за планом інтерв'ю;

3) перехід до основних запитань;

4) швидке встановлення контакту (в разі його втрати), встановлення причини втрати контакту:

-    респондент не володіє інформацією або йому важко згадати;

-    опитуваний не зрозумів мети запитання і характеру очікуваної від нього відповіді;

-    респондент не хоче відповідати тому, що не настроєний на відвертість;

5)       закінчення інтерв'ю, подяка співбесідникові, підбиття підсумків співбесіди.

Телефонне інтерв'ю — одна з форм опосередкованого опитування, що набула особливо широке поширення в 2000-і рр. Телефонне опитування — це специфічний синтез анкетування і інтерв'ювання, що використовується, як правило, в рамках одного міста або іншого населеного пункту.

Серед переваг телефонного опитування називають такі: оперативність (швидке встановлення контакту з респондентом, відсутність етапу розмноження польової документації і т.д.); наявність контролю над респондентом; мінімальний вплив інтерв’юера, хороші можливості із забезпечення більш адекватних відповідей; низька собівартість; високий ступінь конфіденційності і, отже, щирості відповідей (забезпечуючи зрештою велику стандартизацію процесу збору даних); стандартність в способі доставки даних, якщо інтерв’юер працює на комп’ютері.

Переваги телефонного інтерв'ю особливо наочні при з'ясуванні громадської думки щодо останніх подій, «гарячих новин», при тестуванні радіореклами, в маркетингових дослідженнях. Телефонне інтерв'ю може здійснюватися із спеціально обладнаного приміщення, де паралельно працюють декілька інтерв’юерів, а до їх телефонів можуть під'єднуватися контролери. По телефону будь-яка група інтерв’юерів може значно дешевше одержати інформацію, при цьому контроль здійснюється з одного місця. Крім хороших можливостей контролю якості роботи інтерв’юерів даний метод забезпечує зниження витрат за рахунок об'єднання ресурсів (матеріально-технічних, програмних і ін.). Крім того, опитування по телефону значно оперативніше, ніж персональні, оскільки не ваблять попередньої розсилки анкет і можуть продовжуватися безперервно, без витрат часу на переходи від одного респондента до іншого. Важливо, що результати стають тут же доступними для аналізу.

Число запитань, що задаються, в телефонному опитуванні звичайно дещо більше, ніж в поштовому, але менше ніж в особистому інтерв'ю. Швидкість отримання відповіді, як правило, нижче, ніж в очному, але вище, ніж в поштовому опитуванні. Вимоги до підготовки опитуючого персоналу знаходяться в проміжку між тим, чого вимагає опитування очне, і тим, чого вимагає поштове.

Всі переваги телефонного опитування і головні серед них — оперативність і невисокі витрати грошей — компенсуються його недоліками. А у ряді випадків недоліки не тільки врівноважують переваги, але і переважують.

Перший недолік телефонного інтерв'ю — неможливість дотримати репрезентативність вибірки. Основою вибірки в телефонному опитуванні служить телефонна книга, а ступінь обхвату населення напряму залежить від рівня телефонізації країни. Проводити опитування населення, які вимагають побудови репрезентативної вибірки, методом телефонного інтерв'ю можна тільки в населених пунктах (регіонах) з рівнем телефонізації понад 75 %.

Люди, у яких телефону немає або телефони яких не вказані в телефонному довіднику, можуть виявитися не менш потрібними для дослідження, ніж інші. І тому виключення їх з вибірки може привести до спотворених результатів.

Спотворення вибірки, пов'язане з відсутністю телефонних номерів, вдається подолати за допомогою методу рандомізованого набору телефонних номерів (random digit dialing), тобто із застосуванням датчика випадкових чисел, який до того ж збільшує швидкість проведення телефонного опитування. А спеціально розроблені комп'ютерні технології дозволяють скоротити число помилок, оскільки, по-перше, користуючись програмою, інтерв’юер точно слідує від питання до питання, а по-друге, відповіді запам'ятовуються автоматично, у міру того, як вони заносяться опитуючим. Сучасне устаткування також використовується для високоякісного контролю. Для цього існує два способи. Перший: контролер групи може прослуховувати будь-яке інтерв'ю у будь-який час, щоб виправити помічену помилку опитуючого. Другий: оскільки дані заносяться в комп'ютер у міру надходження, легко помітити, якою мірою репрезентативна одержана інформація, і внести необхідні корективи ще в ході роботи.

Але чим вище темпи телефонізації, тим швидше росте число відмов абонентів від опитування з різноманітних причин і мотивів. Річ у тому, що одночасно з підвищенням рівня телефонізації швидшає зміна поколінь в техніці і все більше з'являється осіб, що використовують визначники номера і автовідповідачі, що представляється значною перешкодою для контакту з респондентами. Правда, відмова брати участь в опитуванні властива і іншим методам, тому в арсенал недоліків телефонного інтерв'ю ми його заносити не маємо права. Але, на жаль, відмовитися по телефону психологічно набагато легше, ніж в особистому або вуличному опитуванні.

Другий недолік — нещирість відповідей. Як було неодноразово доведено, якість і достовірність відомостей, зібраних по телефону, виявляється помітно нижчою, ніж при використанні інших методів. Виявляється, телефонному респонденту легше не тільки відмовитися від інтерв'ю, але і збрехати. Таким чином, за ступенем щирості цей вид інтерв'ю серйозно відстає від всіх інших методів.

Спеціальні дослідження виявили, що респонденти частіше йдуть в область проміжних відповідей (типу «важко відповісти»), чим висловлюють категоричну думку.

Процес комунікації в телефонному інтерв'ю, на думку А.Ю. Мягкова, що узагальнив дані численних досліджень, відрізняється наступними особливостями:

1.  Опосередкований характер спілкування і пов'язаний з ним «дефіцит легітимності» у взаємостосунках між сторонами.

2.  Помітна «афективна дистанція» між учасниками телефонного інтерв'ю, що виникає у зв'язку з відсутністю прямого візуального контакту.

3.  Відчужений характер комунікації сторін, що беруть участь в інтерв'ю.

4.  Виключно вербальні способи комунікації, неможливість використання інших засобів спілкування.

5.  Прискорена інтеракція за відсутності вербальних інструментів регулювання «розмовного потоку».

6.  Сприйняття респондентами телефонного інтерв'ю як механічного процесу «задавання питань і формулювання відповідей».

7.  Підвищений ризик виникнення комунікативної неадекватності у відповідях у зв'язку з обмеженою «канальною здатністю» телефону як засобу спілкування.

8.  Напруженість комунікативних відносин у зв'язку зі станом «мікростресу» респондентів.

Існують обов'язкові вимоги до методу телефонного інтерв'ювання: попереднє вивчення карти міста, місць компактного помешкання представників різних соціальних груп, розташовують АТС; розробка спеціального інструменту, що включає картограму опитування, опитувальні бланки і кодувальні листи, щоденник і протокол опитування, ґрунтовну інструкцію інтерв’юерам; наявність телефонних довідників; дотримання наперед встановленого кроку (інтервалу) при наборі номера телефонів однієї АТС; особлива підготовка, у тому числі спеціальний тренінг телефонних інтерв’юерів; підвищена вимогливість до їх чесності; обов'язковість контролю за їх діяльністю; повторна перевірка одержаних даних шляхом вибіркових контрольних опитувань опитаних абонентів.

Очевидно, що при всіх перевагах і недоліках, метод телефонного інтерв'ювання заслуговує уваги соціологів. З проникненням в наше життя комп'ютерних технологій цей метод представляється вкрай перспективним.

Фокусоване групове інтерв'ю

Фокусоване групове інтерв'ю - якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х рр. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань. Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв'ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв'ю" (1956). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та авторами длямаркетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв'ю знайшло свій подальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв'ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв'ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо - з груповим інтерв'ю. Проте фокусоване групове інтерв'ю є не просто чергуванням запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування фокусованого групового інтерв'ю стимулює виникненню нових запитань, а предмет розмови може набувати несподіваних обрисів (у цьому виявляється гнучкість методу). Особливістю методу фокусованого групового інтерв'ю є те, що дискусія має фокусований характер, тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутим, обмеженим часом, відчував увагу до себе, зумів настроїтися на тему, що цікавить дослідника, мав можливість трохи відпочити в ході дискусії тощо. Збирання інформації відбувається у процесі спостереження за обговоренням пропонованих питань, а також за невербальною поведінкою. Зазвичай, з однієї теми проводять три-чотири фокус-групи. У поєднанні з іншими методами фокусоване групове інтерв'ю може виступати як пілотажне або як додаткове дослідження для перевірки результатів, одержаних за допомогою інших методів.

Як і будь який інший метод, інтерв’ю проводиться за загальними правилами.

Правило 1. Як зачитувати запитання:

1. Зачитуйте запитання так, як вони сформульовані в анкеті.

2. Зачитуйте запитання без доповнень, пропусків, змін формулювань, коментарів.

3. Завжди зачитуйте тільки у порядку, визначеному у анкеті.

Виняток: запитання фільтр, вказівка в анкеті чи інструкції пропустити запитання або змінити їхній порядок.

4. Перш ніж вислухати відповідь респондента, зачитайте йому все запитання до кінця.

5. Зачитуйте запитання чітко, розбірливо, у повільному темпі.

Правило 2. Повторне зачитування запитання:

1. Повторне зачитування запитання завжди потрібне , якщо:

• у Вас є будь-які сумніви в тому, що респондент почув запитання повністю;

• респондент перервав Вас і недослухав запитання до кінця;

• респондент не зрозумів змісту запитання повністю або частково;

• респондент потребує роз’яснень до запитання.

2. Повторіть запитання повністю, поки не переконаєтесь, що респондент зрозумів Вас правильно.

3. Якщо респондентові важко відповісти, повторіть запитання. Тільки в разі коли після повторення запитання респондент дійсно вагається з відповіддю, зазначте варіант відповіді « важко відповісти».

Правило 3. Варіанти відповідей:

1. Зачитуйте респондентові усі варіанти відповідей, запропоновані в анкеті.

2. Варіанти ухилення від змістовної відповіді ( «Важко відповісти», «Не знаю», «Відмова від відповіді», «Мене не стосується» ), а також ті , до яких в анкеті є відповідне позначення, ніколи не зачитуйте. Відзначайте тільки у випадку, коли респондент назве їх сам.

3. Якщо респондент просить повторити один із можливих варіантів відповідей, повторіть всі варіанти.

Правило 4. Уточнення щодо відповідей:

1.  Завжди уточнюйте, якщо Вам незрозуміла відповідь респондента.

2. Під час уточнення відповіді формулюйте запитання так, щоб респондент зміг дати повну обґрунтовану відповідь, яка б не передбачала варіант відповіді «так» чи «ні».

Правило 5. Роз’яснення до запитань.

1. Єдиний вид роз’яснення під час інтерв’ю – зачитати все запитання цілком удруге саме так, як воно сформульоване в анкеті.

 2. Роз’яснювати запитання можна тільки тоді, коли в анкеті або в інструкції є відповідна вказівка для інтерв’юера.

3. Використовуйте фрази: «Те, як Ви вважаєте», «Те, що це означає для Вас», «Те, як Ви це розумієте», якщо в анкеті або в інструкції немає спеціальних вказівок про інший варіант роз’яснення.

Правило 6. Логічна послідовність запитань:

1. Запитуйте послідовно, у порядку визначеному в анкеті. Не пропускайте перевірочних завдань, запитані-фільтрів і спеціальних вказівок.

2. Не пропускайте запитання, навіть якщо відповідь на нього вже отримана раніше або Ви вважаєте, що знаєте заздалегідь відповідь респондента.

3. Не посилайтесь на попередні відповіді респондента. Зачитуйте кожне запитання, якщо не має вказівки, пропустіть деякі з них.

Правило 7. Поведінка інтерв’юера під час інтерв’ю.

1. Розмовляйте з респондентом м’яким тоном, впевнено, із зацікавленістю, доброзичливо.

2. Будьте ввічливим, коректним, охайним.

3. Зачитуйте запитання зі швидкістю приблизно 2 слова в секунду.

4. Не сперечайтеся з респондентом. Під час будь-яких пояснень зберігайте спокій.

5. Не висловлюйте власної думки з приводу запитань анкети або відповідей респондента.

6. Протягом інтерв’ю підтримуйте постійний контакт з респондентом (поглядами, окремими словами, вигуками тощо).

7.Демонструйте респондентові, що його відповіді є дуже важливими.

Загальне правило.

Якщо, взявши участь в опитуванні, Ви…

• не можете довести його до кінця через хворобу або з інших поважних причин;

• відчуваєте, що ця робота Вам не під силу;

• не встигаєте виконати завдання у визначений термін,

потрібно негайно сповістити про це організатора опитування: він підключить до роботи інших інтерв’юерів, які допоможуть Вам і це не вплине на результат дослідження.

Можна назвати десять важливих «НЕ», які потрібно дотримуватися при проведенні стандартизованого інтерв’ю:

1)            не порушувати інструкцію;

2)            не змінювати суті запитань анкети;

3)            не змінювати порядок запитань;

4)            не коментувати відповіді респондента;

5)            не пояснювати, як Ви розумієте конкретне запитання;

6)            не нав’язувати власної думки;

7)            не висловлювати власної думки стосовно запитань анкети відповідей респондента ні до, ні під час, ні після інтерв’ю;

8)            не сперечатись з респондентом;

9)            не використовувати при уточненні незрозумілих Вам відповідей такі запитання, на які респондент маже відповісти «так» або «ні»;

10)        не провокувати респондента «підлаштовуватися» під Вас.

Некваліфікований, низько професійний підхід до проведення інтерв’ю призводить до неспівставленості цілей і результатів, зайвих витрат фінансових засобів і часу, а це знижує престиж соціології.

Відбір, підготовка, інструктаж інтерв’юерів.

При відборі інтерв’юерів потрібно передбачити запас претендентів, оскільки частина їх покидають навчання, дізнавшись про деталі інструкції. Але і ті інтерв’юери, які залишаються і успішно проходять навчання, в роботі проявляють себе по-різному, іноді з несподіваної сторони. Інтерв’юерів можна поділити на три типи:

«Перший тип: «всезнаючі» — під час інструктажу говорили, що докладні пояснення їм не потрібні, вони всі зрозуміли і можуть приступати до роботи. Частіше всього у таких інтерв’юерів вже на етапі навчання були помилки і маса питань з проведення інтерв'ю. Досвід показує, що від послуг таких інтерв’юерів слід відмовитися.

Другий тип інтерв’юерів — «уїдливі» — просили уточнити деякі аспекти, пропонували розглянути можливі ситуації. Під час навчання вони дратували своїх колег, складалося враження, що до них погано доходить інформація. Мабуть, таких людей Е. Ноель назвала «товариськими педантами». Але надалі вони не припускалися помилки, ретельно виконували всі вимоги, що пред'являються до проведення опитування.

Третій тип — «мовчазно сприймаючі». Як правило, ці люди все розуміли, терпляче вислуховували інструкторів, засвоєний матеріал грамотно застосовували на практиці».

Практика емпіричних досліджень підтверджує стару істину про те, що найпродуктивніші інтерв’юери — жінки близько п'ятдесяти років. З ними респонденти відчувають себе вільніше під час відповідей. Помічено, що респонденти були налаштовані доброзичливіше до інтерв’юерів старшого віку і в тому випадку, якщо був присутній вдома чоловік. Проте люди в дослідженні, у яких був присутній під час інтерв'ю чоловік, поводилися менш рішуче, частіше утруднялись з відповіддю.

Ефект інтерв’юера — так позначають всі недоліки, які пов'язані з впливом інтерв’юера на якість одержаних даних. Він може навіть не усвідомлюватися самим інтерв’юером, відбуватися приховано і виявлятися в розмові (вербальному спілкуванні), а також в неявних формах: в загальному емоційному тоні бесіди, міміці, поведінці її учасників. Точніше кажучи, в тому психологічному і поведінковому контексті інтерв'ю, який називають невербальним спілкування.

Негативними проявами ефекту інтерв’юера є:

а) вибіркове сприйняття, неправильне розуміння і, отже, недостовірна реєстрація відповідей респондента (інтерв’юер тлумачить відповіді з нечітко вираженою позицією як близькі його власним переконанням і у такому вигляді реєструє відповідь);

б) «стереотип впізнавання» — після декількох проведених бесід інтерв’юер набуває упевненість в тому, що він вже з перших відповідей респондента розуміє, до якого типу його віднести і як люди даної категорії звичайно відповідають на запитання. При цьому інтерв’юер може чути не тільки те, що реально відповідає респондент, скільки те, що він наперед припускав почути.

Можна зауважити, що респонденти у ряді випадків прагнуть «вгадати» таку відповідь на задане питання, яке б «сподобалося» інтерв’юеру, співпало б з його передбачуваною думкою. Ясно, що подолати ці негативні впливи інтерв’юеру допоможуть, в першу чергу, стриманість у прояві власних реакцій на поведінку і відповіді опитуваного, уміння слухати доброзичливо і уважно, не вступаючи в дискусії з респондентом з приводу його думок.

Чим більш стандартизованим є інтерв'ю, тим менша вірогідність впливу інтерв’юера.

Професійний інтерв'юер є:

• Доброзичливим, коректним, тактовним. Беручи інтерв'ю, важливо, щоб інтерв'юер поводився ввічливо, доброзичливо, адже спілкування з незнайомими людьми на будь-які (часто інтимні і приватні) теми потребує максимальної коректності від інтерв'юера.

Комунікабельним, відкритим для спілкування. Налагодження контакту і подальший діалог як для інтерв'юера, так і для респондента не повинні викликати ускладнень, вагань, психологічних перевантажень.

Уважним. Інтерв'юер отримує інформацію і від організатора - інструктаж, і від респондента - інтерв'ю. Іноді завдання вимагає від інтерв'юера детального й точного фіксування власних спостережень, а іноді - відбору тільки конкретної інформації. Проте у будь-якому випадку якість роботи інтерв'юера завжди залежить від його уважності.

Порядним. Інтерв'юер, спілкуючись безпосередньо з респондентом, отримує різноманітну інформацію - конфіденційну і виключно приватну. Всі члени дослідницької групи, крім інтерв'юера, мають справу з "безособовою" інформацією, обробленою у той чи інший спосіб, тому інтерв'юер має зберігати у таємниці зміст й обставини проведення інтерв'ю, адреси, телефони респондентів тощо. Слід також пам'ятати, що порядність - одна з найцінніших людських якостей. Отже, інтерв'юер має бути порядним і стосовно людей, яких він опитує, а також членів дослідницької групи та своїх колег.

Чесним, відповідальним. Виконуючи завдання, інтерв'юер несе особисту відповідальність за дот­римання всіх вимог відбору і опитування респондентів. Організатор, який залучає інтерв'юера до роботи, має бути впевненим, що всі його вимоги й інструкції будуть виконані. Безумовно, існують засоби перевірки якості роботи інтерв'юерів, але деякі помилки інтерв'юерів викриваються тільки після проведення польового етапу, а отже, певна частка інформації стає непридат­ною для користування.

Викликати довіру, приваблювати до себе. Потенційний респондент відчинить двері оселі і погодиться на розмову з інтерв'юером лише за умови, якщо останній викликає в нього довіру.

З приємною людиною приємно спілкуватися: інтерв'юер повинен мати охайний вигляд, стежити за своєю інтонацією, вміти зацікавити респондента Досліджуваною проблемою, тактовно переконати його відповісти на запитання анкети. 

Сумлінним, старанним. Завдання, будь воно простим або складним, вимагає від інтерв'юера уважності до всіх подробиць. Скрупульозність у даному випадку можна назвати професійною якістю інтерв'юера.

Дисциплінованим. У дослідженні бере участь численна дослідницька група, кожен член якої має специфічні функції. Етапи дослідження взаємопов'язані один з одним, і мають конкретні строки виконання. Таким чином, проведення дослідження - командна робота. Інтерв'юер повинен чітко дотримуватись вимог, інструкцій і вказівок організатора польового етапу дослідження, адже від дисциплінованості кожного з інтерв'юерів залежить робота налагодженого "дослідницького" механізму й успіх дослідження в цілому.

Професійний інтерв'юер повинен уміти:

• легко входити в контакт із незнайомими людьми;

• швидко орієнтуватися в нестандартних ситуаціях;

• вислуховувати відповіді респондента уважно, зацікавлено, доброзичливо;

• стримувати власні емоції;

• зацікавити респондента темою опитування, мотивувати його до участі в опитуванні;

• діяти точно за інструкцією;

• проявляти власну зацікавленість участю респондента в дослідженні;

• тактовно підтримувати бесіду у межах теми опитування.