3. Рівні соціологічного аналізу.

Рівні соціологічного аналізу. Соціологія – це передусім структуроване знання про суспільство і динаміку змін у ньому, що передбачає багаторівневий соціальний аналіз. Одним із підходів у соціології є аналіз соціального, на основі двох континуумів (від лат. continium – безперервне, суцільне), або дилем на рівні мікро- і макро- та суб’єктивно-об’єктивного. Перший континуум – це соціальна реальність, що вміщує структурні складові, які уособлюють індивідуальне мислення і взаємодію, саму взаємодію, соціальні групи, організації, суспільства, світові системи (див. рис. 1.1). Соціальний континуум тут символізує неперервність, нерозривність соціальних явищ і процесів.

 

 

 

 

Рис. 1.1. Мікро- і макроконтинуум соціальної реальності

 

Другий континуум соціологічного знання формує дилема „суб’єктивного- об’єктивного”. На думку американського соціолога Джорджа Рітцера, цей континуум є не менш важливим, ніж перший, адже відображає складність самого процесу пізнання соціального світу і соціальної реальності. Увесь розвиток соціологічної науки – це прагнення відійти від суб’єктивного і максимально наблизитися до об’єктивного пізнання, інтерпретації усього того, що відбувається навколо людини і людських організацій. Наявність суб’єктивного –  це передусім процеси мислення, що існують у сфері ідей, „прив’язані” до окремих індивідів (акторів, суб’єктів), взаємодій які йдуть від них. Об’єктивне – це норми, цінності та багато інших елементів культури, що виникли у взаємодіях і соціальному конструюванні реальності. Як зазначає Дж. Рітцер, основна складність цього континууму полягає в тому, що існує велика кількість проміжних суб’єктивно-об’єктивних явищ (змішаних типів), як, наприклад, сім’я, яка володіє як реальним матеріальним втіленням, так і низкою суб’єктивних елементів: взаєморозуміння, ставлення, почуття та ін., або ж держава, яку формують об’єктивні вимоги законів і норм, а також суб’єктивних політичних ідеологій чи поглядів.  Реалізація цього континууму передбачає наявність двох крайніх полюсів (суб’єктивного та об’єктивного) і низки змішаних проміжних типів, розміщених у проміжку (див. рис. 1.2).

У своєму поєднанні вказані два континууми формують чотири рівні соціологічного аналізу (див. рис. 1.3):

І.  Макрооб’єктивний рівень – це, наприклад, закон, суспільство, бюрократія, архітектура, технологія, мова.

ІІ. Макросуб’єктивний –  приклади аналізу: культура, норми, цінності.

ІІІ. Мікрооб’єктивний – моделі поведінки, дії і взаємодії.

ІV. Мікросуб’єктивний – сприйняття, переконання, різні грані конструювання соціальної реальності.

У своєму поєднанні вказані рівні наближують соціологів до пізнання соціальної реальності у її цілісності та взаємозв’язку складових, відображають основні принципи формування інтегративної соціологічної теорії, спрямованої на конструктивне врахування усього цінного, що було накопичено соціологією за останні сто років у пізнанні та інтерпретації соціального. Інтегративність тут передбачає використання нагромаджених знань суміжними соціогуманітарними дисциплінами, особливо соціальної психології, зосередженої на пізнанні механізмів міжіндивідної взаємодії та поведінки людей у ситуаціях взаємозв’язку і спільної діяльності.

Популярним у соціології залишається трирівневий підхід до аналізу соціальних  процесів на мікро-, мезо- і макрорівнях.

Мікрорівень соціологічного аналізу передбачає аналіз процесів безпосередньої міжіндивідної взаємодії в умовах перебування людей у соціальному просторі їхнього найближчого оточення – сім’я, коло друзів, група ровесників, невеликий за кількістю трудовий колектив тощо. Цей рівень часто пов’язують із соціологією малих груп, або мікросоціологією, що вивчає групові впливи, механізми виникнення соціального взаємозв’язку у безпосередніх особистих (контактних) взаємодіях індивідів. До цього вихідного рівня належать базові форми соціального, пов’язані з місцем людини у соціальному просторі відносин: соціальний статус, соціальна роль, соціальна функція, соціальна позиція тощо.

Мезорівень соціологічного аналізу ґрунтується на вивченні соціальних організацій і соціальних інститутів, тобто об’єднань людей, що мають власну усталену структуру відносин, історію їхнього виникнення і розподіл функціональних обов’язків у межах єдиного соціального об’єднання. Тут відносини набувають характеру безособового, що зумовлено виконанням посадових інструкцій, соціальних ролей керівного спрямування, тобто таких, від яких іде вплив на інших людей членів соціальної організації чи інституції. Цей рівень передбачає дослідження й соціальних спільнот, а також об’єднань людей, наприклад, громадських, які виходять за межі малих груп за своїм кількісним складом, а також класів, соціальних верств, великих колективів людей.

Макрорівень соціологічного аналізу – це ширший контекст аналізу соціального, репрезентованого у вигляді усього суспільства, його культури, ментальності. Предметом дослідження тут є загальні закономірності соціальних змін у суспільстві, процеси соціальної трансформації і глобалізації, соціального конфлікту і соціальної мобільності людей (наприклад, трудова міграція). Цей рівень також стосується аналізу міжнародних відносин та існування наднаціональних феноменів: релігійних, культурних, економічних, політичних (наприклад, діяльності міжнародних організацій ООН, ЮНЕСКО та ін.).