4. Соціологізм е. Дюркгайма

Соціологізм Е. Дюркгайма (1858–1917). Наприкінці ХІХ ст. французьке суспільство переживає зміни, що зумовлюють активний розвиток у культурній, науковій та інших сферах. Одним із видатних французьких соціологів, класиком соціології є Еміль Дюркгайм. Його ідеї викладені в таких основних працях: „Про поділ суспільної праці” (1893), „Правила соціологічного методу (1895), „Самогубство” (1897), „Елементарні форми суспільного життя” (1912). Учений відомий передусім своєю концепцією соціологізму, яка від початку будувалась як методологічний антипод психологізму та згодом набула самостійного значення. У теоретичному плані соціологізм на противагу індивідуалістичним концепціям утверджував принцип специфічності та автономності, соціальної реальності, більше того її переваги над індивідами. Саме це робить соціологію самостійною наукою Порівняно з індивідом суспільство розглядалося як змістовніша реальність. Тобто, згідно Е. Дюркгаймом, соціальне – це дещо більше, аніж проста сума його складових частин (індивідів). Сама ж соціологія у соціально-філософській концепції вченого займає провідне місце серед суспільних наук. Саме вона, на його думку, забезпечує усі інші суспільні науки методом і теорією, на основі яких потрібно проводити дослідження різних сфер суспільного життя.

Методом вивчення соціології є соціальний факт, за допомогою якого досягається соціологічна істина. Головними ознаками соціального факту є незалежне, об’єктивне існування та здатність впливати ззовні на індивіда. Це колективні уявлення чи факти колективної свідомості. Соціальні факти містять зразки мислення, діяльності і почуттів, яким властива незалежність від індивідуальної свідомості та здатність здійснювати на індивіда примусовий вплив. Дюркгайм формує певні принципи пізнання соціальних явищ, які він називає „правилами стосовно спостереження соціальних фактів”, або правилами соціологічного методу.

Правила соціологічного методу:

1. 1.           Правило об’єктивності. Стосовно суспільства необхідно займати таку об’єктивну позицію, як природничі науки займають щодо свого предмета – природи. Отже, суспільство (соціальні факти) треба розглядати як речі, предмети лише ззовні. На думку Е. Дюркгайма, соціологічний метод буде тоді об’єктивним, науковим, коли буде вільний від філософії (її принципів), ідей, понять, різних політичних, моральних вимог, психологізму (зокрема, критикує панівний метод психологічного дослідження  того часу – інтроспекцію).

2. 2.           Правило повторюваності. Друге правило соціологічного методу вимагало подолання суб’єктивізму в дослідницькому процесі шляхом відшукання певної повторюваності. Для цього потрібно досліджувати не одне, а групу явищ. Для забезпечення цієї вимоги Е. Дюркгайм великого значення надавав статистиці. Наприклад, коливання народжуваності, зростання кількості самогубств – це об’єктивні, кількісні дані, які дають змогу забезпечити об’єктивний підхід у вивченні соціальних явищ.

Учений вводить власне розуміння поняття „нормального типу” суспільства, норми і патології, які вживає також для інтерпретації таких явищ, як злочинність, кризи та інші суспільні дезорганізації. При оцінці рівня нормативності явищ суспільного життя важливо чітко фіксувати умови, які спричиняють їхнє існування, і вивчати змінність чи стабільність таких умов. При цьому проблему злочинності не треба вважати соціальною патологією, оскільки за всіма ознаками її можна розглядати як соціальний факт, зважаючи на її поширення в усіх без винятку суспільствах. Вивчаючи „ненормальні” форми вияву суспільного життя, Дюркгайм  визначає поняття „соціальної аномії” (від франц.  anomie – відсутність закону, організації). Це такий стан суспільства, при якому відсутня моральна (соціокультурна) регуляція поведінки окремого індивіда або соціальних груп. Цей стан зазвичай притаманний суспільствам перехідного типу або ж суспільствам, які переживають кризові періоди свого розвитку.

У теоретичному розумінні суспільства Дюркгайм визначає дві головні тенденції: 1) натуралізм, що розглядає закономірності суспільства за аналогією до природи та 2) реалізм, що розуміє суспільство як особливу реальність, відмінну від інших видів реальності (фізичної, хімічної, біологічної, психологічної тощо).

У своїй cоціологічній концепції Дюркгайм порушував проблему взаємодії особистості та суспільства. Вчений розглядає взаємозв’язок між розвитком і процвітанням суспільства та розвитком окремого індивіда. При вивченні суспільства важливо проаналізувати характер зв’язків, що об’єднують людей. Центральною категорію аналізу цієї проблеми постає суспільна солідарність, що реалізується в суспільстві завдяки поділу праці.

Унаслідок спеціалізації праці індивіди змушені обмінюватись своєю діяльністю, виконувати взаємодоповнювальні функції, мимовільно утворюючи єдине ціле. Індивідуальне ставлення до людини можливе лише за умови досить складної структурної організації суспільства та поділу суспільної праці. Натомість наявність примітивної соціальної структури та невисокого рівня поділу суспільної праці призводить до деградації особистості та „розчинення” її у суспільстві. Основними причинами поділу праці є ріст народонаселення та інтенсифікація соціального життя. Залежно від ступеня поділу праці Дюркгайм виділяє два типи суспільної солідарності:

-        Механічна солідарність притаманна для нерозвинутих, архаїчних суспільств, оскільки солідарність людей у них визначалась подібністю індивідів, їхніх суспільних функцій, нерозвиненістю індивідуальних особистісних рис. Така солідарність передбачає примітивні, недиференційовані суспільні відносини, панування колективного над індивідуальним. У суспільствах, де дуже розвинута механічна солідарність індивід не належить самому собі, а є своєрідною „річчю”, якою розпоряджається суспільство.

-        Органічна солідарність характерна для сучасних розвинутих суспільств і нагадує біологічний організм із різноманітними органами. Внаслідок поділу праці структура цих суспільств характеризується різноманітністю форм і послабленням групового тиску на індивідів. Органічна солідарність не означає послаблення авторитету суспільства, а передбачає індивідуальне усвідомлення відповідальності перед ним та добросовісне виконання своїх обов’язків.