6. Символічний інтеракціонізм

Символічний інтеракціонізм. Джордж Герберт Мід. Його найвідоміша праця має назву „Розум, Я і Суспільство”. Сукупність поглядів на процеси міжособової взаємодії в межах поглядів Дж. Міда отримала назву символічного інтеракціонізму. Основними концептуальними положеннями символічного інтеракціонізму є такі (див. докладніше  А. Ручка, В. Танчер):

1)      Людські істоти, на відміну від тварин, мають розумові здібності;

2)      Розумові здібності формуються у процесі соціальної взаємодії;

3)      У процесі соціальної взаємодії люди навчаються смислам і символам, які дають їм змогу використовувати їхні людські здібності;

4)      Люди здатні модифікувати чи змінювати смисли та символи, які вони використовують у діях та при взаємодії, виходячи із власної інтерпретації певної ситуації;

5)      Люди здатні до подібних модифікацій тому, що можуть певною мірою взаємодіяти самі з собою, що дає їм змогу оцінювати ймовірний курс своїх дій та свої можливості;

6)           Моделі дій та взаємодії, переплітаючись, створюють групи та суспільства, тобто соціальний світ є продуктом життя індивідів у групі, суспільстві.

Процес соціальної взаємодії, за Дж. Мідом, опосередковується такими базовими поняттями, як „символ”, „жест”,  „роль”, „узагальнений інший”.

Символ – це  своєрідне позначення дій, явищ тощо, якими послуговується людина у повсякденному житті.

Жест – символ, яким позначають різні акти і висловлювання намірів до дії. Жест є важливою основою для розуміння людей, забезпечуючи їхню адаптацію, пристосування до навколишнього середовища, внаслідок набуття ними рис спільного значення та зрозумілості. Жести, які набули спільного значення для людей (передають схожі настанови), включаючи й мову, Дж. Мід назвав конвенціональними. Такі жести сприяють ефективності взаємодії, оскільки не вимагають надто багато часу для осмислення і декодування. Від самого початку своєї реалізації жести є зорієнтованими на можливі реакції партнера (-ів) по взаємодії. Для розуміння цього процесу Дж. Мід вводить поняття ролі.

Роль – вказує на здатність індивіда приймати позицію іншої людини, тобто дивитися на світ ніби „очима” свого партнера по взаємодії. Таким способом індивіди, приймаючи роль іншого,  прокручують” у своїй уяві можливі варіанти дій, які згодом будуть реалізовані у жестах. Прийняття ролі іншого – це здатність дивитися на речі з перспективи іншої сторони, що дає змогу людині прогнозувати можливі варіанти дій, передбачити наслідки власних дій, ставлячи себе на місце іншої людини. Із зростанням кола спілкування людина вчиться й набуває досвіду в іншій соціальній ситуації, що узагальнено Дж. Мідом у понятті „узагальнений інший”.  

Узагальнений інший – це соціальний характер жестів, що дає змогу узагальнити думку групи, інших груп, суспільства відносно якогось спільного об’єкта взаємодії. Це  також загальні цінності, норми, думки, які є панівними у суспільстві і з якими індивід співвідносить власні дії та поведінку. Прийняття учасниками взаємодії правил гри і є розумінням  „узагальненого іншого”, з урахуванням якого здійснюються індивідуальні дії. Вміння приймати ролі „іншого”, „узагальненого іншого” – це стадії перетворення фізіологічного організму в соціальне Я, головною характеристикою якого є здатність ставати об’єктом самоаналізу для  самого себе.