1. Суть та особливості глибинного інтерв’ю

Основним методом опитування, описаним у зарубіжних та вітчизняних методичних джерелах, є інтерв’ю. Інтерв’ю поділяють на формалізовані та неформалізовані. Формалізовані інтерв’ю називаються також структурованими й неструктурованими. Щодо неформалізованих інтерв’ю, використовують також такі синоніми, як неформалізоване, неструктуроване. Цей тип інтерв’ю позначається також як вільне, відкрите, глибинне, інтенсивне, дослідницьке, якісне.

Формалізовані інтерв’ю призначені для одержання однотипної інформації від кожного респондента. Відповіді всіх респондентів повинні бути порівняні й піддаватися класифікації. Формалізоване інтерв’ю може застосовуватися одночасно з багатьма респондентами або проводитися в кілька заходів з тими самими респондентами для визначення стабільності або мінливості їхніх установок, цінностей, звичок, компонентів способу життя й т. д.

Неформалізоване інтерв’ю містить у собі широке коло видів опитування, що не відповідають вимозі порівнянності питань і відповідей. При використанні неформалізованого інтерв’ю робиться спроба одержання тих самих видів інформації від кожного респондента, і індивід не є в них обліковою статистичною одиницею. Зміст інтерв’ю може змінюватися від респондента до респондента, тому в неформалізованому інтерв’ю запитальники можуть взагалі не використовуватися.

Глибинне інтерв’ю – це свого роду „відкрите дослідження”, пошук первинних понять, первинних описів і робота з їхньої структурації. Суть методу полягає в тому, що дослідник визначає коло проблем, зберігаючи повну свободу у способі ведення бесіди, а респондент вільний у виборі форм відповідей. При цьому гіпотеза не формулюється.

Метод гнучкого або глибинного інтерв’ю використовується у випадках, якщо досліднику необхідно отримати інформацію, не усвідомлювану респондентом – таку, що неможливо одержати, ставлячи пряме запитання. Як правило під час глибинного інтерв’ю ведеться диктофонний запис.

Основні правила дій інтерв’юера:

1. Необхідно відслідковувати факти в природній повсякденній діяльності, незвичайні події.

2. Безпосередній контакт із людьми припускає двоїсту позицію учасника-спостерігача, а також встановлення довірчих відносин з респондентом.

3. Співчуття й розуміння при збереженні дистанції.

4. Постійні детальні письмові замітки, що фіксують ситуацію, збір додаткових джерел інформації є запорукою всебічного аналізу явища.

5. Варто виділяти як зовнішні (свідомі, промовлені), так і схожі (не промовлені, які мається на увазі) елементи повсякденної практики.

Парадокс глибинного інтерв’ю полягає в тому, що цікаві або найважливіші деталі життя спливають, коли диктофон уже вимкнений і розмова, здавалося б, закінчена.

 

2. Фокус-групова методика

Метод фокус-групи останнім часом набув широкого поширення як один з найбільш оперативних і ефективних способів збору і аналізу соціальної інформації. Він застосовується, як правило, в поєднанні з кількісними методами, може відігравати при цьому як додаткову, так і ключову роль. Крім того, він включає елементи кількісних методів (включений нагляд, правило репрезентативної вибірки і ін.).

Реалізація даного методу припускає формування декількох дискусійних груп (в основному — по 10 —12 чол.) і проведення в них обговорення досліджуваної проблеми з метою її більш глибокого розуміння і пошуку оптимальних шляхів вирішення. Фокус уваги учасників групових дискусій при цьому зосереджується на якомусь одному  важливому аспекті проблеми, а увага дослідників фокусується на з'ясуванні думок учасників з поставленого питання, на значенні різних точок зору представників різних соціальних категорій, а також на пошуку можливих шляхів досягнення консенсусу.

Фокус-групове обговорення досліджуваної проблеми набагато продуктивніше, ніж з'ясування думок про неї методами анкетування і індивідуального інтерв'ювання. Воно є більш продуктивнимчерез наступні чинники:

1. Взаємодія респондентів у фокус-групі звичайно стимулює більш глибокі відповіді і дає можливість з'явитися новим ідеям в ході групової дискусії.

2. Замовник дослідження може сам спостерігати за ходом обговорення проблеми, що цікавить його, і одержувати з перших рук інформацію про поведінку, установки, відчуття і мову респондентів, робити власні висновки про шляхи вирішення проблеми, які одержать (або не одержать) підтримку громадської думки.

3. Фокус-груповий метод оперативніший і дешевший, ніж анкетування або інтерв'ювання. Його використовування дає економію не тільки тимчасових, фінансових, але і трудових витрат дослідників.

4. Цей метод дозволяє за короткий термін визначити причини виникнення обговорюваної проблеми. (Наприклад, зрозуміти чому певний сорт того або іншого товару не має попиту в одному регіоні, хоча в сусідніх він розкуповується добре. Якщо у  фокус-груповій дискусії беруть участь споживачі цього товару то вони звичайно точно вказують перелік основних причин даного явища.)

Але всі ці переваги методу, що характеризується, проявляються за умови дотримання певних вимог до організації роботи фокус-груп. Йдеться про вимоги, що пред'являються до дослідників при вирішенні ними питань, пов’язаних з:

1)         визначенням необхідної кількості фокус-груп;

2)         встановленням кількості учасників;

3)    формуванням оптимального складу учасників;

4)    тривалістю їх роботи;

5)    вибором місця проведення засідання фокус-групи;

6)   розміщенням учасників у приміщенні;

7)   розробкою сценарію фокус-групової дискусії;

8)   реалізацією цього сценарію модератором, тобто ведучим фокус-групової дискусії і його асистентами-спостерігачами, стенографістами, операторами.

При визначенні необхідної кількості груп суттєве значення має врахування таких обставин:

• їх повинно бути не менше двох, щоб дотримати мінімум умов зіставності думок їх учасників;

• кількість фокус-груп повинна бути достатньою для того, щоб виявити думки представників тих груп населення, які гіпотетично по-різному в ставляться до проблеми, що вивчається;

• збільшення кількості груп, що беруть участь в НДР, бажано продовжувати, поки  в обговореннях з'являються нові думки, тобто до тих пір, поки дискусії не стануть повторюватися, „йти по кругу”.

Склад учасників груп встановлюється з урахуванням їх наступних характеристик:

1)                       соціальна приналежність (статус) респондента. В одну групу включають 10—12 представників, схожих один з одним за соціальним статусом. При цьому в різних групах повинні бути представлені всі основні верстви населення;

2)                       життєвий досвід учасників. В одній фокус-групі збираються, як правило, близькі за життєвм досвідом люди;

3)                       ступінь компетентності. Респонденти з істотно різним ступенем компетентності не повинні бути присутні в одній групі;

4)                       споживацькі можливості. В одній групі повинні бути люди приблизно одного рівня фінансово-економічних можливостей;

5)                       вік і сімейний статус. В одну групу не треба включати  людей різного віку, проте вони повинні бути в різних фокус-групах;

6)                       культурні відмінності. Бажано не включати в одну групу представників різних культур;

7)                       стать. Більшість дослідників виступає за змішані за статевими ознаками фокус-групи;

8)                       точка зору на обговорювану проблему. В одну групу обов'язково слід запрошувати людей з різними думками з питань, що виносяться на дискусію.

Тривалість засідання фокус-групи. Як правило, фокус-група триває не більш, ніж 1,5-2 години. Іноді доцільно проводити короткі засідання груп (30-40 хвилин). У виняткових випадках, коли метод фокус-груп відіграє роль основного способу інтеграції нових ідей, тривалість групового обговорення досягає 6—8 годин.

Кількість учасників. Як вже наголошувалося, в одному засіданні фокус-групи беруть участь 10-12 чоловік. Разом з тим існує досить поширена практика проведення засідань груп у складі 5—6 чоловік. Доцільність скорочення чисельності фокус-груп пояснюється деякими проблемами, що виникають у великих групах. В основному ці проблеми зводяться до наступного:

• у великій групі учасники мають менше часу для виступів, дискусії тривають довше, деколи не приводять до належного результату;

• ведучий дискусії (модератор) у великій групі змушений діяти директивно, жорстко обмежуючи в часі її учасників;

• у великій групі багато хто відчуває себе менш комфортно, ніж в малій, їх можливості відстояти свою точку зору знижуються.

Головним чинником, що визначає розмір групи, є мета її проведення, характер проблеми, що обговорюється. Якщо мета фокус-групи полягає в отриманні можливо більшої кількості нових ідей, то краща велика група. Якщо ж ми хочемо виявити максимально глибокі і розгорнуті думки кожного респондента, то бажано формувати нечисленні групи.

Вибір місця проведення і його оснащення. Для проведення фокус-груп необхідне наступне, як мінімум, стандартне устаткування: аудіо- і відеотехніка, дзеркало, що дає можливість спостерігачам бачити те, що відбувається і реакції на нього всіх учасників, обладнана меблями кімната.

Приміщення, в якому проходить засідання фокус-групи, повинно:

• забезпечувати учасникам дискусії можливість говорити без перешкод і відчувати себе достатньо комфортно;

• давати можливість добре чути всім те, що говорить кожний;

• бути прийнятним для кожного учасника і нейтральним до проблематики і складу фокус-групи;

• дозволяти спостерігачам і модератору бачити всіх учасників дискусії.

Розміщення учасників бажано проводити за типом „круглого столу”, щоб сприяти груповому спілкуванню, максимальній залученості всіх до дискусії. У зв'язку з цим корисно взяти до уваги три рекомендації:

1. Слід уникати ситуацій особливого статусу кого-небудь із учасників розміщенням їх або на особливо зручних, або, навпаки, на незручних місцях.

2. Модератору потрібно мати хороший зоровий контакт зі всіма учасниками фокус-групи.

3. Останні повинні добре бачити  один одного.

Сценарій фокус-групових дискусій звичайно вибудовується, приблизно, за такою схемою.

І. По-перше, він припускає коротку, але змістовну вступну промову модератора, в якій пояснюється причина даного зібрання, тема дискусії, її основна мета і задачі, контекст її бажаного обговорення, тобто той аспект проблеми, на якому потрібно фокусувати увагу всім учасникам дискусії. Крім того, ведучий зобов'язаний:

1. встановити правила проведення засідання (вислуховувати кожного виступаючого до кінця, не перебивати його мову, задавати йому питання тільки після завершення виступу, говорити все, що хочеться, не боячись помилитися, не допускати образливих зауважень на адресу один одного і т. п.);

2. представити членам фокус-групи своїх помічників, попросити учасників дискусії не звертати на них уваги;

3. мотивувати учасників на активні висловлювання і відстоювання своєї думки, підкреслити необхідність вирішення обговорюваної проблеми для самих учасників фокус-групи, створити довірливу атмосферу в групі;

4. завершити свою вступну промову чітким формулюванням першого питання, що виноситься на колективне обговорення. (Перелік цих питань, звичайно, продумується в процесі підготовки до фокус-групової дискусії і включає в себе, як правило, від 3 до 15 формулювань.) Украй бажано, щоб питання формулювалися у такому вигляді, щоб зачіпали „за живе” всіх учасників дискусії, стимулювали їх активність.

ІІ. Потім починається сама дискусія – виявлення думок з поставленого питання. Після встановлення всього спектру цих думок, модератор підводить попередній підсумок, дякує всім, хто виступив, особливо тим, що запропонували оригінальні ідеї, і ставить на обговорення друге питання. Його зміст визначається, як правило, „домашньою заготівкою”, якщо обговорення першого питання пройшло так, як наперед передбачалося. Але деколи вимагається вносити в цю заготівку ті або інші корективи (з урахуванням думок, що вже прозвучали в груповому обговоренні), що робиться експромтом.

Частіше всього буває так, що обговорення першого питання ще не приводить до гострої дискусії. Тому друге питання слід формулювати з метою загострення зіткнення думок, що не порушує довірливої обстановки. Його обговорення теж завершується підведенням підсумків, подякою всім, хто виступив і висуненням наступного питання. За такою схемою фокус-група працює до виявлення основних розбіжностей групи, всіх „за і проти” кожної з основних думок.

Подальшу дискусію слід „повернути” на шлях подолання розбіжностей, стимулювання вироблення консенсусу, формулювання конструктивних рекомендацій. Цьому служать як „домашні заготівки” і експромти модератора, так і використанням ним спеціальних методик конструктивізації конфліктних взаємодій людей.

Частина фокус-групової дискусії, що характеризується, — складна в організаційному відношенні, але більш інформативна і цінна в науково-дослідницькому плані. Тут модератор повинен перевести свою діяльність в режим медіатора конфліктологічних переговорів, що вимагає від нього спеціальних знань і практичних вмінь. Часто на цьому етапі ведучому доводиться вводити додаткові правила подальшої дискусії, аналогічні правилам конфліктологічних переговорів. На цей етап фокус-группового обговорення випадає найінтенсивніша робота помічників ведучого (спостерігачів, операторів, стенографістів).

Після з'ясування головних шляхів подолання розбіжностей і їх чіткої публічної фіксації ведучим, відбувається їх „затвердження” учасниками фокус-групи. Іноді це робиться шляхом голосування, але частіше обходяться без нього. В останньому випадку, проте, обов'язково слід зафіксувати міру ухвалення всіма (або більшістю) найпопулярнішого варіанту рішення обговорюваної проблеми. На цьому засідання фокус-групи завершується, але починається підсумковий етап роботи по методу, що характеризується.

ІІІ. На завершальному етапі: а) обробляються стенограма (відеомагнітофонний запис) засідання і протоколи спостережень, складені асистентами ведучого; б) формулюються основні висновки про причини і характер розбіжностей з досліджуваної проблеми, способах їх подолання, про систему заходів вирішення даної проблеми; в) одержані матеріали і висновки зіставляються з підсумками аналогічної дискусії в інших фокус-групах, на основі чого визначаються загальні результати дослідження, що проводиться.

Завершуючи опис фокус-групового методу, відзначимо основне обмеження його вживання. На його основі можна вивчати не все, а лише ті проблеми соціального життя, з яких думки учасників фокус-групи достатньо компетентні.