8.7. Демографічний перехід

З чим пов’язане зростання чисельності населення, описане в попередньому параграфі? Комусь може здатися, що з вищою народжуваністю: раз людей стало більше, значить, їх більше народжується. Як не дивно, ситуація зворотна: зростання чисельності пов’язане зі зміною характеру смертності. Природно, що всім, хто народився на світ, належить померти, але для динаміки чисельності населен ня дуже важливо, коли це станеться. «Ривок» чисельності людства в кінці XX століття пов’язаний з тим, що пререпродуктивна (до віку розмноження) смертність змінилася пострепродуктивною (після залишення нащадків). Іншими словами, якщо століття тому більшість новонароджених гинула в перші дні і місяці життя, то в останні десятиліття більшість з них доживали до дітородного віку і залишали якусь кількість нащадків. Зміна співвідношення народжуваності і смертності, яка супроводжується стрімким зростанням чисельності популяції, а потім її стабілізацією, називається демографічним переходом.

Щоб зрозуміти, чому чисельність населення зростає, слід з’ясувати, за яких умов вона залишається постійною. Чисельність населення не змінюється, якщо чисельність кожного наступного покоління така ж, як попереднього. Це можливо, якщо в середньому на кожну дорослу жінку припадає одна дочка, що доживає до статевої зрілості (або, за умови рівності статей, на кожну пару батьків припадає двоє дітей, що доживають до зрілості). Якби всі новонароджені доживали до дорослого віку і з часом заводили дітей, двох дітей на пару батьків було б достатньо. Оскільки хоча б невелика частина людей завжди не доживатиме до дітородного віку, а ще якась частина не буде заводити дітей, навіть в суспільстві з дуже низьким рівнем пререпродуктивної смертності для підтримки постійній чисельності населення необхідно трохи більше двох дітей на батьківську пару. У суспільстві з недостатнім розвитком медицини і високою дитячою смертністю навіть для підтримки постійної чисельності населення на пару батьків має припадати досить багато дітей. В умовах, коли до дітородного віку доживає лише кожен п’ятий новонароджений, постійній чисельності популяції відповідає народження більш ніж 10 дітей на кожну подружню пару (і кожну жінку). Хоч яким дивним здається така кількість дітей для сучасної людини, для нашого виду вона є нормальною! Ще століття тому така кількість дітей була природною для багатьох сімей.

Успіхи медицини привели до того, що дитяча смертність різко зменшилася — спочатку в розвинених країнах, а потім і в тих, що розвиваються. На щастя, дитяча смертність різко скорочується, проте це слабко позначається на народжуваності. Люди, які були народжені в багатодітних сім’ях, і самі заводять багато дітей. Народжуваність значно випереджає смертність, чисельність популяції стрімко зростає. Техноло-

Рис. 8.6. Схема демографічного переходу (зміни рівня смертності і народжуваності внаслідок соціального «дозрівання» і впливу сучасних технологій)

гічний прогрес дозволяє прогодуватися значно збільшеному населенню.

В доіндустріальну епоху переважна частина населення жила в селах. З ростом чисельності населення земельних наділів на всіх не вистачало, багато селянських дітей відправлялися в міста і починали жити новим життям. Розрив з традиційними цінностями і з селянською культурою призводить до того, що люди заводять відносно невелику кількість дітей. Нарешті, народжуваність знижується до того рівня, який відповідає рівню смертності. Чисельність населення стабілізується, причому на значно вищому рівні, ніж той, який був характерний для патріархального суспільства.

Описана послідовність змін відповідає чотирьом етапам демографічного переходу, показаним на рис. 8.6. На території колишнього СРСР, і в Росії в тому числі, демографічний перехід відбувався з 1885 по 1965 рік. В цілому в усьому світі демографічний перехід буде закінчений до 2050 року.

Зміни, що відбуваються при демографічному переході, стосуються не лише чисельності населення, а й структури суспільства. Так, на II і III етапах демографічного переходу популяція сильно «молодшає» — її значну частку складають молоді люди. Навпаки, після досягнення IV етапу демографічного переходу в суспільстві починає швидко наростати частка літніх людей.

Кожна країна на Землі має свої особливості, але все ж, оцінюючи динаміку чисельності населення, зручно ділити країни на розвинені і ті, що розвиваються (слід мати на увазі, що ці назви умовні; табл. 8.2). До числа перших відносяться країни Західної та Східної Європи, США, Канада, Австралія, Японія, а також істотна частина країн, що входили до складу колишнього СРСР (Росія, Україна, країни Прибалтики). Ці країни вже пройшли демографічний перехід і знаходяться на його IV етапі. Більшість інших країн можуть бути умовно віднесені до другої групи; вони знаходяться на III етапі демографічного переходу.

Таблиця 8.2.

Динаміка населення світу (за даними ООН на 1997 рік)

Країни	Населення, млрд		Народжень на 1000 особин в рік		Смертей на 1000 особин в рік		При- ріст, % в рік	Час подвоєння, років		Три- ва- лість жит- тя, років		Віковий склад, %
	1997	2025										Мо- лод- ше 15 років		Старше 65 років
Весь світ	5,84	8,04	24	9		1,5		47	66		32		7
Розвинені	1,18	1,23	11	10		0,1		564	75		20		14
Що розвиваються	4,67	6,81	27	9		1,8		38	63		35		5

Ще зовсім недавно поняття «розвинені» і ті, «що розвиваються», використовувалися в першу чергу по відношенню до економік країн. Нині чимало країн, що розвиваються, мають потужні та динамічні економіки, а найхарактернішими ознаками їх є особливості населення. Розвинені країни мають населення або стабільне, або таке, що скорочується зі значною часткою літніх людей (рис. 8.7). Населення країн, що розвиваються, залишається молодим і збільшується (рис.

8.8).

Технології, які забезпечили нинішнє зростання чисельності людства, були розроблені в розвинених країнах. Успіх цих країн — наслідок впровадження технологій, що відносяться і до галузі охорони здоров’я, і до промисловості, і до сільського господарства. Після того, як сучасні технології змінили розвинені країни, вони були експортовані в країни, що розвиваються, чим і зумовили значне зростання чисельності їх населення.

Різниця в динаміці населення тільки збільшує світову економічну диспропорцію: переважна більшість економічних активів належить розвиненим країнам; ці ж країни споживають переважну частину використовуваних людством ресурсів. Природно, така диспропорція призводить до зростання напруги між бідними і багатими країнами. Поки що розвинені країни завдяки значній військовій перевазі можуть підтримувати свій статус. Проте з часом таке положення

Рис. 8.7. Зміна частки молодих і літніх людей в середньому для всього людства. Дані на майбутнє відповідають прогнозам ООН

може змінитися. Частка населення «розвинених» країн у складі всього населення планети буде зменшуватися надалі. Змінюється і характер сучасних конфліктів. Все більше значення матиме не протистояння регулярних армій, а здатність завдавати швидких і чутливих ударів по противнику. Здійснюється це як за допомогою високоточної зброї, так і з використанням терористичних груп.

Чи може це означати, що підвищений рівень агресив-

ності між різними групами людства загальмує його зростання? Ні. На нинішньому етапі в країнах, що розвиваються, з їх численним молодим населенням, катастрофи і війни дуже слабко впливають на зростання чисельності населення. Нині від голоду і неповноцінного харчування гине 3—6 млн людей на рік, але ці втрати компенсуються завдяки народжуваності за кілька днів.

Як установила комісія ООН, соціальні та культурні чинники більше, ніж будь-що інше, визначають рівень народжуваності. Найважливішою з них є роль, яку жінки грають у родині, економіці і в суспільстві в цілому. Коефіцієнт народжуваності знижується у міру розширення можливостей жінки в плані працевлаштування за межами дому та ферми, у міру розширення її доступу до освіти та підвищення шлюбного віку. Бідність породжує високі темпи приросту населення. Сім’ї, які мають низькі доходи і недостатнє соціальне забезпечення, потребують дітей, спочатку щоб залучити їх до роботи, а потім, щоб вони змогли годувати своїх батьків. У зрілому суспільстві громадяни зайняті освітою, кар’єрою, накопиченням власності й заводять дітей вже у зрілому віці. Ними при цьому рухає не бажання вирішити певні господарські питання, а прагнення до повноцінної власної реалізації.

Нерівномірність у виробництві їжі може частково компенсуватися завдяки її перерозподілу, наприклад, у вигляді так званої гуманітарної допомоги, яку багаті країни передають бідним. Проте в ході надання гуманітарної допомоги можуть виникати нові проблеми. Одна з них отримала назву «вкрай сумної теореми». Гуманітарна допомога (дешеві над-

Рис. 8.8. Демографічні піраміди, характерні для розвинених і тих, що розвиваються, країн

лишки їжі), яка надходить з розвинених країн до голодуючих, призводить до короткострокового пом’якшення голоду і довгострокового його загострення в результаті розорення місцевих виробників.

Провідна концепція допомоги, прийнята нині західними країнами, — «адекватна технологія». Складові цієї концепції такі:

• безпосереднє задоволення потреб населення без руйнування існуючої соціальної структури;

• невимогливість до рівня освіти і майстерності; акцент ставиться на ті методи, якими громадяни можуть навчати один одного;

• використання численних і дешевих місцевих ресурсів;

• опора на існуюче матеріальне забезпечення і дрібних виробників.

Дозволяючи вирішити найгостріші проблеми, така допомога консервує відмінності між розвиненими та такими, що розвиваються, країнами. Закономірною реакцією громадян країн, що розвиваються, на таку допомогу є страх, що їх збираються замкнути в минулому. З іншого боку, в довгостроковій перспективі може виявитися, що, спираючись на використання колосальних кількостей викопної енергії, економіка розвинених країн виявиться більш чутливою до неминучих перебудов, ніж примітивна економіка відсталих країн.

7